Фінансові методи державного регулювання економіки

Фінансова централізація  призвела до монопольного державного регулювання ціноутворення, грошового обігу, системи розрахунків, кредитних відносин. Отже, всі вартісні елементи системи управління об’єднались в одну адміністративно-командну систему управління всім виробництвом. [15]

Оцінюючи фінансову політику, що проводилась в умовах адміністративно-командної  системи управління, слід відзначити, що сама по собі фінансова політика не може бути поганою чи хорошою. Визначальним є те, наскільки вона відповідає інтересам суспільства і наскільки  сприяє досягненню поставлених цілей  і вирішенню конкретних завдань. З цього погляду фінансову  політику Радянської держави в період громадянської війни, іноземної військової інтервенції, війни з фашистською Німеччиною у післявоєнний період не можна вважати неефективною. У роки перебудови і переходу до ринкових відносин планово-адміністративна фінансова політика перестала відповідати конкретно-історичним умовам. Завищена оцінка ролі монетарних механізмів у регулюванні перехідної економіки, втрата керованості економікою посилили масштаби фінансової кризи.

Фінансова політика на нинішньому етапі повинна характеризуватись  якісно новими підходами до суб’єктів  господарювання з урахуванням переходу на ринкові відносини, реформи цін, оплати праці, податкової і кредитної  систем, спрямованих на формування нового фінансового механізму.

Залежно від тривалості періоду  і характеру завдань, що вирішуються, фінансова політика поділяється  на фінансову стратегію і фінансову  тактику.

Фінансова стратегія —  довготривалий курс фінансової політики, розрахований на перспективу, який передбачає вирішення великомасштабних завдань, визначених економічною і соціальною стратегією.

У процесі її розроблення  прогнозуються основні тенденції  розвитку фінансів, формуються концепції  їх використання, визначаються принципи організації фінансових відносин.

Фінансова тактика  спрямована на розв’язання завдань  конкретного етапу розвитку суспільства  за допомогою перегрупування фінансових ресурсів і зміни способів організації  фінансових зв’язків.

Щоб краще усвідомити зміст, завдання і вимоги до фінансової політики, виділяють  як самостійні складові податкову, бюджетну, грошово-кредитну і міжнародну фінансову  політику.

Податкова політика реалізує інтереси держави. Її головне призначення — вилучення частини ВВП на загальнодержавні потреби, перерозподіляючи ці кошти через бюджет.

Під бюджетною  політикою розуміють визначення державою:

• джерел формування доходів державного і місцевих бюджетів;
• пріоритетних напрямів видатків бюджету;
• допустимих меж розбалансованості бюджету;
• джерел фінансування бюджетного дефіциту;
• принципів взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи.

Оскільки податкова і  бюджетна політика тісно пов’язані  між собою, вживають поняття бюджетно-податкової політики. При цьому виділяють:

• дискреційну фіскальну політику, коли парламент і уряд вносять зміни до податкової системи і видатків бюджету з метою впливу на ВВП, зайнятість, інфляцію. Ця політика може бути стимулюючою і стримуючою;
• недискреційну, або політику «вмонтованих стабілізаторів», яка базується на теоретичному припущенні, що податкова система сама по собі має властивість автоматично впливати на економічний цикл, тобто має стабілізаційний ефект.

Під кредитно-грошовою політикою розуміють забезпечення стабільності грошового обігу через  управління емісією, регулювання інфляції і курсу національної грошової одиниці; забезпечення своєчасності розрахунків  у народному господарстві і в  різних ланках фінансової системи через  регламентацію і регулювання  діяльності банківської системи; управління діяльністю фінансового ринку через  регламентацію емісії і розміщення державних і корпоративних цінних паперів і регулювання їх дохідності.

У кредитно-грошовій політиці відносну самостійність набувають  емісійна політика, цінова політика, валютна  політика, кредитна політика — а в ній, у свою чергу, наприклад, процентна політика й інвестиційна політика.

Дедалі більшого значення набуває міжнародна фінансова політика. В її основу покладено управління валютно-фінансовими і кредитними відносинами у сфері міжнародних відносин. Особливо великого значення в сучасних умовах набуває фінансова політика таких міжнародних фінансових організацій, як Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Європейський банк реконструкції і розвитку, Лондонський клуб кредиторів, Паризький клуб кредиторів та ін.

Держава захищає свої інтереси через митну і валютну політику. Відповідно до заінтересованості держави  в розширенні або скороченні свого  експорту чи імпорту застосовується система митних платежів або конкретний митний режим. Головним завданням митної і валютної політики є забезпечення примноження золотовалютних резервів держави.

Фінансова політика включає  як самостійні складові частини –  бюджетну, податкову, грошово-кредитну, інвестиційну, валютну політику, так  і окремі напрямки в галузі страхування, державного боргу, фінансового ринку, співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями тощо.

Фінансова політика залежить від багатьох як зовнішніх, так і  внутрішніх факторів. Зовнішніми є, зокрема, фактори залежності держави від  економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів; обміну технологіями; експортних можливостей самої держави; її інтеграції до світових економічних систем тощо.

До внутрішніх факторів належать форма власності, структура економіки, соціальний склад населення, стан розвитку економіки і організація грошового  обігу, стабільність національної грошової одиниці тощо.

Основним завданням фінансової політики є забезпечення фінансової стабільності в державі й на цій  основі – досягнення невпинного збільшення темпів економічного розвитку держави  і підвищення  рівня життя населення.

