Сутність та функціональне призначення міжнародних фінансів

 

 

16.2. Міжнародний ринковий механізм перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу

   Найпотужнішою складовою у системі міжнародного перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу, як за масштабністю операцій, так і багато канальністю руху фінансових потоків, є світовий фінансовий ринок. Цей глобальний механізм, що забезпечує переливання грошово-кредитних ресурсів між країнами, регіонами, галузями та окремими суб'єктами бізнесу, збалансовує світовий попит і пропозицію на капітал .

Отже, з функціонального погляду, світовий фінансовий ринок -- система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків і міжнародних потоків капіталу.

Світовий фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками. Інтеграція фінансових ринків окремих країн розпочалася приблизно в середині 60-х років XX ст. Активізація міжнародних потоків капіталу та конкуренція щодо його залучення сприяли зміцненню зв'язків, розширенню контактів між національними фінансовими рив ками,

   З інституціонального погляду, світовий фінансовий ринок -- сукупність фінансово-кредитних інституцій (банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж), які виконують посередницькі функції у перерозподілі фінансових активів між кредиторами та позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів, забезпечують рух світових фінансових потоків

За рівнем організації і функціонування світовий фінансовий ринок об'єднує національні фінансові ринки країн та міжнародний фінансовий ринок, що відрізняються як умовами емісії, так і механізмом обігу фінансових активів.

Міжнародний фінансовий ринок

Міжнародний фінансовий ринок як складова світового фінансового ринку -- надзвичайно розгалужена система акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на принципах ринкової конкуренції. Цей ринок набув величезних масштабів і перетворився в одне з найважливіших джерел фінансових ресурсів, став визначальним фактором господарського життя всіх без винятку країн світу. На відміну від національних, міжнародні фінансові ринки вирізняються масштабністю операцій (щоденні операції на міжнародних фінансових ринках у 60 разів перевищують операції світової торгівлі товарами), у них відсутні географічні кордони, операції проводяться цілодобово, їх учасники -- переважно першокласні банки, корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом, надзвичайно диверсифікована сегментарна структура ринків, інструментів та операцій в умовах революції сфери фінансових послуг, забезпечуються стандартизація операцій та високий ступінь інформаційних технологій.

   Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає у забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу.

Функціональне призначення міжнародного фінансового ринку полягає у забезпеченні міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фінансових ресурсів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні.

Міжнародний фінансовий ринок становить складну, внутрішньо структуровану систему. Незважаючи на майже столітню історію становлення і розвитку міжнародного фінансового ринку, донині не склалося єдиної, загальноприйнятої класифікації цієї системи.   Це пояснюється тим, що між окремими структурними елементами міжнародного фінансового ринку не можна провести чіткої межі. Наприклад, міжнародний ринок облігацій є складовою міжнародного ринку боргових зобов'язань і водночас за логікою, елементом міжнародного ринку цінних паперів. Не меншу проблему становить і виокремлення такого відносно нового елемента міжнародного фінансового ринку, як міжнародний ринок похідних фінансових інструментів (деривативів). З одного боку, для нього характерні ознаки грошового ринку, а з іншого -- похідні інструменти мають деякі елементи довгострокових боргових інструментів міжнародного ринку капіталу.

  З урахуванням цього найчастіше у спеціалізованій науковій літературі виділяють такі головні елементи міжнародного фінансового ринку:

 

-- міжнародний валютний ринок;

 

-- міжнародний ринок боргових зобов'язань (у тому числі міжнародний ринок банківських кредитів та міжнародний ринок боргових цінних паперів);

 

-- міжнародний ринок цінних паперів (у тому числі міжнародний ринок титулів (або прав) власності та міжнародний ринок боргових цінних паперів (міжнародні ринки облігацій));

 

-- міжнародний ринок похідних фінансових інструментів (деривативів). Валютний ринок у широкому розумінні -- система економічних відносин,пов'язаних операціями купівлі-продажу іноземних валют, платіжних документів у іноземних валютах та розміщення тимчасово вільних валютних коштів.

