Інвестиційна діяльність промислових підприємств

          При виборі країни для інвестування ТНК оцінюють привабливість її інвестиційного клімату за такими основними критеріями:

• наявність ресурсів і місце розташування;
• макроекономічна стабільність;
• система оподаткування;
• стабільна національна валюта;
• забезпечення правового захисту іноземного інвестора;
• вартість і кваліфікація робочої сили;
• розвиток інфраструктури;
• рівень адміністративного регулювання національної економіки;
• шляхи репатріації прибутків;

         Для України також є актуальним якісний розвиток інфраструктури секторів: залізничного транспорту, автомобільних шляхів, електроенергетики, виробництва і транспортування газу, водопостачання. Інвестиційна потреба країни у сфері інфраструктури є набагато більшою за її реальне фінансування. Рівень амортизації основних фондів у виробництві й розподілі електроенергії, газу,води становить 60,7%, що спричиняє додаткові невиробничі витрати і сповільнює зростання ВВП. Тому сьогодні для України є важливим залучення капіталів ТНК для забезпечення її інвестиційного розвитку. При цьому держава повинна залишатися основним регулятором діяльності інвесторів у цих інфраструктурних секторах, що є стратегічно важливим з погляду національної економічної безпеки країни.

           Водночас потрібно сприяти створенню власних ТНК у пріоритетних галузях української економіки: металургії, алюмінієвій промисловості, телекомунікаціях, нафтопереробці. Досвід багатьох країн свідчить, що лише в такий спосіб національний капітал здатний витримувати конкуренцію з мультинаціональними корпораціями. Правовою основою для створення національних ТНК має бути Конвенція про транснаціональні корпорації, ратифікована в Україні в 1999році, яка визначає порядок їх створення та реєстрації, основи регулювання корпоративних відносин.

           При цьому потрібно пам’ятати, що приплив іноземних інвестицій ТНК у країну означатиме прискорення довгострокового економічного зростання лише за умови їх раціонального використання. Тому перед урядом постає короткострокове макроекономічне завдання – управління інтенсивними надходженнями іноземної валюти. Різке збільшення її обсягів може призвести до швидкого зростання обсягів кредитів, підвищення цін на внутрішні активи й надалі – стимулювання інфляційних процесів, що підтверджується кризами на глобальних фінансових ринках.

          Оцінюючи інвестиційну діяльність ТНК в умовах посилення глобалізаційних процесів, слід зазначити, що вона характеризується сприянням розвитку міжнародних відносин, стабільністю зовнішньоекономічних і зовнішньополітичних зв’язків, що є необхідною умовою розвитку будь-якої  економіки, відіграє вирішальну роль у створення єдиної світової економічної системи.

       Вплив інвестицій ТНК на економічні процеси у країні може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Тому співробітництво з ними – складний процес, що потребу визначення національних пріоритетів держави й формування ефективного механізму регулювання діяльності корпорацій.

         Україна повинна виробити довгострокову стратегію стосовно ТНК, які відіграють значну роль у системі відносин з міжнародними фінансовими організаціями. Захисту національних інтересів, подальшому розвитку господарських структур, інтернаціоналізації виробництва, інтеграції країни у світову економіку сприятиме створенню українських ТНК, які перебувають на початковому етапі становлення. Між тим капіталовкладення національних ТНК в іноземну економіку є стимулятором попиту на вітчизняну продукцію.

           Україні потрібно визначити межу безпеки присутності ТНК у тій чи іншій галузі економіки, розробити політику узгодженості національних інтересів з глобальними інтересами корпорацій, виробити шляхи мінімізації економічної і технологічної залежності окремих вітчизняних компаній у структурі ТНК. Важливим є оптимізація структури економіки, створення механізму антидискримінації національних ТНК на зовнішніх ринках, наближення національного законодавства до міжнародних стандартів.

