Фінансовий моніторинг в банківській системі в Україні

Сенів Зоряна Петрівна

студентка гр. ЕкО-33с, ЛНУ  ім. І. Франка

науковий керівник: к.е.н., доц. Скоморович І.Г.

ФІНАНСОВИЙ МОНІТОРИНГ В ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ  В УКРАЇНІ

     З метою  протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним  шляхом, законодавство України та  нормативно-правові акти Національного  банку України висунули певні  вимоги до організації фінансового  моніторингу в банках, оскільки  вони є складовою частиною  загальнодержавної системи та  разом з іншими фінансовими  установами є суб’єктами первинного  фінансового моніторингу [5, с. 42].

    У вузькому  розумінні, фінансовий моніторинг  – це недопущення легалізації  та відмивання злочинних коштів, а в широкому розумінні –  це  систематичне відстеження  тенденцій або процесів, збір  інформації про певні явища,  спостереження за певними об’єктами  з превентивною метою.

    Фінансовий моніторинг  відіграє значну роль у протидії  легалізації (відмиванню) злочинних  доходів. Однак сьогодні це  питання є достатньо проблемним  в Україні і потребує детального  обговорення.

    Аналізуючи наукові  дослідження багатьох вчених  з проблеми протидії легалізації  (відмивання) «брудних» коштів, одержаних  злочинним шляхом, можна зобразити  ситуацію, яка показує, що протягом  останніх років відбулося значне  зростання професіоналізму злочинної  діяльності організованих злочинних  груп, які швидко проникають в  банківську систему з чітко  розробленими схемами «відмивання»  «брудних» коштів. Таким чином  можна стверджувати про те, що  «відмивання» грошей перетворюється  в окреме злочинне групування  або в злочинну галузь.

     Для недопущення  розвитку такого негативного  соціального явища, як легалізація  «відмивання» доходів, одержаних  злочинним шляхом, необхідно побудувати  національну систему протидії  відмиванню грошей з урахуванням  досвіду інших країн і рекомендацій міжнародних організацій, суб’єктами якої можуть бути як державні органи так і всі фінансові установи.

   Згідно з розділом 2 Закону України «Про запобігання  та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним  шляхом» система фінансового  моніторингу складається з первинного  та державного рівнів.

Суб’єктами первинного рівня  виступають:

• банки, страхові та інші фінансові установи;
• платіжні організації, члени платіжних систем;
• товарні, фондові та інші біржі;
• професійні учасники ринку цінних паперів;
• інститути спільного інвестування;
• гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять лотереї;
• установи, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами;
• підприємства зв’язку та інші не кредитні організації, що здійснюють переказ коштів;
• інші юридичні особи, які здійснюють фінансові операції.

Суб’єктами державного фінансового  моніторингу виступають:

• Національний банк України;
• національна комісія з цінних паперів та фондового ринку;
• національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України;
• національний комітет фінансового моніторингу України [1].   

    Державну політику  у сфері запобігання та протидії  легалізації (відмиванню) доходів,  одержаних злочинним шляхом, здійснює  з 1.01.2005 року Державний комітет  фінансового моніторингу України  як центральний орган виконавчої  влади зі спеціальним статусом (Указ Президента України №  1144/2004 від 28.09.2004 р.), є правонаступником  Державного департаменту фінансового  моніторингу [4].

    В Указі президента  України від 28.09.2004 року  №1144/2004 підкреслено – з метою підвищення  ефективності здійснення державної  політики у сфері запобігання  та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, утворити на базі Департаменту фінансового моніторингу, урядового органу державного управління, що діє у складі Міністерства фінансів України Державний комітет фінансового моніторингу як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом [2].

   Аналіз досліджень  багатьма вченими і практика, зокрема, свідчать про те, що  однією з причин низької ефективності  протидії легалізації коштів, одержаних  злочинним шляхом, є недосконалість  законодавства у цій сфері.

   Наприклад у ЗУ  «Про запобігання та протидію  легалізації (відмиванню) доходів,  одержаних злочинним шляхом»  міститься перелік операцій, який  визначений за допомогою слова  «зокрема», отже, не є вичерпним.  Операція визначена  як така, що пов’язана із здійсненням  або забезпеченням здійснення  платежу за допомогою суб’єкта  первинного фінансового моніторингу.  Перелік суб’єктів також не  є достатньо вичерпним, бо закінчується  «іншими юридичними особами, які  здійснюють операції». Тобто операція  визначається через суб’єкт,  а суб’єкт через операцію, що  порушує правило формальної логіки, яке забороняє два різних поняття   визначати одне через інше («замкнене  коло»). Невичерпність переліків  у сукупності із «замкненим  колом» порушує принцип, що  на заході вживається під назвою  «legal certainty» (правова визначеність, достовірність) [3, с. 184].

    Отже, важливу  роль в проведенні фінансового  моніторингу щодо легалізації  (відмиванні) доходів, одержаних  злочинним шляхом відіграє  національна  банківська система, яка стосовно  цього питання має ряд невирішених  проблем.

Список  використаних джерел:

1.Закон України  «Про запобігання та протидію  легалізації (відмиванню) доходів,  одержаних злочинним шляхом»  від 28 листопада 2002 року

2. Указ Президента  України «Державний комітет фінансового  моніторингу України» від 28 вересня  2044 оку № 1144/2004.

3.Бірюков Г.М., Бірюкова І.Г. Фінансовий моніторинг  у протидії легалізації (відмиванні) коштів в Україні // Право. - 2010.- №48

4.Борець Л.В.  Національна система України  по боротьбі з легалізацією (відмиванням)  доходів, одержаних злочинним  шляхом: лекція / Л.В, Борець, В,А, Некрасов, А.Я. Мацюк. – К.:КНТ, 200. – 92 с.

5. Скоморович І.Г. Банківські операції : Навч. посіб. / І.Г. Скоморович. – Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2010. – 555 с.