Критерії виділення правових норм в окрему галузь прва

    Основою М. б. п. як самост. правової системи є його принципи: 1) уніфікації, що передбачає розвиток широкої уніфікації норм М. б. п. шляхом укладення міжнар. договорів універс. і регіон, характеру в рамках інтеграц. угруповань держав, а також прийняття відповід. типових законів; 2) диверсифікації, який характеризується тим, що міжнар. банк, відносини набувають як міждержавні, так і най. форми, а осн. інститути М. б. п. містять публічно-правові і приватно-правові норми, що тісно взаємодіють між собою; 3) технологізації, котрий сформувався під впливом н.-т. прогресу (застосування у банк, сфері засобів автоматики, електрон, платежів, пластикових карток тощо) та зумовив розширення сфери дії М. б. п., трансформацію його окр. категорій і виникнення нових інститутів, напр., електрон, банк, права.

    Осн. джерелами М. б. п. є міжнар. договори, міжнар. звичаї, внутрішнє банк, і фін. зак-во відповідної д-ви. Напр., в Україні до цих джерел входять Закони України «Про банки і банківську діяльність» (1991), «Про Національний банк України» (1999) та ін. Ост. часом дедалі більшу роль як джерела М. б. п. відіграють нормат.-правові акти міжнар. фін.-валютних і банк, установ (МВФ, Світового банку, МФК) та акти міжнар. організацій, що застосовуються на тер. їх країн-учасниць (напр., Європ. Союзу). Від М. б. п. як галузі міжнар. права відрізняють науку М. б. п., що вивчає його предмет, поняття, метод, систему, категорії та інститути, методи регулювання і джерела М. б. п., проблеми ефективності реалізації його норм тощо.

    Об'єктом  регулювання з боку банківського права виступає специфічна група суспільних відносин, предметом якої є банківська діяльність.

    суб'єкти банківського права виконують організаційні функції. Наприклад, активно втручаються в економічне життя країни, приймаючи нормативні акти, що регулюють банківську діяльність, а кредитні організації, юридичні та фізичні особи зобов'язані додержувати їх. Крім того, суб'єкти банківського права є безпосередніми учасниками майнових відносин; їхні відносини характеризуються рівністю їх правового статусу (при кредитних угодах або випуску емітентом цінних паперів).

    Особливого  значення для розвитку банківського права зарубіжних країн набуває  міжнародне та європейське співробітництво  в галузі правового регулювання  банківської діяльності. Початок  міжнародного співробітництва в  галузі банківського регулювання відносять до 1975 р. коли було створено орган міжнародного співробітництва держав у галузі банківського регулювання — Базельський комітет з банківського нагляду, до складу якого на сьогодні входять представники центральних банків дванадцяти держав. Метою Базельського комітету було сформулювати однакові підходи до суттєвих питань банківського регулювання завдяки виробленню рекомендацій і обміну Інформацією між органами банківського нагляду держав, що входять до нього. 
 

    Ерпылева  Н. Ю. Междунар. банк, право. М.. 1997: Банк, право: укр. та європейське. K., 1999;  
 
 

    4. Міжнародне валютне  право.

    Міжнародні  валютні відносини є важливою частиною системи міжнародних економічних  відносин. Сьогодні практично неможливо  уявити міжнародне економічне співробітництво в усіх його напрямах Домінування тієї чи іншої валюти в міжнародних економічних відносинах — це важливе питання, яке вирішується в гострому суперництві окремих держав або їх груп.

    Розв’язання валютних проблем у певний спосіб впливає на вирішення не лише економічних, а й суто політичних питань.

    Готівкові розрахунки іноземних валютах.

    Важливість  валютних відносин, у свою чергу, обумовлює  і важливість міжнародного валютного права.

    Міжнародне  валютне право зародилося на основі міжнародного публічного і міжнародного приватного права. Його сучасний розвиток пов’язаний із розширенням і поглибленням міжнародного економічного співробітництва.

