Управління фінансовими інвестиціями

• Управління  фінансовими інвестиціями
• 1. Суть і форми
• 2. Методи оцінки ефективності
• 3. Формування портфеля

 

1. Суть  і форми 

    Ефективна діяльність підприємства в довгостроковій перспективі, забезпечення високих  темпів зростання та підвищення конкурентоспроможності в умовах ринкової економіки значною мірою визначається рівнем його інвестиційної активності.

    Інвестиції  підприємства – це вкладення капіталу в усіх його формах у різні об’єкти (інструменти) господарської діяльності підприємства з метою забезпечення зростання його ринкової вартості, а також досягнення іншого економічного або соціального ефекту.

    Ефективне управління інвестиціями передбачає необхідність їх класифікації.

    За  об’єктами вкладення капіталу інвестиції поділяють на реальні (капіталотвірні) та фінансові.

    Реальні інвестиції – це вкладення капіталу в основні засоби для їх відтворення, в інноваційні нематеріальні ак-тиви (інноваційні інвестиції), у запаси товарно-матеріальних цінностей для їх збільшення та інші об’єкти інвестування, пов’язані з операційною діяльністю або покращенням умов праці.

    Фінансові інвестиції – це вкладення капіталу в різні фінансові інструменти.

    Фінансове інвестування здійснюється підприємством у різних формах.

    Перша форма фінансового інвестування – вкладення капіталу в статутні фонди асоційованих, дочірніх або спільних підприємств – тісно пов’язана з операційною діяльністю підприємства. Для забезпечення міцності господарських зв’язків з постачальниками сировини й матеріалів підприємство може брати участь у формуванні їх статутного капіталу, для розширення ринків збуту продукції – вкладати капітал у підприємства торгівлі. Така форма фінансового інвестування деякою мірою заміщає реальне інвестування, але є менш капіталоємною. Основною її метою є не отримання високого інвестиційного прибутку, а створення фінансового впли-ву на підприємства для забезпечення стабільного опера-ційного прибутку.

    Друга форма – вкладення капіталу в дохідні види гро-шових інструментів – спрямована на ефективне тимчасове використання грошових активів підприємства й вияв-ляється через вкладення їх на депозити в комерційні банки. Її звичайно застосовують для короткострокового інвестування з метою отримання інвестиційного прибутку.

    Третя форма – вкладення капіталу в дохідні види фондових інструментів – характеризується вкладенням капіталу в різні види цінних паперів, які вільно обертаються на фондовому ринку. Метою такого інвестування є, по-перше, отримання інвестиційного прибутку, по-друге, досягнення фінансового впливу на окремі компанії (через придбання контрольного або достатньо вагомого пакету акцій).

    Політика  управління фінансовими інвестиціями бу-дується на виборі найефективніших  фінансових інстру-

ментів  вкладення капіталу. Для її формування потрібно декілька етапів:

    1) аналіз стану фінансового інвестування за попередні періоди (вивчення обсягів, форм та ефективності фінансового інвестування на підприємстві);

    2) визначення обсягу фінансового  інвестування в пла новому  періоді; 

3) вибір  форм фінансового інвестування;

    4) оцінка інвестиційних властивостей окремих фінансових інструментів;

5) створення  портфеля фінансових інвестицій.

2. Методи  оцінки ефективності 

    Оцінка  ефективності фінансових інструментів має деякі особливості.

    По-перше, при фінансовому інвестуванні, на відміну від реального, у сумі отриманого грошового потоку відсутній показник амортизації. Тому основу грошового потоку становлять суми відсотків, які складаються періодично (на вклади в статутні фонди, на вклади на депозитні рахунки, з облігацій і дивідендів з акцій).

    По-друге, фінансові активи продаються або пога-шаються в кінці терміну їх використання підприємством за ринковою ціною на той момент або за обумовленою фіксованою ціною. Тому до складу грошового потоку, що повертається власникові фінансового інструмента, входить вартість їх реалізації в кінці терміну використання.

    Окрім цього, інвестор сам обирає очікувану  норму прибутку від фінансових інвестицій з урахуванням ризику. Ця норма  залежить від стратегії інвестора: консервативний інвестор віддає перевагу фінансовим інструментам з невисоким рівнем ризику, а це озна-чає отримання ним невисокої норми інвестиційного прибутку, натомість агресивний інвестор обирає ризиковані фінансовані інструменти з високою нормою прибутку.

    Очікувана норма прибутку задається самим інвестором, тому цей показник формує й суму інвестицій у той чи інший фінансовий інструмент, які повинні за-безпечити очікуваний прибуток. Ця розрахункова сума інвестиційних витрат і є реальною вартістю фінансового інструмента.

    Якщо  фактична сума витрат на інвестування певного фінансового інструмента перевищуватиме його реальну вартість, то ефективність фінансового інвестування знизиться (інвестор не отримає очікуваного прибутку), і навпаки.

    Принципова  модель оцінки реальної вартості фінансового  інструмента має такий вигляд:

 

де Γ_{п t} – очікуваний повернений грошовий потік t-го періоду, грн.; t – період формування повернення потоків, міс. (років); і – очікувана норма прибутку за фінансовим інструментом, частка одиниці.

