Основні напрями вдосконалення форм співробітництва

      2.6. Холдиінг - холдінгове добровільне об’єднання підприємств з метою управління іншими компаніями задопомогою володіння контрольними пакетами їх акцій. Розрізняють два види холдінгу - чистий холдінг, який утворюється спеціально для виконання зазначеної вище функції, а також змішаний холдінг, який поряд з управлінням за допомогою контрольних пакетів акцій здійснює також підприємницьку діяльність в промисловості, кредитно-банківській, торгівельній, транспортній та інших сферах. Функції холдінгу фактично здійснює будь-яка велика компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній.

      Холдингова компанія - суб′єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства або підприємств З метою захисту інтересів дочірніх підприємств у статті 126 Господарського кодексу визначено обов′язок холдингової компанії компенсувати завдані дочірньому підприємству збитки, якщо з вини контролюючого підприємства ним було укладено або здійснено невигідні для нього угоди або операції. Якщо ж дочірнє підприємство з вини холдингової компанії буде визнано банкрутом, то контролююче підприємство буде нести субсидіарну відповідальність перед кредиторами банкрута.

      Холдинги  мають різноорганізаційну форму - господарського товариства, одноосібного, державного підприємства. Як правило, учасники холдінгу мають досить широку економічну незалежність в оперативно-господарській діяльності.     

      2.7. Промислово-фінансова група (ПФГ) - об′єднання, яке створюється за рішенням кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції. Особливістю ПФГ є те, що вона не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб′єкт господарської діяльності.

      Така  ознака ставить під сумнів доцільність  включення упорядниками кодексу  ПФГ до глави під назвою «Об′єднання  підприємств», оскільки згідно з положеннями  статті 118 ГК України об′єднання є  господарською організацією, а, отже, юридичною особою. 

      Характерні  риси:

• господарська організація корпоративного типу;
• добровільність створення, але на підставі рішення Уряду України;
• вимоги до учасників — наявність статусу юридичної особи;
• належність ПФГ до господарських організацій, які здійснюють управління діяльністю (координацію діяльності) їх учасників і є вторинними структурами;
• відсутність  (як  основної)  мети отримання прибутку;
• різний склад учасників (підприємства та інші господарські організації певної або різних галузей народного господарства);
• тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність погодження питання створення ПФГ з Антимонопольним комітетом та здійснення цим органом контролю за діяльністю ПФГ;
• відсутність статусу юридичної особи;
• мета створення — реалізація державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництво кінцевої продукції;
• заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг;
• обов'язкова участь у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного банку в ПФГ;
• наявність певних умов для створення ПФГ:

   а) мети створення;

   б) укладення між майбутніми учасниками ПФГ генеральної угоди про  сумісну діяльність;

  в) подання уповноваженої особи  ініціатора (ініціаторів) створення  ПФГ передбаченого законом пакету документів і узгодження питання  створення ПФГ з певними державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна, Антимонопольним комітетом тощо);

  г) мінімального розміру розрахункового обсягу реалізації кінцевої продукції  ПФГ, еквівалентного сумі в 100 млн дол. США, починаючи з другого року після створення ПФГ;

• тимчасовість діяльності ПФГ (створення на певний строк);
• обов'язковість укладення генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та іншими учасниками ПФГ, що регулює відносини між ними (всередині ПФГ);
• відсутність спеціально створених органів управління, функції яких, у тому числі і здійснення представництва ПФГ у відносинах з третіми особами, покладається на головне підприємство, до якого закон встановлює певні вимоги (виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також сплата податків в Україні і обмеження/заборона для певних категорій господарських організацій (торговельних підприємств, підприємств в сфері громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банків, фінансово-кредитних установ) бути головним підприємством ПФГ;
• особливий порядок реєстрації для ПФГ, який здійснюється Мінекономіки;
• вихід головного підприємства або іншого учасника ПФГ, що здійснюється прийняттям постанови Кабінету Міністрів і обов'язково тягне за собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Мінекономіки;
• діють на підставі Закону України “Про промислово-фінансові групи в Україні”, постанови Кабінету Міністрів України про створення відповідної ПФГ, генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та іншими учасниками ПФГ.

      Порівняльна характеристика правового становища  господарського об'єднання і промислово-фінансової групи.

