Лінійний тип організаційної структури управління підприємством

1. Принцип підпорядкованості приватних  інтересів інтересам єдиного  цілого передбачає доцільність  створення будь-якої структури  всередині підприємства, якщо вона буде сприяти підвищенню загальної ефективності його функціонування на ринку і не суперечити стратегічним інтересам.

2. Принцип пропорційності передбачає  чіткі кількісні співвідношення  між різними елементами та  дільницями виробництва.

3. Принцип концентрації полягає  в укрупненні підприємства в  цілому, його окремих підрозділів,  у формуванні оптимальної виробничої  програми підприємства відповідно  до сформованого на продукцію  попиту.

4. Принцип спеціалізації. Застосовується  для виокремлення певних часин  технологічного процесу, окремих  видів чи типорозмірів продукції,  для організації спеціалізованих  ліній всередині цехів. Окрім  предметної і технологічної спеціалізації  використовуються також функціональна  спеціалізація, за допомогою якої  формуються окремі бригади працівників,  відділи заводоуправління тощо.

5. Принцип кооперування передбачає  чітку систему зв'язків в часі  і просторі між окремими підрозділами  підприємства, між окремими змінами  в цехах, між бригадами, між  окремими робочими місцями.

6. Принцип маневреності передбачає  організаційно та економічно  доцільну, а також технічно виконувану  швидку перебудову виробничих  процесів в цілому на підприємстві  чи на окремих його дільницях  при виникненні такої необхідності. Саме цей принцип може забезпечити  швидку адаптацію виробничої  структури підприємства до швидко  змінюваних ринкових умов господарювання  і не призвести до втрати  ринкової позиції підприємством.

7. Принцип превентивності (тобто попередження) є наслідком обов'язковості планування  і передбачає необхідність підготовки  виробництва (розробку варіантів  нових технологічних рішень, видів  нової продукції, нових виробництв). Він обґрунтовує необхідність  моніторингу відхилень в процесі  оперативного регулювання виробництва.

8. Принцип керованості передбачає, що кожна дія, кожний елемент  виробництва та кожна структура  повинні бути керованими і  контрольованими, що узгоджено  з принципом зворотного зв'язку.

Із  викладеного вище слід зробити висновок про те, що і виробничу і організаційну  структуру необхідно постійно удосконалювати відповідно до змінюваних ринкових вимог  та умов жорсткої конкуренції між  вітчизняними й іноземними товаровиробниками.

Характеристика  місця відкритого акціонерного товариства "Дніпропетровський лакофарбовий завод" на ринку лакофарбової продукції

В Україні третій рік поспіль  зростають обсяги виробництва лакофарбової продукції. За даними Держкомстату, в 2004 р. було випущено 154,7 тис т лакофарбової продукції (далі - ЛФП) без урахування обсягів виробництва малих і підсобних підприємств. Що стосується місткості ринку, то, за даними Держкомстату, в 2004 р. було експортовано 8,43 тис т, імпортовано - 30,6 тис т паків і фарб. Сальдо склало 22,17 тис т. Якщо враховувати обсяги виробництва 2003 р. (180,6 тис т), то виходить, що в 2004 р. український ринок спожив не менше 202,77 тис т ввезеної в країну ЛФП. За оцінками ВАТ "Дніпропетровський лакофарбовий завод", в грошовому вираженні обсяги споживання 2003 р. відповідають 2 млрд. грн. Судячи з даних, які надали підприємства галузі, провідними товаровиробниками ЛФП 2003 р. були ТОВ ПП "ЗІП" (м. Дніпродзержинськ), що реалізувало продукції на 167 млн грн, ВАТ "Дніпропетровський лакофарбовий завод" -123 млн грн, ЗАТ "Лакма" (м. Київ) - 87,3 млн грн, АТЗТ "Хімрезерв" (м. Київ) - 55 млн грн.