Найважливішими умовами  результативності фінансової політики є:

• врахування дії об’єктивних економічних законів розвитку суспільства;
• вивчення та використання досвіду попередніх етапів господарського будівництва;
• врахування специфіки сучасних умов, змін у зовнішній та внутрішній політиці;
• комплексність у розробці заходів, пов’язаних із вдосконаленням фінансових відносин.

Таким чином, фінансова політика – це особлива сфера діяльності держави, що спрямована на мобілізацію  фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і ефективне використання для здійснення державою її функцій. [8,10, 15,18]

Завдання фінансової політики реалізуються через фінансовий механізм.

 

2. Фінансовий механізм та його роль в реалізації фінансової політики держави

 

Для реалізації фінансової політики, її успішного впровадження в життя використовується фінансовий механізм. Фінансовий механізм – це комплекс спеціально розроблених і  законодавчо закріплених в державі  форм і методів створення і  використання фінансових ресурсів для  забезпечення економічного розвитку та соціальних потреб громадян. Фінансовий механізм – це, по суті, методичні, організаційні  та правові положення та заходи, які визначають функціонування фінансів в економіці держави, їх практичне  використання для досягнення визначених цілей і завдань.

Структура фінансового механізму досить складна як показано на рисунку 1.1. та більш детально у додатку 1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 1.1- Склад фінансового  механізму

 

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне нормативно-правове  забезпечення, яке представлене, передусім  Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами.

Формуючи фінансовий механізм, держава прагне забезпечити найбільш повну відповідність вимогам  фінансової політики того чи іншого періоду, що є запорукою повноти реалізації її цілей і завдань. При цьому  зберігається постійне прагнення до найбільш повної ув’язки фінансового  механізму і його окремих елементів  з інтересами держави, суб’єктів  господарювання та громадян.

Функціонування  фінансового механізму відбувається в різних сферах і ланках фінансових відносин. Звідси складовими фінансового  механізму є: фінансовий механізм комерційних  підприємств, фінансовий механізм некомерційних  організацій і установ, страховий  механізм, механізм функціонування державних  фінансів та ін.

Ураховуючи, що в процесі  кругообігу коштів у народному господарстві фінансові і кредитні ресурси  тісно взаємозв’язані і практично  нероздільні, деякі вчені-економісти схильні розглядати єдиний фінансово-кредитний  механізм.

Поєднання елементів фінансового  механізму становить його «конструкцію», яка приводиться в дію встановленням  кількісних параметрів кожного елемента, тобто визначення ставок і норм вилучення  коштів, обсягу фондів, рівня видатків та ін.

Необхідно підкреслити, що стан фінансового механізму, ступінь його довершеності залежить від удосконалення всього господарського механізму в цілому і його окремих елементів (механізму ціноутворення, економічного стимулювання, кредитного механізму та ін.). Основні напрями перебудови фінансового механізму виходять із загальних завдань економічних перетворень в Україні. [12, 15, 18]

Вихідною складовою фінансового  механізму є фінансове планування й прогнозування. За його допомогою  залучаються інші структурні елементи фінансового механізму, такі як фінансові показники, норми і нормативи, ліміти, резерви, фінансові стимули.

У процесі фінансового  планування й прогнозування визначаються обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему й інші фінансові інститути, а також тих, які перебуватимуть у розпорядженні підприємницьких структур і населення.

Фінансове планування —  діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів  господарювання, їх об’єднань, галузевих  структур, територіально-адміністративних одиниць, країни в цілому.

Об’єктом фінансового  планування є фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу  і перерозподілу ВВП, а результатом  — різні види фінансових планів і прогнозів.

Фінансовий план — це план формування і використання фінансових ресурсів.

За чинною практикою всі  фінансові плани поділяються  на дві великі групи — зведені  та індивідуальні. У свою чергу, зведені  фінансові плани поділяються  на загальнодержавні, плани окремих  господарських об’єднань (промислово-фінансових груп, концернів, асоціацій тощо) і територіальні. Індивідуальні — це фінансові плани окремих підприємницьких структур.

За тривалістю дії розрізняють:

• перспективні фінансові плани (на період понад один рік);
• поточні (на один рік);
• оперативні (на квартал, місяць).

Діяльність, пов’язана  зі складанням кожного фінансового  плану, передбачає виконання певних видів робіт із використанням  відпо- 
відних методів, а саме: нормативного, розрахунково-аналітичного, балансового і методу економіко-математичного моделювання.

Суть нормативного методу фінансового планування полягає  в тому, що під час розрахунку фінансових показників за основу беруться фінансові нормативи, до яких належать норми амортизаційних відрахувань, рентабельності окремих видів товарів, робіт та послуг, обігових коштів, ставки заробітної плати, норми витрачання коштів у бюджетних установах, норми відрахувань до фондів соціального призначення тощо.

Нормативний метод буде ефективним за умови, що норми і нормативи  відповідають таким вимогам:

• вони мають бути науково обґрунтованими;
• прогресивними (тобто орієнтованими на кращий досвід);
• тривалої дії;
• стабільними.

Розрахунково-аналітичний метод  фінансового планування ґрунтується на фактичних показниках фінансової діяльності у попередні звітні періоди. На основі аналізу фінансових показників за минулі роки і період, що передував передплановому року, встановлюється вихідна база планування. Потім визначаються фактори, які можуть вплинути на фінансову діяльність у плановий період, розраховуються індекси та коефіцієнти їх впливу. На основі базових показників, а також коефіцієнтів, що характеризують зміни умов діяльності, розраховуються фінансові показники на плановий період. Це досить трудомісткий метод і потребує значної аналітичної роботи, проте на сьогодні його застосування є найреальнішим.