Істричні аспекти розвитку фінансового менеджменту

     Найбільш  активного розвитку фінансовий менеджмент як наука зазнав з появою “теорії  портфелю” і “теорії структури  капіталу”. Перші кроки розвитку цих концепцій засновані на неокласичній уяві про підприємство (фірму) як організацію, що має на меті одержання максимального  прибутку. Вважалось, що всі цілі, які  сформовані іншими теоріями (зменшення  трансакційних витрат, конкурентна  позиція підприємства на ринку та інші) можна звести до однієї – отримання  прибутку. Але поступово на перший план висувається ідея “задоволення проти максимізації” і з’являється  поняття “задоволення інтересів  власника”, яке покладено в основу сучасної науки фінансового менеджменту. Таким чином були сформовані теоретичні основи фінансового менеджменту, серед  яких:

• теорія портфелю;
• теорія структури капіталу;
• теорія дивідендів.

     В основі теорії портфелю лежить головне  правило роботи з фінансовими  інструментами – не можна вкладати всі кошти в активи одного виду. У цьому реалізується концепція  доходу й ризику, що є основою  теорії інвестиційного портфелю. Фундатором даної теорії є лауреат Нобелівської премії Г. Марковіц.

     Під інвестиційним портфелем розуміють  цілеспрямовано сформовану сукупність цінних паперів (фондових інструментів), що належить фізичній або юридичній  особі, і яка виступає як цілісний об’єкт управління. Структура портфелю виражає певне поєднання інтересів  емітентів та інвесторів, а також  консолідує ризики за видами цінних паперів.

     Сутність  теорії портфелю можна звести до надання  інвестиційному процесу таких характеристик, яких неможливо досягти з точки  зору наявності одного виду цінних паперів, тобто максимізація добробуту  акціонерів за допомогою покращання умов інвестування.

     Теорія  структури капіталу базується на прагненні досягти задоволення  інтересів власників і зміст  її можна виразити як максимізацію ціни акції, або ціни компанії. Нобелівські  лауреати Ф. Модільяні та М. Міллер прийшли  до висновку, що вартість будь-якої фірми  визначається винятково її майбутніми доходами. А структура капіталу з  позиції його джерел формування важлива  для прийняття фінансових рішень, а саме: де взяти, як розподілити  і куди розмістити фінансові ресурси.

     Теорія  структури капіталу як напрямок наукового  розвитку фінансового менеджменту  досить нова й потребує постійного удосконалення.

     Крім  того, існують інші теорії фінансового  менеджменту, найбільшого поширення  серед яких набули теорія агентських відносин і теорія асиметричної інформації. Ці теорії спрямовані на вирішення  проблеми відокремлення власника від  функцій управління та контролю. Наймані  менеджери (агенти), які здійснюють управління фінансами в корпорації, не завжди діють в інтересах власників  та максимізації їх добробуту. В результаті цього виникають “агентські конфлікти” (теорія агентських відносин). Іншим джерелом конфліктів на підприємстві є диференціація інтересів власників і кредиторів (теорія асиметричної інформації). Зрозуміло, що основні положення даних теорій стосуються визначення форм і способів пом’якшення подібних конфліктів в інтересах власників.

     Панує традиційна думка, що фінансовий менеджмент як наука вийшов з практичної мікроекономіки. Проте, в сучасних умовах слід відмітити  його зближення з теоріями в галузі управління, виробничого менеджменту, маркетингу, сучасними напрямками обліку – управлінським обліком, контролінгом.

     Науковий  апарат фінансового менеджменту  являє собою конкретні методи та прийоми дослідження даної  науки. Найчастіше методи дослідження  поділяють на дві групи: неформалізовані  та формалізовані.

     Неформалізовані методи базуються на описі аналітичних  процедур на логічному рівні, а не з допомогою суворих аналітичних  залежностей. До складу цих методів  належать: методи експертних оцінок, психологічні, порівняння, побудови систем показників, побудови систем аналітичних таблиць.

