Управління інвестиційною діяльністю

     Найважливіші  рішення, прийняті у сфері фінансування, ставляться до питань інвестування і  вибору джерел їх  фінансування.

    4. Забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності компанії в процесі здійснення  інвестиційної діяльності. Інвестиційна діяльність пов'язана з відволіканням фінансових засобів у великих розмірах і, як правило, на тривалий період. Це може призвести до зниження платоспроможності компанії по поточних операціях, і своєчасному виконанню платіжних зобов'язань перед партнерами, державним бюджетом і іншими їхніми видами, тобто створенню передумов для банкрутства. Крім того, фінансування окремих інвестиційних проектів часто здійснюється за рахунок значного залучення позикових засобів. Різке підвищення частки позикових засобів в активах компанії може призвести до зниження фінансової стійкості в довгостроковому періоді. Тому, формуючи джерела інвестиційних ресурсів, варто заздалегідь прогнозувати, який вплив це матиме на фінансову стійкість компанії і поточну платоспроможність.

    5.   Вишукування шляхів прискорення реалізації інвестиційної програми. Намічені до реалізації інвестиційні програми повинні бути виконані якнайшвидше   виходячи з таких розумінь: насамперед, високі темпи реалізації кожної інвестиційної програми сприяють прискоренню економічного розвитку компанії в цілому; крім того, швидка реалізація інвестиційних програм сприяє зниженню інвестиційних ризиків, пов’язаних із несприятливими змінами кон'юнктури інвестиційного ринку, погіршенням інвестиційного клімату в країні [1].

     Усі задачі інвестиційної діяльності сильно пов’язані одна з одною. Так, забезпечення високих темпів розвитку компанії може бути досягнуте, з одного боку, за рахунок  прискорення реалізації інвестиційних  програм, передбачених на тому або іншому етапі її розвитку. У свою чергу, максимізація прибутків від інвестицій, як правило, супроводжується значним  підвищенням рівня інвестиційних  ризиків, отже, ці показники повинні  бути оптимальними між собою. Мінімізація  інвестиційних ризиків є одночасно  найважливішою умовою забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності.

     Виходячи  з цього, серед розглянутих задач  інвестиційної діяльності пріоритетною є не максимізація прибутку від інвестиційної  діяльності, як це стверджується в  багатьох публікаціях, а забезпечення високих темпів економічного розвитку компанії при достатній її фінансовій стійкості в процесі цього  розвитку. 

     Основними напрямками інвестиційної стратегії  з погляду максимальної ефективності тепер і в найближчому майбутньому  будуть:

• поліпшення відтворювальної структури капіталовкладень;
• підвищення питомої ваги витрат на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств за рахунок;
• удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їхньому складі питомої ваги устаткування і скорочення, відповідно, будівельно-монтажних робіт;
• зміна галузевої структури капітальних вкладень з погляду значного підвищення життєвого рівня населення на користь галузей, що виробляють продукти харчування і предмети особистого споживання (сільське господарство, переробні галузі, легка і харчова промисловість), послуги;
• пріоритетне забезпечення капітальними вкладеннями прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, що сприяють зниженню ресурсоємкості виробництва і підвищенню якості продукції;
• збільшення обсягів капітальних вкладень на будівництво комфортного житла й інших об'єктів суспільного користування і медичного забезпечення;
• збалансованість інвестиційного циклу.

     1.3 Аналіз сучасних методик оцінки  інвестиційної привабливості регіонів 

     Інвестиції  в економіку регіонів на сьогодні виступають одним з основних джерел економічного розвитку. Саме тому так  багато уваги приділяється аналізу  динаміки інвестицій-та оцінці перспектив інвестицій у той чи інший регіон. Сьогодні існують різні підходи  та методи оцінки інвестиційної привабливості  регіону, серед яких виділяють описовий та рейтинговий підходи.                   

     Описовий  підхід базується на описі абсолютних показників, структури та динаміки показників розвитку регіону. Експерт  з власних міркувань обирає найбільш значущі показники та формує на їхній  основі висновки щодо бізнесового клімату  в регіоні. Аналіз, який проводиться  в рамках цього підходу базується  в основному на дослідженні соціально-економічного розвитку регіону.

     Описові методики можуть давати відчутні та змістовні  результати. Це 
залежить від кваліфікації аналітика, який проводить оцінку. Проте ці методи не є 
уніфікованими і вимагають від автора збору великої кількості даних з різних 
аспектів діяльності, сортування їх за впливом на інвестиційну привабливість регіону тощо. Результати отримані з використанням описового підходу є громіздкими і важкими для аналізування.

     На   описовому    підході   базуються    методики,    запропоновані  В.В.Гомольською [31], А.В.Асаулою [32], С.Славою та Г.Гріном [33], Г.О.Доленко, І.В.Хмарською [34].

     Рейтинговий підхід полягає в аналізі різних аспектів розвитку регіону, формуванні на їхній основі аналітичних показників, подальшій консолідації їх у синтетичні показники за групами та, зрештою, формуванні інтегрального показника. За цим показником, або системою синтетичних показників, визначається рейтинг регіону в списку аналізованих регіонів.

     На  рейтинговому підході грунтуються  методики, запропоновані І.О. Бланком [35], Д.М. Стеченком [36], М. Бутко, С. Зеленським, О. Акименко [37], Світовим банком [38], Інститутом Реформ [39], а також зарубіжні методики (рейтинги Institutional Investor. Euromoney i BERI (Business Environment Risk Index).

     Рейтингові  методики є більш наочними в отриманні  результатів, а процес оцінки є певним чином стандартизованим і варіюється лише за кількома ознаками. Проте результати таких оцінювань формують інтегральний показник інвестиційної привабливості  регіону, який лише показує місце  регіону серед інших, але нічого не говорить про галузеву специфіку  регіону і пріоритетні напрямки інвестицій.

