Критерії виділення правових норм в окрему галузь прва

1. Критерії  виділення правових норм в окрему галузь прва.

    Система права, її галузі і правові інститути  складаються історично. Разом із тим на формування і розвиток системи  права впливають система джерел, форм права, систематизація законодавства, правові ідеї, правові принципи, політичні цілі і завдання. Тому в різних державах при одному й тому ж типі держави можуть скластися різні системи права.

    Центральне  місце в питаннях внутрішньої  побудови системи права належить проблемі виділення галузей права. Щоб відмежувати одну галузь права від іншої, потрібно виділити критерії розмежування. Такими критеріями є

    Предметом правового регулювання є суспільні відносини. Вони по своєму змісту неоднорідні. Характер, якість і зміст цих неоднорідних суспільних відносин, їх класифікація і регулювання нормативними актами веде до їх класифікації на якісно однорідні суспільні відносини. Наприклад, існують цивільні суспільні відносини, сімейні відносини, господарські, адміністративні, трудові і відповідні законодавчі акти, які регулюють ці відносини. Тому по предмету правового регулювання вся система права поділяється на галузі права: Цивільного, шлюбно-сімейного, трудового права і т.п.

    Другим  важливим критерієм виділення галузей  права є метод правового регулювання. Під методом правового регулювання розуміють сукупність прийомів впливу права і державної влади або громадянського суспільства на регулювання суспільних відносин і їх суб'єктів і юридичне закріплення їх в нормативно-правових актах. Найбільше значення для правового регулювання суспільних відносин мають авторитарний і автономний методи.

    Авторитарний  метод правового  регулювання — це державно-владний або імперативний. Він заснований на правовій нерівності суб'єктів правовідносин. Як правило, однією із сторін таких відносин є держава, іншою стороною — громадянин, підприємства, кооперації, приватні підприємства. Цей метод найбільш характерний для галузей адміністративного, фінансового, кримінального права, коли потрібно застосовувати юридичні санкції до правопорушників. Автономний метод надає учасникам суспільних відносин рівні права і обов'язки, закріплює їх відносну незалежність до вступу в правовідносини, а з виникненням правовідносин дає можливість автономно виконувати свої зобов'язання, якщо не виникне конфліктів, які потребують втручання державних органів. Цей метод застосовується в цивільному, економічному (господарському), шлюбно-сімейному, трудовому праві тощо. Разом із тим, є окремі галузі права і законодавства, які вимагають застосування різних методів регулювання.

    Нарешті, ще однією, третьою підставою (критерієм) поділу норм на галузі є особливий юридичний режим регулювання, або галузевий юридичний режим регулювання, оскільки кожна галузь за ним параметром має свою специфіку.

    Критерії  систематизації, як і підходи достатньо різноманітні й різнопланові. Кожний з них збагачує уявлення про складність та багатогранність права як соціального явища, дає його розгорнуту панорамну картину.

    Перший  підхід основою має просторове охоплення  норм, він дає можливість розрізняти сиетему внутрішнього (національного) права та систему міжнаціонального (міжнародного) права.

    Підставою для такої макроструктуризації  є: 1) спосіб створення норм права  — вони є або продуктом правотворчості однієї держави (внутрішньодержавне, національне  право), або продуктом вільного волевиявлення суб'єктів міжнародного права, тобто різних держав; 2) призначення права, відповідних його норм — вони служать врегулюванню відносин в рамках однієї держави (національне право), або на міждержавному рівні (міжнародне право).

    Таким чином, галузь права — це така сукупність якісно однорідних норм права, які регулюють певну сферу суспільних відносин при допомозі тих чи інших методів і складають автономну підсистему права і законодавства.

    В окремих випадках в системі права  виділяють підгалузі права. Це така система норм права, яка входить в окрему галузь або регулює тісно пов'язані відносини. Наприклад, право соціального забезпечення розглядається як підгалузь трудового права, виправно-трудове — як підгалузь кримінального права. Разом із тим окремі спеціалісти вважають, що це самостійні галузі права.

    В системі права окремі галузі можуть об'єднуватись в певні блоки галузей, які нерозривно пов'язані між  собою. Наприклад, кримінальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове.

    Кожна галузь права включає в свою структуру правові інститути. Правовий інститут — це певна група правових норм, які регулюють найбільш однорідні суспільні відносини і тісно зв 'я-зані між собою. Наприклад, в конституційному праві можна виділити такі інститути, як інститут громадянства, виборча система тощо; в цивільному праві — інститут власності, зобов'язання, спадкове право тощо.

    Теорія  права - Котюк В.О 

    2. Міжнародне економічне  право

    Для урегулювання міжнародних економічних  відносин користуються нормами міжнародного економічного права (МЕП). Існує кілька концепцій міжнародного економічного права.

    У західній юридичній літературі існує  чимало концепцій МЕП, серед яких особливо чітко виділяються дві. Перша — це концепція англійського юриста Г. Шварценбергера, який стверджував, що міжнародне економічне право — галузь міжнародного публічного права. Воно включає в себе такі компоненти: 1) володіння природними ресурсами та їх експлуатація; 2) виробництво та розподіл товарів; 3) невидимі міжнародні угоди господарського або фінансового характеру; 4) кредити та фінанси; 5) відповідні послуги; 6) статус і організація суб’єктів, які здійснюють таку діяльність. Г. Шварценбергер підкреслював, що міжнародне економічне право охоплює лише ті економічні аспекти, котрі є об’єктом впливу міжнародного публічного права, і виключав внутрішнє регулювання, оскільки при цьому не створюються єдині для всіх держав норми і принципи.

