Особенности и перспективы развития страхования жизни в Украине

     Страхування до одруження або весільне страхування. Страхувальниками за цим видом страхування  виступають батьки, бабусі, дідусі та інші родичі дитини, які уклали договір  на користь дітей – застрахованих  осіб. Договори страхування можуть укладатися відносно дітей віком від дня народження до не більше як 18-ти років на момент закінчення дії договору страхування. На користь однієї дитини можна укласти кілька договорів страхування. Не укладаються договори страхування з інвалідами І групи.

     Страхова  сума може бути встановлена за бажанням страхувальника і виплачується після  закінчення терміну страхування  у зв’язку з реєстрацією шлюбу. Страхова компанія може встановити мінімальний розмір страхової суми [16, с.195].

     Важливим  є те, що договір страхування до одруження може передбачати і відповідальність страховика при настанні смерті застрахованого під час дії договору або при втраті здоров’я у зв’язку з нещасним випадком.

     У випадку смерті страхувальника протягом певного періоду дії договору, наприклад у перші 6 місяців (від онкологічного захворювання, захворювання серцево-судинної системи тощо) застрахованій особі виплачується частина страхових платежів або викупна сума, якщо це передбачено договором страхування.

     При настанні смерті застрахованої особи  страхувальнику повертаються всі сплачені внески, а дія договору страхування припиняється.

     Згідно  з чинним законодавством дія договору страхування припиняється при несплаті чергових страхових платежів. Договір  може бути відновлений протягом року від дня його припинення в разі сплати прострочених внесків і внеску за наступний період оплати одноразово. Розмір внесків у період дії договору страхування може змінюватися одночасно  зі зміною розміру страхової суми.

     Строк страхування обчислюється як різниця  між 18 роками і віком дитини при  укладенні на її користь договору страхування.

     Страхування до одруження – це гарантована  виплата страхового забезпечення застрахованому навіть у тому випадку, якщо в період дії договору страхування сплата страхових внесків буде перервана  у зв’язку зі смертю страхувальника.

РОЗДІЛ 3

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ РИНКУ СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ

В УКРАЇНІ 

1. Зарубіжний  досвід страхування  життя і оцінка можливостей його застосування в Україні

     Страхування життя є однією з центральних  галузей страхування та має велике соціально-політичне значення. Майже в усіх промислово-розвинутих країнах воно є випробуваним та популярним інструментом для індивідуального забезпечення в старості та для сім’ї померлого. Таким чином, добровільне страхування життя, наприклад у Німеччині, безперечно є найважливішим механізмом добровільного забезпечення в старості. Також і у більшості країн Центральної та Східної Європи, які реформуються, страхування життя набуває все більшого значення.

     Більш ніж 400 років тому в Лондоні було вперше застраховане людське життя. Зараз у Європі послуга страхування  життя має величезний успіх.

     Страхування життя в усьому світі розглядається  як один з наймогутніших резервів внутрішніх інвестицій. Так, у Франції  в 1999 році із загальних інвестицій страховиків  у розмірі 701 млрд. євро 610 млрд. або 87% йшло на страхування життя. У середньому в Європі ця цифра коливається в межах 80-85%. У світі протягом останніх років спостерігається тенденція збільшення частки страхування життя у структурі всіх страхових платежів. У таких країнах як США, Канада, Великобританія розмір страхових платежів на одиницю населення перевищує 3000 дол., а у Швейцарії та Японії – 4000 дол. Серед колишніх країн соціалістичного табору найбільших успіхів досягла Словенія, де платежі зі страхування складають майже 500 дол. на одиницю населення або 5 % ВВП. У Польщі цей показник становить 124 дол. та понад 3% ВВП, у Росії – 42 дол. на одиницю населення або 2,5% ВВП [8, с.73].

