Теоретичні засади управління фінансовим станом підприємства

При цьому в ході аналізу  менеджер може ставити перед собою  різні цілі: аналіз поточного фінансового  стану або оцінку фінансової перспективи підприємства [17, c. 227].

 

 

 

 

2. Методи оцінки  фінансового стану підприємства

В ролі економічної діагностики  виступає систематичний збір, відображення, аналіз і опрацювання даних спеціальними методами в різних аспектах виробничо-господарської  діяльності підприємства.

Під методом діагностики  розуміють спосіб отримання та аналізу  необхідної інформації. У діагностиці  можуть використовуватись такі способи  отримання інформації як: особисті спостереження, опитування виконавців, вивчення документів, анкетування, фотографії робочого дня тощо.

Вибір способів отримання  інформації визначається метою, об’єктом діагностики і конкретними умовами  господарювання підприємства. Найбільший ефект дає поєднання декількох  способів отримання інформації.

Кожне підприємство самостійно обирає методику аналізу фінансового  стану, адже якісне методичне забезпечення аналізу фінансового стану необхідно  підприємствам для ефективного  управління ними, для одержання максимально  можливих прибутків, прискорення товарообігу, залучення інвесторів та кредиторів, висококваліфікованих робітників, надійних постачальників.

Існують різні методи оцінки фінансового стану. Так на практиці існують різні класифікації методів  фінансового аналізу.

Одним з прийомів аналізу  фінансового стану є "читання" балансу і вивчення абсолютних величин. Ознайомлення зі змістом балансу  дозволяє бачити основні джерела  засобів (власні, позичені), основні  напрямки вкладення засобів, склад  засобів і їх джерел, склад дебіторської і кредиторської заборгованості і інше. Однак інформація лише в  абсолютних величинах недостатня для  прийняття рішень, оскільки на її основі не можна визначити динаміку показників, місце підприємства в галузі і  інше. Тому поряд з абсолютними  величинами використовуються і відносні - проценти, коефіцієнти, індекси [10, с. 304 ].

При аналізі фінансових звітів використовуються різні методи та прийоми.

Традиційна практика аналізу  фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення. Можна назвати шість  основних прийомів аналізу:

1) горизонтальний (часовий)  аналіз - порівняння кожної позиції  звітності з попереднім періодом;

2) вертикальний (структурний)  аналіз - визначення структури фінансових  показників з оцінкою впливу  різних факторів на кінцевий  результат;

3) трендовий аналіз - порівняння  кожної позиції звітності з  рядом попередніх періодів та  визначення тренду, тобто основної  тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних  особливостей окремих періодів (за  допомогою тренду здійснюється  екстраполяція найважливіших фінансових  показників на перспективний  період, тобто перспективний прогнозний  аналіз фінансового стану);

4) аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень  між окремими позиціями звіту  або позиціями різних форм  звітності, визначення взаємозв’язків  показників;

5) порівняльний аналіз - внутрішньогосподарський  аналіз зведених показників звітності  за окремими показниками самого  підприємства та його дочірніх  підприємств (філій), а також міжгосподарський  аналіз показників даної фірми  порівняно з показниками конкурентів  або із середньогалузевими та  середніми показниками;

6) факторний аналіз - визначення  впливу окремих факторів (причин) на результативний показник прийомів дослідження [13, с. 203].

Одним із найпоширеніших видів аналізу є аналіз фінансових коефіцієнтів. Фінансові коефіцієнти доволі популярні серед інвесторів та фінансових аналітиків, оскільки їх легко обчислити на підставі даних фінансових звітів підприємств.

Однак особливістю  цього виду аналізу є те, що обраховані коефіцієнти, їх цінність залежать від достовірності й повноти інформації, поданій у фінансовій звітності. Коефіцієнти допомагають правильно оцінити ситуацію, ставити  запитання, але рідко дають відповіді на них.

 

Коефіцієнти, які  знайшли найширше застосування, поділяють  на п'ять груп (табл.4 ).

