Поняття та роль світових фінансових центрів

align="justify">- інші  – на базі міжнародних ринків  капіталу.

Хоча  перші з′явилися раніше, нині вони мають підлегле значення. Переважна  ж більшість світових фінансових центрів являє собою зовсім нові утворення, що виникли на основі міжнародних ринків капіталу, а точніше, євроринків.

Ведучим світовим фінансовим центром є Лондон. Він займає перше місце у світі  по обсягу міжнародних валютних (30% світового обсягу), кредитних і  депозитних операцій, є світовим монополістом в області страхування. Як ринок золота він поділяє світову першість з Цюріхом.

Великими  міжнародними фінансовими центрами, розташованими в Європі, є також  Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Люксембург.

Цюріх – найбільший у світі  фінансовий центр по реекспорті (це продаж та вивезення за кордон раніше ввезеного товару, який не піддавався в реекспортуючій країні ніякій обробці. Митною статистикою реекспортними вважаються також операції, при яких товари, що передаються, відправляються новому покупцю без завезення в реекспортуючу країну. Об'єктом реекспорту найчастіше є товари, що продаються на міжнародних аукціонах та товарних біржах) капіталу, найбільший (поряд з Лондоном) ринок золота, один з найбільших валютних ринків і ринків банківських кредитів.[10, с.345]

Париж – переважно ринок міжнародного капіталу у формі банківських  кредитів.[9, с.147]

Головні ринки Франкфурта-на-Майні – ринок  банківських кредитів і ринок  цінних паперів. Це економічний центр  ЄС – тут знаходиться Європейський Центральний Банк (ЄЦБ).[11, с.44]

Люксембург  – типовий приклад світового  фінансового центра нового часу, найбільший у світі ринок довгострокового  капіталу. Його швидкому післявоєнному  зльоту сприяв статус «фінансового оазису», розташованого в самому центрі Західної Європи (у Люксембурзі діє більше 200 банків, переважно іноземних).[13, с.222]

Нью-Йоркський  центр, на відміну від інших фінансових центрів, був і залишається іноземним  ринком капіталу, ринком іноземних  кредитів. Він є головним джерелом євродоларів. Основна маса євродоларів і євровалютної складової цього центра перекидається через Торонто і фінансові центри Карибського басейну (Багамські і Кайманові острови). На Нью-Йорк приходиться 16% від загального обсягу міжнародних валютних операцій.

В останні  десятиліття неухильно підвищується роль Токіо як міжнародного фінансового центра, хоча його повноцінному твердженню в цій якості перешкоджає строгий контроль і регламентація міжнародних валютно-фінансових операцій в Японії.

У 70-80-ті рр.. у міжнародних валютно-кредитних  відносинах істотно зросла роль світових фінансових центрів, розташованих у країнах, що розвиваються. Вони виникли переважно на основі росту там власних національних ринків капіталів чи на базі пільгового податкового і валютного режимів в так званих «офшорних» центрах і зонах. Останні є важливою складовою частиною ринків євровалют, через них здійснюється великий обсяг кредитно-банківських розрахунків і перекладів. Пануюче положення в нових фінансових центрах займають банки західних країн, особливо США.

Найбільший район міжнародних кредитних операцій у країнах, що розвиваються – зона Карибського басейну. Безперечне лідерство тут належить Багамам; інші великі міжнародні фінансові центри – Кайманові острови, Панама, о. Кюрасао (Нідерландські Антіли). До центрів цього регіону відносять і розташовані в Атлантиці Бермуди.

Два найбільших міжнародних фінансових центрів  в Південно-Східній і Східній  Азії (не вважаючи Токіо) – Сінгапур і Сянган (Гонконг). Активно формуються нові – в Аомині (Макао) і на Тайвані.

На Близькому Сході нові міжнародні фінансові центри – Бахрейн (найважливіший і найбільш динамічний у районі), Об′єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Кувейт. Їхнє утворення почалося після стрибка цін на нафту в 1973 р.