     В Україні цей механізм не діє. Ринок  страхування у цілому тут складає 1,6% ВВП, а страхування життя – 0,5% страхового ринку або 0,0078% ВВП. Отже, зрозуміло, що галузь страхування життя є потужнім джерелом внутрішніх довгострокових інвестицій в економіку до 5-6% ВВП. Навіть зростання цього показника до 1% ВВП (цього можна досягти за короткий час) – це вже більше 2 млрд. грн. [8, с.73].

     Страхування життя в Німеччині традиційно є найпопулярнішим інструментом забезпечення в старості. Однак є  країни, в яких добровільне страхування  життя відіграє ще більшу роль. Прикладами в Європі є Великобританія, а в  Азії – Японія. Це дуже тісно пов’язано з рівнем ефективності, а також із спектром послуг державних систем забезпечення в старості.

     У Німеччині понад 55% сімей мають один або декілька договорів страхування життя. Капіталовкладення німецьких компаній зі страхування життя сягнули 570 млрд. євро, що складає більше, ніж 10% усіх приватних заощаджень [8, с.74].

     Контроль  за страховими компаніями, які займаються страхуванням життя в Німеччині, в основному, здійснюється відповідно до вимог Європейського Союзу. Але є ще додаткові спеціальні положення, необхідні для того, щоб зробити страхування життя особливо надійним для клієнтів.

     У Німеччині страхування життя  може здійснюватися лише спеціалізованими страховими компаніями, які здійснюють страхування життя. Таким чином, у Німеччині був послідовно реалізований «розподіл» галузей страхування. Ідея такого розподілу полягає в тому, що ризики з інших страхових галузей  не відносяться до компаній, які  займаються страхуванням життя. Державою було встановлено максимально допустиму  технічну процентну ставку, яка є  основою для обчислення необхідних технічних відрахувань до резервного фонду. Інвестиції капіталу здійснюються за принципом надійності та рентабельності, при чому водночас дотримується і необхідна ліквідність [13].

     Крім  того, в Німеччині капіталовкладення, які покривають передбачені законом  відрахування, зберігаються у спеціальному фонді та заносяться до реєстру. Управління цим фондом відбувається незалежно  від інших капіталовкладень. Без  дозволу довіреної особи, яка  призначена для управління цим фондом і затверджується контролюючим органом, капіталовкладення з фонду не можуть бути реалізовані. Аби не допустити  збитків клієнтів страхових компаній зі страхування життя у разі їх банкрутства, за погодженням Асоціації страховиків ФРН, німецькі страховики заснували спеціальне товариство зі страхування життя (покровитель), яке перебирає на себе зобов’язання страховиків-банкрутів відповідно до договорів страхування і цим самим запобігає збиткам клієнтів.

     Досвід  країн Східної Європи показує: якщо в громадян більше 70% доходів іде на придбання продуктів харчування, можна забути про страхування. Якщо на це витрачається близько 40% доходів і 70% сукупно – на продукти й товари споживчого попиту, люди починають замислюватися про страхування.

     У країнах, в яких відбуваються соціально-політичні  перетворення, доходи здебільшого є  низькими і безпосередні умови життя  неминуче є більш пріоритетними. Для пенсійного забезпечення немає  вільних ресурсів, хоча вони надзвичайно  необхідні. До того ж політичне, суспільне  та економічне середовище в перші роки реформ майже завжди характеризується масовою невпевненістю майже в усіх сферах.

     Довгострокове планування та планування пенсійного забезпечення за цих обставин навряд чи є можливим та доцільним, принаймні, для широких кіл населення.

     Крім  того існує негативний досвід у сфері  фінансових послуг та сфері страхування. Так, у колишньому Радянському Союзі  багато громадян втратили більшу частину  своїх заощаджень, які вони інвестували з метою страхування життя до колишнього радянського органу страхування – Держстраху. Після розпаду Радянського Союзу такі зобов’язання або не виконувалися, або ж заощадження були знецінені через високий рівень інфляції. До того ж мали місце сенсаційні банкрутства фінансових фірм.

     У Польщі в 90-х роках минулого століття найбільша на той час приватна страхова компанія була неплатоспроможною, оскільки не могла виконати зобов’язань за високими відсотками, які вона узяла на себе в період інфляції.

