Історія аудиту в Україні

     Таким чином, можна зробити висновки, що вчорашній аудит – це невизначеність обов’язковості, невпевненість у  майбутньому (чи існуватиме аудит взагалі), не вирішення питання про віднесення чи заборону віднесення затрат на аудит  на валові витрати підприємства, практично  відсутність регулярного та обов’язкового  підвищення кваліфікації аудиторів, розпорошення аудиторів по різних професійних  об’єднаннях. Серед здобутків –  прийняття та введення в дію в 1999 році Кодексу професійної етики  аудитора України, а також рішення  Аудиторської палати України у квітні 2003 р. прийняти Стандарти аудиту та етики Міжнародної Федерації  бухгалтерів як Національні стандарти  аудиту, які діють в Україні  з 2004 року. Усе це є певними ознаками становлення цивілізованого ринку  аудиту в країні.

     Є зміни і серед складу замовників на аудиторські послуги. Якщо вчора  їх цікавили виняткова перевірка  з огляду на її обов’язковість та штрафи за неподання аудиторського висновку, і лише частково – стан бухгалтерського  обліку, то сьогодні, за спостереженнями  контрольно-ревізійного комітету Аудиторської палати України, аудит звітності  відкритих акціонерних товариств  залишається основним замовленням. Є тенденція до зростання таких  замовлень, як оцінка фінансового стану  підприємства, консультації з поліпшення діяльності управлінського персоналу. Проте, все ще спостерігається “антифіскальний” характер замовлень – усі побоюються відповідальності за порушення податкового  законодавства, це цілком однозначно визначає сучасний український аудит як винятково  підтверджуючий [6].

     Отже, аудит в Україні перебуває  на стадії певного розвитку і далеко не вмер, як вважають непрофесіонали. Роботи вистачить усім. При цьому якість роботи повинна відповідати її вартості, а результати – надійності аудиторських суджень.

     В Україні аудит існує всього вісімнадцять років – це вкрай незначний строк для визначення суспільством його значення та мети за сучасної ринкової економіки. Тому він потребує широкої реклами, насамперед, серед потенційних замовників, з одного боку, та серед громадськості з іншого. Аудиторська спільнота має постійно роз’яснювати, що аудит – це не тільки підтвердження звітності за вимогами Державної комісії цінних паперів та фондового ринку України, а також і контрольно-правове супроводження діяльності, і консультування з питань правового та договірного забезпечення, і розробка системи внутрішнього аудиту, і бізнес-планування, і науково-методичні розробки з питань економіки, управління та права, і робота з персоналом (навчання, підвищення кваліфікації тощо).

     Отже, основними напрямами розвитку аудиторської діяльності в Україні можуть стати:

     1. Розробка механізму практичного  застосування МСА в Україні,  створення до них коментарів  у повному обсязі.

     2. Внесення необхідних змін і  доповнень до Закону України  «Про аудиторську діяльність»  з метою приведення його у  відповідність до інших законодавчих  актів України, які прямо чи  опосередковано впливають на  регулювання аудиторської діяльності  та розширення переліку підприємств,  для яких щорічна аудиторська  перевірка обов'язкова, а це, у  свою чергу, збільшить ринок  аудиторських послуг, а також  введення додаткових положень, які  б більш чітко унормували взаємовідносини  аудитора та клієнта.

     3. Використовуючи узагальнений практичний  досвід роботи міжнародних і  вітчизняних аудиторських фірм, розробка Типових методик аудиторської  перевірки фінансової звітності підприємств у розрізі галузей їх діяльності (банківська, торговельна, страхова, хімічна, металургійна, харчова, легка промисловості).

     4. Поглиблення співпраці професійних  аудиторських організацій України  з міжнародними та європейськими  професійними організаціями бухгалтерів  і аудиторів.

     5. Розробка механізму ціноутворення  на аудит та аудиторські послуги  на основі вивчення міжнародного  досвіду з цього питання та  ін. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 3

     СУЧАСНИЙ  СТАН РОЗВИТКУ АУДИТУ В УКРАЇНІ 
 

     3.1. Система незалежного фінансового контролю (аудиту) України 

     Правові засади здійснення незалежної аудиторської діяльності в Україні базуються  на Законі України "Про аудиторську  діяльність". Основне завдання цього закону – "створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника" [8].

     Організаційна структура незалежного фінансового  контролю (аудиту) в Україні представлена на рис. 3.1.

     Основним  базовим елементом системи незалежного  фінансового контролю є сертифіковані  аудитори, які на підставі ліцензії від свого імені чи від імені  аудиторської фірми здійснюють аудиторську  діяльність.

     Організаційне і методологічне керівництво  аудиторською діяльністю в Україні  здійснює Аудиторська палата України (АПУ). АПУ є незалежним самостійним  органом, головним завданням якого  є:

     – сприяння розвитку аудиту в державі;

     – вирішення принципових питань аудиторської діяльності в Україні на єдиній методологічній основі;

     – сертифікація (визначення кваліфікаційної придатності) аудиторів;

     – ліцензування (дозвіл) на право займатися аудиторською діяльністю.

     АПУ діє відповідно до Статуту, має регіональні  відділення, повноваження яких визначаються "Положенням про регіональні відділення".

     АПУ створюється шляхом делегування  до її складу п'яти представників  від професійної громадської  організації аудиторів України, по одному представникові від Міністерства фінансів, Головної державної податкової адміністрації, Міністерства статистики. Національного банку, Міністерства юстиції та окремих фахівців від навчальних, наукових та інших організацій. 

