Аналіз динаміки складу та структур джерел фінансових ресурсів

групами й галузевою структурою, до якої вони можуть входити й ін. П. І. Вахрін, А. С. Нешитой поділяють джерела фінансових ресурсів на власні й залучені. До власних належать доходи підприємства та грошові фонди, а до залучених – бюджетні субсидії, кредити банків й організацій, страхові відшкодування. І. Т Балабанов конкретно не розмежовує джерела фінансових ресурсів, а поділяє їх на власні та чужі, до яких зараховує прибуток, амортизаційні відрахування, кредиторську заборгованість, кошти, отримані від продажу цінних паперів,  кредити та позики,  пайові й інші внески членів трудового колективу, юридичних та фізичних осіб, інші надходження грошей.  В.  М Опарін дотримується нинішньої,  більш узагальненої класифікації джерел фінансових ресурсів і поділяє їх на власні та зовнішні. О. Р. Романенко поділяє джерела формування фінансових ресурсів підприємства на створені за рахунок власних та прирівняних до власних грошових надходжень; мобілізовані на фінансовому ринку; ресурси, що надходять під час перерозподілу.  В. В. Ковальов та Віт. В. Ковальов пропонують інші підходи до класифікації джерел фінансових ресурсів.  Дослідники виділяють джерела коштів короткострокового призначення,  до яких зараховують кредиторську заборгованість і короткострокові кредити та позики. Однією з класифікаційних груп джерел вони виділяють авансований капітал  (довгострокові джерела),  до якого зараховують власний капітал та довгострокові зобов’язання.  На нашу думку,  пропонована класифікація недостатньо чітко відображає складові частини фінансових ресурсів.  П. Т. Саблук, М. Я. Дем’яненко та інші вчені достатньо широко аналізують складові частини внутрішніх (власних) джерел, але зовнішні джерела фінансових ресурсів трактують тільки з погляду залучених, а позичені джерела фінансових ресурсів зовсім не аналізують [3].

Найбільш прийнятною, на нашу думку, є класифікація А. М. Білоченко, який достатньо повно аналізує і внутрішні, і зовнішні джерела формування фінансових ресурсів. Але ми вважаємо, що такі джерела, як виручка від реалізації, неточно виражає внутрішні джерела, оскільки є узагальнюючим показником результатів роботи підприємства,  безпосередньо не спрямовується на невідкладні витрати господарства, а підлягає подальшому розподілу.

2. Основні напрями аналізу джерел фінансових ресурсів

Структура джерел фінансових ресурсів підприємства оцінюється за допомогою  трьох показників:

• Коефіцієнт фінансової незалежності (коефіцієнт автономії, коефіцієнт власності) – розраховується як відношення власного капіталу до загального капіталу (валюти балансу);
• Коефіцієнт фінансової залежності, який характеризує частку боргу у загальному капіталі і розраховується як відношення позикового капіталу до загального капіталу;
• Коефіцієнт фінансового ризику, який розраховується як відношення позикового капіталу до власного.

Чим вищий рівень першого  показника і нижче рівні другого  і третього, тим стійкіший фінансовий стан підприємства.

Щодо співвідношення власного і позикового капіталу, то вчені-економісти по-різному підходять до оцінки його оптимальності (70:30, 60:40, 50:50). Загалом  оптимальність структури капіталу залежить від конкретних умов господарювання підприємства.

Для тих підприємств, де коефіцієнт оборотності низький, плече  фінансового важеля не повинно бути більше 0,5, а на підприємствах, де оборотність  висока, цей показник може бути більше 1. Зростання коефіцієнта фінансової незалежності й зменшення коефіцієнтів фінансової залежності та фінансового  ризику свідчить про більш стійкий  фінансовий стан підприємства.

Основними напрямами аналізу  капіталу є:

• Горизонтальний;
• Вертикальний (аналіз структури);
• Порівняльний (порівняльний аналіз капіталу підприємства середньогалузевого з рентабельністю конкурентів, з оптимальними значеннями, із запланованими);
• Коефіцієнтний аналіз – коефіцієнти оборотності капіталу та рентабельності.

1.3 Методика оцінки ефективності формування фінансових ресурсів підприємства та оптимізація їх структури

Методика аналізу капіталу:

1. Загальний аналіз стану та динаміки капіталу (проводиться за п’ятьма розділами пасивів);
2. Аналіз власного оборотного капіталу;
3. Детальний аналіз власного та окремо позичкового капіталу;
4. Аналіз матричного балансу
5. Аналіз ефективності використання капіталу та побудови багатофакторних моделей оборотності капіталу.

