Управління механізмом капіталізації підприємства

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ  ОСНОВИ КАПІТАЛІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

 

 

 

1. Економічна суть капіталізації підприємств та фактори що впливають на її рівень.

 

 

Одним із важливих чинників фінансової стабілізації економіки  будь-якої держави є об’єктивний  процес нарощування потенціалу вітчизняного бізнесу, наслідком якого, як правило, є капіталізація господарюючих  суб’єктів. Ріст капіталізації виступає не лише показником покращення фінансового  стану підприємств і організацій, але й умовою зміцнення їх фінансової стійкості. Управління капіталізацією, використання її інструментів на внутрішньогосподарському, регіональному та макроекономічному  рівнях – одна з актуальних фінансово-економічних  проблем, що гостро стоїть в українському суспільстві в останні роки і  сьогодні, нажаль, ускладнюється процесами  розгортання фінансової кризи в  державі. Однак недооцінка теорії і  практики капіталізації, нерозуміння  і невикористання її інструментарію може призвести до ще більш негативних наслідків у стані вітчизняної  економіки. Тому саме в кризових умовах, а також враховуючи членство України  в СОТ, вітчизняні підприємства рано чи пізно вимушені будуть конкурувати  з іноземними компаніями, які, безумовно, мають не лише більше досвіду успішної діяльності в ринкових умовах з використанням  широкого набору фінансових інструментів, але й, як правило, володіють значними матеріальними, корпоративними та інноваційними  ресурсами. Еволюція трактування сутності дефініції "капіталізація" охоплює такі періоди:

1-й період - початок ХІХ  століття. В рамках марксистської  теорії капіталізація визначається  як процес накопичення капіталу  шляхом капіталізації прибутку, що призначений для розширення  виробництва, з однієї сторони,  та як потік майбутньої вартості, що розрахована з урахуванням  ставки відсотку, тобто як капіталізація ринкової вартості [1].

2-й період - кінець ХІХ  - початок ХХ століття. Представники  неокласичного напряму економічної  теорії доповнили своїх попередників, і капіталізацію розуміли як  процес створення та накопичення  вартості, яка приносить ефект  з дохідністю, що рівна ставці  відсотку, розмір якого визначається  визначеною продуктивністю капіталу [1].

Епоха кейнсіанства зробила  новий крок у вивченні капіталізації  як економічної категорії. Згідно з  її теорією капіталізація базується  на накопичуванні капіталу за допомогою  грошового обороту. В результаті завершення виробничого циклу частина  створеного грошового доходу споживається, а інша частина спрямовується  на підтримання та розвиток активів  і таким чином накопичується.

Кінець ХХ століття. З  другої половини ХХ століття процес дослідження  сутності цього терміну гальмується. Парадокс полягає в тому, що тривалий час слово "капіталізація" майже  не вживалося, причому не лише у вітчизняній  науковій літературі, а й за кордоном; Сьогодення: спостерігається зростання  інтересу як вітчизняних, так і зарубіжних науковців до сутності та значення капіталізації підприємства як економічної  категорії [1].

Дослідивши особливості  трактування капіталізації сучасними  економістами, зазначимо, що сьогодні найчастіше її розуміють як:

1) процес формування капіталу юридичної особи;

2) показник ринкової вартості  компанії на фондовому ринку,  що визначається як добуток  суми цінних паперів емітента, випущених в обіг на їх ринкову ціну;

3) компенсація разових  витрат, що виражають вкладання  капіталу, за рахунок накопичення  річного прибутку, а не за рахунок  реалізації продукції;

4) перетворення чистої  доданої вартості на капітал,  тобто використання її на розширення виробництва;

5) процес утворення фіктивного  капіталу у вигляді акцій, облігацій,  заставних листів іпотечних банків;

6) перетворення майна на грошовий капітал.

В економічному тлумачному словнику під капіталізацією розуміється  процес визначення вартості об’єкта  оцінки на підставі чистого операційного або рентного доходу від його використання.

В економічній енциклопедії за редакцією Мочерного С.В. капіталізація трактується як процес використання частини додаткової вартості на розширення капіталістичного виробництва, а також як процес вкладання частини доходів у цінні папери й отримання на них прибутку у формі відсотка [3].

Дещо інше визначення дає  Побурко О.Я. Учений стверджує, що дана категорія відображає процес трансформації власних та залучених коштів, а також коштів, які отримуються завдяки реструктуризації, у капітал підприємства [11].

