Інструменти грошово-кредитної політики держави

p>- Темпи зростання цін знизились з 501 до 282%;

- Поліпшився фінансовий стан країни. Дефіцит зведеного бюджету не перевищував визначених планом 7,3% ВВП;

- Покриття частини дефіциту держбюджету здійснювалась за рахунок неемісійних джерел. Було продано державних цінних паперів на 30,4трлд крб. Кредити НБУ у фінансування дефіциту становили 75%, а зовнішні джерела – 20%.

У 1996р. з’явилась тенденція до уповільнення темпів зниження виробництва, яке становило 10%. Зменшилась інфляція, стабілізувався курс карбованця до іноземних валют.

      Другий  етап (вересень 1996р. – кінець 1998р.) пов’язують із випуском в обіг постійної національної валюти - гривні.

Завдання реформи другого етапу:

- здійснення грошово-кредитної політики, спрямованої на забезпечення фінансової стабільності;

- прискорення розрахунків;

- залучення до банківської системи надлишкової готівки, що перебувала в обігу;

- забезпечення стабільності курсу гривні до інших валют;

Цей етап називають  етапом становлення грошово-кредитного ринку України та його регулювання  за допомогою монетарних інструментів.

Здобутки цього  періоду:

- введення національної постійної валюти;

- розвиток фондового ринку державних цінних паперів, які емітувались у формі облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП);

- обмеження дефіциту бюджету;

- послаблення інфляційного тиску дефіциту бюджету на економіку;

- обмеження грошової експансії.

Недоліки та прорахунки другого етапу реформи грошово-кредитної політики:

1) перетворення  облігацій внутрішньої державної  позики (ОВДП) на основне джерело  фінансування бюджетного дефіциту;

2) гальмування  реального зростання економіки;

3) внутрішнє  знецінення гривні.

Валютний курс було визначено як фінансовий пріоритет грошово-кредитної політики цього періоду.

     Негативний  вплив на макроекономічну ситуацію  в цілому та на грошово-кредитний  ринок України зокрема мали  фінансова криза Південно-Східної  Азії (1997р.) та серпнева (1998р.) фінансова криза Росії.

Третій етап грошово-кредитної політики починається  з 1999 р.

У цей рік  були започатковані стабілізаційні процеси в реальному секторі  економіки. Вперше за всі роки незалежності було призупинене стрімке скорочення ВВП (темп падіння реального ВВП становив 0,2%).

Монетарна політика цього періоду спрямовувалась:

- на підтримку  купівельної спроможності гривні;

- стабілізацію  фінансових ринків;

- підтримку банківської  системи.

     Позитивним  результатом монетарної політики 1999р. можна вважати: відносно низький рівень інфляції (19,2%); відбулось збільшення реальних грошей в економіці й поступове відновлення процесу демонетизації. Коефіцієнт монетизації на кінець 1999 р. зріс з 13,77 до 14,48.

     

      Найбільш  негативний вплив на ефективність монетарної політики справили операції НБУ на ринку ОВДП, як на первинному, так і на вторинному ринку. Це означало повернення до фінансування бюджетного дефіциту виключно за рахунок емісії Національного банку України.

Запровадження режиму плаваючого курсу гривні стосовно іноземних валют сприяло притоку іноземної валюти на валютний ринок України та поповненню золотовалютних резервів.

Упродовж 2002 та 2003 рр. вживалися заходи щодо створення  монетарних передумов для розширення кредитування реального сектору  економіки. З метою нарощування обсягів рефінансування НБУ було пом’якшено умови та продовжено строки надання кредитів.

      Розширено перелік цінних паперів, що можуть прийматися НБУ для забезпечення кредитів, а  саме:

• державні цінні папери;
• векселі суб’єктів господарської діяльності – резидентів України, Державного казначейства України;
• облігації місцевих позик і суб’єктів підприємницької діяльності.

Упродовж  останніх років суттєво зменшились коливання обмінного курсу гривні щодо основних вільно конвертованих  валют.

