Діяльність НБУ по рефінансуванню комерційних банків

     Інші  обмеження на участь в операціях  репо не встановлюються.

     Національний  банк в межах визначених на відповідний  період основних монетарних показників для регулювання ліквідності  банківської системи може проводитися  з банками операції «прямого»  та «зворотного» репо на визначену  суму та на відповідний строк.

     «Зворотне»  репо – це депозитна операція, що грунтується на двосторонній угоді  між Національним банком та банком про продаж Національним банком зі свого портфеля державних облігацій  України з одночасним зобов'язанням  зворотного їх викупу в банків за обумовленою  в договорі ціною та на обумовлену дату.

     «Пряме  репо» — це кредитна операція, що грунтується на двосторонній угоді між Національним банком та банком про купівлю Національним банком державних облігацій України із портфеля банку або банківських металів (перша частина угоди peпo) з подальшим зобов язанням банку викупити державні облігації України або банківські метали (друга частіша угоди peпo) за обумовленою ціною на обумовлену дату.

Національний  банк операції peпo може здійснювати шляхом:

     - безпосередньої домовленості з банком щодо купівлі (продажу) державних облігацій України, банківських металів;

     - проведення тендера заявок банків щодо участі в операціях peno (лише з державними облігаціями України).

     Операції  peпo можуть здійснюватися лише з тими державними цінними паперами, строк погашення яких не припадає на строк проведення операції peпo.

Розрізняють такі види операцій репо:

    - відкрите peпo (строк операції в договорі не визначається, кожна із сторін договору може вимагати виконання операції peпo в будь-який час, але з обов'язковим повідомленням за два робочих дні про дату завершення дії цього договору). Процентний дохід (витрати) не є фіксованим і розраховується залежно від строку дії операції peпo;

    - строкове peпo (строк операції чітко визначений). Процентний дохід (витрати) обумовлений та є фіксованим на час проведення цієї операції.

    Національний  банк, починаючи з 2009 року, може здійснювати  лише операції строкового репо на термін не більше 30 календарних днів.

    У разі досягнення згоди на проведення операції репо між Національним банком та банком, укладається відповідний  договір.

    У договорі про проведення операції репо між Національним банком і банком має передбачатися умова щодо перерахування коштів за операцією  купівлі (продажу) або зворотного продажу (купівлі) відповідних державних  цінних паперів з одночасним блокуванням/розблокуванням цих цінних паперів на рахунках у  цінних паперах.

    Зобов’язання щодо виконання другої частини угоди репо у сторін договору виникає тільки за умови повного виконання сторонами зобов’язань за першою частиною угоди репо.

    Проведення  операцій репо за рахунками в цінних паперах здійснюється учасниками операцій репо відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку щодо депозитарної діяльності з державними облігаціями України.

    Комерційні  банки, що потребують підтримки своєї  короткострокової ліквідності, можуть звертатися з ініціативою до Національного банку щодо здійснення операції прямого peпo. Операції прямого peпo можуть проводитися Національним банком через тендер (лише з державними цінними паперами) або шляхом безпосередньої домовленості з банком (з державними цінними паперами та банківськими металами). У разі проведення тендера щодо участі банків в операціях прямого peno Національний банк відбирає для задоволення ті заявки банків, які с найприйнятнішими для Національного банку за обсягами операцій або ціновими параметрами.

    За  операцією прямого peпo ціною купівлі Національним банком державних облігацій України є їх справедлива вартість, але не вища, ніж номінальна вартість цих цінних паперів, а ціною купівлі банківських металів є ціна банківських металів, перерахована за офіційним курсом банківських металів на день укладення договору прямого peпo.

    Ціна  зворотного продажу Національним банком державних облігацій України  або банківських металів залежить від таких умов:

    - суми отриманих банком коштів;

    - строку дії операції прямого peпo;

    - ціни, що визначена в першій частині операції peпo;

    - дохідності за державними облігаціями України;

    - ставки рефінансування Національного банку, що діяла у відповідному періоді;

    - процентних ставок за кредитами та депозитами на міжбанківсь-кому ринку;

    - середньозваженої процентної ставки за кредитами рефінансування під забезпечення державними облігаціями України, які діяли у відповідному періоді.

    У разі проведення тендера щодо участі банків в операціях прямого peпo Департамент монетарної політики надсилає банкам повідомлення про проведення тендера із зазначенням умов його проведення та строку операції peпo.