           Особливу увагу слід приділити присутності іноземного капіталу у фінансовому секторі країни, який на сьогодні є лідером залучення прямих іноземних інвестицій і акумулює 19% накопиченого іноземного капіталу. У банківському секторі України частка іноземного капіталу становить 37,2% (це перевищує “межу національної  “безпеки ” на 7,2%), у страховому секторі – 28,1%, що зменшує чутливість фінансового сектору до потреб вітчизняних підприємств і переорієнтовує його на фінансування компаній з іноземним капіталом.

         Для України є важливим залученням інвестицій ТНК, оскільки саме вони акумулюють великі обсяги капіталу. Водночас приплив капіталу ставить складні завдання перед директивними органами, оскільки великий його обсяг може спричинити втрату конкурентоспроможності й підвищення ймовірності виникнення фінансової кризи. Отже, потрібно розробити механізм нейтралізації впливу інтервенції ТНК на національну грошову сферу, а саме:

• ввести обмеження на приплив іноземного капіталу;
• спростити порядок репатріації прибутку з метою зменшення тиску на обмінний курс гривні до валюти інвестування; дотримуватися бюджетної дисципліни у сфері державних витрат; проводити політику гнучкого обмінного курсу в умовах постійного збільшення припливу іноземного капіталу до країни.

    Управління  інвестиційною діяльністю та інвестиційними процесами є складовим і багатогранним завданням, оскільки вимагає врахування впливу різних сторін функціонування економічних систем і суб’єктів економічної дільності.

          Дослідженню цих проблем висвячені  праці багатьох зарубіжних економістів: Є.Брігхена, Дж.М.Кейнса, М. Фрідмана, У. Шарпа, Й.Шумпетера та ін.. Вагомий внесок у вирішенні цих проблем і українських вчених: С.М. Злупка, С.М. Мочерного, А.С. Гальчинського, В.М. Гейця, М.І.Долішнього, А.А. Чухна та ін..

           Водночас багато проблем, що стосується інвестиційної діяльності, залучення інвестиційних ресурсів, визначення і формування ролі державного регулювання, забезпечення, залишаються дискусійними. Це пояснюється не лише різними підходами щодо досліджуваної проблематики, а й динамізмом інвестиційних процесів,пошуком шляхів оптимізації розподілу і використаня як власних, так  залучених і позичених інвестиційних ресурсів.

           Дж.М.Кейнс свого часу розробив механізм активного державного регулювання економіки з використанням ринкових важелів. Він, довів, що рівновага попиту і пропозиції не співпадає з повною зайнятістю, а рівноважний обсяг виробництва інвестицій і заощаджень, бо і ті й інші мають різні мотиви. У своїх працях Дж.М.Кейнс спирався на думку пор узагальнення розвитку вільної ринкової  системи, де вирішальну роль у прийнятті стратегічних рішень належить народу не просто як суб’єкту демократичної системи керування, а як сукупному споживачеві. У поділу своїх доходів на цілі споживання й заощадження, і держава має лише створити умови, щоб визначений сукупною волею громадян фонд нагромадження було використано з найбільшою ефективністю.

           Серед багатьох українських економістів-дослідників викристалізувалися думки, що існують три групи причин, які призвели до глибокої економічної кризи в Україні. Перша – успадковані Україною недоліки колишнього СРСР. Друга -  це наслідки дій українських «реформаторів». Третя група причин зумовлена самим процесом трансформації адміністративно-командної системи колишнього СРСР в ринкову економіку взірця ХІХ. А це означає, що основна причина тривалої  економічної кризи в Україні – це допущені помилки щодо визначення моделі її економічного розвитку.

          Причиною української фінансової кризи, що проявилася у 3-му кварталі 2008р. і зараз переросла в економічну, є недооцінка Національним банком України і Президентською управлінською вертикаллю можливого переростання економічної кризи США у світову економічну кризу, в тому числі українську.