Перший напрям досліджень пов’язаний з працями всесвітньовідомого економіста Карла Маркса. В якості основи дослідження тлумачень капіталізації  лежить його теорія, яка вперше детально розглянула економічну природу капіталу та капіталізації як певну систему  соціально-економічних відносин. Другий напрям досліджень визначень капіталізації  як економічної категорії базується  на працях багатьох сучасних економістів, зокрема таких як Дедкова М.В., Козоріз М.А., Мочерний С.В., Осовська Г.В., Побурко О.Я., Шевченко Н. В.. В даному випадку капіталізація трактується як процес трансформації доходів у капітал. Автори третього напряму досліджень трактують капіталізацію виключно з фінансової сторони діяльності підприємства, тобто як процес приросту фінансового капіталу (Бектенова Д.Ч., Гальцева О.В., Гільфердінг Р., Невський І. О.). Праці авторів, що відносяться до четвертого напряму, присвячені дослідженню капіталізації як показника оцінки ринкової вартості підприємства (Барунов Г.Я., Єжов Ю.В., Ідрисов Ш.М., Казинцев В.В., Корольова О.О., Овсянникова О.М., Челноков А. С.).

Більш повніше економічний  зміст капіталізації проявляється у специфічних функціях, які вона виконує:

1) оцінююча тобто відображення  оцінки фінансово-господарської  діяльності підприємства з метою  вивчення її ефективності та  виявлення наявних резервів, відповідність  діяльності підприємства міжнародним  критеріям ефективності;

2) прогностична - слугує індикатором  майбутнього стану підприємства; основний зміст даної функції  полягає в оцінюванні потенціалу підприємства;

3) мобілізаційна - полягає  у залученні ресурсів для цілей  організації, розширення виробництва,  швидкого освоєння сучасних технологій  тощо;

4) розподільча - зміст  даної функції полягає в ефективному  розподілі усіх залучених ресурсів  на розвиток та розширення  діяльності підприємства, тобто  здійснення процесу капіталізації,  збалансованість економічної діяльності  підприємства;

5) стратегічна - полягає  у виборі перспективних напрямків  діяльності підприємства, що зорієнтовані  на довгострокову перспективу,  досягнення конкурентних переваг  підприємством та забезпечення  стабільного ефективного функціонування, утримання своїх позицій на  ринку;

6) стимулююча - виступає стимулятором  економічного, науково-технічного розвитку підприємницької діяльності [6].

 

 

1.2 Методологічні  основи оцінки рівня капіталізації  підприємств

 

 

Коефіцієнт капіталізації (capitalization ratio) - це показник, що порівнює розмір довгострокової кредиторської заборгованості із сукупними джерелами довгострокового фінансування, що включають крім довгострокової кредиторської заборгованості власний капітал організації. Коефіцієнт капіталізації дозволяє оцінити достатність у організації джерела фінансування своєї діяльності у формі власного капіталу.

Коефіцієнт капіталізації  входить в групу показників фінансового  левериджу - показників, що характеризують співвідношення власних і позикових  коштів організації

Даний коефіцієнт дозволяє оцінити підприємницький ризик. Чим вище значення коефіцієнта, тим  більше організація залежна в  своєму розвитку від позикового капіталу, тим нижче фінансова стійкість. У той же час, більш високий  рівень коефіцієнта говорить про  більшу можливої ​​віддачі від власного капіталу (більш висока рентабельність власного капіталу).

Коефіцієнт капіталізації  розраховується як відношення довгострокових зобов'язань до суми довгострокових зобов'язань і власного капіталу організації:

Кк= Дз/(Дз + Вк)                                     (1.1)

Коефіцієнт капіталізації - важливий показник фінансового левериджу  компанії, що відображає структуру  джерел довгострокового фінансування. В даному випадку капіталізація  компанії (не плутати з ринковою капіталізацією) розглядається як сукупність двох найбільш стійких пасивів - довгострокових зобов'язань і власних коштів.

У зарубіжній та вітчизняній  практиці оцінку вартості майна найбільшого поширення отримали три методичні підходи, котрі оцінюють вартість підприємства:

1. підхід, заснований на оцінці вартості майна підприємства (майновий підхід або витратний підхід);
2. підхід, заснований на аналізі ринкової вартості аналогічних підприємств (порівняльного або ринкового підходу);
3. підхід з погляду прибутковості підприємства (дохідного підходу).

