Податкове право як основа реалізації податкової політики

2. Загальні фінансові закони - в основному їх представляють бюджетні закони. Причому це як фундаментальні бюджетні закони, які встановлюють основи бюджетної системи, місце податкових надходжень у доходах держави, так і поточні бюджетні закони, якими затверджується фінансовий план на рік. Багато законів про державний бюджет України на рік більш ніж наполовину складаються з податкових норм.
3. Загальні податкові закони - законодавчі акти, що містять положення, які регулюють податкову систему в цілому, її основи, головні характеристики податкових важелів. У таких актах відсутня деталізація конкретних видів податків. В основному до них належать норми, що поєднують матеріальні й процесуальні сторони податкової системи, а також основні закони загального характеру (Закон України „Про Державну податкову службу в Україні”, Закон України „Про систему оподаткування”).
4. Спеціальні податкові закони - законодавчі акти, які регулюють окремі групи або види податків. До них належать закони, що містять характеристику окремого виду податку, детальний механізм його обчислення й сплати (Закон України „Про податок на додану вартість”).

До принципів податкового законодавства можна віднести:

1. Принцип об’єднання інтересів держави, органів місцевого самоврядування й платника податків, що у правовому регулюванні оподаткування є тим юридичним принципом, що властивий будь-якій податковій системі й будь-якій системі податкового законодавства. Цей принцип випливає із сукупності норм Конституції України, податкових та інших нормативних актів.
2. Принцип установлення податків виключно законами, закріплений у Конституції України й включає в себе два аспекти:

• встановлення податків повинне здійснюватися компетентними органами державної влади;

• встановлення податків повинне здійснюватися тільки у встановленій формі - законами. Поняття „законно встановлений” містить у собі й вид правового акта, на підставі якого стягуються податки й збори. Таким актом може бути тільки закон. Конституція не допускає стягнення податку й збору на підставі указу, постанови, розпорядження тощо.

3. Пріоритет податкового закону над неподатковими законами. Це означає, що коли в неподаткових законах присутні норми, які так чи інакше стосуються податкових відносин, то застосовувати їх можна тільки в тому разі,

якщо вони відповідають нормам, що є в податковому  законодавстві.

4. Захист від незаконних податків і зборів. Так, закони, що встановлюють нові податки або погіршують становище платників податків, зворотної сили не мають.

До цієї підсистеми принципів можна віднести також принципи належної правової процедури законодавчих (нормативних) актів щодо оподаткування; узгодження й упорядкування податкового й бюджетного законодавства та інші.

В загальному можна сказати, що податкове законодавство є джерелом податкового права.

Джерела податкового  права – це нормативно-правові акти компетентних органів держави, в яких містяться норми податкового права.

Якщо правовий акт, поряд  з нормами податкового права, містить норми інших галузей  права (адміністративного, цивільного тощо), то для податкового права він буде джерелом лише у частині, що містить податково-правові норми.

Усі джерела податкового  права мають свої особливості  й різняться між собою. Ці відмінності  обумовлені цільовою спрямованістю і змістом норм, їх юридичною чинністю, масштабом дії тощо.

Основним джерелом податкового  права є Конституція України. Багато її норм мають пряму податково-правову  спрямованість, зокрема ст. 67 визначає, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Джерела податкового  права можуть бути поділені за декількома принципами:

І. На підставі владно-територіальної ознаки (в основному це стосується видів нормативних актів):

1. Загальнодержавні нормативні акти;
2. Республіканські (Автономна Республіка Крим);
3. Місцеві нормативні акти.

II. За особливостями правового регулювання й характеру встановлення:

1. Звичай. Підготував появу закону, сформував передумови перетворення значної кількості правил поведінки у звичку. Констатація звичаю як джерела податкового права означає визнання таким джерелом правил поведінки, які впорядковувалися у суспільстві протягом значного часу, з’явилися та існували у вигляді соціальних норм, й лише в подальшому набули юридичного значення. З моменту санкціонування державою звичай з правила поведінки стає правовою нормою. 

2. Прецедент багато в чому подібний до звичаю. Однак на відміну від нього прецедент орієнтований на застосування окремих, приватних випадків і тільки потім на узагальнення. Якщо звичай є результатом суспільної свідомості і формується суспільством в цілому, то судовий прецедент створюється установою, яка не тільки має відповідну компетенцію, але й зобов’язана висловити свою позицію у формі рішення. Одержав значне поширення в англосаксонських правових системах, особливо за наявності прогалин у законодавстві;

3. Міжнародні договори (конвенції, угоди) важливого значення набувають при врегулюванні подвійного оподаткування, інших питань оподаткування. Застосування даного джерела податкового права не завжди однозначно. Міжнародні договори наділені різною юридичною чинністю. Якщо в Україні вони мають перевагу над законами, прийнятими Верховною Радою, то в США їх дія рівнозначна законам, і включаються міжнародні договори в систему законодавства нарівні із законами США. Це породжує проблеми як забезпечення правового регулювання цих норм, так і системи гарантій такого забезпечення;

4. Правова доктрина характерна для мусульманських країн, де, будучи одним з важливих джерел шаріату, заповнює прогалини законодавства відповідно до приписів мусульманської доктрини;
5. Нормативний правовий акт - найважливіше, а іноді єдине джерело податкового права. У деяких випадках інші джерела розглядаються як похідні від нормативного акта.

Отже, джерелом податкового права є форма вираження правотворчої діяльності держави із приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми податкового права.

 

8.3. Поняття, особливості та види податкових правовідносин

 

В процесі впливу держави  за допомогою правових норм на відносини у сфері оподаткування з’являються, змінюються і припиняються податкові правовідносини. Учасники цих відносин виступають як конкретні носії прав і обов’язків, встановлених правовими нормами.