           Доцільно звернути увагу на слова екс-президента Польщі Леха Валенси, виголошені 26.02.2009р., на третьому форумі «» Європа-Україна» у м. Києві, де він подав свій рецепт виходу з нинішньої фінансової кризи і шляхів розвитку Європи. На його думку, «старі європейські держави будували Об’єднану  Європу на своєму досвіді – вільному ринку, інші країни хотіли б  будувати Європу на цінностях і в результаті всі стали жертвою кризи. Такої кризи не було б, якби ми підготувалися до контролю за банківською системою. Іншою причиною стало те,що багато інвестицій робилося в нерухомість замість того,щоб вкладати в створення робочих місць і  таким чином збільшувати зайнятість». Це повною мірою стосується України. В Україні і сьогодні не вирішено,яким шляхом йти. Немає програм і структур, які б показали, як далі бути. Варто, мабуть, погодитися з думкою Леха Валенси, що Україні доцільно використати досвід Польщі.

          Трансформаційні процеси в економіці і її реструктуризації спрямувалися без урахування реалій. Світовий досвід щодо таких трансформаційних процесів був недостатньо вивчений. Це призвело до значного зниження економічної ефективності всієї економічної діяльності. Своєчасних коректив із позицій державного регулювання на ліквідацію або недопущення цих негативних явищ не було зроблено. Тому не випадково вітчизняна економіка продовжує залишатися сировинним придатком інших країн і піддається кризовим впливам. З огляду цього доцільно:

• розробити стратегію розвитку всієї  української економіки з визначенням першочергових пріоритетів (АПК, ПЕК, машинобудування, економічної і оборонної безпеки) з відповідним поєднанням державного і ринкового регулювання і з метою збільшення кількості робочих місць;
• кредитно-фінансове і податкове державне регулювання повинно бути підпорядковане стимулюванню виробництво, інвестиційно-інноваціному розвитку економіки;
• державне регулювання повинно здійснюватися у пріоритетних напрямах (стратегічних і соціально спрямованих) розвитку вітчизняної економіки;

3.     Інвестиційна діяльність  вітчизняних промислових  підприємств.

          У результаті вперше за усю економічну історію України у поточному році наша економіка розвивається під надзвичайним пресингом складних світових процесів і сьогодні ми можемо чітко виділити два періоди розвитку – із загалом позитивними тенденціями, що формувалися в умовах сприятливої зовнішньої кон’юнктури; різкою зміною тенденцій розвитку, насамперед банківської системи та експортоорієнтованих секторів виробництва.

         Встановлено, що для об’єктивної  оцінки наслідків кризи існують  різноманітні інтегральні та  індексні показники, які характеризують вплив кризи. Серед наших показників необхідно виділити:

• зниження темпів зростання ВВП,
• промислового виробництва,
• обсягів будівництва,
• збільшення рівня безробіття,
• банкрутства і дефолти суб’єктів господарювання та суверенних урядів тощо.

        Необхідно зауважити, що ретельний аналіз динаміки показників виявив, що впродовж останніх років в Україні спостерігалося зростання ВВП паралельно із збільшенням обсягів інвестицій в основний капітал. Це свідчить про початок утвердження в країні інвестиційної моделі розвитку економіки. Проте основним джерелом фінансування капітальних вкладень залишаються

власні  кошти підприємств та організацій (понад 60 %). І хоча їх частка постійно скорочується, ці ресурси все ще переважають у структурі фінансування інвестиційної діяльності.

        Позичкові ресурси є другим  за значенням джерелом фінансування. Кредитні вкладення в економіку за роки незалежності України збільшилися з 19,6 до 518,1 млрд. грн. Це свідчить про те, що в кредитній політиці вітчизняні банки орієнтуються на потреби розвитку економіки за інноваційно-інвестиційною моделлю. Зростає частка позичок в інвестиційну діяльність. За станом на 01.01.2008 р. їх обсяги зросли порівняно з початком 2007 р. на 23,02 % і становили 116,5 млн. грн [2].

         Зараз настав етап відродження  української економіки, але різкий  ріст цін, низька інвестиційна  активність не сприяють цьому відродженню. Почалось послаблення деструктивних процесів. Насамперед це виявилось у значному скороченні порівняно з попереднім періодом річного рівня інфляції і стабілізації місячних обсягів виробництва. Став більш насиченим споживацький ринок, підвищились доходи населення, підвищилась схильність до заощаджень. Істотною передумовою для підвищення ділової активності в економіці є подальший розвиток процесу приватизації державної власності.