Майновий (витратний) підхід. Згідно з майновим підходом вартість підприємства розраховується як сума вартостей усіх активів (основних засобів, запасів, вимог, нематеріальних активів тощо), що становлять цілісний майновий комплекс, за мінімум зобов'язань. Основним джерелом інформаціїза цього підходу є баланс підприємства, і відповідно рівень капіталізації підприємства за цього підходу залежить від обсягу реального капіталу підприємства.

Оцінка вартості підприємства на базі активів заснована на так  званому принципі субституції, згідно з яким вартість активу не повинна перевищувати ціни заміщення всіх його складових. У рамках цього підходу розрізняють такі основні методи:

• витратний метод (оцінка за відновною вартістю активів);
• метод розрахунку ліквідаційної вартості;
• метод балансової вартості;
• метод скоригованої балансової вартості;
• метод заміщення.

В основу витратного методу покладено принцип корисності і заміщення. Він ґрунтується на тезі, що потенційний покупець не заплатить заоб'єкт більшу ціну, ніж його можливі сукупні витрати на відновлення об'єктiв поточному стані та в діючих цінах, що забезпечуватиме його власнику подібну корисність. У рамках витратного методу основна оцінка базується навідновлювальній вартості активів.

Метод ліквідаційної вартості використовується:

• при банкрутстві і ліквідації підприємства;
• при оцінці заявок на покупку підприємства;
• при експертизі шахрайських угод щодо передачі прав власності третім особам;
• при експертизі програм реорганізації підприємства;
• при санації підприємства без судового розгляду;
• при виробленні плану погашення боргів підприємства-боржника, яке опинилося під загрозою банкрутства.

Ліквідаційна вартість показує, скільки коштів залишається після  ліквідації підприємства, продажу його активів і виплати боргів. Термін визначення ліквідаційної вартості становить від 2 місяців до 2 років, залежно від ліквідності активів підприємства і охоплює: час підготовки активів до продажу,час доведення інформації про продаж до потенційних покупців, час на обміркування рішення про покупку, час на покупку, час на перевезення (доставку) .

Метод балансової вартості базується на оцінці потенціалу підприємства, накопиченого в результаті минулого. Чиста балансова вартість підприємства розраховується за формулою:

                  ЧБВ = А – За – З,                             (1.2)

де ЧБВ – чиста балансова вартість підприємства;

А – активи;

За – всі види зносу активів;

З – зобов'язання підприємства (кредити, позики, рахунки).

 Цей метод дає змогу швидко, просто й ефективно установити, якими активами по суті володіє підприємство за умови правильної облікової ставки.

Однак варто мати на увазі, що він базується на даних про  активи за цінами їхнього придбання, що непридатні, якщо вартість підприємства визначається в умовах високої інфляції, оскільки вартість матеріальних активів виявляється заниженою. Крім цього, частина активів може виявитися нереалізованими на ринку.

Метод скоригованої балансової вартості на відміну від попереднього методу враховує величину переоцінки фондів підприємства:

              СЧБВ = А – За + П – З                             (1.3)

де П – величина переоцінки фондів підприємства.

Для стабільно працюючих  підприємств, що не планують закрити  в майбутньому, скориговано чисту балансову вартість, котра досить надійно відображає нижню границю його цін.

Метод заміщення містить у собі визначення економічної вартості майна підприємства шляхом установлення вартості заміщення оцінюваної власності з урахуванням виправлень на її фізичний і моральний знос. Чиста вартість заміщення активів визначається за формулою:

             ЧВЗА = Ца – Фз – Мз                             (1.4)

де Ца – поточна ціна аналогічних активів на ринку;

Фз – фізичний знос;

Мз моральний знос.

Ринковий (порівняльний) підхід. Ринковий метод базується на пошуку підприємств, аналогічних аналізованому, котрі були недавно продані, тобто ринкова ціна яких відома. При визначенні ступеня порівняння підприємств найбільш важливим є фактори, що найбільшою мірою визначають їхню ринкову ціну: доходи підприємств, фінансова стійкість, ціна їхніх активів, обсяг продажів, структура капіталу, якість керування і т.і. Інколи вибирають кілька підприємств, чия діяльність деякою мірою аналогічна розглянутому підприємству. Отримана інформація групується відповідно до її значимості. Ринковий підхід містить у собі три основні методи: