Заробітна плата та сутність капіталу

     Зміст 

Вступ 3

1. Заробітна плата – категорія розвинутого товарного виробництва. 4

2. Суть капіталу, його загальна формула та її суперечливість. 8

3. Практичне завдання. 9

Висновки 13

Література 14 

 

Вступ

 

     Загальновідомо, що єдиного ринку ресурсів немає, але існує сукупність взаємозв’язаних  ринків — ринку праці, ринку капіталу, ринку землі тощо. Вивчення кожного  з цих ринків розпочинається з  аналізу досконалої конкуренції  з подальшим розглядом ринкових структур з недосконалою конкуренцією.

     Серед усіх економічних ресурсів, використовуваних у виробництві товарів і послуг, найважливішим є праця. Це обумовлено такими обставинами:

• суб’єктом ринку праці є практично кожен працездатний член суспільства;
• винагорода (заробітна плата) є основною складовою доходу переважної більшості сімей будь-якої країни;
• проблеми зайнятості, безробіття, рівня заробітної плати стають об’єктом політичної та економічної боротьби, державної політики.

     Метою даної контрольної роботи є розгляд заробітної плати як категорію товарного виробництва та визначення сутності капіталу його загальної формули та суперечливості.

1. Заробітна плата – категорія  розвинутого товарного  виробництва.

 

     На  певному етапі розвитку товарного  виробництва, при наявності двох основних умов - юридичної свободи  людини і відсутності у неї  засобів виробництва й існування - робоча сила перетворюється в товар, формуються капіталістичні виробничі  відносини. При капіталізмі основна  маса товаровиробників представлена ​​найманими працівниками, які створюють переважну частину суспільного продукту і в процесі його розподілу отримують частину продукту у вигляді заробітної плати.

     Слід  розуміти, що питання про сутність заробітної плати завжди привертало увагу економістів, було і залишається  дискусійним. Дуже поширеним серед західних економістів і значною мірою і вітчизняних науковців є визначення заробітної плати як плати за роботу, яке вперше запропонував ще У. Петті. Різновидом цього підходу є й інші теорії, наприклад, теорія продуктивності роботи. К. Маркс не поділяв цієї точки зору і аргументовано показав в "Капіталі", що об'єктом купівлі-продажу є не робота, а товар робоча сила. Робота, за його думкою, не може бути товаром, оскільки вона:

1. не має вартості, так як вартість будь-якого товару вимірюється саме роботою;
2. робота не є товаром, тому що на відміну від будь-якого товару не існує моменту його купівлі-продажу;
3. відповідно до закону вартості обмін товарів здійснюється згідно суспільно-необхідним витратам на їх виготовлення.

     Це  означає, що робота як товар не може стати підставою для безеквівалентного отримання вартості. Отже, робітник на ринку праці продає свою робочу силу і вартість цього товару перетворюється на його ціну. Заробітна плата виступає як перетворена форма вартості робочої сили, як ціна специфічного товару. Цей підхід дає можливість відповісти на питання про рівень заробітної плати. Вартість робочої сили зводиться до вартості товарів і послуг, призначених для нормального відтворення робочої сили (а останнє можна визначити через споживчий кошик). Існує в економічній літературі і соціальна теорія заробітної плати, засновником якої був                                   М.І. Туган-Барановський. З цієї концепції заробітна плата:

1. не пов'язана з вартістю робочої сили, є суто розподільною, є результатом розподілу суспільного продукту (це частина суспільного продукту, яка залишається після відрахування з нього витрат на використані засоби виробництва);
2. рівень заробітної плати визначається двома вирішальними факторами - продуктивністю суспільної праці та соціальної силою робочого класу.

