Формування прибутку підприємства

Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської  діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво продукції, тобто  зниження її собівартості, є важливим резервом збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на зменшення таких витрат. Для цього необхідно знати: повний перелік витрат, особливості складові і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.

Слід зазначити, що нині підприємства усіх форм власності отримали більше самостійності в прийнятті  рішень з формування собівартості. Однак не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання.

Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2002 року (зокрема за положенням бухгалтерського обліку 16 “Витрати”), собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, якові було реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат [5].

Витрати, пов'язані з  операційною діяльністю, які не включаються  до виробничої собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на:

— адміністративні витрати,

— витрати на збут;

— інші операційні витрати.

У разі перевищення суми витрат підприємства над сумою доходів  від його діяльності утворюються  збитки, які знаходять відображення в І розділі пасиву балансу (у від'ємному значенні). На суму балансового збитку (минулих і звітного років) зменшується підсумок І розділу і валюта балансові в цілому (зменшується торба власних фінансових ресурсів). Збиткова діяльність підприємства несумісна з ринковими умовами господарювання.

 

1.2. Характеристика основних джерел формування прибутку підприємства

 

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, вдосконалення його матеріально-технічної  бази, забезпечення всіх форм інвестування. Вся діяльність підприємства прямує на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію її на певному рівні.

Прибуток, як основний економічний показник, дає змогу поєднувати економічні інтереси держави, підприємства як суб’єкта господарювання, персоналу і власника підприємства. Вирішення цього завдання насамперед пов’язане з пропорціями у розподілі та використанні прибутку. З метою аналізу та забезпечення ефективного управління формуванням прибутку доцільно диференціюють такі види прибутку підприємства:

• Маржинальний прибуток – це різниця між чистим доходом підприємства та змінними витратами, пов’язаними з виробництвом реалізованої продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Він є джерелом покриття всіх постійних витрат підприємства.
• Валовий прибуток, що обчислюється як різниця між чистим доходом підприємства та виробничою собівартістю реалізованої продукції, яка, крім змінних витрат, охоплює ще й накладні виробничі витрати (амортизацію виробничого обладнання, опалення приміщення виробничого цеху).
• Операційний прибуток, або прибуток від операційної діяльності підприємства, що є різницею між валовим прибутком та постійними витратами підприємства, пов’язаними з його операційною діяльністю у звітному періоді.
• Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування – визначають як алгебраїчну суму загального прибутку від операційної діяльності (який підприємство отримало від реалізації продукції, робіт, послуг) та доходів і витрат від іншої діяльності.
• Прибуток від звичайної діяльності підприємства визначають як різницю між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку з прибутку.
• Чистий прибуток підприємства як алгебраїчна сума прибутку від звичайної діяльності, доходу, витрат та податку з прибутку від надзвичайної діяльності.

Отже, загальний прибуток підприємства складається з прибутку, отриманого підприємством від звичайної діяльності та від надзвичайних подій.

Прибуток від звичайної  діяльності становить 95% від загальної  суми отриманого підприємством прибутку. Більша частка прибутку від звичайної діяльності припадає на прибуток від операційної діяльності, зокрема від здійснення основної діяльності (реалізації продукції, робіт, послуг). Прибуток від іншої операційної діяльності складається з прибутку від реалізації оборотних активів (запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, залишків незавершеного виробництва тощо), реалізації іноземної валюти, якою підприємство володіє з метою забезпечення операційної діяльності (наприклад, імпортування сировини, комплектуючих), прибутку від операційної оренди та інших операцій підприємства, що не належать до фінансової або інвестиційної діяльності.

Управління операційним  прибутком охоплює велику кількість  трансакцій, які виконуються на різних етапах руху грошових коштів, що надійшли від реалізації продукції, послуг, робіт, і забезпечують отримання чистого прибутку. У зв’язку з цим основною метою управління прибутком є оптимізація грошових надходжень та витрат, виявлення резервів та їх мобілізація.

Формування прибутку від основної діяльності перебуває  під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.

Основним шляхом збільшення операційного прибутку є нарощування  обсягів виробництва, зниження собівартості реалізованої продукції, розумна асортиментна політика, підвищення якості продукції.

Прибуток (збиток) від надзвичайних подій визначається у вигляді різниці між доходами, що надійшли на відшкодування завданих стихійним лихом втрат та збитків. При цьому до складу надзвичайних доходів включають страхове відшкодування, отримане за втрачене від стихійного лиха, пожежі, техногенної аварії майно, та інші надзвичайні доходи. До складу надзвичайних витрат зараховують невідшкодовані збитки від втрати майна в результаті стихійного лиха, пожежі, техногенної аварії; втрати на заходи з попередження стихійного лиха. Збитки від надзвичайних подій відображаються за вирахуванням суми на, яку зменшується податок на прибуток від звичайної діяльності внаслідок цих збитків.

Маржинальний прибуток служить основою для визначення беззбиткового обсягу продажів за кожним видом продукції в цілому по підприємству, а також для обгрутування оптимального варіанта різноманітних управлінських рішень.

