Поняття та роль світових фінансових центрів

7)позики дилерам та брокерам.

Валютний  ринок Нью-Йорку. Середньодобовий  оборот названого ринку сягає 200 млрд дол. (другий за розмірами після  Лондона).

Валютний  ринок включає:

1)угоди «банк-клієнт»;

2)угоди «банк-банк» (оптовий міжбанківський ринок);

3)угоди, укладені сторонами безпосередньо чи через брокерів;

4)операції центрального ринку з іноземною валютою. Ці операції включають 5)інтервенцію на національний валютний ринок, валютні свопи з іншими центральними банками, а також угоди з МБРР та з МВФ.

У США, крім Нью-Йорка, є ще фінансові центри в Чикаго, Сан-Франціско, Маямі.

Таким чином, ринки грошей та капіталу США  є найбільшими у світі завдяки  величезному розміру економіки США, а також діяльності на них американських й іноземних кредитно-фінансових установ. Зараз надається «безпечна гавань» будь-якому американському чи іноземному емітенту, який пропонує незареєстровані цінні папери кваліфікованому інституційному інвестору. Це дозволить США більш успішно конкурувати з міжнародним ринком єврооблігацій.[4, с.184] 

2.3. Токійський  фінансовий ринок 

З часів  Реставрації Мейдзі в 1868 р. і до Першої світової війни Японія позичала іноземний капітал і технологію переважно у Великій Британії та західноєвропейських країн, після Другої світової війни — переважно в США для відродження економіки. І хоча токійська фондова біржа була заснована у 1878 р., майже 100 років Токіо не вважався міжнародним фінансовим центром з кількох причин:

1)по-перше, на фінансові ринки Японії впливали скоріше не ринкові сили, а урядова політика, яка була спрямована на вирішення завдань національної економіки;

2)по-друге, у 1950—1960-х роках Японія була капіталоімпортуючою країною;

3)по-третє, жорстке державне регулювання ринку цінних паперів не стимулювало іноземних кредитно-фінансових установ до розширення операцій на цьому ринку.

4)по-четверте, валютно-фінансовий контроль в Японії обмежував можливості іноземних позичальників та інвесторів.

Однак з часом сприятливі умови для  Токіо як міжнародного фінансового  центру поступово розвивалися і  були підкріплені змінами в національному  і міжнародному становищі після 1970 р. «Нафтовий шок» 1974 р. змусив японський уряд збільшити сукупні витрати з метою виведення національної економіки зі стану спаду. Зростання випуску державних облігацій стимулювало розвиток вторинного ринку, а також ринку перепродажу облігацій.

Збільшення  обсягів випуску іноземними позичальниками у Токіо облігацій в єнах також стимулювало зростання ринку міжнародного капіталу в 1970-ті роки. Значні фінансові резерви Японії, які виникли в результаті активного сальдо торговельного балансу і високої норми персональних заощаджень, дали змогу залучити на національний ринок іноземних позичальників (наприклад, корпорації США) та міжнародні організації (Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Азіатський банк розвитку та ін.).

Лібералізацією  єни і токійського ринку капіталу в 1980-ті роки японський уряд розчинив двері іноземним банкам і фірмам для торгівлі цінними паперами. Для задоволення зростаючого внутрішнього і міжнародного попиту в 1983 р. на Токійській фондовій біржі була введена комп’ютеризована система здійснення операцій; після 1986 р. до роботи на Токійській фондовій біржі підключилася велика кількість іноземних фірм; у тому ж році було створено офшорні банківські ринки; у 1987 р. розпочалось укладання угод на строк.

Таким чином, завдяки «економічному диву», зростанню активного сальдо торговельного балансу і високому рівню приватних заощаджень, сильній єні та ефективним кредитно-фінансовим установам Токіо у 80-х роках ХХ ст. перетворився у конкурентоспроможний міжнародний фінансовий центр.

Розглянемо  характеристику сегментів фінансового  ринку Японії. Японський ринок  довгострокового позичкового капіталу включає: ринок акцій; процентні державні облігації; дисконтні державні ноти і векселі; облігації муніципалітетів; енергетичні цінні папери, гарантовані державою; промислові облігації; іноземні облігації в єнах; конвертовані облігації; облігації з підписними сертифікатами.

40 % випуску акцій корпорацій припадає на:

1)акції, які пропонуються широкій публіці;

2)акції, що пропонуються акціонерам за пільговими цінами;

3)варанти, які дають право на купівлю акцій.

На ринки  облігацій нові випуски здійснюються переважно в державному секторі, насамперед за рахунок дисконтних державних нот і векселів, що купуються приватними особами.

Євро-єнові  облігації зазвичай випускаються японськими корпораціями в Європі з метою:

1)запобігання обмежень на вітчизняному ринку капіталу;

2)збільшення обсягу зарубіжних коштів для фінансування своєї діяльності на міжнародній арені та в Японії за нижчою ціною.