      Пріоритетні завдання грошово-кредитної політики України на сучасному етапі:

• забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні як монетарної передумови економічного зростання;
• утримання рівня інфляції в межах 6-7%;
• нарощування золотовалютних резервів;
• поліпшення структури грошової маси та зростання монетизації економіки;
• створення умов для зниження ціни кредитних ресурсів;
• вжиття заходів щодо стимулювання розвитку фондового ринку;
• зростання довіри кредиторів і вкладників до банківської системи;
• розширення безготівкової форми розрахунків;
• удосконалення банківського законодавства та нормативно – правових актів Національного банку України. [ 14. c 582-591]

 

3.2 Підвищення ефективності грошово – кредитних відносин

      Розпочавши  ринкову трансформацію економіки, незалежна Україна повинна була врахувати світовий досвід і забезпечити належний розвиток грошово – кредитних відносин в усіх проявах. Зокрема, необхідно було сформувати дієвий емісійний механізм, систему гнучкого забезпечення потреб обороту в грошовій масі, розбудувати ефективну інституціональну основу обороту грошей в економіці, ключовим елементом якої є банк, створити ефективні кредитні механізми фінансування потреб усіх економічних суб`єктів у додаткових коштах, забезпечити належну стабільність національних грошей,відрегулювати відповідним чином взаємозв`язки між банківською й фіскально – бюджетною системами тощо.

     Вирішення цих надзвичайних відповідальних завдань  в Україні ускладнювалось специфічними умовами – відсутністю достачного досвіду,

     

розбалансованістю економічного комплексу у зв`язку з виходом зі складу СРСР, неналежною увагою до розвитку власного виробництва, дефіцитом бюджету та дисбалансом у зовнішній торгівлі. Тому, незважаючи на очевидні успіхи, в розбудові грошово – кредитних відносин в Україні залишається  ще багато невирішених питань, які знижують ефективність ринкових інструментів, зокрема роль грошей і кредиту, банківської системи в цілому, спричиняють периживання методів прямого регулювання грошових потоків тощо.

      Після здобуття незалежності ключовим завданням було формування в Україні ефективної гошово – кредитоної політики, за допомогою якого уряд контролює грошовий обіг держави, вартість націонльних грошей, кредит та банківську систему, заохочує розввиток зовнішнього сектору.

      Починаючи з 1994 року, монетарну політику переорієнтовано на стабілізацію цін та подолання інфляції. Проте стратегічні цілі грошово – кредитної політики НБУ не були підтриманні монетарними заходами.

      Динаміка  зміни рівня монетизації української  економіки має два чітко виражених етапи – зниження (демонетизація) впродовж 1991 – 1996 рр. і поступове зростання (ремонетизація) у період 1997 – 2005 рр. Причому «точкою повороту» для всіх трьох коефіцієнтів став 1996 рік. Це могло бути викликане 

проведенням грошової реформи і випуском в оборот гривні як постійної національної валюти, що істотно послабило інфляційні очікування, які тривалий час стримували попит на гроші.

      Привертає до себе увагу неухильне підвищення рівня мрнетизації ВВП за агрегатом 1996 року. Хоча зростання цього показника мало місце і в багатьох інших країнах (США, Японії, Латвіх, Китаї, Росії), але в Україні воно було найвищим – майже вдвічі. Ця тенденція може спричинятися двома групами чинників: збільшенням середньої заробітної плати та інших доходів населення та посиленням тінізації економіки. Підстав вважати, що середній рівень доходів населення України зростав значно швидше, ніж у деяких країнах світу.

      Шляхи до економічного зростання лежать через  удосконалення немонетарних інструментів грошової стабілізації, узгодженість і нерозривну єдність монетарної та загальноекономічної політики. 
 
 
 
 
 
 
 
 

 
 
 
 
 
 
 
 

      Висновки

   Оскільки  темою курсової роботи є інструменти  грошово-кредитної політики держави, то у ній було розглянуто три розділи: грошово-кредитна система; зміст та теоретичні концепції монетарної політики; грошово-кредитна політика в Україні.