      Спільні риси:

• господарські організації корпоративного типу;
• добровільність створення;
• вимоги до учасників — наявність статусу юридичної особи;
• належність до організацій, які здійснюють управління діяльністю (координацію діяльності) їх учасників і є вторинними структурами;
• відсутність мети отримання прибутку;
• мета створення — координація діяльності учасників і об'єднання їх зусиль для вирішення спільних соціальних та економічних завдань (досягнення спільних соціальних та економічних результатів);
• різний склад учасників (підприємства та інші господарські організації певної або різних галузей народного господарства);
• тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди Антимонопольного комітету на створення господарського об'єднання і ПФГ та здійснення цим органом контролю за їх діяльністю.

      Відмінні  риси:

• наявність у господарського об'єднання статусу юридичної особи і відсутність такого статусу у ПФГ;
• наявність у ПФГ мети реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництва кінцевої продукції, що необов'язково для добровільних господарських об'єднань;
• заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обсуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг (щодо господарського об'єднання закон таких обмежень не встанолює);
• обов'язкова участь у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного банку в ПФГ (щодо господарського об'єднання таких обмежень і вимог не встановлюється);
• наявність певних (непритаманних господарському об'єднанню) умов створення ПФГ:

      а) мети реалізації державних програм  розвитку пріоритетних галузей виробництва  і структурної перебудови економіки, а також виробництва кінцевої продукції;

      б) укладення між майбутніми учасниками ПФГ генеральної угоди про  сумісну діяльність;

      в) подання уповноваженою особою ініціатора (ініціаторів) створення ПФГ передбаченого  законом пакету документів і узгодження питання створення ПФГ з певними  державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна, Антимонопольним комітетом  тощо);

      г) мінімального розміру розрахункового обсягу реалізації кінцевої продукції  ПФГ, еквівалентного сумі в 100 млн дол. США, починаючи з другого року після створення ПФГ;

      д) тимчасовість діяльності ПФГ, в той  час як господарські об'єднання можуть створюватися як на певний строк, так  і без визначення терміну діяльності;

      ж) обов'язковість укладення генеральної  угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та іншими учасниками ПФГ;

• те, що регулює відносини між ними;  в частині господарського об'єднання (концерні, консорціумі) таку функцію (нарівні з іншими) виконує статут, а в інших (асоціації, корпорації) — договір;
• створення господарського об'єднання на добровільних засадах за рішенням самих учасників, а ПФГ — за рішенням Уряду України;
• ґрунтовне регулювання на законодавчому рівні порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації ПФГ на відміну від господарського об'єднання, внутрішня організація яких, порядок управління, представництва тощо визначаються самими учасниками в установчих документах;
• здійснення представництва ПФГ його головним підприємством, а об'єднанням чи його головним підприємством, чи створеним учасниками виконавчим органом господарського об'єднання (ці питання регулюються установчими документами господарського об'єднання);
• встановлення законом до головного підприємства ПФГ певних вимог: виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також сплати податків в Україні і обмеження/заборона для певних категорій господарських організацій (торговельних підприємств, підприємств у сфері громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банків, фінансово-кредитних установ) бути головним підприємством ПФГ, у той час як питання представництва господарського об'єднання вирішуються на локальному рівні (тобто самими учасниками господарського об'єднання);
• особливий порядок реєстрації для ПФГ, який здійснюється Мінекономіки; господарське об'єднання реєструються в загальному для всіх суб'єктів підприємницької діяльності порядку;
• здійснення виходу головного підприємства або іншого учасника ПФГ прийняттям постанови Кабінету Міністрів України, а вихід учасника з господарського об'єднання — внесенням відповідних змін до установчих документів і відомостей державної реєстрації;
• вихід або виключення з ПФГ головного підприємства обов'язково тягне за собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Міністерстві економіки; у разі виходу або виключення одного з учасників (у тому числі і головного підприємства) з господарського об'єднання необхідно внести відповідні зміни до установчих документів і до відомостей державної реєстрації господарського об'єднання.
• господарські об'єднання можуть створюватися за галузевою, територіальною ознаками, або залежно від ступеня централізації функцій управління діяльністю їх учасників (асоціації, корпорації, концерни) та за іншими ознаками. Для ПФГ такого розмаїття форм і видів закон не передбачає.

      2.8. На сучасному етапі розвитку  України франчайзинг є тією формою організації бізнесу, виробленою світовою практикою, яка в комплексі з іншими ринковими структурами могла б стимулювати антикризові процеси та сприяти відродженню вітчизняної економіки.

      Слово франчаизинг походить від французького franchir, яке означає “звільняти”; у англійському варіанті franchising —  це право, привілегія.

