ЗМІСТ 

ВСТУП 3

1. ОСОБЛИВОСТІ ТА ОСНОВИ СТВОРЕННЯ СИСТЕМИ РЕМОНТНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ 5

1.1. Мета та завдання технічного обслуговування та ремонту 5

1.2. Системи технічного обслуговування і ремонту устаткування 8

1.3. Форми організації ремонтного обслуговування устаткування 12

2. АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЇ РЕМОНТНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ДІЮЧИМ ПІДРИЄМСТВОМ 16

2.1. Характеристика підприємства 16

2.2. Аналіз та оцінка фінансово-господарської діяльності підприємства 18

2.3. Аналіз використання основних фондів в процесі здійснення ремонтного обслуговування підприємством 29

3. ОСНОВНІ ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧОГО УСТАТКУВАННЯ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ РЕМОНТНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ 36

3.1. Використання автоматизованих систем управління на підприємстві з метою поліпшення системи ремонтного обслуговування 36

3.2. Оцінка результату впровадження дій по підвищенню ефективності використання виробничого обладнання в умовах здійснення ремонтного обслуговування на підприємстві 51

ВИСНОВКИ 57

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 59

ДОДАТКИ………………………………………………………………………………..61  
 
 

ВСТУП

 

       Функції технічного обслуговування, що реалізуються: ремонтно-налагоджувальна, інструментальна, енергетична, транспортна, вантажно-розвантажувальна, складування. Перелічені функції системи технічного обслуговування виконують допоміжні та обслуговуючі процеси й відповідні структурні підрозділи підприємства, які створюють інфраструктуру виробництва.

       До  виробничої інфраструктури належать підрозділи, які не беруть безпосередньої участі у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють  умови, необхідні для роботи основного виробництва. Склад і масштаби виробничої інфраструктури підприємства залежать від типу виробництва, номенклатури та обсягу випуску продукції, рівня спеціалізації та кооперування, організації виробничих процесів, розмірів підприємства та його виробничих зв’язків. На підприємствах залежно від обсягів робіт організовуються інструментальне, ремонтне, енергетичне, транспортне, складське й тарне господарства.

       Основними напрямами вдосконалення організації  допоміжних господарств підприємства є: централізація і концентрація однорідних процесів обслуговування; механізація й автоматизація  технологічних процесів; раціоналізація керування; поліпшення нормативної  бази; підвищення рівня кадрового  потенціалу; створення комплексної  технології. Відповідно до чинних стандартів ремонт – це комплекс операцій із відновлення справності або працездатності виробів або їхніх складових частин. Ремонтні роботи поділяються на технічне обслуговування (мастильні, регулювальні, кріпильні роботи, огляди стану деталей і вузлів), спрямоване на попередження інтенсивності спрацювання устаткування, і ремонт (поточний, середній, капітальний і модернізація), який передбачає часткове відшкодування фізичного й морального зносу.

       Актуальність  теми обумовлюється тим, що основними завданнями організації ремонту устаткування є: підтримання технологічного устаткування в постійній експлуатаційній готовності та його відновлення; збільшення термінів експлуатації устаткування без ремонту; удосконалення організації та підвищення якості ремонту устаткування; зниження витрат на ремонт і технічне обслуговування технологічного устаткування.

       Для здійснення всіх видів ремонту, модернізації та технічного огляду (обслуговування) устаткування на підприємстві створюється спеціальна служба – ремонтне господарство (ремонтно-механічний цех, корпусні ремонтні бази, ремонтні дільниці цехів, склади устаткування й запасних частин та інші підрозділи).  
Організаційна структура ремонтного господарства визначається залежно від обсягу ремонтних робіт, специфіки устаткування та його розміщення, прийнятою формою організації ремонту. Залежно від розмірів підприємств і характеру виробництва застосовуються децентралізовані, змішані й централізовані форми організації ремонту. Організація ремонтного господарства підприємства базується на Єдиній системі планово-попереджувальних ремонтів (ЄСППР) або Типовій системі технічного обслуговування й ремонту (ТСТОР) метало- і деревообробного устаткування. У нових умовах роботи підприємства самостійно займаються організацією ремонту, використовуючи рекомендації ТСТОР, ЄСППР і ТУ (технічних умов) заводів – виготовлювачів устаткування. Для ремонту складної техніки все частіше застосовується фірмове обслуговування, беруть на себе спеціалізовані підрозділи підприємства-виготовлювача.

       Мета  курсової роботи – визначити необхідність та особливості створення ремонтного обслуговування на діючом підприємстві.

       Задачі  курсової роботи: проаналізувати сутність та особливості створення системи  ремонтного обслуговування устаткування; здійснити аналіз фінансово-господарської  діяльності підприємства; визначити  напрями підвищення ефективності використання основних фондів на підприємстві за рахунок  покращення системи ремонтного обслуговування виробничого устаткування.

       Предмет дослідження – механізм побудови ремонтного обслуговування на підприємстві.

       Об'єкт  дослідження – ВАТ «Донецький завод по ремонту транспортного устаткування».

1. ОСОБЛИВОСТІ ТА ОСНОВИ СТВОРЕННЯ СИСТЕМИ РЕМОНТНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1. Мета та завдання технічного  обслуговування та ремонту

 

       Технологічний прогрес і конкуренція спонукають оснащувати сучасні промислові підприємства різноманітним обладнанням, установками, роботизованими комплексами, транспортними та іншими засобами. При цьому технічно неможливо виготовити знаряддя праці, інші основні фонди та їх компоненти з однаковою рівномірністю зносу і приблизно рівними термінами служби. У процесі їх виробничої експлуатації спрацьовуються та руйнуються окремі деталі, що призводить до втрати робочих якостей: знижуються точність, потужність, продуктивність та інші параметри.