                                                                                            Таблиця 4

Групи коефіцієнтів для характеристики фінансового  стану підприємства

Коефіцієнти ліквідності	Характеризують  здатність підприємства погашати поточну  заборгованість
Коефіцієнти   управління активами	Характеризують  ступінь ефективності використання наявних активів з погляду виробництва й реалізації готової продукції
Коефіцієнти   управління кредитами	Характеризують  стійкість фінансових позицій підприємства
Коефіцієнти прибутковості	Характеризують  досягнутий керівництвом підприємства рівень віддачі на вкладені кошти
Відносні показники ринкової вартостi	Показують зв'язок між ціною акції та доходами на неї

 

Методи можна узагальнити  в дві основні групи: Залежно від методики дослідження оціночних показників виділяють такі методичні підходи:  формалізовані та неформалізовані.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1.2. Методи фінансового аналізу    [ 2, с.172 ]

Розглянемо формалізовані  методи детальніше:

• Класичні методи аналізу господарської діяльності та фінансового аналізу – ланцюгових підстановок, арифметичних різниць, балансовий, відсоткових чисел, диференціальний, логарифмічний, інтегральний, простих та складних відсотків, дисконтування.
• Традиційні методи економічної статистики – середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки показників у динаміці.
• Методи математичної статистики вивчення зв’язків – аналізи кореляційний, регресивний, дискримінант ний, дисперсійний, факторний, коваріаційний та ін.
• Економетричні методи – матричні, теорії міжгалузевого балансу.
• Методи економічної кібернетики і оптимального програмування – системного аналізу, лінійного, нелінійного, динамічного програмування та ін.
• Методи дослідження операцій і теорій прийняття рішень – теорії графів, ігор, масового обслуговування, сітьового планування і управління.

                 До неформалізованих методів відносять:

• Експертний метод має багато різновидів, серед них, метод «мозкової атаки», метод Дельфі, метод складання сценаріїв. Як правило, експертне опитування проводиться серед співробітників, спеціалістів, керівників. Але більшого значення може мати інформація, що отримана із зовнішніх щодо певного підприємства джерел (конкуренти, посередники, постачальники, споживачі тощо). Експертні оцінки широко застосовуються у практиці діагностування, оскільки вони дозволяють отримати відносно надійну, а іноді і єдино  можливу інформацію.
• Морфологічний метод належить до перспективних метолів. Він дозволяє систематизувати отриманий набір альтернативних рішень, вибрати з них найбільш ефективні за економічними критеріями. Послідовність пошуку найкращого рішення передбачає такі кроки: задається точне формулювання завдання; визначають окремі стадії (етапи) роботи; складають перелік можливих методів і засобів виконання кожного етапу; роблять запаси етапів і можливих шляхів їх реалізації у вигляді матричної моделі так званого «морфологічного ящика», послідовним ланцюжком з’єднують елементи «морфологічного ящика» та аналізують отримані варіанти досягнення кінцевої мети з погляду можливості та економічної доцільності.
• Рейтинговий метод базується на порівнянні між собою та розташуванні в певному порядку (ранжуванні) окремих показників або об’єктів діагностування.
• Фактографічний метод базується на вивченні всіх опублікованих, зафіксованих фактів, що характеризують об’єкт діагностики.

Моніторинг є постійним, систематизованим, детальним поточним спостереженням за діяльністю підприємства. Алгоритм організації моніторингу  наступний: експертне початкове  структурування; визначення мети моніторингу; вибір постійних показників (індикаторів); збір інформації; попередня формалізація аналітичних матеріалів; ієрархічне упорядкування, фільтрація та обробка  інформації, графічне зображення даних; виявлення закономірностей та стійких  тенденцій [12, с. 267].

       Результативність, повнота, достовірність та обґрунтованість економічної діагностики виробничо-господарської діяльності підприємства суттєво залежить від методів, що використовувались в цьому процесі. Вибір адекватних середовищу функціонування методів залежить від значного переліку чинників, а саме: цілей діагностики, інформаційного забезпечення, кваліфікації працівників, стабільності середовища функціонування, технічного та програмного забезпечення тощо. Слід також зауважити, що на підприємстві може одночасно використовуватись певна сукупність методів як для досягнення однієї діагностичної цілі, так і для досягнення комплексу цілей діагностики.