Японський ринок короткострокового капіталу включає:

1)первинний та вторинний ринки державних облігацій;

2)ринок Генсаки — ринок узгоджень про купівлю державних цінних паперів з наступним викупом за обумовленою ціною;

3)ринок казначейських векселів;

4)обліковий ринок векселів;

5)ринок депозитних сертифікатів;

6)ринок іноземних короткострокових комерційних векселів;

7)ринок євро-єнових депозитних сертифікатів;

8)ринок онкольних позик — це ринок, де відбувається позичання коштів банками міст у регіональних банків та інших кредитно-фінансових установ для регулювання їхніх позицій у сфері ліквідності. «Пропозицією» цього ринку.є обліковий ринок векселів, строк платежу за якими коливається від одного до чотирьох місяців. Іноземні та японські банки, а також брокерські фірми ведуть операції на цих ринках для приведення їхніх позицій у сфері іноземних валют у відповідність до ситуації на міжнародному ринку євровалют.

Токійський  валютний ринок характеризується високим  добовим оборотом іноземної валюти (до 130 млрд дол.), особливо угод в єна/долар. Як наслідок, Токіо став третім валютним ринком світу.[4, с.190] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ 

Дослідження присвячена проблемі функціонування світових фінансових центрів.

Світовий  фінансовий центр – центр скупчення  банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, що здійснюють міжнародні валюти, кредитні, інші фінансові операції, операції з цінними паперами та золотом.

Для того, щоб перетворитись у розвинутий міжнародний фінансовий центр, здатний  обслуговувати зростаючі світові  потоки капіталу між собою та іншими міжнародними, регіональними та місцевими  фінансовими ринками, центр має володіти всіма необхідними елементами підтримки як своїх національних, так і міжнародних операцій.

Найбільш  активно перелив фінансових ресурсів здійснюється у світових фінансових центрах. До них відносяться: Нью-Йорк і Чикаго – в США, Лондон, Париж, Цюріх, Франкфурт, Люксембург, Женева – в Європі, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн – в Азії.

В даний  час існує два види світових фінансових центрів:

   - одні виникли на базі національних  ринків капіталу;

   - інші – на базі міжнародних  ринків капіталу.

Ведучим світовим фінансовим центром є Лондон. Він займає перше місце у світі  по обсягу міжнародних валютних, кредитних  і депозитних операцій, є світовим монополістом в області страхування. Як ринок золота він поділяє світову  першість з Цюріхом.

Нью-Йоркський  центр був і залишається іноземним  ринком капіталу. 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 

1. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — 2-ге вид., перероб. й допов. — К.: Знання: КОО, 1999. — 305 с.

2. Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер с англ. — М.: ООО Изд.-консалт. комп. «ДеКА», 1998. — 768 с.

3. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2000. — 608 с.: ил.

4. Мишкін, Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С. Панчишин, А. Стасишин, Г. Стеблій. — К.: Основи, 1999. — 963 с.

5. Роджер Лерой Миллер, Девид Д. Ван-Хуз. Современные деньги и банковское дело: Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 856 с.

6. Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений: Учебник / Науч. ред. д-р экон. наук, проф. В. В. Круглов. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 432 с.

Додаткова

1. Білорус О. Г., Лук’яненко Д. Г. та ін. Глобальні трансформації стратегії розвитку: Монографія. — к.: ВІПОЛ, 1998.

2. Бункина М. К., Семенов А. М. Основы валютных отношений: Учеб. пособие. — М.: Юрайт, 1998. —192 с.

3. Валютный рынок и валютное регулирование. Учеб. пособие / Под ред. И. Н. Платоновой. — М.: БЕК, 1996. — 475 с.

4. Доменик Сальваторе. Международная экономика: Пер. с англ. / под ред. проф. Г. Н. Котова. — М., 1998. — 714 с.

5. Дэниелс Джон Д., Радеба Ли Х. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции: Пер. с англ. — 6-е изд. — М.: Дело, 1998. — 784 с., 16 вкл.

6. Линдерт П. Экономика мирохозяйственных связей: Пер. с англ. / Общ. ред. и предисл. О. В. Ивановой. — М.: Прогресс, 1992. — 520 с.

7. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А. С. Булатова. — М.: Юристь, 2000. — 734 с. — (Серия «Homo faber»).

8. Носкова И. Я. Валютные и финансовые операции: Учебник для вузов. —2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы: ЮНИТИ, 1998. — 334 с.

9. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с фр. / Общ. ред. Н. С. Бабинцевой. — М.: Прогресс: Универс, 1994. — 496 с.

10. Перар Ж. Управление международными денежными потоками. — М.: Финансы и статистика, 1998. — 208 с.: ил.

11. Петрашко Л. П. Валютні операції: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2001. — 204 с.

12. Рэй Кристина И. Рынок облигаций. Торговля и управление рисками: Пер. с англ. — М.: Дело, 1999. — 600 с. — (Серия «Зарубежный экономический учебник»).

13. Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2001. — 119 с.