Сутність розрахункових відносин

 

 

Зміст

 

1. Поняття і зміст розрахункових  правовідносин ………………………………	3
2. Класифікація розрахунків.……………………………………………………..	5
3. Класичний вид розрахунків…………………………………………………....	8
4. Проблема вибору розрахункових  правовідносин…………………………….	14
5. Момент вступу в розрахункові  правовідносини……………………………...	16
Висновок…………………………………………………………………………...	18
Список  використаних джерел……………………………………………………	20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В умовах ринкової економіки розрахунки відіграють важливу роль у регулюванні різних сфер господарського життя. Завдяки розрахункам здійснюються платежі за грошовими зобов'язаннями, за їхньою допомогою контролюється не лише витрачання коштів, а й їх цільове використання, відповідний розподіл та дотримання режиму економії різними власниками.

Таким чином, особи вступають у розрахункові правовідносини. З розвитком ринкових відносин та з розвитком суспільства взагалі все більше осіб вступають в такі відносини.

Розрахункові правовідносини на сьогоднішній день набули значного розвитку. З’явилась велика кількість різновидів розрахунків, кожен з яких має своє особливості. Активно впроваджується міжнародний досвід розрахунків. Розрахункові правовідносини регулює велика кількість нормативних актів. Тому нерідко виникають суперечності між цими нормативними актами. Через їх великий масив виникають труднощі в їх застосуванні.

 

1. Поняття і зміст розрахункових правовідносин

Поняття розрахункових правовідносин вироблене теорією фінансового права. Дане визначення можна знайти в підручниках з фінансового права та банківського права. Так під розрахунковими правовідносинами розуміють відносини, в яких одна сторона здійснює платежі на користь іншої  через кредитні установи, називаються [21; 52].

Більш складне визначення розрахункових правовідносин дає Науково-практичний коментар до ЦК України, відповідно до якого розрахунковими правовідносинами називаються суспільні відносини, що виникають в процесі здійснення грошових платежів, направлених на виконання основного платного договірного або іншого майнового зобов’язання, суб’єкти яких не співпадають з суб’єктами розрахунків внаслідок участі в них банку, і врегульовані нормами права та особливими банківським правилами [25; 504].

Специфіка цих відносин полягає в тому, що вони мають самостійний майновий характер, для яких характерні два моменти – участь банківських або кредитних установ та застосування спеціального законодавства про розрахунки між підприємствами, організаціями. Відносини, що виникають між установами банків і власниками рахунків під час проведення розрахунків, мають складний характер. У цих відносинах беруть участь, як правило, три суб'єкти (продавець, покупець-платник і банк). Сторони (банк і суб'єкти господарської діяльності) зобов'язані дотримуватися законних і договірних умов. В літературі можна зустріти позицію, що розрахункові правовідносини регулюються як цивільно-правовими, так і фінансово-правовими нормами.

Автори пояснюють, що цивільно-правовими  нормами регулюються договірні відносини між продавцем і покупцем, які укладають договори про продаж продукції, надання послуг або виконання робіт, під час проведення розрахункових операцій, а також відносини з приводу відкриття рахунків у кредитній установі.

Фінансово-правовими нормами регулюються відносини, що виникають з діяльності кредитних установ, з регламентації прав і обов'язків власника рахунку і банку [21; 53].

З наведеною позицією погодитись не можна, так як автори включають до розрахункових правовідносин три різні види правовідносин: з укладення цивільно-правового договору між сторонами, з відкриття рахунку в банку, з оплатою при виконання договору через банк.

На користь того, що це три самостійні види правовідносин  можна навести

такі аргументи:

 1) сторони можуть укласти цивільно-правовий договір, але не відкривати рахунок і не проводити оплату через банк;

 2) сторони можуть відкрити рахунок лише один раз, а укладати цивільно- правові договори і проводити по них оплату через установи банку багато разів;

 3) між зазначеними трьома діями можливий значний проміжок в часі;

 4) відкривши рахунок, сторона, може і не скористатись ним.

 Таким чином, можна зробити висновок, що укладення цивільно-правового договору регулюється виключно цивільним правом. Ніякого відношення до цього

виду правовідносин фінансово-правові  норми не мають.

 Відкриття рахунку хоч і регулюється і цивільно-правовими, і фінансово-правовими нормами, проте правовідносини, що виникають у зв’язку з відкриттям банківського рахунку і розрахункові правовідносини – це самостійні види правовідносин.

Розрахункові правовідносини дійсно також регулюється цивільно-правовими і фінансово-правовими нормами. Проте, правовідносини з укладення цивільно-правового договору та з відкриття рахунку ніякого відношення до них не мають.

 Цивільно-правові норми,  які регулюють розрахункові правовідносини, в першу чергу містяться в ЦК України 1963 року (ст. 380) та ЦК України 2003 року (ст. 1066-1076, 1087-1106).

 Фінансово-правові норми, які регулюють розрахункові правовідносини, в першу чергу містяться в Законах України «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», «Про обіг векселів в Україні», а також рядом нормативних актів Національного банку України.

Основний зміст розрахункових  правовідносин розкривається у принципах, Основний зміст розрахункових правовідносин розкривається у принципах, на яких базується організація безготівкових розрахунків, зокрема:

1. Усі підприємства й  організації зобов'язані зберігати  свої кошти, як власні, так і позичкові, на рахунках в установах банку.

2. Розрахунки між підприємствами й організаціями здійснюють, як правило, безготівковим способом через банки.

3. Розрахунки проводять  за діючими формами розрахунків.

4. Платежі проводять, як правило, після поставки продукції або виконання робіт, надання послуг, однак у практиці дедалі частіше застосовується порядок попередньої оплати платежу.

