Податкове право як основа реалізації податкової політики

5. За характером дій зобов’язаного суб’єкта:

• активні, за яких суб’єкт мусить вчинити певні дії;
• пасивні, за яких суб’єкт повинен утриматися від певних дій.

Отже, податкові правовідносини – це врегульовані нормами податкового права суспільні відносини з приводу встановлення, введення та стягнення податків.

8.4. Податково-правова норма як висхідний елемент податкового права

Існування права обумовлено неоднорідністю суспільства, коли з’являється необхідність впорядкування інтересів груп, що вступають в колізію. В цих умовах з’являється об’єктивна необхідність узгодження інтересів не тільки між окремим класами і соціальними утвореннями, але і між ними і суспільством або державою в цілому.

Правове регулювання  не обов’язково пов’язано з конфліктом інтересів, оскільки як і протилежні інтереси не обов’язково викликають конфлікт (можливі інші форми їх вирішення), так і зіткнення інтересів  не завжди призводить до необхідності правового впливу. Проте обумовленість вчинків людини суспільними умовами, історичними обставинами, які надають йому свободу вибору з-поміж деяких варіантів поведінки, вимагає об’єктивну необхідність соціальних норм. Завдяки соціальним нормам багатогранність можливих варіантів поведінки людини зводиться до єдиного, потрібного в даний момент для суспільства.

Вольовий характер правових норм дозволяє розглядати їх в якості певних соціальних регуляторів. Вони закріплюють  найбільш типові для суспільства  ситуації, в розвитку або в уникненні яких зацікавлена держава. 

Отже, законодавчо встановлені  норми права є „висхідним елементом” права взагалі, оскільки відображають його сутність та основні ознаки. Норма права є результатом безпосередньої потреби регулювання суспільних відносин, без чого не може існувати держава.

Таким чином, законодавчо  закріплена правова норма одночасно  виступає як міра, або ж зразок поведінки  суб’єктів відносин, так і критерій оцінки того чи іншого вчинку, як правомірне чи неправомірне, що є основою притягнення порушника до юридичної відповідальності.

Розглядаючи систему  правових норм як систему права, на особливу увагу заслуговує його складова – податково-правові норми.

Податково-правові  норми – це правила, прийоми поведінки, які становлять зміст податкового права.

У податково-правових норм немає принципових особливостей, які дозволили б виділити на цій підставі окрему підсистему в рамках фінансових норм. Однак є підстави говорити про певну своєрідність податково-правових норм, яка проявляється:

• у змісті - вони дійсно регулюють правила поведінки, що виникають у процесі фінансової діяльності держави, але діяльності специфічної - із приводу встановлення, зміни, скасування податків і надходжень за їх рахунок доходів до бюджетів; визначають права й обов'язки учасників відносин, передбачають відповідальність за невиконання розпоряджень держави у податковій сфері (від платника до бюджетів або фондів);
• у характері приписів - податкові норми носять виключно наказовий характер. Держава пропонує правила поведінки в категоричній формі, чітко визначає права і обов’язки платників податків;
• у мірах відповідальності, які охоплюють практично весь спектр можливих видів - кримінальну, адміністративну, фінансову. Такий підхід підкреслює, наскільки важливі відносини, урегульовані податковими нормами, і наскільки держава зацікавлена в постійному поповненні дохідної частини бюджетів;
• у способах захисту прав учасників відносин, що реалізується через механізм податкової відповідальності.

Для податково-правових норм характерна стандартна для всіх правових норм структура, а саме:

• гіпотеза;
• диспозиція;
• санкція.

Гіпотеза як структурний елемент податково-правової норми вказує на життєві умови та обставини, за наявності яких серед фізичних і юридичних осіб, у тому числі й держави, виникають правовідносини, а саме: передбачені податково-правовою нормою права та обов’язки у сфері сплати податків і зборів до бюджету. Тобто гіпотеза містить у собі систему сформованих умов, за яких на платників податків покладають зобов’язання або ж надають певні повноваження. Наприклад, гіпотеза правової норми, що викладена у ст. 6 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”, визначає умови, за яких платник податку має право на зменшення свого доходу, що підлягає оподаткуванню.

Таким чином, гіпотеза податково-правової норми містить у собі факт обов’язкового виникнення податкових зобов’язань у платника податків або права на зменшення таких зобов’язань за наявності конкретних і необхідних умов.

Диспозиція податково-правової норми вказує на бажану для держави позитивну поведінку учасників податкових відносин за тих фактичних обставин, які передбачені гіпотезою. Диспозиція норми пред’являє для сторін відносин вимоги, регламентує їх права і обов’язки і, по суті, зобов’язує учасників податкових правовідносин до вчинення певних дій чи до утримання (заборони) від таких дій і характеризується конкретністю. Диспозиція – це серцевина, центральна складова юридичної норми – правило поведінки.

Завершальним структурним  елементом податково-правової норми  є її санкція, зміст якої у юридичній науці поєднують з негативними наслідками для правопорушника, заходами державного впливу, покаранням.

Санкція правової норми – це комплексне поняття, оскільки включає:

• заходи ретроспективної відповідальності, що передбачає додаткові позбавлення, як наслідок неправомірної поведінки суб’єкта відносин;
• заходи попереджувального впливу, що спрямовані на недопущення реальних та потенційно можливих правопорушень, чим забезпечує зразковість функціонування відносин на перспективу;
• заходи захисту, призначені для ліквідації суб’єкту завданої шкоди, а та<span class="dash041e_0431_044b_0447_043d_044b_0439__Char" style=" font-size: 10pt; letter-s