 

  З інституційного погляду, валютний ринок --- сукупність установ і організацій (банків, валютних бірж, інших фінансових інститутів), що забезпечують функціонування ринкових валютних механізмів. Відповідно можна виокремити чотири групи суб'єктів валютного ринку:

 

-- державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки (а також казначейства окремих країн);

 

-- юридичні та фізичні особи, що працюють у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;

 

-- банківські установи (банки-дилери), які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв'язків і, особливо, великі транснаціональні банки, які мають розгалужену мережу філіалів;

 

-- валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж. Міжнародні валютні ринки -- міжнародна мережа офіційних центрів, де

 

відбувається купівля-продаж іноземних валют. Міжнародні валютні ринки забезпечують своєчасність здійснення міжнародних платежів і розрахунків, страхування валютно-кредитних ризиків, диверсифікацію валютних резервів. Разом з тим значні коливання курсових співвідношень роблять міжнародний валютний ринок важливим місцем проведення спекулятивних операцій. Отже, функціональне призначення міжнародного валютного ринку полягає:

 

-- у здійсненні міжнародних розрахунків;

 

-- регулюванні валютних курсів;

 

-- диверсифікації валютних резервів;

 

-- хеджуванні валютних ризиків;

 

-- отриманні учасниками валютного ринку прибутку у вигляді різниці курсів валют;

 

-- узгодженні валютної політики в межах світового господарства.

 

Фінанси міжнародних організацій.

   Організація Об'єднаних Націй (ООН) була заснована наприкінці Другої світової війни. У 2006 р. світова громадськість широко відзначила 60-річний ювілей цієї організації, яка була і залишається головним світовим центром координації зусиль з підтримання миру, зміцнення безпеки, розвитку міжнародного співробітництва. До сфер її діяльності згідно зі Статутом ООН входять також міжнародні проблеми економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру, заохочення й розвиток поваги до прав людини, охорона навколишнього природного середовища. Разом з тим аналіз практики діяльності цієї організації показує, що поряд із всебічним зростанням ролі світових політичних проблем, все більше значення в її діяльності відводиться вирішенню економічних і фінансових питань розвитку сучасного світу. Відповідно з плином часу предметом вивчення, аналізу, пошуку шляхів і засобів вирішення, вироблення відповідних рекомендацій ООН стають новітні сфери світового господарства, міжнародних економічних і фінансових відносин. Паралельно з цими процесами змінюється структура самої ООН, збільшується кількість економічних установ і країн', які беруть в них участь, розширюється поле діяльності цих установ, їх контакти з іншими міжнародними, а також національними організаціями та інститутами. Значення економічної діяльності ООН зростає у зв'язку з ускладненням процесів, які відбуваються у всесвітніх економічних взаємовідносинах і міжнародному поділі праці, різноманітністю проблем, що виникають у світовій економіці, динамізмом міжнародного господарського життя. Усе це викликає необхідність прийняття вчасних та ефективних рішень. Економічна діяльність ООН включає чотири головні напрями:

 

1) вирішення загальних для всіх країн глобальних економічних проблем;

 

2) сприяння економічному співробітництву держав з різними рівнями соціально-економічного розвитку;

 

3) сприяння господарському розвитку країн, що розвиваються;

 

4) вирішення проблем регіонального економічного розвитку.

    Основними структурними підрозділами системи органів економічного і фінансового співробітництва в рамках ООН є три із шести головних органів, вказаних у Статуті: Генеральна Асамблея, Економічна і соціальна рада, Секретаріат. Крім цих трьох головних органів економічного і фінансового співробітництва, в рамках ООН успішно функціонують й інші організації ООН, діяльність яких у сфері економічних і фінансових відносин досить помітна. Серед них -- Конференція з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Організація з промислового розвитку (ЮНІДО), Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) та регіональні економічні комісії (наприклад, Європейська економічна комісія) та ін.

Бюджет ООН формується за рахунок внесків країн-членів. Хартія ООН зобов'язує країни-члени регулярно сплачувати членські внески. Згідно з чинними правилами щорічні внески в основний (так званий регулярний) бюджет організації треба вносити до 31 грудня відповідного року. У ст. 19 Статуту ООН передбачено, що країни, які не сплачують внески, можуть бути позбавлені права голосу в Генеральній Асамблеї. Розмір внесків визначається Асамблеєю за рекомендацією комітету з внесків. Квоти внесків залежать від рівня економічного розвитку країни і розраховуються відповідно до ВНП і рівня доходів на особу цієї країни. Тому приблизно 76 % коштів до бюджету ООН надходить від десяти найбагатших країн. Асамблея встановила максимум -- 25 % бюджету, і мінімум -- 0,01 %. Зокрема США сплачують у регулярний бюджет ООН 25 % його суми, Японія -- 11,88, Німеччина -- 8,9, Франція -- 6,26, Велика Британія -- 4,86, Італія -- 3,39, Канада -- 3,09 %. Додатковим джерелом доходів бюджету є добровільні внески. Крім відрахувань у регулярний бюджет, для держав-членів встановлюються також розміри внесків відповідно до модифікованого варіанта основної шкали покриття витрат тимчасових Збройних сил ООН.