    Міжнародне  валютне право має свій предмет правового регулювання — міжнародні валютні відносини. Вони виникають із приводу валютних коштів та цінностей, що обертаються у сфері міжнародного співробітництва держав або інших суб’єктів. Для регулювання міжнародних валютних відносин використовуються міжнародно-правові норми, що закріплюються у відповідних угодах (наприклад, Ямайські угоди 1978 р. про перехід країн — членів Міжнародного валютного фонду до багатовалютної системи).

    Міжнародне валютне право — це система міжнародно-правових норм та принципів, що регулюють міжнародні валютні відносини.

    Як  і всі правові норми, норми міжнародного валютного права мають свої джерела, в яких вони юридично виражені, закріплені. До них належать міжнародні договори, рішення міжнародних організацій, судова й арбітражна практика, міжнародні звичаї. 
 

    Міжнародні  договори — найбільш поширене джерело міжнародного валютного права.

    Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право

    Міжнародне  економічне право - Дахно I 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    5. Міждународное податкове право

    Аналіз  податкових чинників у відносинах здобуває дедалі більшу актуальність з погляду реалізації і підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності кожної держави, оскільки податки визначають розвиток міжнародної торгівлі, рух інвестицій, здійснення усіх міждержавних зв'язків.

    Податкове право являє собою складний інститут фінансового права, який регулює основи доходної частини бюджету. Складний характер інституту податкового права означає певну ієрархічну структуру, яка включає самостійні базові інститути оподаткування (інститут оподаткування фізичних осіб; інститут місцевих податків і зборів; інститут податкової відпо­відальності та ін.).

    Отже, податкове право:

    виступає  як інститут предметний, тобто присвячений  чітко визначеному предмету —  різновиду відносин, що виникають  з приводу встановлення, сплати і  стягнення податків і зборів, їх зміни і скасування;

    регулює суспільні відносини щодо встановлення, справляння і стягнення податкових платежів, їх зміни і скасування; розподіл і використання бюджетних  коштів перебуває за межами податкових відносин, як і питання встановлення і стягнення неподаткових платежів та інших державних зборів;

    встановлює  обов’язок юридичних і фізичних осіб сплачувати податки і збори, а також регламентує процедуру  обчислення і сплати податків і зборів, порядок здійснення податкового  контролю і застосування заходів відповідальності за порушення податкового законодавства;

    є складним інститутом, що включає сукупність своєрідних фінансово-правових норм. Ця специфіка передбачає аналіз відносин, які охоплюють рух коштів від  платників до відповідних фондів (бюджетів) у формі податкових платежів.

    Якщо  предмет фінансового права охоплює  відносини, пов’язані з рухом  державних коштів, то податкове право  виділяє відносини щодо руху тільки коштів знизу вгору — від платників  до бюджетів у формі податків і  зборів. Специфічний і метод правового регулювання, що має яскраво виражений імперативний характер.

    Взаємодіючи з усіма інститутами фінансового  права (особливості механізму оподаткування  характерні і для регулювання  банківської діяльності, і для  страхування, і для ринку цінних паперів), податкове право тісно пов’язано з деякими з них1, насамперед з бюджетним правом (оскільки саме податки становлять основу надходжень до доходної частини бюджету, і важко уявити механізм державних доходів без податкових платежів); і з інститутом фінансового контролю (який включає сукупність норм, що регулюють діяльність податкових органів). Крім того, ряд органів фінансового контролю здійснює свої повноваження через податкові адміністрації та інші податкові органи.

    Предметом податкового права  є група однорідних суспільних відносин, що визначають надходження коштів від платників до бюджетів у формі податків і зборів.

    Метод податкового права є фінансово-правовим і передбачає використання імперативних норм (йдеться про безумовний характер імперативності). Наприклад, застосування санкцій за податкові правопорушення виключає альтернативу — вони визначаються однозначно і безумовно. У нормах податкового права закріплено зобов’язання щодо передачі коштів платників до бюджетів.