Зауважимо, що більшість  лакофарбової продукції виробляють в Дніпропетровській області. Найкрупнішим виробником є ВАТ "Дніпропетровський  лакофарбовий завод", якому, за оцінками фахівців, належить 25-30% українського ринку. Крім того, на Дніпропетровщині працюють такі компанії, як ТОВ СП "Мефферт Ганза Фарбен", ТОВ "Біон-Імпекс", ПК "Лідер" (м. Дніпропетровськ), СП "Софрахім" (м. Павлоград), ЗАТ "Криворізький суриковий завод" (м. Кривий Ріг), ВАТ "Спектр", ТОВ ПП "ЗІП" (м. Дніпродзержинськ) та інші. В м. Дніпропетровську офіційно зареєстровано 27 лакофарбових підприємств. У Житомирській області працює АТЗТ "Янтар" (м. Коростень), в Кіровоградській області - АТЗТ "Хімрезерв" (м. Кіровоград), в Сумській області - ВАТ "Сумихімпром" (м. Суми), в Львівській області - ТОВ "Сніжка-Україна" (м. Яворів). ВАТ "Галлак" (м. Борислав), в Харківській області. - АТЗТ "Червоний хімік" ТОВ "Бордо", ТОВ "Тімекс" (м. Харків), в Луганській - ВАТ "Хімік", ТОВ "Луга, колор" (м Луганськ). До загальної статистичної скарбнички суттєвий внесок роблять київські майстри - ЗАТ "Лакма", ТОВ "Сплав МВ", ТОВ "Йобі-Україна", ТОВ "БНС-Фарба", СП "Інтер-люкс" та інші. На лакофарбовому ринку помітні також ВАТ "Черкаський лакофарбовий завод "Аврора" (м. Черкаси), ЗАТ "Ніфар" (м. Ніжин), ТОВ "Стіролхімбит" (м. Горловка), ВАТ ВТФ "Елакс" (м. Одеса).

Стабільне зростання попиту на лакофарбову продукцію і не менш стабільне збільшення обсягів  її виробництва роблять вітчизняну індустрію ЛФП вельми привабливої  як для вітчизняних, так і для  зарубіжних інвесторів. Постійно з'являються  нові підприємства на ринку. Потужні  підприємства купують нові виробничі  приміщення, нарощують потужності, розширюють асортимент, відновлюють  виробництво.

Відкрите акціонерне товариство "Дніпропетровський лакофарбовий завод" - один з найкрупніших виробників відповідної продукції в Україні. У 2004 р. він виробив 13,58% всіх лакофарбових матеріалів в Україні і зайняв друге місце за обсягом виробництва  в порівнянні зі своїми конкурентами.

Підприємство було засноване 4 вересня 1945 р. У 1947 р. воно випустило  першу продукцію - густотерті фарби, а в 1953 р. - сухі цинкові білила. Потім дніпропетровські виробники освоїли випуск смоляно-летючих лаків, потрібних в електротехнічній, авіаційній, меблевій, суднобудівній галузях. Відкритим акціонерним товариством завод став 20 липня 1994 р. після двох років роботи на орендних умовах.

Основним видом його діяльності є виробництво лакофарбових матеріалів. Номенклатура продукції, що випускається включає: лаки на конденсаційних смолах; ґрунти й емалі на конденсаційних смолах; лаки, емалі на ефірах целюлози; емалі на полімерних смолах; оліфа; розчинники.

У 2004 р. виробництво лакофарбових матеріалів склало 30,8 тис т при  використанні потужності на 50,2%. Обсяг  товарної продукції в звітному періоді  знизився і склав 105,2 млн грн (87,8% до рівня 2003 p.).

Основні показники, що характеризують виробництво, представлені в табл. 3.10.

Таблиця 3.10

Характеристика  товарної номенклатури підприємства

Показники	Од. вим.	2003 р.	2004 р.	%	(+/-)
Обсяг товарної продукції	тис грн	119907,5	105230,8	87,8	-14677
Лакофарбові матеріали, в  тому числі:	т	37223	30795	82,7	-6428
Лаки на кондсмолах	т	15383	13869	90,2	-1514
Емалі на кондсмолах	т	19080	13741	72	-5339
Продукція на полімерсмолах	т	589	1309	2,2 р.	720
Продукція на ефірах целюлози	т	1877	1578 ,	84,1	-299
Фарби водоемульсійні	т	39	-	-	39
Розчинники	т	173	221	127,7	48
Оліфа	т	82	77	93,9	-5

Знизивши у 2004 р. обсяги виробництва, підприємство виконало всі замовлення споживачів, оскільки мало значні запаси готової продукції на складах. Задишки  ЛФП на складі зменшились на 32%, що відносно призвело до зниження витрат на зберігання продукт. Такі дані відображують сьогоднішній стан підприємства на ринку.

Чинна структура управління відкритим акціонерним товариством "Дніпропетровський лакофарбовий завод" представлена на рис 3.10. "Дніпропетровський  лакофарбовий завод" представлена на рис. 3.10.

 

 

 

 

 

 

 

 

Поняття персоналу, його класифікаціяВ економічній науці розрізняють поняття "трудові ресурси" і "персонал підприємства".Під трудовими ресурсами спід розуміти частину населення працездатного віку, що має необхідні фізичні можливості, володіє знаннями і практичним досвідом для здійснення визначеної роботи в народному господарстві. До трудових ресурсів відносять як фактично зайнятих, так і потенційних працівників.Персонал підприємства (кадри, трудовий колектив) - це сукупність працівників, що входять до його облікового складу.