5. Платежі проводять за рахунок коштів платника або за рахунок банківського кредиту.

6. Списання коштів з  рахунку платника здійснюють  тільки за його згодою (акцепту).

 7. Під час проведення розрахункових операцій банки здійснюють контроль

за дотриманням підприємствами, організаціями розрахункової та договірної

дисципліни [21; 54].

 До господарюючих суб'єктів, які порушують правила розрахунків, банки

застосовують відповідні санкції.

 

2. Класифікація розрахунків

В Україні, як і в інших державах світу, багато уваги приділяється організації грошових розрахунків, створюються особливі розрахунково-платіжні системи, у центрі яких знаходяться банки як спеціалізовані грошово-кредитні установи.

Ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає, що банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із  правилами,  встановленими  нормативно-правовими  актами Національного банку України. Усі розрахунки в господарському обігу України юридичні та фізичні особи здійснюють як готівкою, так і у безготівковому порядку через установи банків згідно з правилами здійснення розрахункових і касових операцій, затверджених Національним банком України.

Грошова готівка є загальновизнаним засобом платежу. Хоча розвиток системи безготівкових розрахунків призвів до скорочення частки готівкових грошей у грошовій масі і зниження їх використання в платіжному обороті, оплата готівкою й надалі залишається найбільш поширеним методом у сфері роздрібних трансакцій. Готівкою обслуговується основна частина малих господарських операцій. За кількістю платежі готівкою становлять 80-90 відсотків усіх платежів, за сумою - лише незначну частину грошового обігу в країнах з розвинутою фінансовою системою [23; 15].

Сфера застосування готівки  між юридичними особами суттєво обмежена і регулюється Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні затвердженим Постановою Правління Національного банку України 19 лютого 2001 року № 72 [17; 83].

Якщо фізичні особи  мають право здійснювати розрахунки готівкою без будь-яких обмежень, то для юридичних осіб законодавство встановлює певні обмеження.

 Так, відповідно до ст. 380 ЦК України 1963 року платежі за зобов’язаннями між юридичними особами проводяться в порядку безготівкових розрахунків через кредитні установи, в яких дані особи відповідно до закону зберігають свої кошти. Розрахунки готівкою між юридичними особами допускаються у випадках і межах, встановлених законодавством [2; 75].

Відповідно до ст. 1087 ЦК України 2003 року розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом [12; 20].

Відповідно до Положення  про ведення касових операцій у національній валюті в Україні сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) через їх каси, каси банків, інших фінансових установ, які надають послуги з переказу грошей, та підприємств поштового зв'язку не має перевищувати десяти тисяч гривень протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами. Платежі понад установлену граничну суму проводяться виключно в безготівковому порядку.

Але Положенням про ведення  касових операцій у національній валюті в Україні з цього загального правила передбачено ряд виключень (п. 2.3). Підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють операції з готівкою встановлюється ліміт каси. Такі підприємства можуть зберігати в своїй касі готівку на кінець дня в межах затвердженого ліміту каси.

Порядок установлення підприємствам ліміту каси, порядку і строків здавання готівкової виручки регулюється Інструкцією про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України затвердженою Постановою Правління Національного банку України 19 лютого 2001 року № 69.

Підприємства зобов'язані  здавати готівкову виручку понад установлений ліміт каси в порядку і строки, визначені установою банку для зарахування на

їх поточні рахунки. Якщо ліміт каси підприємству взагалі  не встановлено, то

вся наявна готівка в його касі на кінець дня має здаватися  до банку. Підприємства під час здійснення розрахунків із споживачами за готівку зобов'язані приймати у сплату за товари (роботи, послуги та ін.) без обмежень банкноти і монети (у тому числі обігові, пам'ятні, ювілейні монети, зношені банкноти та монети) усіх номіналів, які випускає Національний банк України в обіг, що є дійсним платіжним засобом і не викликає сумніву в його справжності та платіжності. Крім того, підприємства мають забезпечувати постійну наявність у своїх касах банкнот і монет різних номіналів для видачі здачі громадянам.

За порушення правил ведення касових операцій, зазначених у цьому пункті, до посадових осіб застосовуються штрафні санкції, визначені статтею 164-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Ведення операцій з готівкою на підприємствах поштового зв'язку України регулюється Порядком ведення касових операцій підприємствами зв'язку України, затвердженим наказом Державного комітету зв'язку України від 2 лютого 1998 № 26 [16; 159].

Незважаючи на те, що в  останні роки в Україні дуже великих розмірів досягли господарські операції з готівковими коштами (на початок 1999 р. питома вага готівки, що оберталась поза банками, становила 46% загального обсягу грошової маси), основними та найбільш перспективними (на що незаперечне вказує міжнародний  досвід)  залишаються  безготівкові розрахункові операції.

Частка готівкових грошей (монет і банкнот) у грошовому обігу, яка в певний історичний момент постійно знижується, зокрема, під впливом конкуренції з боку чеків, зараз має тенденцію до стабілізації. Це загальне явище викликане кількома причинами:

- розвитком мережі автоматів  для видачі готівки, що сприяло  збільшенню кількості розрахунків банкнотами;

- значним збільшенням  кількості автоматів, що використовують готівку, зокрема телефонних автоматів тощо;

- розвитком «підпільної»  економіки, пов'язаної в більшості країн з намаганням уникнути податків і внесків у фонд соціального страхування [23;15].

 Збільшення обсягів  безготівкових розрахунків пов'язано з розвитком банків у XIX столітті. Це призвело до того, що безготівкові розрахунки, які приблизно становлять лише 10 відсотків усіх платежів, сягають 90 процентів їх вартості [23; 168].