Становлення та розвиток бюджетної системи України

У післявоєнні роки бюджет України зростав. Індекс зростання порівняно з 1940р. 225, у 1960р. – 434, у 1985р. – 415,8, у 1990р. – 140,7. починаючи з 1989р. у Радянському Союзі існував державний борг.

За часів Радянського Союзу декілька разів проводились грошові реформи. Реформа 1922 – 1924 рр. була базою для відновлення зруйнованого війною та політикою воєнного комунізму господарства.

З метою скорочення грошової маси, випущеної під час війни у 1947р. було проведено конфіскаційну грошову реформу. Гроші, що перебували в обігу, обмінювались на нові у співвідношенні 1:10. вклади в ощадних касах розміром до 3 тис. крб. переоцінювались 1:1, від 3 до 10 тис. крб.. – 3:2, а понад 10 тис. крб. – зменшувалися наполовину

31 березня 1950р. було підвищено курс карбованця відносно іноземної валют, переведено його на власну золоту базу.

У 1961 р. проведено реформу, що змінила масштаб цін, що означало відповідне зменшення всіх цін та зарплат з одночасною заміною старих грошей на нові у співвідношенні 10:1.

У 1958р. припинено випуск державних позик, що реалізувалися за підпискою серед населення і тривалий час були важливим джерелом доходів бюджету. Кредитні відносини в Україні повністю контролювались Москвою. Ще у 1955р. було створено українську контору Державного Банку СРСР та республіканської контори Промбанку, Сільгоспбанку та Торг – банку.

До кредитної системи належали Зовнішторгбанк СРСР і державні ощадні каси. Обсяги кредитування зросли 1951 – 1960 рр. у 3 рази, 1961 – 1985 рр. – у 10 разів. У 1987 відбулася чергова й остання перебудова банківської системи СРСР. Було створено 5 нових банків.

Жорстка централізація бюджетних повноважень і бюджетних ресурсів існувала весь період до розпаду СРСР, хоча бюджетні права союзних республік розвивалися у напрямі їх розширення та збільшення самостійності у використанні своїх бюджетних ресурсів. Згідно із законом "Про бюджетні права Союзу РСР і союзних республік" від 30 вересня 1959 року бюджет союзної республіки включався до державного бюджету СРСР у загальних сумах, без розподілу доходів та витрат між республіканськими місцевими бюджетами. Такий розподіл, затвердження бюджету були внесені до компетенції самої республіки. Затверджуючи бюджет, Верховна Рада союзної республіки могла збільшувати встановлені для неї в бюджеті СРСР загальні суми доходів і видатків не змінюючи розміри відрахувань від загальносоюзних податків та доходів. Республікам було надано ширші права у використанні доходів, додатково одержаних при виконанні бюджету.

У 1960 році було прийнято Закон Української РСР «Про бюджетні права Української РСР і місцевих рад депутатів трудящих» відповідно до закону державний бюджет Української РСР складався з республіканського бюджету Української РСРС та місцевих бюджетів. У законі зазначалося, що республіканський бюджет Української РСР забезпечує необхідними коштами фінансування заходів у галузі господарського і культурного будівництва, що мають загальнореспубліканське значення. Вказувалося, що через республіканський бюджет здійснюється перерозподіл бюджетних ресурсів між областями і містами республіканського підпорядкування.

Цим законом було встановлено, що місцеві бюджети – складові державного бюджету Української РСР, а також визначено систему місцевих бюджетів [14].

Така побудова бюджетної системи Української РСРС була конституційно закріплена. Згідно з прийнятою у 1978 році Конституцією Української РСР державний бюджет Української РСР був оголошений складовою єдиного державного бюджету СРСР. Встановлювалося, що державний бюджет Української РСР розробляється на основі держаного бюджету СРСР та об`єднає республіканський бюджет і місцеві бюджети.

В умовах Союзу державний бюджет України виконував підпорядковану роль у розподільчих процесах. Він був інструментом перерозподілу ресурсів між галузями республіканського господарства і різними соціальними групами населення на території України, а також між територіями всередині республіки.