     Часто недостатній державний контроль за фінансовими і страховими компаніями за багаторічний період перетворень не зміг у достатній мірі забезпечити необхідну серйозність та стабільність страхових компаній. Причини цього полягають у відсутності або недостатності правових норм, як це було в перші роки реформ у більшості країн Центральної та Східної Європи, а також недостатній кваліфікації працівників контролюючого органу та неможливості контролюючих органів впроваджувати рішення щодо впливових страхових компаній.

     Врешті  решт у багатьох країнах, в яких відбуваються суспільно-політичні та економічні перетворення немає або не було необхідної «культури страхування», тобто розуміння необхідності турботи про небезпеки та  життєві ризики. З іншого боку передумовою такого розуміння, звичайно, є стабільний та надійний ринок страхування, який дає клієнту або громадськості підставу для становлення необхідної довіри до нього.

     У країнах Центральної Європи, які  реформуються і нещодавно вступили до ЄС страхові ринки та їхні правові й організаційні рамкові умови в останні роки значно наблизилися до стандартів ЄС. Крім того, економічний розвиток призвів до підвищення купівельної спроможності громадян, що ще більше сприяло укладенню договорів страхування для пенсійного забезпечення громадян.

     Так, наприклад, у Польщі частка платежів від страхування життя у загальному обсязі платежів зросла з 26% у 1992 році до 43% у 2002 році. Одночасно значно збільшилась кількість компаній зі страхування життя – з 7 до 37 [25]. Динаміка зростання інших видів страхування була менш стрімкою. Але також і у Польщі спостерігалися труднощі подальшого розвитку приватного страхування життя.

     Нове  додаткове поле для діяльності страховиків, які займаються страхуванням життя, стосувалося третього рівня нової  польської пенсійної системи: тут  передусім йдеться про програми пенсійного забезпечення на підприємствах, які добровільно організуються  роботодавцями. Тут колективне страхування  життя є популярним засобом забезпечення пенсійного страхування.

     Крім  того, польський сейм ухвалив ще один закон «Про індивідуальні рахунки пенсій по старості». Цей закон набув чинності 1 вересня 2004 року і має надалі сприяти розвитку приватного забезпечення у старості [13].

     В інших країнах, таких як Чеська республіка, добровільне страхування життя  також розвивається добре: там частка внесків від страхування життя у загальному обсязі платежів за останні роки зросла до 40%. На відміну від Польщі, у Чеській Республіці кількість страхових компаній зі страхування життя є значно меншою, ніж кількість компаній інших видів страхування. 16 компаній працюють в обох сферах.

     В Російській Федерації також поширюється  тенденція відходу від «схем» в напрямку довгостроково орієнтованих продуктів страхування життя, які  є гарантією забезпечення в старості або сім’ї померлого.

     За  умов позитивного загальноекономічного розвитку в Україні буде відбуватися  посилення інтересу до приватного забезпечення в старості та прискориться розвиток страхування життя шляхом покращення рамкових умов. Завдяки новим рамковим умовам у сфері страхового права та новій організації контролю на правовому та організаційному рівнях вже були зроблені перші важливі кроки, які сприяли розвитку та посиленню ринку страхування життя. Однак і у цій сфері має бути ще багато зроблено, оскільки страхова справа загалом і страхування життя зокрема тісно пов’язані з усіма важливими секторами економіки та соціальної політики. Тому необхідно ретельно узгоджувати заходи щодо посилення приватного пенсійного забезпечення через страхування життя з усіма важливими аспектами та діючими особами.

     За  показником «Премії на душу населення» Україна посідає останнє місце в Європі та одне із останніх місць у світі. З-поміж країн, чиї статистичні дані по страховому ринку життя загальнодоступні, показник премій зі страхування життя на душу населення нижче українського лише в Алжирі (0,9), Саудівській Аравії (0,7) та Нігерії (0,5). В Україні цей показник свідчить про величезний потенціал подальшого розвитку страхування життя.