     Для останніх, сучасних підходів характерно об'єднання існуючих в економічній  літературі визначень суті заробітної плати. Так, українські вчені   Г.Н. Климко та В.П. Нестеренко вважають, що заробітна плата виражає і вартість товару «робоча сила», і оплату за роботу, за витрати і результати її, що визнані ринком. Як бачимо, в цьому визначенні вихідної інстанцією при визначенні суті заробітної плати є все ж таки вартість робочої сили, величина якої обумовлена вартістю необхідних робітникові (і його сім'ї) матеріальних і духовних благ (послуг) в даний період, за даних природних і суспільних умовах життя.

     Щоб забезпечити мінімальні умови для  відтворення робочої сили держава  встановлює мінімальну заробітну плату. У кожній країні існує своє власне законодавство щодо мінімуму заробітної плати. В Україні мінімальна заробітна  плата регулюється Законом України "Про оплату праці" (24.03.1995 р.), де зазначено, що мінімальна заробітна  плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території  України для підприємств усіх форм власності та господарювання. Розмір мінімальної заробітної плати  встановлюється Верховною Радою  України за поданням Кабінету Міністрів  України, як правило, один раз на рік  при затвердженні Державного бюджету  України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників  професійних спілок, власників або  уповноважених ними органів, які  об'єдналися для ведення колективних  переговорів і укладення генеральної  угоди. Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів.

     Для посилення якості економічного аналізу  розрізняють номінальну і реальну  заробітну плату. Під номінальною  розуміють суму грошей, отриману робітником за певний термін (годину, день, місяць і т.п.). Реальна заробітна плата  являє собою сукупність товарів  і послуг, які можна придбати при  існуючих цінах на номінальну заробітну  плату. Між номінальною і реальною заробітною платою існує залежність, яка за певних умов (наприклад, при  незмінних цінах) полягає в збільшенні реальної заробітної плати при зростанні  номінальної. Але в умовах дії  інших факторів (наприклад, зростання  цін) їх взаємодія буде призводити до інших результатів.

     Рух реальної заробітної плати визначають за формулою:

     

     Заробітна плата виступає в двох основних формах: у вигляді погодинної і відрядної  плати. Погодинна заробітна плата - це заробітна плата, яку отримує  працівник за певний робочої час. Вона виникає в процесі становлення  капіталістичних відносин і переважає  на перших етапах становлення розвитку капіталізму. Надалі на перше місце  виходить відрядна форма заробітної плати, яка передбачає залежність заробітної плати від обсягу виробленої за певний час продукції. Ця форма широко застосовувалася  тоді, коли рівень механізації був  такий, що результат діяльності значною  мірою залежав від інтенсивності  праці робітників. Проте з розвитком  продуктивних сил і суттєвими  змінами в організації виробництва  відбулися певні зміни у співвідношенні погодинної і відрядної оплати роботи. Сьогодні в найбільш розвинених країнах, таких, наприклад, як США, переважає  погодинна заробітна плата.

       Названі форми певним чином  комбінуються і в поєднанні  з формами організації роботи  утворюють системи заробітної  плати. Серед них можна виділити  декілька найбільш поширених  систем, а саме тарифні, преміальні, колективні. При тарифній системі  величина заробітної плати визначається  тарифними ставками, які диференційовані залежно від розрядів і тарифних коефіцієнтів. Преміальні системи найчастіше застосовуються в тих випадках, коли характер роботи дозволяє чітко визначити внесок конкретного працівника. Одним з різновидів такої системи є відрядно-преміальна, яка передбачає сплату певної надбавки за виготовлену понад норму продукцію. Ця система націлена на посилення інтенсифікації роботи і найчастіше застосовується в тих випадках, коли підприємцеві необхідно збільшити кількість виробленої продукції. Досить часто підприємство має складне устаткування і зацікавлено в його збереженні та сумлінному використанні, при цих умовах використовується система, премії встановлюються за дотримання технологічної дисципліни, його дбайливе обслуговування тощо. Особливе місце за сучасних умов займають колективні системи заробітної плати. Їх поширення пов'язано з розвитком відносин власності, посиленням усуспільнення виробництва. Найбільш поширеною формою колективного преміювання стали системи "участі у прибутках". Вони націлені на зацікавленість працівників у кінцевої мети функціонування підприємства - отримання прибутку. З цією метою його частка виділяється для створення преміального фонду, з якого працівники отримують винагороду за підвищення продуктивності праці, зменшення витрат виробництва, внесення раціоналізаторських пропозицій. Премії можуть видаватися у вигляді акцій даного підприємства. Це певною мірою залучає його не тільки до участі у розподілі частини продукту, але і в управлінні підприємством.