Основа  світового ринку позичкових капіталів  – так названий ринок євровалют. Він виник наприкінці 50-х рр.. , спочатку як євродоларовий ринок. США ввели у 1957-58 рр. ряд обмежень на експорт капіталу, так що американський ринок на довгий час виявився закритим для іноземних постачальників. У відповідь банки США розширили свою філіальну мережу за кордоном, особливо в Західній Європі. Стали здійснювати операції в доларах і банки ряду європейських країн. Долари США, переведені на рахунки в банки за межами цієї країни і використовувані для кредитних операцій у всіх країнах, одержали назву євродоларів. Після створення в Нью-Йорку в 1981 р. вільної банківської зони в географію євроринку був включений і ринок позичкових капіталів США. Поступово євродоларовий ринок трансформувався в євровалютний. Крім доларових на ньому відбуваються також операції євро марками, євро єнами, євро швейцарськими марками, євро французькими франками та іншими валютами. Варто мати на увазі, що євровалютами називаються платіжні засоби, що обертаються не тільки в Західній Європі, але і за її межами. Хоча долари, використовувані для операцій на валютних ринках Азії, часто називають також азіатськими доларами. Євровалюти належать іноземцям і знаходяться у формі записів на рахунках в іноземних банках.

Ринок євровалют залучає відсутністю  контрою з боку національних урядів, більш прийнятними, у порівнянні з національними ринками капіталів, процентними ставками, можливістю для комерційних банків, фірм та інших організацій одержати на цьому ринку кредит у доларах, не звертаючись безпосередньо в США. Тому євроринок розвивається винятково високими темпами – у 1979 р. його загальний обсяг був 1трлн. доларів, а на початку 90-х рр.. – приблизно 4.5 трлн.. Найбільш розповсюдженим видом кредитування є так названі синдиковані євро кредити, тобто кредити, надані позичальнику не одним, а групою (синдикатом) банків. Більш скромне місце займають єврооблігації (євробонди).

Ряд фінансових центрів спеціалізуються на визначених напрямах фінансової діяльності. Так, на Чикаго тривалий період приходилося  більше ½ ф′ючерсних угод, а також торгівлі деякими похідними фінансовими інструментами. В останні роки за лідируючі позиції в цих сферах з Чикаго почав конкурувати Франкфурт-на-Майні. Важливу роль у діяльності МФЦ грають біржі (валютні, фондові, товарні). Значимість валютних бірж підвищилась після скасування валютних обмежень, і в останні роки їх сукупний щоденний оборот складав 2 трлн. дол.. і перевершував оборот фондових та інших бірж. На валютних біржах функціонують брокерські фірми і фонди хеджирування. Акумулюючи, у тому числі за допомогою короткострокових кредитів, десятки мільярдів доларів, вони неодноразово проводили великомасштабні спекулятивні операції, «обвалюючи» валюту якої-небудь країни й одержуючи десятки і навіть сотні мільйонів доларів прибутку.

В останні  роки загострилася боротьба між Лондоном, Франкфуртом, Цюріхом, Парижем за лідерство системі європейських фінансів, що формується. Так, Лондон нагромадив за кілька сторіч різнобічний досвід, має кадри висококваліфікованих фахівців, розвинуті, давно налагоджені міжнародні зв′язки, а також гнучку й ефективну систему державного регулювання фінансової сфери. Цими ж перевагами в порівнянні з іншими конкурентами багато в чому володіє Цюріх. На Лондон і Цюріх приходиться більше ½ капіталізації фондових ринків Європи. Франкфурт-на-Майні робить ставку на новітні технології, вигідне географічне положення усередині зони євро і сильні позиції німецької марки як інтернаціональної валюти.[13, 230] 