     Рейтингові  методики «працюють» з тими чи іншими групами макроекономічних показників. Однак кожна з методик містить  лише частину цих груп. Разом із тим робота із макроекономічною статистикою  має велику перевагу над проведенням  опитувань у тому, що вона потребує значно менших ресурсів і витрат.

     Методики  західних агенцій, зокрема Світового  Банку, базуються не на макроекономічній статистиці, а на опитуванні суб'єктів  економічної діяльності даного регіону, які визначають ступінь та напрям впливу тих чи інших факторів на їх функціонування. Результати таких  опитувань наочні і можуть бути згруповані за видами діяльності. Проте такі опитування вимагають значних ресурсів, які  навряд чи мають інституції в Україні.

     Розглянемо  деякі з вище названих методик.

     В.В. Гомольська у своїй методиці розглядає  інвестиційний клімат регіону як комплексну   характеристику,   що   складається   з   трьох   ключових   підсистем:

інвестиційного  потенціалу, інвестиційного ризику, законодавчих умов. За цією методикою для оцінки інвестиційної привабливості регіону  необхідно визначити:    

• рівень виробничих витрат;
• розвиненість та ефективність функціонування інвестиційної інфраструктури;
• характеристика трудових ресурсів (освіта, кваліфікація і т.д.);
• ефективність роботи науково-освітніх та науково-дослідних організацій 
  (надходження свіжих ідей для розробки нових продуктів і послуг);
• розвиненість фінансово-кредитних установ;
• ефективність зовнішньоекономічної діяльності (обсяг експорту, частка експорту в ВВП та інші);
• відкритість органів влади контакту з підприємцями (кількість зустрічей з представниками бізнесу)[31].    

     А.В. Асаул здійснив систематизацію факторів, які визначають інвестиційну привабливість  регіону, і поділив їх на 3 групи:

1. Фактори, шо впливають на рівень інвестиційного потенціалу регіонів: природно-географічний потенціал, трудовий потенціал, виробничий потенціал, інноваційний потенціал, інституційний потенціал, інфраструктурний потенціал фінансовий потенціал, споживчий потенціал.
2. Фактори, що визначають рівень некомерційних інвестиційних ризиків: законодавчі ризики, політичні ризики, соціальні ризики, економічні ризики, екологічні ризики, кримінальні ризики.
3. Інвестиційна активність: концентрація і розподіл інвестиційного капіталу, інвестиційна активність, активізація впровадження нових виробничих потужностей, інтеграція виробничої діяльності, розвиток прямих і портфельних інвестицій, інтеграційні фактори реалізації інвестиційних проектів [32].

     В даній методиці застосовується аналіз не тільки фактичного стану ринку, а  й його потенціалу, що часто є  важливим. Також перевагою методики є те, що тут досить детальна увага  приділяється ризикам. А недоліком  є те, шо автор не подає методів  обробки факторів та їх консолідації.

     За  методикою оцінки інвестиційної  привабливості І.О. Бланка інвестиційна привабливість регіону розраховується на основі груп синтетичних показників як інтегральний показник. Групи показників, які використовуються для оцінки інвестиційної привабливості:

• рівень загальноекономічного розвитку регіону;
• рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону;
• демографічна характеристика регіону;
• рівень розвитку відносин і комерційної інфраструктури регіону;
• рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків.

     На  основі розрахунків показників регіони  ранжуються і поділяються на чотири групи: регіони пріоритетної інвестиційної  привабливості, достатньо високої  інвестиційної привабливості, середньої інвестиційної привабливості, низької інвестиційної привабливості [35].

     За  методикою Бутка М., Зеленкського С, Акнменка О. оцінка інвестиційної  привабливості проводиться на основі дев'яти груп показників:

• економіко-географічне положення;
• природо-ресурсний потенціал;
• трудовий потенціал: наявність трудових ресурсів, освітньо-кваліфікаційний рівень трудових ресурсів, вартість робочої сили;
• економічний потенціал;
• місткість споживчого ринку;
• інфраструктурний потенціал;
• науково-технічний потенціал;
• інвестиційні преференції;
• інвестиційні ризики: політичний, економічний, соціальний, екологічний. 
  Оцінка факторів, які визначаються кількісними показниками, розраховується

за допомогою  інтегрального коефіцієнта інвестиційної  привабливості, а для факторів, які  неможливо охарактеризувати показниками  офіційної статистики, проводиться  процедура експертної оцінки с подальшим  ранжуванням. Всі фактори поділяються  на 2 групи: фактори об'єктивного та суб'єктивного характеру. Результатом такого ранжування є віднесення регіону до групи територій з відповідним рівнем вказаних показників по відношенню до загальнодержавного. Автори методики виділиляють 9 рантів територій за рівнем інвестиційної привабливості (матриця) [37].    

     За  світовими (західними) методиками (рейтинги Institutional Investor, Euromoney i BERI (Business Environment Risk Index) оцінки інвестиційної привабливості здебільшого проводяться на макрорівні (оцінка держав), але їх можна застосовувати і до мезорівня. Для оцінки інвестиційної привабливості західні методики зосереджують увагу на: ресурсах, інфраструктурі, політико-правовому, економічному, соціально-культурному середовищі, екології.

     Основний  інструмент в таких методиках  — опитування суб'єктів економічної  діяльності щодо перепон та умов діяльності на даній території. Результати такого опитування наочні й можуть бути згруповані за видами діяльності. Проте такі  опитування вимагають значних ресурсів, які нвряд чи мають інституції в Україні. Крім того, постає  репрезентативності такого опитування у зв’язку з вибором підприємств і неврахуванням збанкрутілих та вибулих підприємців, а також з надто довгими анкетами.