Надзвичайно важливим питання  для підприємства України є оптимізація  структури капіталу, тобто досягнення такого співвідношення між власним  та позиковим капіталом, при якому  забезпечується найефективніша пропорційність між дохідністю та фінансовою стійкістю  підприємства[15].

У господарській практиці відсутній єдиний рецепт раціонального  співвідношення власного і позикового капталу. Однак існує низка об’єктивних  і суб’єктивних факторів, врахування дії яких дає можливість цілеспрямовано формувати таку структуру капіталу, яка забезпечує умови найбільш ефективного його використання підприємством. Серед цих факторів можна виділити:

• Галузеві особливості діяльності підприємства, які визначають структуру активів та їх ліквідність;
• Рівень ділової активності підприємства (при зменшення періоду тривалості операційного циклу існує більше можливостей для використання залученого капіталу);
• Стадія життєвого циклу підприємства (підприємство, яке перебуває на ранній стадії життєвого циклу і випускає конкурентоспроможну продукцію, може фінансувати свою діяльність переважно позиковим капіталом, на стадії зрілості – більшою мірою власним капіталом);
• Кон’юнктура товарного і фінансового ринків (чим вона стабільніша, тим використання позикового капіталу є безпечнішим. При зворотній ситуації спостерігається падіння обсягів реалізації продукції, що зумовлює зменшення обсягів залучення позикового капіталу);
• Високий рівень дохідності діяльності, що дає можливість підприємству за рахунок капіталізації одержаного прибутку скоротити використання позикового капіталу.

Сьогодні основними методичними  підходами до вирішення завдання оптимізації структури капіталу є:

• Управління величиною ефекту фінансового левериджу;
• Забезпечення мінімальної вартості залучення капіталу;
• Формування політики фінансування активів з урахуванням вартості, ризиків ті термінів залучення капіталу.

При застосування першого  методичного підходу слід пам’ятати, що фінансовий леверидж – це використання підприємством позикового капіталу, яке впливає на зміну дохідності власного капіталу і дає підприємству можливість одержати додатковий прибуток на власний капітал. Показник, який відображає рівень додаткового прибутку на власний капітал за різних варіантів структури капіталу, вважається ефектом фінансового левериджу.

Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансового ризику та термінів залучення капіталу пов'язана з вибором найбільш дешевих джерел фінансування активів підприємства. Варто зазначити, що можна застосовувати три різних підходи до фінансування різних груп активів за рахунок капіталу, а саме:

•       консервативний, який передбачає використання власного капіталу і довгострокових зобов'язань для формування необоротних активів та половини змінної частини оборотних активів. Перевагою цього підходу є забезпечення мінімального ризику, так як короткострокові зобов'язання використовуються у незначних обсягах для формування змінної частини оборотних активів.  У той же час така політика фінансування дуже обтяжлива для підприємства у зв'язку з високою вартістю капіталу, що використовується. Крім того, вона передбачає витрати, пов'язані з неповним використанням залученого довгострокового капіталу в періоди зменшення і змінної частини оборотних активів;

•      агресивний підхід, спрямований на використання власного капіталу та довгострокових зобов'язань лише для фінансування необоротних активів. Оборотні активи у повному обсязі формуються за рахунок короткострокових зобов'язань. Ця політика фінансування активів забезпечує найнижчу вартість капіталу підприємства, проте вона обмежена занадто високим ризиком можливості втрати або недостатності капіталу;

•      компромісний   підхід,   який   передбачає  фінансування   необоротних активів та постійної частини оборотних активів за рахунок власного капіталу та довгострокових зобов'язань. При цьому змінна частина оборотних активів фінансується короткостроковими зобов'язаннями. Така політика залучення джерел дає змогу досягти компромісу між вартістю капіталу та ризиком його втрати[14].

На початку  діяльності підприємство функціонує тільки за рахунок власних фінансових ресурсів. У подальшому на підставі обраного цільового орієнтира розвитку керівництво починає акумулювати позичені кошти з метою забезпечення розвитку підприємства. При цьому залучення позикових фінансових ресурсів буде тривати доти, доки рентабельність діяльності підприємства дасть змогу сплачувати відсотки за користування кредитами.

