Оподаткування доходів фізичних осіб в Україні

які належать до сільскогосподарських підприємств;

які займаються сільскогосподарською діяльністю (виробництво, вирощування), переробкою, збутом сільскогосподарської продукції. Ця ознака передбачає обов’язкову  наявність сільскогосподарських угідь  та/або земель водного фонду, у  яких сума, одержана від реалізації сільскогосподарської продукції власного виробництва та продуктв її переробки  за попередній звітній (податковий) рік перевищує 75% (до 1.01.2004 р. – 50%) загального валового доходу підприємства.

У Законі України «Про фіксований сільскогосподарський податок» визначається ставка фіксованого сільськогосподарського податку. Вона встановлюється з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках до їх грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 року, відповідно до Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, в таких розмірах:

для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,15;

для багаторічних насаджень — 0,09;

для земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування  та вилову риби у внутрішніх водоймах, — 0,45 відсотка грошової оцінки одиниці площі ріллі по областях та Автономній Республіці Крим. [11]

Автору  роботи хотілося б звернути вашу увагу на такий факт: грошова оцінка сільськогосподарських угідь у разі необхідності може уточнюватися згідно із законодавством. Крім того, для платників податку, які здійснюють діяльність у гірських зонах та на поліських територіях, ставка фіксованого сільскогосподарського податку з 1га сільскогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки у таких розмірах:

для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,3

для багарічних насаджень – 0,1 [54]

Платники  податку визначають суму фіксованого  сільськогосподарського податку на поточний рік і подають розрахунок органу державної податкової служби за місцем знаходження платника податку до 1 лютого поточного року. Сплата податку проводиться щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем базового звітного (податкового) місяця у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах:

у I кварталі — 10 відсотків;

у II кварталі — 10 відсотків;

у III кварталі — 50 відсотків;

у IV кварталі — 30 відсотків.

На сьогоднішній час фіксований сільскогосподатрський  податок сплачується виключно в  грошовій формі. Однак до недавнього часу сільскогосподарські товаровиробники  мали право вибору форми його виплати: або грошима, або у вигляді  поставок сільскогосподарської продукції  заготівельним чи переробним підприємствам, з якими районна адміністрація укладала договір. Кількість продукції, яка поставляється за рахунок фіксованого сільскогосподарського податку, визначалась виходячи з нарахованої до виплати у звітньому періоді суми такого податку та договірної ціни (але не нижче біржевої вартості за вирахуванням витрат, пов’язаних з прийманням продукції) на продукцію. Платники фіксованого податку пераховують кошти на окремий рахунок відділень Державного казначейства України і районах за місцерозташуванням земельної ділянки. Відділення державного казначейства наступного дня після надходження коштів розмежовують та перераховують суми податку у відповідні бюджети і державні цільові фонди та повідомляють податковий орган про суми податку та іх розміщення.

Як бачимо, для сільскогосподарський товаровиробників у період структурних змін в економіці  та соціальному житті країни сплата фіксованого податку має цілий ряд переваг, серед яких зменшення кількості сплачуваних податків та зборів, істотне полегшення ведення обліку та звітності, яке не потребує спеціальних знань в області оподаткування.

1.2.4. Податок на промисел.

Правові засади справляння податку на промисел регулюються Декретом Кабінету Міністрів України "Про податок на промисел" [21].

Платниками  податку на промисел є громадяни  України, іноземні громадяни та особи  без громадянства як ті, що мають, так  і ті, що не мають постійного місця  проживання в Україні, якщо вони не зареєстровані як суб'єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів. Об’єктом оподаткування є сумарна вартість товарів за ринковими цінами, що зазначається громадянином у декларації, поданій до державної податкової інспекції по району (місту) за місцем проживання, а громадянином, який не має постійного місця проживання в Україні, — за місцем продажу товарів [54]. Не декларується та не оподатковується продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці (як у живому вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва, а також продаж автотранспортних засобів, які перебувають у приватній власності громадян, якщо вони реалізуються один раз протягом року.