1.3 Бюджетна система незалежної України

У грудні 1990 року було прийнято Закон УРСР «Про бюджетну систему Української РСР», яким було визначено, що бюджетну систему Української РСР складають республіканський та місцеві бюджети, до яких віднесено обласні, районні, міські, селищні й сільські бюджети. У цьому законі ще не використовується поняття «Державний бюджет України», не передбачається також входження місцевих бюджетів як складових до Державного бюджету Української РСР [10]. Його значення полягає в закладенні нових принципів побудови бюджетної системи Української РСР: самостійність бюджетів, які входять до складу бюджетної системи, наявності у них власної дохідної бази, фактичного виходу бюджетної системи УРСР зі складу бюджетної системи СРСР.

З перших років незалежності бюджетна система України стала одним із головних атрибутів державності [2].

Після проголошення державної незалежності в Україні вперше затверджується Закон «Про державний бюджет України на 1992 рік». Поняття «республіканський бюджет» виводиться із законодавчих і нормативних актів та замінюється поняттям «Державний бюджет України» [10]. Однак у цьому законі ще залишається більшість принципів побудови бюджетної системи України, організації між бюджетних взаємовідносин, що були характерні для бюджетної системи колишнього СРСР.

З того часу й до 1995 року були внесені лише окремі зміни до законодавства, що регламентує розвиток бюджетної системи України. Значним кроком в удосконалення бюджетної системи України було прийняття Закону України «Про бюджетну систему України» від 28 квітня 1995 року. В ньому встановлено чітке значення бюджетної системи, зазначено склад бюджетна система України. Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України. При цьому наголошується, що зведений бюджет використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного та соціального розвитку України.

У цьому законі детальніше регламентовано бюджетний процес, здійснено розмежування доходів і витрат між ланками бюджетної системи. Згідно із законом запроваджено порядок розроблення Верховною Радою основних напрямків бюджетної політики на наступний бюджетний рік (бюджетної резолюції), в яких окреслюються основні параметри розвитку доходів і видатків бюджету, між бюджетних відносин.

Конституцією України, яку було прийнято в 1996 році, заявлено основні принципи побудови бюджетної системи України. Так, у статті 95 Конституції проголошено, що бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Лише законом «Про бюджетний бюджет України» визначаються будь – які видатки держави на загальносуспільні потреби, розміри, цільове спрямування цих видатків [10]. Держава прагне до збалансування бюджету України. Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені конституцією України були визначені нові принципи побудови між бюджетних відносин. Статтею 143 Конституції встановлено право територіальних громад самостійно затверджувати бюджет відповідних адміністративно – територіальних одиниць і контролювати їх виконання, встановлювати місцеві податки і збори відповідно до закону. Цією ж статтею передбачено новий порядок складання обласних і районних бюджетів, які мають формуватися з коштів бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів із коштів, залучених на договірних засадах із місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально – економічних та культурних програм.

У прийнятому в травні 1997 року Законі Україні «Про місцеве самоврядування» було ширше відображено основні положення Конституції України щодо організації бюджетної системи та між бюджетних взаємовідносин в Україні [11]. Так, цим законом передбачено, що в доходній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для реалізації делегованих законами повноважень. Запроваджено також норму, згідно з якою місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку.

У 1999 – 2000 роках розпочато реформування бюджетної системи України. Однак замість бюджетної реформи ще не повною мірою відповідає завданням після кризового розвитку залишається обмеженим поле реформи, яке зводиться лише до вдосконалення системи управління державними фінансами.

Недосконалість бюджетних розрахунків, які не враховували реального балансу фінансових ресурсів держави, фінансових потоків у економіці призвела до абсолютизації фіскальної функції бюджету, а відтак, і до посилення податкового тиску. Надмірний податковий тиск – ще одна з причин низької конкурентоспроможності української економіки.

