Інструменти грошово-кредитної політики держави

2.2.  Центральний банк та його роль у здійсненні грошово – кредитної політики

     Головним суб’єктом грошово-кредитної політики є центральний банк. Щоб зрозуміти, чому він є головним, необхідно розглянути функції, виконання яких на нього покладено законодавством країни. Розглянемо ці функції на прикладі НБУ.

Основні функції Національного  банку України:

- емісія готівки та організація грошового обігу;

- функція «банку банків»;

- функція «банкіра уряду»;

- здійснення грошово-кредитної політики;

- здійснення валютного регулювання;

- забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

- забезпечення безперебійної роботи платіжної системи;

- представлення інтересів України у взаєминах з центральними банками інших держав та міжнародними фінансовими установами.

1. Центральному  банку належить виключне право  введення в обіг (емісії) банкнот,  монет. НБУ розробляє дизайн  грошових знаків, встановлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Він встановлює правила введення в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій для комерційних банків, підприємств та організацій.

2. Функція «банку  банків» означає:

- ЦБ є кредитором останньої інстанції для комерційних банків;

- здійснення кредитування (рефінансування) комерційних банків з метою підтримки їх ліквідності шляхом надання ломбардних та стабілізаційних кредитів, проведення операцій РЕПО. (Операція РЕПО – продаж спекулятивних цінних паперів за курсом для продажу за умови їх викупу через певний строк за вищим курсом).

3. Функція «банкіра  уряду» полягає:

- в збереженні коштів державного бюджету та позабюджетних фондів;

- здійсненні розрахункового обслуговування центральних органів влади;

- веденні рахунків Державного казначейства;

- фінансовому консультуванні уряду.

4. НБУ взаємодіє  з Кабінетом міністрів, проводить  із ними консультації з питань  грошово – кредитної та загальнодержавної  економічної політики, якщо вона  не суперечить забезпеченню стабільності  національної грошової одиниці.                  НБУ здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від органів державної влади. Він підзвітний Президенту та Верховній Раді України, які мають повноваження призначати та звільняти Голову НБУ та формувати Раду НБУ.  Голова НБУ інформує Президента і Верховну Раду про діяльність Національного банку та стан грошово – кредитного ринку держави.

5.  Як орган  валютного регулювання і контролю  НБУ:

- видає структуру валютного ринку країни;

- здійснює організацію торгівлі валютними цінностями;

- видає ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями;

- здійснює контроль за діяльністю банків та інших установ на валютному ринку.

6.  Забезпечення  стабільності національної грошової  одиниці здійснюється шляхом:

- проведення дисконтної та девізної політики;

- запровадження (уразі необхідності) валютних обмежень;

- формування золотовалютних резервів;

- управління резервами  тощо.

7. Забезпечення  безперебійної роботи платіжної  системи здійснюється шляхом:

- встановлення правил, форм і стандартів розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб;

- створення та впровадження системи електронних платежів (СЕП);

- організації та регламентації міжбанківських розрахунків через СЕП;

- здійснення нагляду за платіжною системою;

- реалізації програми розвитку національної системи масових електронних платежів.

Для того, щоб  НБУ міг виконувати визначені  законодавством функції, він повинен здійснювати відповідні операції.

Операції, які здійснює НБУ:

- відкриття та ведення рахунків комерційних банків, Державного казначейства, та - міжнародних організацій;

- емісія власних цінних паперів;

- купівля-продаж державних цінних паперів на вторинному ринку з метою регулювання грошового обігу;

- купівля та продаж іноземної валюти на фінансових ринках з метою регулювання курсу національної грошової одиниці;

- купівля й продаж банківських металів, дорогоцінного каміння, пам’ятних та інвестиційних монет на внутрішньому та зовнішньому ринках без ліцензування та квотування;

- отримання й погашення кредитів від МВФ;

- операції з комерційними банками, за допомогою яких здійснюється державне регулювання грошового ринку тощо. [ 9. c 346 -349]

         2.2.1.Засоби прямого впливу центрального банку на пропозицію грошей

    Центральний  банк здійснює монетарну (грошово-кредитну) політику шляхом прямого впливу на пропозицію грошей (емісія готівки; лімітування обсягів кредитів, які ЦБ надає уряду та комерційним банкам; пряме регулювання процентної ставки).

         2.2.2.Емісійна політика держави

   Основним  видом готівкових кредитних грошей є банкноти. Кредитна природа банківських білетів зумовлена випуском їх в обіг шляхом банківського кредитування.

      Монопольне  право центрального банку здійснювати  емісію банкнот є передумовою  контролю за пропозицією готівки.   Особлива роль центрального банку в формуванні кредитних ресурсів є основою для контролю за пропозицією безготівкових грошей.

Діють три канали емісії сучасних банкнот:

- банківське кредитування економіки, яке забезпечує зв’язок грошового обігу з динамікою ВВП;

- банківське кредитування уряду, коли емісія банкнот здійснюється для покриття дефіциту державного бюджету;

- емісія банкнот під приріст офіційних золотовалютних резервів у країнах з активним платіжним балансом.

Емісійний процес в економіці визначається зрештою  стосунками центрального банку з комерційними банками та урядом.