     Застосування  цих методів характеризується певним суб’єктивізмом, оскільки велике значення має інтуїція, досвід та знання аналітика.

     Формалізовані методи базуються на суворих аналітичних  залежностях. До складу цих методів  належать:

     Елементарні методи факторного аналізу: ланцюгових підстановок, арифметичних різниць, диференційний, інтегральний. В рамках фінансового  менеджменту ці методи використовуються для оцінки і прогнозування фінансового  стану підприємства, а також виділення  основних факторів його покращення.

     Традиційні  методи економічної статистики: середніх і відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні  методи обробки рядів динаміки. Ці методи широко використовуються у фінансовому  менеджменті: урахування індексів цін  в аналізі та плануванні діяльності підприємства, побудова рядів динаміки для оцінки дохідності фінансових активів, групування фінансових активів за ступенем ризику та ін.

     Математико-статистичні  методи вивчення зв’язків: кореляційний аналіз, регресійний аналіз, сучасний факторний аналіз, кластерний аналіз. Найчастіше ці методи використовуються при розрахунку індексів фондового  ринку, прогнозуванні можливого  банкрутства та ін.

     Фінансовий  менеджмент як система управління складається  з двох підсистем: об’єкта та суб’єкта управління. Об’єктом фінансового  управління виступають активи, капітал  та фінансові потоки підприємства, що пов’язані з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів. Суб’єктом управління є група  осіб (фінансова дирекція як апарат управління, фінансовий менеджер як керівник), яка виробляє та реалізує цілі фінансового  менеджменту.

     Будь-який управлінський вплив здійснюється з певною метою. Якщо говорити про  мету фінансового менеджменту, то в  різних джерелах можна зустріти різні  підходи до її визначення. Серед  найбільш поширених можна виділити такі: зростання обсягів виробництва  та реалізації, отримання максимального  прибутку, мінімізація витрат, лідерство  в боротьбі з конкурентами, уникнення  банкрутства та крупних фінансових втрат, забезпечення рентабельної діяльності та ін.

     Багато  фахівців з управління фінансами  головною метою фінансового менеджменту  визначають максимізацію прибутку підприємств. Але оскільки максимізація прибутку за економічними законами функціонування фінансового ринку завжди супроводжується  збільшенням рівня фінансових ризиків, то це не завжди влаштовує власників (акціонерів) та фінансових менеджерів. Саме тому в західній та вітчизняній  фінансово-економічній літературі найбільш продуктивним визначенням  головної мети фінансового менеджменту  є максимізація добробуту його власників, яка реалізується через максимізацію ринкової вартості підприємства та його акцій [10]. 

3.ЕТАПИ  СТАНОВЛЕННЯ ВІТЧИЗНЯНОГО  ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ 

     Фінансовий  менеджмент як окрема наука виник  на межі XIX і XX ст. в міру формування та розвитку грошових і товарних ринків та з появою нагальної потреби  у більш детальному обґрунтуванні  фінансових операцій економічними розрахунками. У цей період відкриваються комерційні ліцеї і виникає спеціальна наука  — комерційна арифметика, в рамках якої і почав формуватися інструментарій фінансового менеджменту.

     Предметом комерційної арифметики була техніка  нарахування простих і складних процентів, дисконтування майбутніх  грошових потоків, розрахунків за борговими  цінними паперами та акціями, за короткостроковими  і довгостроковими інвестиціями та позиками.

     Пізніше в країнах із ринковою економікою комерційна арифметика трансформувалася у самостійний напрям фінансового  управління — фінансовий менеджмент, — із того часу відбувається його постійний  розвиток, уточнення предмету та удосконалення  методів дослідження. 
У розвитку західноєвропейського та американського фінансового менеджменту залежно від предмету й основних пріоритетів управління фінансами можна виділити низку етапів.

     Так, зокрема, у 90-ті роки XIX ст. основним предметом  вивчення фінансового менеджменту  були правові аспекти злиття різних компаній, утворення нових фірм, емісія різних цінних паперів з метою  залучення та збільшення капіталу. Об'єктивною передумовою розвитку фінансового  менеджменту у цьому напрямку є стрімкий розвиток товарного ринку  і необхідність концентрації капіталу за допомогою фінансових методів  та важелів.