    Аналогічної точки зору дотримується і нідерландський юрист П. Верлорен ван Темаат. Він  вважає, що до предмета МЕП не можуть включатися національні норми, які регулюють зовнішні економічні зв’язки, і норми міжнародного приватного права. Близька до цієї і позиція італійського вченого П. Піконе, французького — П. Вейля, американського — В. Леві.

    Отже, основний висновок першої концепції полягає в тому, що норми МЕП — це частина міжнародного публічного права. Вони створюються суб’єктами міжнародного права і використовуються для урегулювання відносин, що виникають між ними.

    Друга концепція окреслена німецькими юристами П. Фішером і В. Фікентшером. Зокрема, на думку П. Фішера, в систему МЕП слід включати і норми внутрішнього права, які регулюють міжнародну господарську діяльність. А. В. Фікентшер, автор двотомної праці «Господарське право» (1983 р.), вважає, що будь-яка правова норма, пов’язана з міжнародною економікою, є нормою міжнародного економічного права.

    З концепцією транснаціонального права  у 1956 р. виступив американський професор Еф. Франклін, який висвітлив у своїй  книзі транснаціональне право. Предметом  регулювання, на його думку, були відносини, які виходили за межі державних кордонів.

    Згідно  з цією концепцією в систему міжнародного економічного права включаються  не лише норми міжнародного публічного, а й міжнародного приватного права, національні норми, які регулюють міжнародні економічні відносини.

    Існувала  свого часу і вітчизняна концепція. Уперше вона була розроблена й обґрунтована наприкінці 20-х років українським  академіком В. М. Корецьким, який розглядав  міжнародне господарське (економічне) право як комплексну міжгалузеву дисципліну, яка регулювала міжнародні публічно-правові та цивільно-правові відносини. Він наголошував, що систему норм, якими регулюються світові господарські відносини, має дати міжнародне господарське право. До речі, слід зазначити, що В. М. Корецький, як видатний учений-міжнародник, був членом Комісії з міжнародного права ООН, суддею Міжнародного суду. Він перший серед радянських учених-юристів був удостоєний високого звання Героя Соціалістичної праці. Він до кінця свого життя очолював Інститут держави та права НАН України, який сьогодні носить його ім’я.

    Узагальнення  й аналіз існуючих концепцій і  точок зору дає можливість зробити  такий висновок.  Міжнародне економічне право — це система норм і принципів, які регулюють відносини між державами, між державами і міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями в процесі міжнародного економічного співробітництва,  що є самостійною галуззю міжнародного публічного права.

    До  найважливіших міжнародно-правових актів, в яких закріплені принципи міжнародного економічного права, слід віднести Статут ООН; Декларацію про принципи міжнародного права, щодо дружніх відносин і співробітництва відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй від 24 грудня 1970 р., яка була затверджена Генеральною Асамблеєю ООН; Хартія економічних прав і обов’язків держав та Декларацію про встановлення нового економічного порядку, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН у 1974 р.; Принципи міжнародно-торговельних відносин і торговельної політики, які сприяють розвитку, прийняті на I Конференції з торгівлі і розвитку в 1964 р. та ін.

    Аналіз  змісту системи принципів міжнародного економічного права дає можливість виділити дві їх групи:

    1) основні (загальні) принципи міжнародного  економічного права;

    2) спеціальні принципи міжнародного економічного права.

    До  основних (загальних) такі принципи: 

    принцип мирного співіснування;

    принцип утримання у своїх міжнародних  відносинах від погрози застосування сили або її застосування як проти  територіальної недоторканності і  політичної незалежності будь-якої держави;

    принцип суверенної рівності держав;

    принцип рівноправ’я і самовизначення народу;

    принцип співробітництва держав;

    принцип невтручання;

    принцип сумлінного виконання міжнародних  зобов’язань;

    принцип взаємної вигоди;

    принцип розгляду міжнародних спорів мирними засобами.

    Група спеціальних принципів міжнародного економічного права включає:

    принцип розвитку міжнародних економічних  і науково-технічних відносин між  державами;

    принцип юридичної рівності і недопустимості економічної дискримінації держав;

    принцип свободи вибору форми організації  зовнішньоекономічних зв’язків;

    принцип невід’ємного суверенітету держав над  їх природними та іншими ресурсами, а  також над їх економічною діяльністю;

    принцип найбільшого сприяння;

    принцип національного режиму.

    Принципи  міжнародного економічного права є  основою формування принципів зовнішньоекономічної діяльності багатьох держав. Це — один із прикладів пріоритету не лише норм міжнародного права, а і його принципів  над національними нормами і  правовими принципами держав як окремо взятих суб’єктів міжнародних економічних відносин.

    Лукашук И.И. Международное  право. Общая часть: учебник для студентов  юридических факультетов  и вузов. - Изд. 3-е, перераб. и доп. –  М.: Волтерс Клувер, 2005. - 415 с.

    Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право 
 
 
 

    3. Міжнародне банківське  право

    -комплексна  галузь міжнародного права, що  регулює сусп. відносини у сфері  міжнар. банк, діяльності (банк, операції, функціонування платіжних систем, організація і діяльність міжнар. валют.-фін. установ тощо). Суб'єктами цих відносин є д-ви, міжнар. міжурядові організації, юрид. та фіз. особи. Неоднорідність суб'єктів М. б. п. зумовлює виникнення неоднорідних формою банк, правовідносин, що безпосередньо впливає на специфіку застосовуваних методів їх регулювання. Ця специфіка полягає у своєрід. поєднанні адм., орг. та майнових елементів. У одних випадках вказані суб'єкти виконують орг. функції, а в інших — є безпосеред. учасниками фін.-банк, відносин.