2. Суть  капіталу, його загальна формула та її суперечливість.

 

     Історичними передумовами виникнення капіталу були товарне виробництво і розвинутий товарно-грошовий обіг. Кінцевим результатом розвитку товарного обігу є гроші. Водночас вони є і першою формою прояву капіталу. Кожен капітал починає свій шлях у вигляді певної суми грошей. Але гроші самі по собі не є капіталом. Вони стають капіталом, коли вони використовуються з метою наживи. Форма обігу грошей має такий вид: Г-Т-Г, тобто купівля здійснюється для продажу і збагачення. Тому повна форма руху грошей як капіталу має такий вигляд: Г-Т-Г’, де Г’=Г+∆Г, тобто дорівнює сумі авансової суми грошей та деякого приросту. Цей приріст або надлишок називається первісно-авансованою вартістю. Рух Г-Т- Г’ перетворює первісно-авансовану вартість у капітал. Капітал – це самозростаюча вартість або вартість, що приносить додаткову вартість. Капітал виникає там і тоді, де і коли власник засобів виробництва і грошей знаходиться на ринку вільного робітника, як продавця своєї робочої сили. Гроші перетворюються в капітал тоді, коли вони авансуються з метою зростання вартості. Капітал – це авансована вартість, що в процесі свого руху приносить більшу вартість, самозростає. Капітал – це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні відносини, скільки соціально-економічних, тобто капітал як такий може існувати лише за певних соціально-економічних умов. З таких позицій розглядав капітал К. Маркс. Нерідко категорію “капітал” ототожнюють із засобами виробництва, грошового нагромадження. Однак самі по собі засоби виробництва не є капіталом. Вони стають капіталом лише тоді, коли використовується наймана робоча сила.

     Формула Г-Т-Г’ є загальною формулою капіталу. Загальна формула капіталу містить  у собі певну суперечність. Її суть полягає в тому, що капітал не може виникнути з обігу і одночасно  поза обігом. Він повинен виникнути  в обігу і в той же час  не в обігу. Джерело додаткової вартості слід шукати в споживчій вартості того товару, який підприємець купує на ринку. Для цього йому необхідно знайти на ринку такий специфічний товар, споживання якого б створювало більшу ніж його власна вартість. Таким товаром є робоча сила. Отже, головною умовою перетворення грошей у капітал є перетворення робочої сили в товар, предмет купівлі і продажу.

3. Практичне завдання.

 

     Таблиця 3.1 - Відомі дані по США (суми в млн. дол. США):

 

     Завдання:

     а) обчислюємо загальний зовнішньо-торгівельний оборот (ЗЗТО), млн. дол. США:

• за 2004 рік: 729100 + 1179180 = 1908280;
• за 2005 рік: 693103 + 1200230 = 1893333;
• за 2006 рік: 724771 + 1303050 = 2027821.

Обчислюємо  сальдо торгівельного балансу, млн. дол. США:

• за 2004 рік: 729100 - 1179180 = -450080;
• за 2005 рік: 693103 - 1200230 = -507127;
• за 2006 рік: 724771 - 1303050 = -578279.

Обчислюємо  структуру зовнішньо-торгівельного  обороту, %:

а). Частка експорту:

• за 2004 рік: 729100 / 1908280 * 100 = 38,21;
• за 2005 рік: 693103 / 1893333 * 100 = 36,61;
• за 2006 рік: 724771 / 2027821 * 100 = 35,74.