Форми та моделі підприємницької діяльності

  Фондовіддачу  за обсягом продукції  (ФВ') визначають діленням обсягу товарної продукції (В_тп) на величину основних фондів (О_сФ), тобто за такою формулою:

      (3.6) ФВ'=В_тп/О_сФ.

  Фондовіддача  за прибутком (рентабельність основних фондів) обчислюється за аналогічною формулою з тією різницею, що в чисельнику замість обсягу товарної продукції використовують величину валового прибутку (П_в), тобто

  (3.7) ФВ"=П_в/О_сФ.

  6. Сучасні умови підприємництва  та забезпечення належної ефективності виробництва зумовлюють особливі вимоги щодо матеріало- та енергоспоживання, оскільки саме матеріальні витрати переважають у загальній величині поточних витрат на виготовлення продукції. Узагальнюючим показником рівня матеріалоспоживання є матеріалоємність продукції (МЄ_п), яку обчислюють за простою формулою: загальну величину матеріальних витрат або матеріальної частини оборотних фондів (МО_бФ) ділять на обсяг виготовленої і реалізованої продукції (В_тп), тобто

  (3.8) МЄ_п = МО_бФ/ В_тп

  7. До важливих витратних показників, що потребують ретельного регулювання у процесі підприємницької діяльності, належить зарплатоємність продукції (ЗЄ_п). Для її обчислення користуються показниками фонду заробітної плати (Ф_зп) та обсягу товарної продукції (В_тп). Розрахункова формула така:

      (3.9) ЗЄ_п = Ф_зп / В_тп.

      Можна і варто розраховувати також  обернений показник — зарплатовіддачу (ЗВ_п), тобто обсяг виготовленої і реалізованої продукції на одну грошову одиницю заробітної плати.

  8. Зрештою серед сукупності показників використання ресурсів підприємства виокремлюють поточні витрати на одиницю товарної продукції (ПВ), величину котрих розраховують діленням собівартості товарної продукції (С_тп) на загальний її обсяг у звітному році, тобто

  (3.10) ПВ = С_тп/ В_тп. 
 
 
 
 
 
 

      3. Шляхи підвищення та чинники зростання ефективності діяльності підприємства

     Під резервами підвищення економічної  ефективності виробництва розуміють  невикористані можливості збільшення випуску продукції в розрахунку на одиницю сукупних витрат завдяки  більш раціональному використанню усіх видів ресурсів підприємства.

     Основні фактори підвищення ефективності виробництва - це підвищення його технічного рівня, вдосконалення управління, організації  виробництва і праці, зміна обсягу і структури виробництва, поліпшення якості природних ресурсів та інші.

     Серед основних шляхів підвищення ефективності діяльності підприємства можна виділити два напрямки підвищення вище згаданих показників – організаційний, технологічний  та ресурсний.

     В межах організаційного напрямку здійснюється пошук можливостей  підвищення ефективності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При  цьому насамперед увага звертається  на ефективність управління.

     Важливою складовою ефективності підприємства, а отже, і значним резервом її підвищення, є організація виробничого процесу. У конкретних умовах підприємства слід проаналізувати всі аспекти, що визначають ефективність організації робіт – від рівня робочого місця окремого робітника чи спеціаліста до рівня підприємства в цілому. Для виробничих підприємств, ураховуючи, звичайно, специфіку їх діяльності, особливу увагу треба звертати на можливості застосування більш ефективних типів виробництва (масового, великосерійного).

     В межах технологічного напрямку основним є вирішення проблеми технологічного відставання особливо актуальне  для українських підприємств. Причому  проблема ця є комплексною і має, принаймні, два компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них - це удосконалення технічної бази, а  другий - організаційно-правові проблеми. На думку багатьох економістів, подолання технічного і технологічного відставання потребує не просто переходу на сучасні технології, а впровадження комплексу відносин, що називається корпоративною культурою. Така культура має запозичуватись, звичайно, у найпередовіших компаній з тривалим досвідом роботи в ринковому середовищі.

     Ресурсний напрямок відображає першочергову необхідність аналізу ефективності використання наявної матеріальної бази виробництва  та живої праці. При цьому слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній часток амортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Зазначені показники слід розглянути в динаміці, а також  по можливості порівняти з показниками  найближчих конкурентів. Для оборотних  фондів найважливішим показником є  швидкість їх обороту, отже, слід проаналізувати чинники її збільшення, зокрема такі:

      - зменшення обсягів незавершеного  виробництва;

      - удосконалення системи матеріально-технічного  забезпечення з метою оптимізації  виробничих запасів;

      - прискорення реалізації готової  продукції (активізація маркетингової  діяльності);

      - зменшення обсягів дебіторської  заборгованості.

     Крім  того, слід звернути увагу і на інші напрямки раціоналізації використання матеріальних ресурсів: проаналізувати основні причини втрат та нераціонального  використання ресурсів; забезпечити  обґрунтоване нормування витрат матеріалів; організувати використання вторинних  ресурсів; створити систему заохочення за економію сировини, енергії та матеріалів й відпрацювати її дійовість; акцентувати  увагу на використанні сучасних високотехнологічних  матеріалів.