1.3. Специфіка роботи світових фінансових центрів 

В останній третині ХХ ст.. сфера світових фінансів і розвиток світових фінансових центрів характеризувалася лібералізацією і перегулюванням, у процесі яких відбувалась її структурна перебудова і глобалізації. Так, у 60-ті роки розвитку світогосподарських відносин сприяло переплетення господарств країн з різною інтенсивністю протікання даних процесів, що використовувала методи фінансового регулювання. У цей період фінансові структури з розвинутими міжнародними зв′язками одержали можливість вибору країн, у яких можна було, використовуючи особливості податкового й іншого законодавства, з максимальною вигодою здійснювати операції. Зростаюча мобільність коштів також сприяла розвитку офшорних операцій. Розвал Бреттон-Вудської системи і скасування багатьох обмежень на експорт капіталу і валютних операцій сприяли активізації даних процесів.

Сформувалися  і стали нарощуватися фінансові  ресурси, які прагнули уникнути жорстких регулюючих норм, що існували в багатьох країнах. Оскільки вперше подібна практика виникла у Великобританії, де зосереджувалися  фінансові ресурси, що фактично приховувалися від податкової служби США, ці кошти стали називатись євродоларами.

Надалі  в сферу подібних операцій були утягнені значні ресурси. Так, 1964 році у євродоларовій  системі їхня сума складала 11 млрд. дол.., наприкінці 70-х рр.. – 400 млрд. дол.. і 80-х рр.. – близько 2.8 трлн. дол..

Наприкінці 70-х рр.. обсяг «грошей, що відірвалися  від держави», перевищував сумарні  золотовалютні запаси всіх держав світу. У боротьбі за їхнє залучення розгорнулася «конкуренція шляхом перегулювання», у ході якої багато країн і регіональні влади стали надавати усе більше пільг іноземному капіталу, створювали інфраструктуру, необхідну для діяльності фінансових центрів.

В останній чверті ХХ ст.. масштаби, форми й умови  традиційного банківського кредитування стали неадекватні вимогам світового господарського розвитку. У економічному просторі, який невпинно ліберизувався, з′явилось багато нетрадиційних фінансових установ, що залучали значну частину особистих і корпоративних нагромаджень. У США з початку 60-х рр.. до початку 90-х рр.. пенсійні фонди акумулювали близько 2трлн. дол.., тобто близько 2/3 приросту ресурсів фінансових установ країни. У 80-ті рр.. зросло значення взаємних фондів та інших інституціональних керуючих фінансовими активами. Вони в основному формують «пакети» цінних паперів, що забезпечують пайовикам найбільші доходи при найменшому ризику.

За даними дослідження інституту німецької  економіки, інституціональні інвестори (інвестиційні і пенсійні фонди, страхові компанії, вкладаючи капітал у компанії, роблять на них вплив.

У Німеччині  ведучі позиції займає Франкфурт-на-Майні, у Франції Ліон уступає місце  Парижу, в Австралії – Мельбурн Сіднею. У цих країнах зростання  значення ведучого центра пов′язано  з прискореним його розвитком, а не зі згортанням діяльності його конкурентів. Більшість ведучих центрів домагаються статусу світового фінансового центра, концентруючи непропорційно велику частку міжнародних операцій. Так, у Нью-Йорку зосереджено більш 2/3 всіх активів іноземних банків, що діють у США.