    Є деякі відмінності формування поверненого грошового потоку за борговими й майновими цінними паперами. До таких фінансових інструментів традиційно належать облігації та акції. Саме вони є основними інструментами формування капіталу для одних підприємств і напрямами його розміщення для інших

    Облігація – це основний вид боргових зобов’язань, за якими позичальник (емітент) повинен сплатити певну суму кредиторові (власникові) по завершенні визначеного строку й частину доходу, що нараховується за фіксованим або плавним відсотком, який установлюється правилами емісії. Тому облігації належать до цінних паперів з фіксованим доходом. Емітентами можуть виступати держава, підприємство, іноземні організації. Існують коротко- (до 1 року), середньо- (від 1 до 7 років) і довгострокові (від 7 і до 50) років облігації.

    Акція – цінний папір, що свідчить про внесення паю до статутного капіталу акціонерного товариства й дає пра-во на отримання прибутку у вигляді дивідендів, на участь в управлінні підприємством й отримання частки майна в разі його ліквідації. Має необмежений термін обігу.

    Моделі  оцінки вартості облігацій побудовані на таких вихідних показниках: а) номінал  облігації; б) сума, що виплачується з  облігації за відсотком; в) очікувана  норма інвестиційного прибутку (норма  дохідності) з об-лігації; г) кількість періодів виплат до строку погашення облігації.

    Для оцінки вартості класичної облігації (з періодичною виплатою відсотків) застосовують таку модель:

 

 _n ,

де Г_куп – сума, яка сплачується кожного періоду за заявленою ставкою відсотка (добуток номіналу Н на купонну дохідність j); Н – номінал облігації, який підлягає погашенню в кінці терміну її обігу; i_обл – очікувана норма дохідності; n – кількість періодів, що залишаються до строку погашення облігації.

    Вартість  облігації з виплатою всієї суми відсотків при її погашенні розраховують за формулою

 

де Г_{куп n} – сума, яка підлягає виплаті в кінці терміну обігу за нарахованим відсотком.

    Вартість  облігації, яка реалізується з дисконтом  без виплати відсотків, оцінюють за співвідношенням

    Очікувану норму дохідності з кожного виду облігацій можна розрахувати, якщо замінити показник реальної вартості облігації на фактичну ціну її реалізації на фондовому ринку.

    Для облігацій з періодичною виплатою відсотків очікувана норма дохідності становитиме

 

де  j – купонна дохідність; Ц_р – ринкова (фактична) ціна на фондовому ринку.

    Для облігацій з виплатою всієї суми відсотків при погашенні очікувану  норму дохідності визначають за формулою

де  j_n – купонна дохідність за п-й період, за якою буде нара-хована сума до сплати за облігацією під час її погашення.

Очікувана дохідність за облігаціями без виплати  відсотків становить 

    Моделі  оцінки вартості акцій побудовані на таких показниках: а) сума дивідендів, яка передбачається в певному періоді; б) очікувана ринкова вартість акції наприкінці терміну її реалізації (якщо акція використовуватиметься впродовж певного періоду); в) очікувана норма дохідності з акцій; г) кількість періодів володіння акцією.

    Реальну вартість акції, що використовується впродовж певного періоду, обчислюють за виразом

 

де  D_t – сума дивідендів в t-му періоді; Ц_р – ринкова вартість акції в період її реалізації; і_акц – очікувана норма дохідності з акцій; п – кількість розрахункових періодів.

    Модель оцінки реальної вартості акцій має декілька різновидів:

    1) для акцій з постійним рівнем  дивідендів використовують співвідношення 

Р_акц1 = D /i_акц,

де  D – щорічні дивіденди;

    2) вартість акцій з дивідендами,  що постійно зрос-тають, оцінюють  за моделлю Гордона

 

де  D_ост – сума останнього виплаченого дивіденду; Т_{пр. див} – темпи приросту дивідендів;

    3) вартість акцій з мінливим  рівнем дивідендів розраховують  як 

 

тобто

 

    Дохідність  акції, або ефективність інвестицій в акцію, обчислюють за формулою

де Ц_прод – ціна продажу акції (ринкова); Ц_придб – ціна, за якою придбано акцію; D_сум – сума дивідендів, отриманих за час володіння акцією.

3. Формування  портфеля 

Фінансові інвестиції безпосередньо пов’язані  з «портфельною теорією». Вона ґрунтується  на тому, що більшість інвесторів обирають не один об’єкт фінансового інвестування, а декілька. Цілеспрямований відбір таких об’єктів становить собою процес форму-вання інвестиційного портфеля, призначеного для здійснення інвестиційної діяльності відповідно до розробленої стратегії підприємства. Набір цінних паперів, що є в інвестора, називається портфелем цінних паперів.

    Розрізняють декілька типів портфелів цінних паперів:

    портфелі  зростання орієнтовані на цінні папери, ринкова вартість яких швидко зростає на фондовому ринку; мета таких портфелів полягає у збільшенні капіталу інвесторів;

    портфелі  доходу формуються з огляду на високу поточну віддачу, тобто отримання достатньо високих дивідендів;