      Важливим  показником забезпеченості обороту  ВВП грошовою масою є коефіцієнт (рівень) монетизації. Він визначається як відношення величини грошового агрегату М₂ (високоліквідних грошей) до грошової оцінки ВВП, тобто:

К_{m t}= М₂/ВВП _t *100%,

де К_{m t} – коефіцієнт монетизації ВВП у період t;

      М₂ – високоліквідні гроші в період  t;

ВВП _t  - обсяг ВВП за період t;

Наслідки низького рівня монетизації економіки:

1) загострення кризи неплатежів;

2) ростання частки бартерних операцій;

3 ) недотримання термінів сплати податків;

4) посилення доларизації економіки;

5) зростання частки тіньового сектору;

6) порушення строків виплати заробітної плати, пенсій, стипендій тощо.

Доларизація української  економіки – це явище називають явищем мультивалютності, зміст якого полягає у тому, що громадяни значну частку своїх активів зберігають в іноземній валюті (переважно в доларах США та євро), а не у національних грошових одиницях.

      Негативні наслідки доларизації:

1) обмеження можливості привласнення державою національного емісійного доходу

2) знецінення  національної валюти. Адже дві  паперові валюти (національна та  іноземна), які мають різну стійкість,  не можуть функціонувати як  рівноправні. Менш стійка валюта  витісняється більш стійкою. Це робить попит на долари, а на національну валюту – зниженим, що спричиняє її знецінення;

3) посилення  залежності національної економічної  політики держави від фінансових  міжнародних організацій, зокрема  від МВФ.

4) доларизація  збільшує ризик овість середовища, в якому здійснюється грошово-кредитна політика. Пояснюється це тим, що на грошовий попит всередині національної економіки діють світові процентні ставки, зміна стійкості іноземних валют та інші параметри, на які національна політика впливати не може. Остання обставина, в свою чергу, впливає на цінову стабільність та стабільність обмінного курсу доларизованої країни.

5) розширення  та зміцнення тіньового сектору  економіки. Причиною є те, що  органи влади не мають повного  контролю за обігом іноземної валюти і не можуть точно визначити її обсяг. Ця обставина широко використовується тіньовим сектором, для якого іноземна валюта у формі готівки є важливим інструментои існування.

Пряме регулювання  процентної ставки та пряме лімітування  кредитів застосовують тільки у короткостроковому періоді. Ці заходи дають змогу швидко відреагувати на порушення рівноваги на грошовому ринку, але якщо пряме втручання триває довго, воно згубно впливає на економіку, створюючи конкурентні відносини та структуру кредитного ринку.

      2.3 Засоби грошово-кредитної  політики

До інструментів опосередкованого впливу відносять:

• операції на відкритому ринку;
• регулювання облікової процентної ставки на позики;
• регулювання банківських резервів.

    Операції на відкритому ринку  – це гнучкий інструмент, який  виявляється в продажу чи купівлі  центральним банком цінних паперів  на «відкритому ринку» у комерційних  банків, фірм або населення. Він застосовується для проведення експансійної (купівля) чи рестрикційної (продаж) грошової політики.

     Метою кредитної експансії є збільшення зайнятості і піднесення виробництва шляхом збільшення пропозиції грошей . Кредитна рестрикція застосовується з метою запобігти економічній кризі та знизити темпи інфляції шляхом обмеження пропозиції грошей.

      Купуючи чи продаючи державні  цінні папери, центральний банк  може здійснювати вплив на  обсяг грошової маси. Так, продаючи  комерційним банкам, фірма або  населенню цінні державні папери, центральний банк вилучає з обігу гроші, зменшуючи надлишкові резерви комерційних банків та депозити фірм і домогосподарств, що, в свою чергу, мультиплікативно впливає на зменшення пропозиції грошей.

      Викуповуючи державні цінні папери у названих вище суб`єктів, центральний банк збільшує надлишкові резерви комерційних банків та депозити фірм і домогосподарств, які, в свою чергу, мультиплікативно впливають на збільшення пропозиції грошей.

      Спонукою до викупу державних  цінних паперів центральним банком є потреба впливу на збільшення пропозиції грошей в обігу.   

       Спонукою до купівлі - продажу  цінних паперів комерційними  банками, фірмами та домогосподарствами  є співвідношення між ціною  облігацій та рівнем процентної  ставки за облігаціями.

        Наприклад, продаж центральним  банком державних облігацій збільшує  їх пропозицію, що зменшує ціну  облігацій і підвищує процентну  ставку за облігаціями. Це спонукає  комерційні банки та інших  суб’єктів купувати облігації державної позики. Якщо ж центральний банк скуповує державні облігації, попит на них зростає. Зростає, відповідно, їх ціна, а процентна ставка зменшується. Це спонукає комерційні банки, фірми та домогосподарства продавати їх центральному банкові.

      Залежно від того, що спонукає центральний банк здійснювати операції з державними цінними паперами на відкритому ринку, виділяють захисні та динамічні операції.

      Захисні операції покликані не допустити або швидко усунути небажані зміни в структурі банківських резервів. Прикладом таких операцій є угоди, за якими центральний банк продає (купує) цінні папери за умови, що покупець (продавець) за короткий проміжок часу продасть (викупить) їх назад центральному банкові.

      Динамічні операції мають забезпечити стабільність функціонування економічної системи або сприяти економічному зростанню. Ці операції змінюють пропозицію грошей в економіці. Вони передбачають купівлю чи продаж цінних паперів на тривалий період з негайною їх оплатою. Наприклад, в Україні державні облігації, що перебувають в обігу, мають різний термін обігу: до 91, 182, 273, 365 днів; до 5 років та понад 5 років. На 1 вересня 2003 р. їх вартісна оцінка (за цінами придбання) становила близько 10 млрд грн. [ 14. c 560 - 564]