Концентрація  учасників і глобалізація ринків фінансових послуг сприяє інтенсивному зростанню і консолідації світових фінансових центрів. В даний час  у 25 містах світу зосереджено більше 4/5 усіх титулів власності, що знаходяться  в розпорядженні інституціональних керуючих. На частку трьох міст – Лондона, Нью-Йорка і Токіо приходиться більше 1/3 світових титулів власності, що знаходяться в інституціоналізованому керуванні, і більше половини обсягу операцій валютних бірж світу. Муніципалітети багатьох міст прагнуть залучити великі фінансові установи з метою перетворення в МФЦ. Ряд країн зацікавлені у формуванні власних МФЦ, тому що ці центри сприяють значному припливу капіталів в країну, приносять великі доходи у виді податків, у тому числі на доходи високооплачуваних фахівців, і забезпечують ріст зайнятості. Так, у Лондоні безпосередньо в сфері фінансів зайняте близько 1 млн. чоловік і їх обслуговує ще більше число осіб. МФЦ впливає на стан валюти країни перебування і приносить їй значні доходи по статтях платіжного балансу. У МФЦ входять різні структури, але ведуче місце належить банкам та іншим учасникам, що надають фінансові послуги. При великій диверсифікованості фінансових послуг звичайно зберігається чітка спеціалізація МФЦ. Так, значна частка Лондона у світових валютних операціях і наданих міжнародних позиках, у Нью-Йорку знаходиться штаб-квартири більшості інвестиційних банків, що займаються операціями злиття і поглинання. Ряд фінансових центрів спеціалізується на визначених напрямках фінансової діяльності. Так, на Чикаго тривалий період приходилося більше ½ світового ринку ф′ючерсних угод, а також торгівлі деякими похідними фінансовими інструментами. В останні роки за лідируючі позиції в цих сферах з Чикаго почав конкурувати Франкфурт-на-Майні. Важливу роль у діяльності МФЦ грають біржі (валютні, фондові, товарні).

Ведучі  позиції в МФЦ займають фірми, що обслуговують їхні потреби, у тому числі юридичні й аудиторські, а  також управлінські консультанти (“McKinsey”, “Boston Consulting”, “Arthur D. Little” і т.д.). Тому операції, які проходять через МФЦ є досить різноманітні.

МФЦ поступово  перетворюється в могутні інформаційно-аналітичні й організаційно-управлінські комплекси, що володіють значним кредитним  потенціалом.

Крім  того, МФЦ залучають широке коло фахівців. Зростає значення аналітичних  центрів, здатних забезпечити проведення міждисциплінарних досліджень, підготовку індексів і рейтингів (“Moody′s”, “Standart and Poor′s”). Ведучі МФЦ займаються аналізом стану і перспектив світового господарства й економіки країн світу. В останні роки однією з основних функцій МФЦ є вироблення й реалізація довгострокової стратегії зміцнення і розширення сформованої наприкінці ХХ ст.. світової фінансової системи.

Фінансові інститути МФЦ займаються також керуванням міжнародною заборгованістю і проводять реструктуризацію міжнародних боргів таким чином, щоб забезпечити перспективи майбутніх платежів, а також надходження максимально можливого обсягу поточних платежів. МФЦ, концентруючи засоби, направляють їх у периферійні країни, що усе більше залежать від надходження нових позик і іноземних інвестицій. Національні регулювальні органи виробляють погоджені міри з метою впливу на поточну ситуацію і координують діяльність по формуванню нового світового фінансового порядку. В даний час їхнього зусилля зосереджені на створенні нової системи керування і контролю, у тому числі підготовці відповідної законодавчої бази, уніфікації системи звітності й аудита, забезпеченні її просторості і приступності.

Крім  МФЦ, розташованих у розвинутих капіталістичних  країнах, існує також більш 50 невеликих  офшорних фінансових центрів в основному  в малих країнах з вузькою  господарською базою й обмеженими джерелами доходів. Країни і території, що мають офшори, відрізняються зниженими податковими ставками і невеликими реєстраційними платежами. Вони, як правило, надають гарантії таємності операцій, а також інші пільги, при кредитуванні низькі вимоги у відношенні резервів. Реєстрація і функціонування іноземних фірм забезпечують істотне поповнення їхніх доходів. Частина офшорів негласно залучає сумнівний капітал, зобов′язуючись зберігати конфіденційність, а також обмежувати міри регулювання фінансової діяльності.

У конкурентній боротьбі за залучення капіталів  офшорні фінансові центри домагаються успіху, спеціалізуючи на наданні визначеного набору послуг і виконанні обмеженого кола фінансових операцій. Одні надають гарантовану таємність, інші – особливі пільгові тарифи і збори. Частина з них займається наданням послуг банківським організаціям, інші – фондам страхових компаній.