     Щодо аналізу ефективності використання трудового потенціалу підприємства, то тут слід зосередити увагу на таких аспектах: внутрішньозмінні втрати робочого часу; втрати робочого часу внаслідок плинності кадрів; рівень використання засобів механізації, автоматизації праці та комп'ютерної техніки; аналіз системи стимулювання працюючих; визначення професійно-кваліфікаційної структури працюючих.

     Рівень  економічної і соціальної ефективності виробництва залежить від численних  чинників, що її визначають. У зв'язку з цим для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого  значення набуває класифікація чинників її зростання. Усі чинники доцільно класифікувати за обмеженою кількістю  групувальних ознак, що сприяє визначенню головних напрямків і шляхів підвищення ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства).

     Класифікація  великої різноманітності чинників зростання ефективності (продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками:

     1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);

     2) напрямками розвитку і удосконалення виробництва;

      3) місцем реалізації у системі управління виробництвом.

     Практично найбільш важливою слід вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації у системі управління виробництвом (третя ознака групування чинників), особливо виокремлення з них двох категорій . чинників - внутрішніх (внутрівиробничих) і зовнішніх (народногосподарських), а також поділ сукупності внутрішніх чинників на так звані «тверді» чинники і «м’які» чинники ) .

     Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх  чинників підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) неоднакові за ступенем дії (впливу), використання і контролю. Тому для практики господарювання, керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) підприємств важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю і використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх  чинників ефективності на різних рівнях управління виробництвом. Підприємство може і повинно постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників шляхом розробки і послідовного здійснення власної програми підвищення ефективності виробництва, а також враховувати вплив на неї зовнішніх чинників - економічної і соціальної політики держави, діяльності національних інституційних організацій, розвитку інфраструктури і структурних змін у суспільстві. До внутрішніх чинників відносять:

     • Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації і інформаційні технології справляють чи не найбільш істотний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва.

     • Устаткування. Зростанню продуктивності діючого устаткування сприяють належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні строки експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній спроможності технологічно зв'язаних його груп (одиниць), чітке планування завантаження у часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрізмінних витрат робочого часу тощо.

     Класифікація  внутрішніх чинників на «тверді» і «м'які» природно є досить умовною і незвичною, але широко відомою і використовуваною на підприємствах зарубіжних країн. Назви «тверді» і «м'які» чинники запозичені з англійської комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається «твердим товаром», а програмне (математичне) забезпечення – «м'яким товаром». При цьому «твердими чинниками» позначають такі з них, що можна виміряти і мають фізичні параметри, а «м'якими"» - ті, які не можна фізично відчути, проте мають неабияке значення для економічного управління виробництвом (наприклад, інформація, знання і кваліфікація кадрів, методи і системи організації різних процесія тощо). Тверді чинники:

     • Матеріали і енергія. Проблема економії і зменшення споживання сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем відповідних спеціалістів підприємств з матеріаломістким і енергомістким виробництвом.

     • Вироби. Пропоновані підприємством для продажу вироби повинні з’явитися на ринку у потрібному місці, у потрібний час і за розсудливою ціною. У зв'язку з цим підприємство мусить слідкувати за тим, щоб не виникало бодай найменших організаційних і економічних бар'єрів між виробництвом і окремими стадіями маркетингу.

     • Працівники. Продуктивність праці буде зростати тоді, коли керівництво підприємства матеріально і морально заохочує до використання творчих здібностей усіх категорій працівників, проявляє інтерес до їх особистих проблем життєдіяльності, сприяє створенню і підтриманню благоприємного соціального мікроклімату, у межах своїх повноважень і можливостей підприємства здійснює соціальний захист людей, гарантує їх зайнятість тощо.

     • Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональність у делегуванні відповідальності і нормах керованості відносяться до принципів доброї організації справ на підприємстві, що забезпечують необхідну спеціалізацію і координацію виробничих і управлінських процесів і, отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) діяльності.

     • Стиль управління. Кожен керівник, підприємець чи менеджер підприємства мусить знати, що абсолютно досконалого стилю управління для усіх випадків не існує. Загальна ефективність діяльності підприємства залежить від того, коли, де, як і по відношенню до кого застосовується відповідний стиль управління. Відомо, що стиль управління, в якому поєднані професійна компетентність, діловитість і висока етика взаємовідносин між людьми, впливає практично на усі види і напрямки діяльності підприємства. Від нього залежить, в якій мірі враховуються зовнішні чинники зростання ефективності виробництва на тому чи іншому підприємстві.

     Максимально можливого впливу внутрішніх («твердих» і «м’яких») чинників на рівень ефективності виробництва можна досягти лише при забезпеченні необхідної комплексності їх використання, узгодженості взаємодії у часі і просторі.

     На  рівень продуктивності кожного окремого підприємства безпосередній чи непрямий вплив справляють зовнішні чинники  ефективності виробництва. Проте самі підприємства не можуть активно їх контролювати. Ось чому ці чинники слід знати і вивчати, зрозуміти їх дію (вплив) і приймати до уваги при розробці (плануванні) і здійсненні програм підвищення ефективності виробництва на підприємствах. У зв'язку з цим стає очевидною необхідність суттєвої характеристики і окреслення напрямків дії окремих зовнішніх чинників ефективності (продуктивності).