     За  даними першого розділу виконаної  роботи слід відмітити, що грошово-кредитна система – це форма організації грошового обігу, яка історично та законодавчо склалася в тій чи іншій країні. Сучасні гроші мають кредитну природу. І тому сучасна банківська система не тільки прискорює обіг уже наявних грошей, а створює нову грошову масу завдяки мультиплікації банківських депозитів. А також найбільш поширеною формою грошей стають кредитні гроші: вексель, депозитні гроші, банкнота (банківський білет), чек, електронні гроші.

Незважаючи  на те, що пропозиція грошей здійснюється банківською системою, яка має  два рівні: центральний банк та система  комерційних банків, з комерційними банками конкурують небанківські фінансові та кредитні посередники, до яких належать: депозитні, не депозитні, фінансові компанії, інвестиційні компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, взаємні фонди.

     У другому розділі курсової роботи було наведено те, що монетарна політика має вирішувати такі завдання :

- поліпшувати  структуру грошової маси;

- розширювати  сферу застосування безготівкових  розрахунків;

- забезпечувати  зростання обсягів валютних резервів  центрального банку (НБУ);

- забезпечувати  економічно обґрунтований рівень обмінного курсу національної грошової одиниці (гривні).

      Теоретично  основою здійснення грошово-кредитної  політики є кейнсіанська та монетаристська концепції, які по різному визначають її дієвість, та механізми  впливу на макроекономічну ситуацію.

      А також розглянули питання про  центральний банк та його роль у  здійсненні грошово-кредитної політики і те, що головним суб’єктом грошово-кредитної політики є центральний банк. Щоб зрозуміти, чому він є головним, ми о розглянули функції, виконання яких на нього покладено законодавством країни.

     У третьому розділі курсової роботи  ми розглядали  грошово-кредитну політику України, визначили мету та ціль грошово-кредитної політики. Головний суб’єкт монетарної політики – Національний банк, який здійснює грошову емісію і регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків. Розглянули проблеми і перспективи монетарної політики, та на які етапи вона поділяється . Сутність грошово – кредитної політики. Застосовується кілька підходів до визначення сутності грошово – кредитної політики. Представники одного з них трактують монетарну політику надто вузько – як урядову політику впливу на кількість грошей в обороті. Представниками іншого підходу визначають її надто розширено – як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади. У першому випадку механізм монетарної політики обмежується лише впливом на кількість грошей і явно збіднюються його результативні можливості, у другому – не визначено специфічного характеру монетарної політики, її відмінностей від інших секторів економічної політики, її особливого механізму впливу на економічні процеси.

Отже,  грошово – кредитна політика – це сукупність взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через свій центральний банк. Основними стратегічними цілями грошово – кредитної політики є загальноекономічні цілі держави : економічне зростання, забезпечення високої зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. 
 
 
 
 
 
 
 

Література 

1. Гроші та кредит : Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп./М.І.Славук , А.М.Мороз-К.:КНЕУ,2002 – 598с.
2. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навчальний посібник. - 2-е видання, -К.: Т-во „Знання”, КОО, 1999. – 181с.
3. Голуб А., Семенюк Л., Смовженко Т. Гроші, кредит, банки. – Львів: Центр Європи, 1997. – 48с.
4. Лютий І.О. Грошово – кредитна політика в умовах перехідної економіки : Монографія. –К.Атіка, 2000. – 240с.
5. Національний банк і грошово – кредитна політика : Підручник / За ре. А.М.Мороза, М.Ф.Пуховкіної. – К.: КНЕУ,1999. – 368с.
6. Савченко А. та ін. «Макроекономіка». К.: «Либідь». 1999 с.194-219
7. Макконел К.Р., Брю С.Л. Макроекономіка.- Л.: Просвіта, 1997.- С. 342-390.
8. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник/ За заг.ред. С.Будаговської. – К.: Основи, 1998. – с. 321-343
9. Панчишин С. Макроекономіка. – К.: Либідь, 2001. – с. 366-401