Основні етапи подібного циклу мають такий вигляд:

1.      Підприємство залучає додаткові позичені кошти до того часу, поки це е прибутковим (з урахуванням відсоткових виплат) і поки в нього існує така можливість. Якщо  прибуток підприємства перевищує відсоткові  платежі,  то наявна  вигода розвиватися за рахунок позикових фінансових ресурсів. Якщо прибуток е меншим від відсоткових платежів, то господарюючий суб'єкт зазнаватиме збитків і залучення додаткових позичених коштів знизить вартість підприємства.

2.       Після досягнення того стану, коли підприємство не може віднайти позикові кошти за прийнятною ціною (що свідчить про перевантаженість підприємства боргами порівняно з величиною власного капіталу), підприємство має збільшувати суму власного капіталу. Сума зростання власного капіталу має бути такою, щоб підвищити рівень   кредитоспроможності   підприємства   і   тим   самим   повернути   вартість пропонованих йому позикових коштів на попередній рівень.

3.      У подальшому підприємство знову може розвиватись за рахунок позикових коштів, поки не дійде того стану, коли не матиме можливості заплатити за вартість позикових ресурсів. Такий цикл повторюється.

Наведена схема формування джерел фінансових ресурсів підприємства передбачає, що підприємство переходить до наступного кроку тальки тоді, коли вичерпані всі можливості попереднього. Тобто, підприємство не намагається збільшувати свої боргові зобов'язання, істотно збільшуючи тим самим їх вартість, з таких причин:

-       по-перше, зростання  вартості позикових коштів, а отже, збільшення платежів в за користування позиковими ресурсами негативно позначиться на вартості всього підприємства;

-        по-друге,  використавши всю доступну суму  позикових ресурсів, підприємство, якщо йому будуть потрібні додаткові кошти для реалізації інвестиційних можливостей, ризикує опинитись у ситуації нестачі коштів.

Саме з цих причин підприємство не повинно допускати істотного збільшення ціни використовуваних позикових коштів і переходити до стадії збільшення власного капіталу, не очікуючи, поки загальна сума платежів за використання позикових фінансових ресурсів наблизиться до розміру чистого прибутку[15].

РОЗДІЛ  ІІ. ОЦІНКА ДИНАМІКИ СКЛАДУ ТА СТРУКТУР ДЖЕРЕЛ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ

2.1 Загальна  характеристика господарської діяльності  ПАТ «КРИМЕНЕРГО»

ПАТ «Крименерго» передає і поставляє  електричну енергію споживачам Криму  на умовах укладених договорів по тарифах, які регулюються відповідно до чинного законодавства в умовах функціонування єдиної енергетичної системи  України.

Основне завдання ПАТ «Крименерго» - забезпечення споживачів АРК стабільним електропостачанням. Тому серед стратегічних цілей Компанії однієї з основних є будівництво нових електромереж з урахуванням зростаючих потреб регіону.

Енергетичні мережі ПАТ «Крименерго» отримали розвиток у 30-і роки минулого сторіччя. Так, перша повітряна лінія 60 кВ «Севастополь-Сімферополь» довжиною 61 км була побудована у 1930 році, а в  січні 1931 року було організоване Управління «Крименерго».

Сьогодні ПАТ «Крименерго» —  одне з найбільших підприємств Автономної Республіки Крим, на якому працює понад 6 тисяч чоловік. Компанія об'єднує 25 мережевих підприємств і 4 допоміжних підрозділів, розташованих у містах та адміністративних районах півострова.

Основними ліцензійними видами діяльності ПАТ «Крименерго» є передача та постачання електричної енергії споживачам Криму на умовах укладених договорів  за тарифами, що регулюються згідно з чинним законодавством України.

 Компанія експлуатує 29,4 тис.  км ПЛ напругою 110 кВ, КЛ 0,4-10 кВ  — 4,1 тис. км, понад 10 тис. силових  трансформаторів загальною потужністю  майже 6 тис. МВА. Мережі та  підстанції розміщені на території  27 тис. кв. км з населенням у  2 млн чоловік. Компанія має  понад 800 тисяч абонентів —  фізичних та юридичних осіб. Серед  особливостей компанії слід зазначити  високу частку населення в  загальному обсязі споживаної  електроенергії — 42,8% та низьку  частку промисловості — лише 12,4%. На цей час у ПАТ «Крименерго»  створено корпоративну інформаційну  систему, яку впроваджено на  базі програмного продукту SAP ERR. У промисловій експлуатації ця  система знаходиться у всіх  структурних підрозділах компанії, а це — 25 районів електричних  мереж та допоміжні виробництва,  персонал яких щоденно працює  в режимі реального часу. В  корпоративній інформаційній системі  компанії реалізовані такі модулі, як FI-GL — фінанси