       З метою компенсації зносу та підтримання устаткування в нормальному працездатному стані на весь період служби необхідно здійснювати систематичне технічне (експлуатаційне) його обслуговування, ремонтні роботи та технічну діагностику.

       Комплекс  операцій з підтримання працездатності або справності устаткування в процесі його використання за призначенням, а також у період очікування, зберігання та транспортування заведено називати технічним обслуговуванням.

       Ремонт  (поправити, поповнити, знову зібрати) – це комплекс операцій з відновлення справності, ресурсу обладнання чи його складових частин.

       Від організації технічного обслуговування та ремонту залежать ступінь зносу устаткування, час простою в ремонті, якість технологічних операцій, рівень браку, а також витрати на профілактично-ремонтні заходи.

       Значення  ремонту засобів виробництва, підвищення ефективності його організації зумовлюється такими найважливішими чинниками: ремонт як засіб простого їх відтворення; щорічні витрати значних коштів, що становлять у собівартості продукції до 9-14%; зайнятість ремонтом значної частини трудових ресурсів (частка робітників-ремонтників сягає 10-15% від загальної кількості зайнятих на підприємстві; зниження результатів роботи підприємств через простої техніки в ремонті; частка ручної праці на ремонтних роботах становить 75-80% проти 30% в основному виробництві машинобудування; кошти, що витрачаються на ремонт верстата за час його роботи, перевищують вартість нового більше як у шість разів; ресурс відремонтованої техніки не досягає проектних показників.

       У зв'язку з цим підвищується актуальність організації технічного обслуговування та ремонту устаткування, основними завданнями якої є: підтримка технологічного устаткування в технічно справному робочому стані, що забезпечує його безперебійну роботу і продуктивність; збільшення термінів експлуатації устаткування без ремонту; удосконалювання організації і підвищення якості профілактичних та ремонтних робіт; зниження витрат на технічне обслуговування і всі види ремонту [5, с.89-90].

       Виконання вказаних завдань потребує: розробки раціональної системи технічного обслуговування устаткування в процесі його експлуатації з метою запобігання прогресуючому  зносу та аваріям; якісного планово-запобіжного  ремонту устаткування; модернізації застарілого обладнання; підвищення організаційно-технічного рівня ремонтного виробництва.

       На  промисловому підприємстві для здійснення функції підтримки устаткування в справному стані створюється спеціальна служба – ремонтне господарство, організаційна структура якого залежить від типу виробництва і обсягів ремонтних робіт, технічних характеристик, специфіки устаткування та його розміщення, рівня кооперування, форми організації ремонту, системи централізації та ін.

       До  складу ремонтного господарства великого і середнього підприємства входять відділ головного механіка (ВГМ), ремонтно-механічний цех (РМЦ), корпусні ремонтні бази, ремонтні дільниці цехів, склади устаткування і запасних частин та інші підрозділи

       Характер  діяльності ремонтного господарства визначає його завдання: здійснення технічного обслуговування та ремонту всього устаткування підприємства; монтаж закупленого устаткування або виготовленого самим підприємством; модернізація устаткування, яке експлуатується; виготовлення запасних частин і вузлів; організація збереження устаткування і запасних частин; планування всіх робіт з технічного обслуговування і ремонту устаткування; розроблення заходів щодо підвищення ефективності робіт з технічного обслуговування і ремонту устаткування.

       Головний  механік очолює ремонтне господарство на підприємстві і підпорядковується головному інженеру. У складі ВГМ можуть бути створені функціональні підрозділи: бюро планово-запобіжного ремонту (ПЗР), конструкторсько-технологічне бюро, планово-виробниче бюро, група кранового обладнання та ін.

       Бюро  ПЗР об'єднує групи: інспекторську, обліку обладнання, запасних частин та ремонтно-змащувального господарства. Інспекторська група планує, контролює, здійснює облік ремонтних робіт; розробляє інструкції і наглядає за правильністю експлуатації устаткування. Група обліку здійснює паспортизацію та інвентаризацію устаткування, відстежує його переміщення, контролює якість консервації і зберігання. Група запасних частин установлює номенклатуру, терміни служби, норми витрати покупних матеріалів, запасних деталей, планує їх виготовлення та регулює складські запаси. Група ремонтно-змащувального господарства контролює графіки змащування обладнання, установлює ліміти на відповідні матеріали та на збирання відпрацьованого масла і відновлення його властивостей.

       Конструкторсько-технологічне бюро здійснює технічну підготовку ремонтних робіт, комплектує і зберігає альбоми креслень усіх видів устаткування.

       Планово-виробниче  бюро складає плани робіт ремонтного господарства, його підрозділів з відповідним матеріальним забезпеченням, контролює їх виконання та складає звіти, аналізує і готує пропозиції до поліпшення економічних показників.

       Група кранового обладнання наглядає за станом і експлуатацією всіх підйомно-транспортних механізмів, планує та контролює виконання їх ремонтів.

       Ремонтно-механічний цех комплектується висококваліфікованими робітниками і різноманітним універсальним устаткуванням, що дає змогу виконувати складні ремонти обладнання, виготовляти і поновлювати для заміни деталі, а також проводити модернізацію [5, с.89-90].

       Цехові  ремонтні служби створюються у великих  основних цехах заводу за централізованої або змішаної системи організації ремонтних робіт. При цьому служби підпорядковані відповідним механікам цехів.

       Усі матеріальні цінності, необхідні  для ремонтних робіт обладнання і підйомно-транспортних механізмів, зберігаються та обліковуються на загальнозаводському складі.

1.2. Системи технічного обслуговування  і ремонту устаткування