Ставка  податку на промисел встановлюється в розмірі 10% указаної в декларації вартості товарів, що підлягають продажу протягом трьох календарних днів, але не менше розміру однієї мінімальної заробітної плати. У разі збільшення терміну продажу товарів до семи календарних днів ставка податку подвоюється. Податок на промисел сплачується у вигляді придбання одноразового патенту на торгівлю, вартість якого визначається на підставі вказаної платником сумарної вартості товарів і ставки податку. Сума податку за невикористаним патентом поверненню не підлягає. Мінімальний термін дії одноразового патенту — 3, максимальний — 7 календарних днів. Форма патенту встановлюється Головною державною податковою інспекцією України. Податок на промисел зараховується до місцевих бюджетів за місцем придбання одноразового патенту.Автор звертає вашу увагу, що оскільки здійснення торговельної діяльності з придбанням одноразового патенту не передбачає систематичної підприємницької діяльності, законодавство не містить обов'язку вести облік доходів та видатків платника податку. Водночас, обов'язковою умовою здійснення зазначеної діяльності є продаж товарів виключно на території ринків.

Як підсумок, зазначимо, що податкове законодавство не стоїть на місці. Воно постійно розвивається, вдосконалюється. Приймаються нові закони, обговорюється проект Податкового кодексу. Існуюче ж законодавство з питань оподаткування фізичних осіб пропонує нам дві системи оподаткування. Це традиційна (загальна) і спрощена. У цій главі ми досить детально розглядали спрощену систему оподаткування. Про традиційну систему мова піде у наступній.

Щодо  спрощеної системи, у даній дипломній роботі були розглянуті наступні приклади спрощеної системи оподаткуання фізичної особі – це єдиний податок, фіксований податок, фіксований сільскогосподарський податок і податок на промисел. Відносно зазначених податків законодавством встановлюється певні вимоги, яким повинні відповідати особи, що бажають оподатковуватися за спрощеною системою. Тут і обмеження відносно видів діяльності, і обмеження кількості робітників, і продаж товарів виключно на території ринків, і належність тільки до сільськогосподарських підприємств та інші. Законодавством закріпляються окремі для кожного з податків об’єкти оподаткування, закріплені строки чи конкретні дати коли необхідно подавати до податкових органів документи відносно обліку та звітності підприємства.

Але, незважаючи на це, діючі законодавчі акти не на досить високому рівні регулюють зазначені правовідносини. Більшість законодавчих актів застарілі і не відповідають сучасним вимогам.

РОЗДІЛ 2. Правові засади функціонування традиційної системи  оподаткування фізичних осіб в Україні

2.1. Характеристика традиційної  системи

Основною  метою оподаткування фізичної особи  є спорідненість процесів формування бюджетних прибутків та збалансованості  бюджетів. Порядок обчислення і сплати податку з доходу є головною відмінною  рисою загальної системи оподаткування  приватних підприємців. Справляння податку з доходів громадян досить добре врегульовано нормативними актами. А саме: Законом України від 22 травня 2003 року “Про податок з доходів фізичних осіб”[12] , IV розділом Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.93р. №13-92 “Про прибутковий податок з громадян” (зі змінами та доповненнями) [19] та розробленою на його підставі Інструкцією про прибутковий податок з громадян, затвердженою наказом ГДПІ України від 21.04.93 р. №12 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06.93 р. за №64 зі змінами і доповненнями. [29]