   За видатками бюджет ООН поділяється на дві частини: адміністративні та накладні витрати (38 %) і програмні видатки (62 %). Зважаючи на те, що на початку XX ст. ООН переживає дві взаємопов'язані кризи -- фінансову (дер-жави-члени не виконують своїх фінансових обов'язків згідно зі Статутом) і бюджетну (об'єктивна необхідність суттєвого скорочення бюджету) -- було поставлено на порядок денний завдання скоротити адміністративні витрати до 25 %, що дасть можливість спрямувати вивільнені кошти на соціально-економічні програми. Видатки бюджету ООН плануються в розрізі окремих підрозділів та організацій. При цьому також виділяються адміністративні й накладні витрати та кошториси на окремі програми, що виконуються певним підрозділом. Фінансування з бюджету ООН окремих країн здійснюється через реалізацію на їх території відповідних програм, а не у формі прямого виділення коштів. Наприклад, в Україні реалізуються проекти за Програмою розвитку (ПРООН), Управління Верховного комісара у справах біженців, Дитячого фонду ЮНІСБФ, Фонду народонаселення, Міжнародної організації праці, Міжнародного агентства з атомної енергії.

Регулярний бюджет за програмами ООН затверджується Генеральною Асамблеєю раз на два роки.

У цілому, незважаючи на докладені зусилля міжнародного співтовариства щодо розв'язання проблем розвитку економічного і фінансового співробітництва через систему і механізми ООН, на сьогодні залишається багато принципових питань, для успішного вирішення яких ще не знайдено відповідних підходів. Невирішеність багатьох проблем в економічній сфері, фінансова криза, що істотно звужує фінансові можливості ООН та ускладнює фінансування передбачених заходів, гостро ставлять питання про підвищення авторитету ООН і необхідність реформування цієї організації. Таким чином, питання, пов'язані з підвищенням ефективності діяльності економічних організацій ООН, вже гостро стоять на порядку денному. Тепер важливо те, наскільки швидко будуть вжиті заходи з метою усунення негативних факторів у їхній діяльності та максимального сприяння подальшому прогресу.

Міжнародні фінансові інституції.

Наднаціональна координація міжнародних фінансів здійснюється міжнародними та регіональними валютно-фінансовими інституціями, які створюються на базі багатосторонніх угод між державами. Поява міжнародних фінансових інституцій була спричинена такими подіями у світовій економіці:

 

-- посиленням інтернаціоналізації господарського життя, агресивним розвитком транснаціональних корпорацій і транснаціональних банків, діяльність яких вийшла за межі національних економік;

 

-- розвитком міждержавних форм регулювання вал ютно-кредитних і фінансових зв'язків як складової регулювання міжнародних економічних відносин;

 

-- посиленням нестабільності світової економіки, у тому числі валютної системи та світових ринків капіталів.

 

Загальні цілі діяльності міжнародних фінансових інституцій такі:

 

-- стабілізація світового господарства й міжнародних фінансів на основі об'єднання зусиль світового співтовариства;

 

-- здійснення міждержавного валютного і кредитно-фінансового регулювання;

 

-- розроблення і координація стратегії і тактики міжнародної валютної і кредитно-фінансової політики.

 

Отже, мета діяльності міжнародних фінансових інституцій -- сприяння розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їхніх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

Найважливішу роль серед міжнародних фінансових інституцій відіграють так звані Бреттон-Вудські інститути -- Міжнародний валютний фонд та Світовий банк, які є важливою ланкою сучасної інституціональної структури міжнародних валютних відносин. Свою назву вони отримали від назви американського містечка Бреттон-Вудс, де у 1944 р. проходила міжнародна валютно-фінансова конференція, на якій і було прийнято рішення про заснування цих двох установ.