      Зміст франчайзингу полягає у наступному:

      головна компанія (франчайзер) надає індивідуальному  підприємцю (франчайзі) або групі  підприємців ліцензію (франшизу) на виробництво продукції, торгівлю товарами або надання послуг під торговельною маркою даної компанії на обмеженій  території, на термін і умовах, які  визначені договором. Таким чином  франчайзі отримує готове підприємство. І саме в цьому головна привабливість  франчайзингу. Франчайзі не потрібно створювати підприємство крок за кроком, як повинен це робити підприємець, який починає все з нуля. Навпаки, підприємство франчайзі виникає за ніч. І, ймовірно, воно буде копією усіх підприємств  у франшизній системі. За фіксовану  плату франчайзі отримує кваліфіковану  допомогу, яка б у противному випадку  була б значно дорожчою для його окремого підприємства. У сутності, франчайзинг процвітає тому, що поєднує  стимул до власності малим підприємством  з управлінською майстерністю великого бізнесу.

      Структуру франчайзингової системи можна  розглянути та проаналізувати за допомогою  мал. 1.

      Перевагою для починаючого підприємця є  те, що приналежність до єдиної франчайзингової  системи і використання торговельної марки значно знижує ризики.

      Постійна  підтримка і контроль з боку франчайзера  дає можливість власникам франшиз  навчитися ефективним методам управління бізнесом, підвищити свій професіоналізм і компетентність. Проте, їх підприємницька ініціатива обмежена: крім того, що франчайзер втручається у всі сфери діяльності підприємства, він може приймати важливі  рішення, не враховуючи думки окремих  франчайзі. Та все ж франчайзі  має справу з перевіреним бізнесом; послуги франчайзера конкурентоспроможні, а товари надійні. І ті, і інші стандартизовані, і турбота про  подальше удосконалення якості повністю лежить на франчайзері. Відповідно, ініціатива власника франшизи по оновленню і  розширенню асортименту і специфікацій обмежена цими стандартами. Безперебійне постачання продукції, сировини і матеріалів, які повністю забезпечують потреби  підприємства, безперечно, позитивний фактор. Але у деяких випадках асортимент чітко регламентований умовами  договору, і франчайзі не має права  його порушувати, продаючи інші товари або послуги, 

оскільки  може скласти конкуренцію товарам  франчайзера. До того ж обсяги продажу, можна вважати, нав'язуються власнику франшизи у відповідності з політикою  маркетингу компанії-франчайзера і  дуже часто не відповідають планам і можливостям франчайзі.

      Франчайзі контролює визначений район; він  має гарантію від вторгнення франшиз-конкурентів  і, так би мовити, стає монополістом. Проте, і ріст його бізнесу обмежений  територією, яка закріплена за ним  згідно договору. Франчайзер повністю відповідає за маркетинг продукції  та послуг, включаючи організацію  рекламний компаній; витрати франчайзі  на рекламні заходи в основному полягають  у незначних відрахуваннях в  централізований рекламний фонд франчайзингової системи. Проте, напрямок і цілі реклами визначає також  франчайзер, а кошти на неї франчайзі  відраховує незалежно від фактичної  віддачі, яку отримує власник  фраишизи від рекламної кампанії. В цілому, франчайзі може розраховувати  на різноманітні фінансові пільги, як при купівлі самої франшизи, так і під час розрахунків  за постачання, але постійні відрахування франчайзеру згідно договору франчайзинга можуть значно знижувати загальний  дохід власника франшизи.

      Практика  франчайзингу в зарубіжних країнах  продемонструвала, що франчайзі, знаходячись  безпосередньо біля споживача, більш  чутливо вловлюють його настрої, коливання попиту і умови конкуренції. Для франчайзера вони можуть стати  продуктивним джерелом новаторських ідей та вдалим випробувальним стартом для  апробацій нових товарів та послуг. Як власник підприємства франчайзі  ефективніше і надійніше найманого  керівника або службовця. З іншого боку, як самостійний підприємець, він  гостріше усвідомлює свою залежність від франчайзера і прагне її позбавитись. Для власника франчайзингової системи  — це потенційна загроза. Вихід окремого франчайзі з франчайзингової  мережі відразу ж складає конкуренцію  на визначеному сегменті ринку,а  його банкрутство підриває репутацію  франчайзера, навіть якщо його безпосередньої вини у провалі: немає.

      Отже, франчайзинг — явище специфічне. Особливість цієї форми підприємництва у тому, що підприємства, які працюють у системі франчайзингу, не дивлячись  на юридичну самостійність, є по суті своїй частиною єдиної системи. Таким  чином, франчайзинг, з одного боку, допомагає  уникнути цілий ряд перешкод, пов'язаних з функціонуванням незалежного  малого бізнесу, а з іншого боку, породжує проблеми, які притаманні будь-якій корпоративній структурі.