Автор роботи наголошує, що, як зафіксовано в законодавстві, приватні підприємці сплачують податок протягом року шляхом перерахування до бюджету авансових внесків у розмірі 25% річної суми цього податку. Річна сума податку визначається податковими органами на підставі поданої приватними підприємцями декларації. Якщо приватний підприємець тільки починає здійснювати свою діяльність, він подає декларацію про очікуваний (оціночний) у поточному році дохід, а далі – декларацію про фактично отриманий протягом року дохід. Для сплати авансових платежів встановлено такі терміни: до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня, до 15 листопада. У разі значного збільшення або зменшення протягом року доходу приватного підприємця податковими органами провадиться перерахунок сум податку за строками сплати податку, що не настали. Суми податку, сплачені у вигляді авансових платежів, пред’явлених податковими органами, враховуються при остаточному розрахунку суми податку на підставі документального підтвердження факту сплати податку. Крім сплати авансових сум приватні підприємці зобов’язані подавати до податкового органу щоквартально протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, декларації за підсумками діяльності наростаючим підсумком з початку року з урахуванням результатів діяльності у четвертому кварталі. Тобто не пізніше: 10 травня – за І квартал, 9 серпня – за перше півріччя, 9 листопада – за 9 місяців, 9 лютого наступного року – за звітний рік[29].

Тут виникає  питання – якій дохід треба  вважати оподатковуваним? Оподатковуваним  доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, у відсотках до валового доходу, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України. Після закінчення календарного року на підставі поданої підприємцем податкової декларації про фактично одержаний дохід за минулий рік податкові органи проводять остаточні розрахунки податку із сукупного чистого доходу. У разі, якщо сума податку, визначена за остаточним розрахунком із фактичного доходу, перевищує суму податку, сплачену авансовими платежами, різниця підлягає сплаті до бюджету. Якщо ж сума податку за остаточним розрахунком менша за сплачену суму авансовими платежами, різниця підлягає поверненню підприємцю або зараховується в рахунок сплати майбутніх платежів[61]. Автор вважає, що основна перевага традиційної системи оподаткування – це залежність розміру сплачених податків від безпосередніх результатів фінансово-господарської діяльності платника податків. Підприємці – фізичні особи, доходи яких оподатковуються за традиційним способом оподаткування, сплачують також внески до Пенсійного фонду, а також у ряд інших фондів, реєстрація в яких передбачена для осіб, що займаються підприємницькою діяльністю. Розмір внесків у Пенсійний фонд становить 32% від чистого доходу підприємця. При залученні до підприємницької діяльності найманих працівників із фонду оплати праці найманих працівників також нараховується 32% внесків у Пенсійний фонд. Податок з доходів фізичних осіб, виплачуваних найманим працівникам, підприємці утримують при виплаті доходів незалежно від обраного способу оподаткування.

2.2 Платники податку  з доходів фізичної  особи.

Платників податку визначає Закон України  “Про податок з доходів фізичних осіб” (зі змінами та доповненнями). Ним визначається у якості фізичної особи - громадянин України, фізична особа без громадянства або громадянин іноземної держави. Там же дається визначення поняття фізичної особи-резидента — фізична особа, яка має місце проживання в Україні, фізичної особи- нерезидента — фізична особа, яка не є резидентом України. У тому випадку, коли фізична особа проживає за кордоном, то її можна вважати резидентом тоді, коли дана особа має місце постійного проживання в Україні. А якщо особа має місце проживання і на Україні і за кордоном, то вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки в Україні. У разі неможливості визначити по цим крітеріям резиденство, фізична особа вважається резидентом якщо знаходиться в Україні не менше 183 днів на протязі періода чи періодів податкового року. Достатньою умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів сім’ї, її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності чи самостійне визначення особою основного місця проживання та території України. Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні факти, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України. Законом закріпюється поняття податкової адреси фізичної особи, в якості якої мається на увазі місце постійного або переважного проживання платника податку, місце його податкової реєстрації.[12]

Різні категорії платників податку на прибутки мають рівні можливості в реалізації права на вільний вибір видів діяльності згідно зі своїми можливостями та професійною підготовкою, з урахуванням особистих інтересів та громадської необхідності. В Україні закріплені дві категорії платниківа податку:

резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;

нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України,

Дохід з джерелом його походження з України  — будь-який дохід, одержаний платником  податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді:

1) процентів за борговими вимогами чи зобов’язаннями, випущеними (емітованими) резидентом;