    Аналізуючи  систему впливу на відносини, що регулюються податковим правом, можна зробити висновок, що основною рисою методу регулювання податкових відносин є державно-владні розпорядження одним учасникам податкових відносин з боку інших, які виступають від імені держави.

    Іншою рисою методу податкового права є широке застосування імперативних (тобто однозначних, що не припускають вибору) норм податкового права з метою формування бюджетів за рахунок доходів і майна платників податків.

    Джерела податкового права  можна поділити за кількома принципами.

    I. За владно-територіальною ознакою  (в основному це стосується  видів нормативних актів):

    загальнодержавні  нормативні акти;

    республіканські (Автономна Республіка Крим);

    місцеві нормативні акти.

    II. За характером правових норм:

    нормативні  — акти, що містять правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку;

    ненормативні  — акти, що не містять правових норм загального характеру.

    III. За особливостями правового регулювання  і характером встановлення: 

    Звичай, який санкціонують компетентні органи у встановленому порядку. Найчастіше йдеться про звичай, на який є посилання в законі. Звичаєм, як правило, регулюються про­цесуальні сторони функціонування податкових актів, межі компетенції державних органів у сфері оподаткування.

    Прецедент дістав широкого поширення в правових системах англо-саксонського типу, особливо за наявності пробілу в законодавстві. Специфіка в цьому разі полягає  в тому, що правозастосовний орган  фактично є нормотворчої структурою. Багато процесуальних норм народилися в ході судових слухань з податкових справ. Наприклад, розгляд податкових правопорушень в американському суді ускладнювався посиланнями на п’яту поправку до Конституції США, що надавала право відмовитися від дачі показань, бо це могло призвести до «самозвинувачення». Верховний Суд США, наділений повноважен­нями конституційного контролю, відмовив підозрюваним у можливості використовувати п’яту поправку до Конституції у разі розгляду справ з податкових правопорушень.

    3. Міжнародні договори (конвенції, угоди) важливого значення набувають при врегулюванні подвійного оподаткування, інших питань оподаткування. Застосування цього джерела податкового права не завжди однозначне. Міжнародні договори наділені різною юридичною чинністю. Якщо в Україні вони мають перевагу над законами, прийнятими Верховною Радою, то в США їх дія рівнозначна законам, і до системи законодавства міжнародні договори включаються нарівні з законами США. Це зумовлює проблеми як забезпечення правового регулювання таких норм, так і системи гарантій їх забезпечення.

    Правова доктрина притаманна для мусульманських країн, де вона як одне з важливих джерел шаріату заповнює прогалини законодавства  відповідно до приписів мусульмансь­кої  доктрини2. 

    1. Кашин В.А. Міжнародні  податкові угоди. - М., 1983, с.157.

     2. Богуславський  М. М. Міжнародне  економічне право. - М., 1986, з. 44.

    Податкове право: Навч. посіб. / Г. В. Бех 
 
 

    6. Міжнародне фінансове  право

      Розвиток міжнародних грошових  потоків і пов'язаних з ними  відносин потребує створення певної системи управління цими процесами. На рівні окремих держав і міждержавному рівні створюються механізми контролю та регулювання міжнародних фінансів.

      Для упорядкування міжнародного  фінансового механізму формується  міжнародне фінансове право. Воно є системою юридичних принципів і норм, які регулюють міжнародні фінансові відносини, і складається з двох підсистем: фінансового права на міждержавному рівні та норм національного фінансового права окремих країн, що регулюють міжнародні фінансові відносини цих країн. Норми останнього повинні узгоджуватися з положеннями міждержавного права.

    Міждержавне фінансове право є частиною міжнародного дипломатичного та економічного права  і формується у вигляді: двосторонніх і багатосторонніх угод, яких мають  дотримуватися суб'єкти міжнародних відносин; міжнародних звичаїв; актів міжнародних конференцій і нарад; окремих документів міжнародних організацій.

      Основні принципи сучасного міжнародного  фінансового права закріплені  у Статуті Організації Об'єднаних  Націй (ООН) і статутах його підрозділів: Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку та ін.