Податкові правовідносини – це врегульовані податково-правовими нормами і гарантовані державно-силовим примусом суспільні відносини, що виникають між податковими органами й платниками податків з приводу встановлення, зміни та стягнення з платників податків частини їх доходів до бюджетів усіх рівнів, а також відносини, що виникають процесі податкового контролю, оскарження актів податкових органів, дій чи бездіяльності їх посадових осіб та притягнення до відповідальності за податкове правопорушення.

Впливаючи через відповідний  механізм на доходи та майно юридичних та фізичних осіб, податкові правовідносини виконують такі функції:

• вказують на коло осіб, на яких у конкретний час поширюється дія податково-правових норм;
• закріплюють конкретну поведінку юридичних та фізичних осіб у сфері мобілізації грошових коштів до бюджетів, якої вони повинні дотримуватися;
• виступають умовою введення в дію юридичних засобів забезпечення прав і свобод учасників податкових відносин.

Система норм права виділяє податкові правовідносини із суспільних відносин у цілому й дозволяє сформулювати їхні головні особливості:

1. Цільова системність податкових правовідносин підлягає певній меті - установленню й стягненню податків. Податкові правовідносини підлеглі певній логіці, що відображає зміст діяльності держави щодо встановлення й збору податків, обов’язок платника внести у встановлений термін певну суму до грошового фонду держави.

2. Формальна визначеність пов’язана з тим, що правовідносини чітко регулюють певні зв’язки, які виникають між суб’єктами. Особливістю податкових правовідносин є те, що одним із суб’єктів завжди виступає держава. При цьому визначено також коло інших суб’єктів податкових правовідносин, перелік їхніх прав і обов'язків: держави й компетентних органів - встановлювати податки й збори,забезпечувати їх сплату; платників податків - вносити до бюджету або фондів грошову суму у формі податку або збору у встановлений термін і в необхідному розмірі.

3. Забезпечення державним примусом підсилюється тим, що фактично мова йде про охорону власником майна, яке йому належить. Податкові надходження, становлячи основу централізованого грошового фонду держави, є державними коштами, і обмеження реалізації державних інтересів при невиконанні податкових обов'язків породжує охоронну реакцію державного механізму у відповідь.

Відмінність податкових правовідносин від інших  майнових правовідносин, наприклад  цивільних, полягає насамперед, у  нерівності становища їх учасників. Відносини сторін тут засновані  на підпорядкуванні однієї сторони (платника податків) іншій (державі  в особі його органів або органам місцевого самоврядування).

Юридичним змістом податкових правовідносин є можливість стягнення відповідної суми грошових коштів податковими органами і необхідність внесення цієї суми платниками податків. Водночас податковий орган не може стягнути ні більше, ні менше, ніж це передбачено податковим законом.

Фактичним змістом податкових правовідносин виступають конкретні дії платників податків, з одного боку, і держави (або уповноважених органів) щодо реалізації прав і обов’язків сторін – з іншого.

Суб’єктом податкових правовідносин може бути будь-яка  особа, поведінка якої регулюється нормами податкового права, і яка може виступати учасником податкових правовідносин, носієм суб’єктивних прав і обов’язків.

Об’єктом податкових правовідносин є кошти, що формують бюджети різних рівнів унаслідок реалізації прав податкових органів і обов’язків платників податків. Іншими словами, об’єктом є те, з приводу чого і заради чого суб’єкти правовідносин вступають у правовий зв’язок.

Сучасні податкові правовідносини поділяються на такі групи:

• правовідносини, що виникають між центральними і місцевими податковими органами, з приводу організації та їх функціонування;
• правовідносини, що виникають між податковими органами та місцевим самоврядуванням, з приводу встановлення та справляння місцевих податків і зборів;
• правовідносини, що виникають між податковими органами та платниками податків, з приводу справляння податків і зборів;
• правовідносини, що виникають між платниками податків та виконавчими органами місцевого самоврядування, з приводу справляння місцевих податків і зборів;
• правовідносини, що виникають між податковими органами та платниками податків, з приводу організації та здійснення податкового контролю, оскарження актів податкових органів, дій чи бездіяльності їх посадових осіб та притягнення до відповідальності за податкове правопорушення.

Найкраще розкриває  зміст податкових правовідносин  їх класифікація:

1. Залежно від об’єкта правової регламентації:

• матеріальні сприяють реалізації прав і обов’язків сторін правовідносин щодо мобілізації (формування) відповідних фондів грошових коштів;

• процесуальні сприяють надходженню до держави фінансових ресурсів із подальшим їх розподілом та використанням;

2. Залежно від функцій права:

• регулятивні, що виникають через реалізацію регулятивної функції норм податкового права;
• охоронні, виникають з приводу порушення податково-правової норми та необхідності застосування відповідної правової санкції;

3. Залежно від об’єкта податкових правовідносин:

• майнові, коли об’єктом виступає реальна грошова субстанція, зокрема відносини у процесі сплати податків;
• немайнові, коли об'єктом виступає негрошова субстанція, зокрема проект податкового закону; бюджет, як законодавчий та фінансовий документ; організація податкового контролю, податкова звітність тощо.

4. Залежно від структури юридичного змісту:

• прості, коли їх зміст включає в себе одне право й один обов’язок. Так, праву Голови Верховної Ради України щодо підписання законів України відповідає обов’язок Президента України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписати його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднити або повернути закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду;
• складні, коли їх зміст включає в себе ряд суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, зокрема, у процесі сплати податків;