     Цілком  логічно, що під час економічного спаду в 30-ті роки XX ст. основний акцент фінансового управління кардинально  змістився і основним його предметом  стали засади антикризового управління фінансами фірм. Відповідно, значна увага приділялася розробці інструментарію для діагностики імовірності банкрутства, оцінці ліквідності активів та механізму регулювання ринку цінних паперів з метою пом'якшення негативних наслідків економічного спаду.

     Разом із тим, до кінця 50-х років XX ст. фінансова  справа здебільшого викладалась  як суто пізнавальний, формально встановлений предмет вивчення. І лише з розвитком  теорії аналізу акцент у фінансовому  менеджменті зміщується на прийняття  фінансових рішень щодо вибору оптимальної  структури активів і пасивів  за критерієм максимізації прибутковості  фірми. У цей час з'являється  багато класичних оптимізаційних моделей  управління фінансами суб'єктів  господарювання.

     Таким чином, ретроспективний аналіз зарубіжного  досвіду фінансового менеджменту  дає підстави для висновку, що з  його розвитком все більше уваги  приділяється:

• пошуку шляхів ефективного використання обмежених фінансових ресурсів;
• обґрунтуванню напрямків інвестування коштів в активи з найвищим доходом за мінімального рівня ризику;
• виявлення альтернативних можливостей формування і розподілу фінансових ресурсів та оцінку їх впливу на загальну вартість капіталу;
• збалансування джерел фінансування бізнесу за допомогою позик та продажу цінних паперів;
• вибір оптимальних схем нарахування дивідендів.

     В міру ускладнення системи зовнішніх  і внутрішніх фінансових відносин суб'єктів  господарювання, посилення конкуренції  на фінансових і товарних ринках, глобалізації бізнесу та використання сучасних комп'ютерних  технологій об'єктивною стає потреба  у довгостроковому фінансовому  плануванні та прогнозуванні, використанні нових фінансових інструментів та важелів, розумінні механізму міжнародних  фінансів, розробці спеціальних інформаційних  систем підтримки фінансових рішень.

     Відповідно, в усьому світі розширюється предмет  та ускладнюється інструментарій сучасного  фінансового менеджменту з урахуванням  вимог нового етапу економічного розвитку. На зміну функціональному  підходу, за якого увага окремих  фінансових менеджерів концентрувалась  на удосконаленні процесу виконання  окремих управлінських функцій (планування, організація, мотивація і контроль) відповідно до прийнятої на фірмі  спеціалізації та організаційної структури  управління, приходить системний  підхід, за якого ситуація оцінюється комплексно і всебічно аналізується вплив альтернативних фінансових рішень на стан фінансової рівноваги економічного суб'єкта в короткостроковому і  довгостроковому періодах.

     Якісна  зміна предмету дослідження і  підходів до реалізації фінансового  менеджменту в світовому масштабі не могла не вплинути на процес його формування в Україні та інших  країнах СНД. При цьому об'єктивна  необхідність застосування методів  і принципів фінансового менеджменту  у вітчизняній господарській  практиці глибоко пов'язана з  ходом розбудови ринкової економіки  і розширенням самостійності  суб'єктів господарювання на мікрорівні.

     Залежно від співвідношення в процесі  управління фірмою світового досвіду  та національної специфіки в економічній  літературі виділяють три основні  концепції, а саме:

• концепцію копіювання західної теорії менеджменту,
• концепцію адаптації західної теорії менеджменту,
• концепцію створення вітчизняної теорії менеджменту.

     Враховуючи  основний зміст цих концепцій, слід зазначити, що жодна з них не є  універсальною. Так, незважаючи на значну ефективність західних моделей управління фінансами їх не можна повністю копіювати, враховуючи специфіку формування вітчизняного ринку, нестабільне законодавство, особливості оподаткування, бухгалтерського  обліку та звітності [5, с.31].