 Оцінку фінансового стану підприємств здійснюють безпосередньо за

низкою методик, розроблених  міністерствами (відомствами), Національним Банком України та комерційними банками. Основу таких методичних підходів до оцінки фінансового стану підприємств  було закладено ще з 1998 р.,Агентством з питань запобігання банкрутству  підприємств та Державною податковою адміністрацією України. Удосконалені варіанти останнього розроблення висвітлено у Методичних рекомендаціях з  аналізу фінансово-господарського стану підприємств та організацій  у 2000-2003 рр. Для підприємств, що підлягають приватизації, Міністерство фінансів та Фонд державного майна України  у 2001 р. розробили окреме Положення  про порядок здійснення аналізу  їхнього фінансового стану [20].

Фінансовий стан підприємства характеризується сукупністю показників, ієрархічно пов'язаних між собою. Нижній рівень їхньої ієрархії характеризується вартісними показниками балансу і фінансових результатів підприємства, поданих в абсолютному чи відносному виразах. Одиничні показники, розташовані на вищому рівні системи, характеризуються фінансовими коефіцієнтами, що подаються в абсолютному виразі.

Найпростішим методом  оцінки і-го одиничного показника діяльності підприємства є нормування показників, яке виконують за формулою:

,  і=1,n                                          (1)

де

 Кі – одинична оцінка фінансового стану підприємства за і-им показником; Рі – фактичне значення і-го фінансового коефіцієнта і =1, n ; Рінорм –нормативне значення і-го фінансового коефіцієнта; n – загальна сукупність оцінних показників.

Цей метод використовують, якщо зростання одиничних показників приводить до зростання одиничних оцінок (обсяг виробництва, прибутку,

продуктивності праці  та ін.).

Якщо зменшення показника  приводить до зростання оцінки (собівартість продукції, витрати на 1 гривню товарної продукції та ін.), використовують формулу:

, і=1,n                                          (2)

Нормування одиничних  показників фінансового стану підприємства в

кожному періоді здійснюють на основі їхнього порівняння з нормативним

значенням, а в разі їхньої відсутності – з найкращими значеннями показника

за досліджуваний минулий  період. Якщо нормативне значення одиничного

показника відповідає якомусь  інтервалу, то за норматив беруть значення середини інтервалу [23, с. 111].

Діагностика фінансового  стану дає змогу оцінити достовірність  поточ-

ного фінансового обліку та звітності, створює базу для висування  гіпотез про закономірності і можливість нестійкого фінансового стану.

Питання відбору показників, що найоб'єктивніше відображають тенденції зміни фінансового стану, розв'язує кожне підприємство самостійно.

Однак будь-який набір, зазвичай, складається з чотирьох груп: показники ліквідності; показники стійкості; показники рентабельності (прибутковості); показники ділової активності (обіговості).

У більшості літературних джерел платоспроможність підприємства

визначають за такими основними  показниками: коефіцієнт поточної платос-

проможності, коефіцієнт проміжної  платоспроможності та коефіцієнт абсо-

лютної платоспроможності. Коефіцієнт поточної платоспроможності  визна-

чає, який обсяг грошових ресурсів є в наявності у підприємства на момент

здійснення оцінки. Основною метою використання цього показника  є визна-

чення можливостей погашати поточні зобов'язання та визначення резерву

ліквідних активів для  погашення зобов'язань підприємства в разі незбалансованості його грошових потоків. Застосування коефіцієнта  проміжної платоспроможності в  практиці здійснення оцінки платоспроможності  передбачає визначення можливості погашення поточних зобов'язань за найбільш критичного положення підприємства, оскільки передбачає уникнення впливу його запасів. У визначенні рівня коефіцієнта абсолютної платоспроможності враховують високоліквідні цінні папери [16,с. 106].