Маржа покриття на одиницю  продукції показує внесок кожної додатково виготовленої продукції  у загальну суму маржинального прибутку, що є джерелом покриття постійних витрат і генерації прибутків. Порівняння маржинального прибутку з сумою постійних витрат організації відбиває фінансовий результат від операційної діяльності.

Показник маржі покриття у відсотках до виручки є важливим інструментом прийняття рішень. Якщо підприємство збільшить продажі продукції з більш високими значеннями цього показника, то воно одержить більш високу суму покриття, а відповідно і більш високу суму прибутку. Тому планування виробництва й збуту продукції має орієнтуватися саме на цей критерій з метою досягнення оптимального фінансового результату.

Фонд розвитку виробництва  є власним джерелом підприємства, що застосовується для фінансування витрат, пов’язаних зі зростанням виробництва, технічним переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують розвиток та зміцнення матеріально-технічної бази підприємств, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні і такі, що спрямовані на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Формування власного резервного (страхового) фонду здійснюється на випадок різкого погіршення фінансового становища внаслідок тимчасової зміни ринкової кон’юктури, стихійних лих тощо.

Чистий прибуток також  є джерелом виплат доходів засновникам (власникам) підприємства, а для акціонерних підприємств – виплат дивідендів акціонерам.

Принципове значення в розподілі чистого прибутку має досягнення оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо  на підприємстві вони утворюються, а їхню величину можна встановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи доходів.

Використання чистого  прибутку (напрямок і пропозиції) визначаються самостійно кожним суб’єктом господарювання згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Відповідно до цього Закону державне регулювання використання чистого прибутку здійснювалося в основному суто економічними інструментами, зокрема зменшенням суми податку на прибуток (до 25%).

 

 

 

 

1.3. Методи та показники оцінки формування та використання прибутку підприємства

 

Розрахунок прибутку використовується для складання  поточних і перспективних фінансових планів.

Методи визначення суми валового прибутку від реалізації мають  свої особливості залежно від напрямку діяльності (виробництво, торгівля, сфера послуг) і широти номенклатури продукції.

У виробництві можуть бути використані три методи розрахунку прибутку від реалізації:

1. прямий;
2. на основі показника витрат на гривню продукції;
3. розрахунково-аналітичний метод.

Метод прямого розрахунку. Прибуток від продажу продукції є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою та її повною собівартістю (без урахування ПДВ і акцизного збору)

Пр=ВД – Sвир – ПДВ – Азб         (1.1)

ВД – виручка;

Sвир – витрати виробництва на виготовлення і заробітну плату працівника;

ПДВ – податок на додану вартість;

Азб – акцизний збір.

У разі калькування за неповними витратами ту частину витрат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на певний період і прибуток обчислюється:

Пр = ВР – Sрнв – Sн         (1.2)

ВР – виручка;

Sрнв – собівартість реалізованої продукції на неповними витратами;

Sн – витрати, що не включені в собівартість, а віднесено на певний період.

Розрахунок прибутку на основі показника витрат на одну гривню продукції. Це укрупнений метод, що використовують малі й середні  підприємства, а також у випадку  великої номенклатури й невизначеності структури попиту на продукцію за попередній період і очікувану зміну цих витрат у плановому періоді:

Р = В_план – [В_план ´(З_отч –ΔЗ)],     (1.3)

Де В_план – обсяг реалізації продукції в плановому періоді в цінах виробника;

З_отч – витрати на гривню продукції звітного року (визначаються розподілом собівартості продукції на обсяг реалізації);

∆З – зниження витрат на гривню реалізованої продукції в  плановому періоді;

[В_план×(З_отч - ∆З)] – повна собівартість реалізованої продукції.

Розрахунково-аналітичний метод. Розрахунок прибутку по цьому методі здійснюється окремо по порівнянній і непорівнянній продукції. Порівняна – це продукція, що провадилася на підприємстві в попередньому періоді. Розрахунок прибутку по порівняній продукції здійснюється з урахуванням зниження собівартості за основними техніко-економічними факторами:

• підвищення технічного рівня виробництва;
• вдосконалення організації виробництва;
• зміна обсягів і структури випуску продукції.

Прибуток від реалізації непорівняної продукції, що не вироблялась  на підприємстві в поточному році, може бути розрахована прямим методом, якщо для цього є вихідні дані. Коли такі дані відсутні, можуть бути використані дані про середню рентабельність реалізованої продукції в цілому по підприємству.

Незважаючи на те, що абсолютна  сума прибутку є дуже важливим показником, але цей показник не відображає ефективності використання всіх ресурсів підприємства.

Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об’єкта, який продається з урахуванням витрат на продаж-демонтаж, транспортування, оплата агентських служб.

Пін = Цпр – Ц прид     (1.4)

Цпр – ціна продажу;

Цприд – ціна придбання.

Прибуток від позареалізаційних операцій – це прибуток від пайової участі у спільних підприємствах, здаванням майна в оренду, дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов’язаннями, надходження від економічних санкцій і обчислюється як різниця між доходами, отриманими внаслідок виконання цих операцій і витратами на їх виконання.