     Рис. 3.1. Система незалежного фінансового контролю в Україні  

     Крім  цього, з метою захисту своїх  інтересів аудитори України об'єднані у професійну громадську організацію  – Спілку аудиторів України, яка  діє на місцях через свої осередки за наявності у них не менше  п'яти аудиторів. 

     3.2. Аудиторська діяльність, її сутність, функціональні завдання, предмет,  метод, об'єкти аудиту 

     Згідно  із Законом України "Про аудиторську  діяльність" ст. 3, поняття "аудиторська діяльність" містить в собі організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг. Аудиторські послуги можуть надаватися у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ним експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економічно-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

     Разом з цими видами послуг аудиторські  підприємства в Україні проводять  роботи з приватизації майна державних  підприємств, комерціалізації торгівлі, акціонування підприємств, готують  матеріали для розгляду справ  клієнтів в арбітражних судах. Завдяки  аудитові здійснюються посередницькі  контакти.

     У кінцевому підсумку аудит являє  собою досить високу форму організації  і реалізації економічних ідей.

     Особливу  увагу треба зосередити на понятті "аудит". Аудит – це незалежна  перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської  діяльності суб'єкта господарювання з  метою визначення достовірності  звітності, обліку, його повноти і  відповідності чинному законодавству  та встановленим нормативам.

     Таким чином, метою аудиту фінансової звітності  є висвітлення аудитором висновку про те, чи відповідає фінансова  звітність в усіх суттєвих аспектах інструкціям, які регламентують  порядок підготовки і представлення  фінансових звітів. За результатами аудиту складається аудиторський висновок про реальний фінансовий стан суб'єкта господарювання. Отже, метою проведення аудиту є складання аудиторського  висновку про фінансовий стан суб'єкта, що перевіряється. Основні завдання аудиту – збирання та обробка достовірної  інформації про господарсько-фінансову  діяльність суб'єкта господарювання і формування на цій основі аудиторських висновків.

     Крім  того, аудит повинен адекватно  відображати всі аспекти діяльності суб'єкта, що перевіряється. Для того, щоб скласти достовірний аудиторський висновок, аудитор повинен отримати безумовну гарантію того, що інформація, яка міститься у бухгалтерській документації та первинних документах, достатня та достовірна.

     Необхідність  проведення аудиту обумовлюється потребою користувачів інформації про реальний фінансовий стан суб'єкта господарювання. Користувачами цієї інформації можуть бути:

• уповноважені на підставі законів України представники органів державної влади;
• власники, засновники господарюючого суб'єкта;
• інші юридичні та фізичні особи, які мають матеріальну зацікавленість у результатах господарсько-фінансової діяльності суб'єкта господарювання (кредитори, інвестори, постачальники та інші особи) [13].

     Треба також зазначити, що користувачі  цієї інформації мають право згідно із ст. 9 Закону України "Про аудиторську  діяльність" "виступати замовниками  на проведення аудиту та виконання  інших аудиторських послуг, визначати  обсяги та напрями аудиторських перевірок  у межах повноважень, наданих  законодавством, установчими документами  або окремими договорами".

     Об'єктивність аудиторського висновку є обов'язковою  умовою і однією з основних специфічних  рис. Ця умова передбачається незалежністю аудиту і диктується потребами користувачів.

     Впевненість у достовірності і повноті  інформації, наданої аудитором користувачам, не є абсолютною. Аудит дає лише приблизний, хоч достатньо високий, ступінь цієї впевненості [14].

     Аудиторський  висновок не може бути свідченням абсолютної точності іншої інформації і гарантією  її правильності, він може лише підтверджувати достовірність інформації. Аудит – це процес зменшення рівня інформаційного ризику для користувачів фінансових звітів.

     Аудитор не затверджує звітів суб'єктів господарювання і не відповідає за саму звітність. Він тільки висловлює свою думку  щодо фінансової звітності. Відповідальність за фінансову звітність лежить на керівниках господарюючого суб'єкта, що перевіряється. Аудит не звільняє керівництво  суб'єкта від відповідальності.

     Крім  основних, аудит може вирішувати й  функціональні завдання. До функціональних, зокрема, належать: завдання коригування  і санації, оперативного контролю та аналізу, завдання стратегічного аналізу.

     Завдання  коригування і санації передбачають розробку за результатами проведеного  аудиту на прохання клієнта рекомендацій щодо виправлення викритих ним помилок  та уникнення зловживань. Аудитор  може дати рекомендації щодо санації  і відновлення бухгалтерської документації, постановки бухгалтерського обліку, але безпосередньо він не бере участі у виправленні помилок  і проведенні санацій.

     Завдання  оперативного контролю і аналізу  передбачає проведення оперативного аудиту й аналізу безпосередньо у  процесі господарської діяльності клієнта з метою попередження помилок, вибору оптимальних варіантів  управлінських рішень без безпосереднього  втручання аудитора.

     Завдання  стратегічного аналізу передбачають, що аудитор на підставі даних, одержаних  у процесі аудиту, розробляє пропозиції щодо перспективних питань розвитку господарюючого суб'єкта [15].

     Для того, щоб визначитися з категоріями "предмет", "метод", "об'єкти аудиту", треба з'ясувати різницю  між аудитором і ревізором, аудитом  і ревізією. Наочніше це можна зробити за допомогою табл. 3.1.