    Банки подають до Департаменту монетарної політики за допомогою засобів програмного забезпечення «АРМ репо-тендер» заявки на участь у тендері, у яких вказують:

    - свої умови щодо ціни купівлі (продажу) державних цінних паперів;

    - строк проведення операцій репо;

    - обсяг операції репо;

    - кількість державних цінних паперів, що пропонуються;

    - код державних цінних паперів,  що пропонуються.

    Після розгляду заявок банків Департамент  монетарної політики надсилає банкам, які за результатами тендера мають  право отримати кошти за куплені  Національним банком державні цінні  папери, повідомлення-підтвердження  про намір укласти договір  про здійснення операцій прямого  репо.

    Договір між Національним банком та банком має бути укладений не пізніше  наступного робочого дня після отримання  повідомлення-підтвердження. [1, c. 120] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Висновок

    Отже, рефінансування – це процес, який допомагає  банкам підтримувати свою ліквідність, що в цілому сприяє нормальному функціонуванню банківської системи загалом. Особливе значення цей процес має в період фінансової кризи, для забезпечення фінансової стійкості банку перед  негативними факторами. Оскільки процес рефінансування має вплив на всю  банківську систему загалом, то досить зрозуміло, що Національний банк України  має самостійно контролювати цей процес, як орган, який видає нормативно-правові акти в сфері рефінансування, і які носять як рекомендаційний так і імперативний характер, так і орган, який виконує грошово-кредитну політику з метою стабілізації економіки в цілому.

    Отже, підсумовуючи вище сказане, слід зробити  наступні висновки:

    - підтримка ліквідності банків, зі сторони НБУ, повинна здійснюватись переважно на основі короткострокового рефінансування під надійне забезпечення;

    - політика НБУ щодо вибору заставного  забезпечення для здійснення  рефінансування банків може істотно  впливати на структуру й розвиток  банківського сектору;

    - запровадження механізму надання  стабілізаційних кредитів можливе  лише у виняткових випадках  і лише для проблемних банків, які вважаються платоспроможними, однак потребують втручання з  боку органів регулювання для  підтримки необхідного рівня  ліквідності, за процентними ставками, вищими за ставки для постійно  діючих механізмів кредиту овернайт;

    Управління  ліквідністю як механізм реалізації грошово-кредитної політики Національного  банку України не варто ототожнювати з механізмами вирішення питань проблемних банків. Основна функція  рефінансування полягає в забезпеченні реалізації цілей і методів проведення грошово-кредитної політики НБУ  та збалансуванні попиту і пропозиції грошей в економіці країни. 
 

    Список  використаної літератури

    1. Адамик Б. П. Центральний банк  і грошово-кредитна політика: підручник. 2-ге видання, доп. і переробл. – К.: Кондор, 2011. – 416 с.

    2. Діяльність НБУ у сфері рефінансування комерційних банків України [Электронный ресурс] / О. І. Кунцьо, Р. Р. Медвійчук. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/36_PWMN_2010/Economics/76803.doc.htm

    3. Коновалова С. О. Специфіка  кредитно-грошової політики в  умовах світової фінансової кризи  / С. О. Коновалова // Інвестиції: практика  та досвід. – 2009. - № 8. – с. 47-48.

    4. Косова Т. Д. Центральний банк  і грошово-кредитна політика / Т.  Д. Косова, О. О. Папаїка. –  К.: Центр учбової літератури, 2011. – 328 с.

    5. Міщенко С. В. Проблеми забезпечення  ліквідності банків на основі  використання механізмів рефінансування / С. В. Міщенко // Фінанси України.  – 2009. - № 7. – с. 75-88.

    6. Пасічник І. В. Роль інструментів  грошово-кредитної політики в  забезпеченні фінансової стійкості  банківської системи України  / І. В. Пасічник, Ю. П. Галушко  // Вісник Університету банківської  справи Національного банку україни  (м. Київ). – 2011. - № 1. – с. 143-147.

    7. Петрик О. Фінансова криза в  Україні та заходи її подолання  / О. Петрик // Вісник НБУ. – 2009. - № 8. – с. 4-10.

    8. Порядок рефінансування банків  у період фінансово-економічної  кризи // Банковський аудитор.  – 2009. - № 2. – с. 14-17.

    9. Про затвердження Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України: Постанова Правління Національного банку України від 30.04.2009р. № 259 [Электронный ресурс] / Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=z0410-09