Припинення субєктів господарювання

1. Відшкодування збитків.
2. Сплата неустойки.
3. Конфіскація як вид господарсько-правової санкції.
4. Господарсько-адміністративні штрафи.
5. Оперативно-господарські штрафи.
6. Планово-госпрозрахункові (оцінні) санкції.
7. Господарсько-організаційні санкції .

     На  наш погляд, достатньо виділяти лише чотири види санкцій за правопорушення у сфері господарювання, а саме:

1. Відшкодування збитків.
2. Штрафні й оперативно-господарські санкції.
3. Адміністративно-господарські санкції.
4. Санкції, застосовувані до правопорушників антимонопольного конкурентного законодавства .

     Загальним для зазначених форм або санкцій  господарсько-правової відповідальності є те, що разом із засобами захисту  прав вони встановлюють майнову відповідальність суб’єктів господарського обігу, у  тому числі і учасників процедури  припинення, що також служить підтриманню  стабільності господарських відносин.

     Слід  сказати, що сам початок провадження  у справі про банкрутство можна  певною мірою вважати початком дії  санкцій на суб’єкт господарювання. Так, у справі № 7-Б-209-3/10-Б було прийнято Постанову Вищого господарського суду України від 24.12.2003 року, в якій серед іншого зазначалося, що у зв’язку з уведенням процедури розпорядження майном деякі повноваження органів управління боржника, а отже, і правоздатність та дієздатність боржника обмежуються і він стає неповноцінним суб’єктом господарювання; суд повинен призначити розпорядника майна для того, щоб боржник міг компенсувати свою неповноцінність і укладати угоди при здійсненні своєї господарської діяльності [17]. Можна з цим не погоджуватися, вважаючи, що обмеження стосуються лише компетенції органів управління суб’єктів господарювання, а не діяльності самих суб’єктів, як це робить суддя господарського суду Херсонської області П.Д. Пригуза [18, с. 205], проте саме суб’єкт господарювання втрачає право на укладання певних договорів і можливість утворення нових певних правовідносин, а отже, частину своєї компетенції.

     Відповідно  до ст. 108 ГК України виробничий кооператив як юридична особа (ч. 3 ст. 95 ГК України) несе відповідальність за своїми зобов’язаннями всім своїм майном (ч. 2 ст. 96 ЦК України).Для вирішення питання про відповідальність ліквідаційної комісії необхідно визначити її правовий статус. Ще на початку 90-х рр. російські учені вважали, що ліквідаційна комісія повинна бути прирівняна до органів управління суб’єкта господарювання, а члени її – до посадовців виконавчого органу. Отже, і відповідальність ліквідаційної комісії перед товариством, його учасниками повинна наступати відповідно до норм трудового законодавства. Причому конкретну матеріальну відповідальність несе не комісія як така, а кожен винний член ліквідаційної комісії [18, с. 146].

     Роблячи висновок з викладеного, можна сказати, що з урахуванням сучасної системи  українського законодавства виглядає передчасним застосування кримінальної відповідальності до колективних суб’єктів, зокрема до суб’єктів господарювання в термінології господарського законодавства  або до юридичних осіб у термінології законодавства цивільно-правового.

     За  чинним Кримінальним кодексом України  та Кодексом України про адміністративні  правопорушення суб’єктом злочину  або суб’єктом адміністративного  правопорушення може бути лише фізична  винна особа, що досягла певного  віку і не обмежена у правоздатності. Суб’єктом цивільної відповідальності є як фізична особа, так і особа  юридична. У зв’язку з цим постійно ведуться суперечки з приводу  складу цивільного правопорушення. Одні вчені та практики утверджують наявність  усіх суб’єктивних та об’єктивних  ознак цивільного правопорушення як для фізичних, так і для юридичних  осіб; інші відзначають відсутність  повного складу правопорушення для  юридичних осіб через їх формальний характер у порівнянні з фізичними  особами (згадаємо теорію походження терміна  “юридична особа” і визначення “persona ficta”) і відсутністю психологічного ставлення до скоєного, а також відсутністю можливості аналізувати свою поведінку.

     Логічним  та правильним є дотримання меж предметів  регулювання кримінального, адміністративного, господарського, трудового та цивільного права і відповідних кодексів.

     А ефективну преюдицію протизаконного припинення суб’єктів господарювання необхідно забезпечувати застосуванням комплексу заходів юридичної відповідальності, зокрема застосуванням заходів господарської відповідальності до самого підприємства-порушника вкупі із заходами кримінальної, адміністративної, цивільної або дисциплінарної відповідальності до його посадових осіб. Враховуючи збільшення кількості злочинів та правопорушень, що скоюються при припиненні суб’єктів господарювання в Україні, а також тенденції підвищення захисту публічних інтересів, пропонуємо посилити заходи адміністративної та кримінальної відповідальності до посадових осіб підприємств-банкрутів, підприємств-кредиторів, третіх підприємств, службовців різних державних органів і служб та інших суб’єктів.

     Завершуючи  розгляд питань відповідальності учасників  процедури припинення суб’єктів  господарювання, слід зауважити, що законодавець іде шляхом постійного розширення меж  і видів відповідальності, а також категорій учасників цієї процедури. 

Висновок 

     Дослідження теорії і практики господарсько-правового  регулювання припинення діяльності суб’єктів господарювання виявило  загальносвітові тенденції в  Україні у процесах реорганізації  і ліквідації підприємств, господарських  товариств, виробничих кооперативів і  об’єднань підприємств. Проте через  історичну своєрідність розвитку вітчизняної  економіки у ній зберігається багато рис, притаманних лише українській  дійсності.

     Законодавство, яке регулює припинення діяльності суб’єктів господарювання, характеризується багаторівневою структурою і різноманіттям  джерел (форм) права (кодекс, закони, укази  Президента, постанови Уряду), наявністю  актів як загальної, так і вузькогалузевої  дії. Необхідно також зазначити, що різні відомства, безпосередньо  причетні до реорганізації і ліквідації підприємств – Фонд держмайна, Антимонопольний комітет, Держкомісія з цінних паперів і фондового ринку, міністерства і держкомітети, – використовують у своїй діяльності абсолютно різні правові концепції і підходи, що породжує суперечливі, а деколи і взаємовиключні акти. Усе це не полегшує як теоретичне осмислення, так і практичну реалізацію відповідних норм права.

     Помітний  крок у регулюванні процесів припинення суб’єктів господарювання було зроблено з прийняттям Господарського кодексу, який відобразив уже існуючі реалії і викликав необхідність наукової розробки цілого ряду актуальних і складних питань. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Використана література 

1. Афанасьєв Р.Г. Проблеми правового регулювання банкрутства за законодавством України: дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук: 12.00.04 «Господарське право; господарсько-процесуальне право» / Р.Г. Афанасьєв. – К., 2001. – 189 с.
2. Вінник О.М. Акціонерне право: навч. посібник / О.М. Вінник, В.С. Щербина / за ред. проф. В.С. Щербини. – К.: Атіка, 2000. – С. 141.
3. Господарський кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради, 2003, № 18-22,
4. Джунь В.В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становления в Україні / В.В. Джунь. – Львів: Ін-т технологій бізнесу і права, 2000. – 177 с.
5. Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49. – Ст. 682.
6. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців: Закон України від 15 травня 2003 р. № 755-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 31-32. – Ст. 263.
7. Цивільний кодекс України: наук.-практ. коментар. – Х.: Одіссей, 2007. – 1198 с.
8. Щербина В.С. Господарське право: підручник / В.С. Щербина. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 592 с.