Починаючи з 2000 року закладаються реформи міжбюджетних відносин. Здійснюється чіткіший порівняно з попередніми роками розподіл дохідних джерел між державними і місцевими бюджетами. Поступово зростає частка місцевих бюджеті у ВВП і у зведеному бюджеті. Так, якщо у 2000 році частка місцевих бюджетів у ВВП за доходами й видатками становила відповідно 10% та 8,4%, то у 2002 році 11,2% та 8,8%. Слід зазначити, що збільшення рівня бюджетних надходжень у 2000 – 2002 роках стало результатом не відчутного розширення фінансової бази, а насамперед сприятливої зовнішньоекономічної кон`юнктури й відповідного прискорення темпів виробництва та включення до бюджету позабюджетних коштів тощо.

Бюджетний кодекс України, прийнятий Верховною Радою в березні 2001 року визначає засади бюджетної системи держави, її структуру, принципи, правової засади функціонування, основу бюджетного процесу і між бюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Бюджетний кодекс передбачав спрощення механізму формування бюджетів, процес перерозподілу грошей [3].

У Кодексі досить чітко виписані всі процедури, пов`язані з розробкою, прийняттям і контролем за виконання головного фінансового документа країни. Верховна Рада чітко розподілила повноваження між бюджетам. Держбюджет відповідає за фінансування загальнодержавних інститутів – судоустрій, силові, контролюючі органи. Місцеві бюджети фінансують функції, наближені безпосередньо до споживачів, - школи, дитсадки, лікарні.

Починаючи з 2000 рок посилюється соціальна спрямованість бюджету. В бюджеті передбачається значне збільшення рівня пенсійного забезпечення заробітної плати, інших соціальних виплат.

Зміни в бюджетному законодавстві не змогли вирішити бюджетні проблеми. Незважаючи на загальне оздоровлення економічної ситуації, кризові процеси у фінансовій сфері української економіки все більше наростають.

Неврегульованими залишаються питання фінансової самостійності бюджетів сіл, селищ, міст районного значення. Важливою проблемою є визначення величини територіальної громади, яка має право формувати і затверджувати бюджет. На сьогодні таке право має будь – яка місцева влада , навіть якщо її населення менше 500 жителів. Така ситуація призводить не лише до фінансових проблем, але й до зростання управлінського апарата. Тому важливим є створення самодостатньої низової територіальної одиниці та низової бюджетної системи.

Таким чином, становлення бюджетної системи має досить тривалу історію, завдяки якій є можливість простежити за роллю держави в розподільчих процесах та місце безпосередньо бюджету в соціально-економічних процесах [14].

2 СУЧАСНА БЮДЖЕТНА СИСТЕМА

2.1 Сутність бюджетної системи

Бюджетна система України – сукупність держаного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно – територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Бюджетна система складається з певних елементів. До них відносяться: структура, принципи побудови, організація функціонування.

Докладніше розглянемо структуру бюджетної системи України. У відповідності із статтею 2 Закону України «Про бюджетну систему України» бюджетна система України складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів [3, 10].

Згідно ст.95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами [5].

Відповідно до вимог статті 95 Конституції України Кодекс визначає основні принципи бюджетної системи України та запроваджує систему єдиних процедур – ухвалення рішень учасниками бюджетного процесу на засадах єдиної загальнодержавної бюджетної політики. Забезпечуючи вимоги економічної бюджетної політики національним інтересам.

Бюджетна система України ґрунтується на таких основних принципах: єдності, збалансованості, самостійності, повноти, обґрунтованості, ефективності, субсидіарності, цільового використання бюджетних коштів, справедливості і неупередженості, публічності та прозорості, відповідальності учасників бюджетного процесу [7].

Принцип єдності бюджетної системи України. Він забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності. На цьому принципі ґрунтується забезпечення цілісності та єдності бюджетної системи як фінансової основи, передумови цілісності та єдності української держави.

Принцип збалансованості, який зазначений у статті 95 Конституції України, передбачає, що повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати бюджетний період, тобто обсяг передбачених бюджетом видатків має покриватись реалістичними доходами [5].

Принцип самостійності. Державним бюджет та місцеві бюджети є окремими самостійними ланками бюджетної системи. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ланками бюджетної системи відповідальних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів бюджету відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад формувати та затверджувати відповідні бюджети згідно з положеннями Бюджетного кодексу України [3].