Усіх  працівників підприємства поділяють  на дві групи:

- промислово-виробничий персонал, зайнятий  виробництвом і його обслуговуванням;

- непромисловий персонал, зайнятий  в основному в соціальній сфері  діяльності підприємства.

За  характером виконуваних функцій  промислово-виробничий персонал (далі -ПВП) підрозділяється на шість категорій:

- робітники;

- керівники;

- фахівці;

- службовці;

- молодший обслуговуючий персонал;

- стажери (учні).

Робітники - це працівники, безпосередньо зайняті  виробництвом продукції (наданням послуг), ремонтом, переміщенням вантажів, наглядом за роботою промислових агрегатів, налагодженням та обслуговуванням  устаткування. У залежності від характеру участі у виробничому процесі робітники, у свою чергу, поділяються на основних (виробляючих продукцію) і допоміжних (обслуговуючих технологічний процес). Окремо виділяють черговий та ремонтний персонал. Керівники - особи з високою професійною підготовкою, безпосередньо зайняті управлінням виробничими процесами та підлеглими працівниками. Вони обіймають керівні посади на підприємств і в межах функціональних служб. Фахівці - інженерно-технічні працівники, що виконують рядові функції управління, здійснюють технічне, організаційне, економічне керівництво виробничими процесами, а також організують діяльність промислово-виробничого персоналу. До цієї категорії відносяться інженери; економісти, бухгалтери, соціологи, юрисконсульти, нормувальники, технологи тощо.

Службовці — працівники, що здійснюють підготовку й оформлення документів, виконують  адміністративно-господарську, фінансову, статистичну, обліково-бухгалтерську, інші функції обслуговування. До цієї категорії відносять діловодів, секретарів, друкарів, табельників, креслярів, копіювальників, архіваріусів, агентів  тощо. До категорії молодшого обслуговуючого персоналу відносять осіб, зайнятих обслуговуванням основного парку обладнання та устаткування, а також зайнятих обслуговуванням основних, допоміжних, чергових і ремонтних виробничих працівників. До цієї категорії відносять також прибиральників, двірників, гардеробників, охоронців, пожежно-вартову службу. До категорії стажерів (учнів) зазвичай відносять осіб, які набувають практичних навичок оволодіння професією на конкретному підприємстві.

Склад персоналу підприємства представлений  на рис. 4.1.

Рис. 4.1. Характеристика складу персоналу підприємства

Поділ персоналу на категорії може бути іншим, ніж представлений на рис. 4.1. Категорії персоналу визначаються підприємством самостійно. Так, з  підвищенням автоматизації виробничих процесів зменшується частка витрат праці основного контингенту  виробничих робітників і збільшується частка допоміжних робітників та інженерно-технічних  працівників, не говорячи вже про  гнучке інтегроване виробництво, де основні, допоміжні cпіввідношення працівників за категоріями характеризує структуру персоналу підприємства. У залежності від характеру трудової діяльності персонал підприємства підрозділяють за професіями, спеціальностями і рівнем кваліфікації. Основою для розгляду структури персоналу підприємства є Державний класифікатор професій України ДК 003-95, затверджений наказом Державного комітету України зі стандартизації, метрології і сертифікації від 27.06.1995 р. №257, зі змінами. Класифікатор професій (далі - КП) є складовою частиною державної системи класифікації і кодування техніко-економічної і соціальної інформації. Його розроблено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.05.1993 р. №326 "Про Концепцію побудови національної статистики України і Державної програми переходу до міжнародної системи обліку і статистики". При розробці КП за основу була прийнята Міжнародна стандартна класифікація професій 1988 p. (ISCO-88: International Standard Classification of Occupations, Geneva), яку рекомендувала Міжнародна конференція статистики праці Міжнародного бюро праці для переведення національних даних у систему, що полегшує міжнародний обмін професійною-інформацією. КП використовується для рішення таких завдань:

- розрахунку чисельності  працівників, обліку складу і  розподілу кадрів за професійними  угрупованнями різних рівнів  класифікації, планування додаткової  потреби в кадрах тощо:

- систематизації статистичних  даних з праці за професійними  ознаками;

- аналізу і підготовки  до публікації статистичних даних,  а також розробки відповідних  прогнозів у таких областях, як  зайнятість, доходи, охорона праці,  утримання, перепідготовка кадрів  тощо;

- підготовки статистичних  даних для періодичних оглядів  зі статистики праці, розроблених  Міжнародною організацією праці  (МОП);

- вирішення питань контролю  й аналізу міжнародної міграції, міжнародного набору і працевлаштування.

Класифікація ґрунтується  на концепціях ISCO-88 про роботу і кваліфікацію.

Під роботою розуміють  визначені завдання й обов'язки, що виконані, виконуються чи повинні  виконуватися однією особою.