Управління прибутком

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат на тему:

Управління  прибутком 

План

1. Інформаційне забезпечення управління прибутком
2. Формування прибутку від фінансово-господарської діяльності підприємства
3. Управління розподілом прибутку підприємства
4. Політика виплати дивідендів

 
 
 

     Система управління прибутком є складовою частиною загальної системи управління підприємством. Ефективність будь-якої управлінської системи в значній мірі залежить від достовірного, повного та своєчасного інформаційного забезпечення. Чим більше диверсифікована операційна, інвестиційна та фінансова діяльність підприємства, тим вища роль відводиться якісній інформації для прийняття управлінських рішень у сфері формування та використання прибутку.

     Формування  системи інформаційного забезпечення керування прибутком підприємства являє собою процес цілеспрямованого підбору відповідних інформативних показників для використання в процесі аналізу, планування і прийняття оперативних управлінських рішень. Ці показники формуються за рахунок зовнішніх (що знаходяться поза підприємством) і внутрішніх джерел інформації.

     Зміст системи інформаційного забезпечення керування прибутком, її широта і  глибина визначаються галузевими особливостями  діяльності підприємств, їхньою організаційно-правовою формою, обсягом і ступенем диверсифікованості господарської діяльності і поруч інших умов. При цьому вся сукупність показників, що включаються в систему інформаційного забезпечення керування прибутком, вимагає проведення їхньої попередньої класифікації.

     Система показників інформаційного забезпечення керування прибутком, формованих із внутрішніх джерел, також поділяється на три основні групи (рис.3.1).

       Система показників фінансового  обліку підприємства групи становить  основу інформаційної бази поточного  керування прибутком підприємства. На  

     основі  цієї системи показників виробляється узагальнений аналіз, прогнозування  і поточне  планування прибутку.

Рисунок 3.1. – Система показників інформаційного забезпечення управління прибутком, які  формуються з внутрішніх джерел.

    Перевагою показників цієї групи є їхня уніфікованість, тому що вони базуються на загальноприйнятих стандартизованих принципах обліку (що дозволяє використовувати типові технології й алгоритми фінансових розрахунків за окремими аспектами формування і розподілу прибутку, а також порівнювати ці показники з іншими аналогічними підприємствами); чітка регулярність формування (у встановлені нормативні терміни); високий ступінь надійності (звітність, сформована на базі фінансового обліку, видається зовнішнім користувачам і підлягає зовнішньому аудиту).

     У той же час інформаційна база, сформована на основі фінансового обліку, має  і певні недоліки:

• відображення інформативних показників лише по підприємству в цілому (що не дозволяє використовувати її при прийнятті управлінських рішень за окремими сферами діяльності, центрах відповідальності, видах продукції і т.п.);
• низька періодичність розробки (як правило, один раз на квартал, а окремі форми звітності — тільки один раз на рік);
• використання тільки вартісних показників (що ускладнює аналіз впливу зміни цін на формування прибутку).

     Показники управлінського обліку підприємства можна  розраховувати завдяки переходу підприємств нашої країни до загальноприйнятої  в міжнародній практиці системи  управлінського обліку, що дозволяє істотно  доповнити облік фінансовий. Він являє собою систему обліку всіх необхідних показників, що формують інформаційну базу оперативних управлінських рішень (в основному, в галузі керування формуванням і використанням прибутку) і планування діяльності підприємства в майбутньому періоді.

     У порівнянні з фінансовим управлінський  облік має наступні основні переваги: він відображає не тільки вартісні, але і натуральні значення показників, забезпечує періодичність представлення  результатів управлінського обліку, цілком відповідає потребі в інформації для прийняття оперативних управлінських рішень; цей облік може бути структуризованим у будь-якому розрізі – за центрами відповідальності, видами діяльності і т.п.; показує окремі активи з урахуванням темпів інфляції, вартості грошей у часі і т.п. Результати цього обліку є комерційною таємницею підприємства і не повинні даватися зовнішнім користувачам.

     У процесі побудови системи інформаційного забезпечення керування прибутком  управлінський облік покликаний формувати групи показників, що відображають обсяги діяльності, суму і склад витрат, а також суму і склад одержуваних доходів. Ці групи показників формуються у процесі управлінського обліку за відповідними ознаками (рис. 3.1).

     Управлінський облік формується індивідуально  на кожному підприємстві і повинен бути підпорядкований завданням інформативного забезпечення процесу оперативного керування формуванням і використанням прибутку.

     Нормативно-довідкові  показники включають різні норми  і нормативи, розроблені в рамках самого підприємства, — нормативи чисельності; нормативи витрат часу; нормативи обслуговування; нормативи питомих витрат сировини і матеріалів; норми списання малоцінних і швидкозношуваних предметів і т.п. Ця система показників доповнюється різними довідково-нормативними показниками, що діють у цілому чи в країні, чи в галузі, у якій здійснює свою діяльність підприємство, — норми амортизаційних нарахувань; норми відрахувань прибутку в резервний  фонд; ставки податків, зборів та інших обов'язкових платежів; терміни сплати податків, страхових зборів, відсотків за кредит; розмір установлених державою мінімальної заробітної плати і соціальних пільг.

     Нормативно-довідкові  показники формуються в розрізі  чотирьох блоків (рис. 3.1). Використання всіх показників, що становлять інтерес, сформованих із зовнішніх і внутрішніх джерел, дозволяє створити на кожному підприємстві цілеспрямовану систему інформаційного забезпечення, орієнтовану як на прийняття стратегічних рішень, так і на ефективне поточне й оперативне керування формуванням і використанням прибутку.

     У процесі управління прибутком підприємства важлива роль відводиться формуванню прибутку з операційної діяльності. Основу операційної діяльності більшості  підприємств становлять виробничо-комерційна та торгова діяльність, які доповнюються інвестиційною та фінансовою видами діяльності.

     Операційна  діяльність підприємства постійно відтворюється  і здійснюється у вигляді замкнутого циклу. Період повного обороту всієї  суми оборотних активів, у процесі  якого відбувається послідовна зміна  їхніх форм, називається операційним циклом.

     Найважливішою характеристикою операційного циклу, що істотно впливає на інтенсивність  формування прибутку, є загальна його тривалість. Вона включає період часу від моменту витрати грошових активів на придбання виробничих запасів сировини і матеріалів до надходження коштів від дебіторів за реалізовану їм готову продукцію. Принципова формула, за якою розраховується тривалість операційного циклу підприємства (П_Ц), має наступний вигляд:

П_Ц = Пда + Ппз + Пнп + Пгп + Пдз,  (3.1)

де   Пда – період обороту грошових активів;

  Ппз  – період обороту виробничих  запасів (сировини,     

 матеріалів);

  П_НП – період перебування оборотних активів у формі незавершеного виробництва продукції;

  Пгп – період обороту запасів  готової продукції;

  Пдз – період інкасації дебіторської заборгованості. 

     Слід  зазначити, що в процесі операційного циклу споживаються не тільки оборотні, але і позаоборотні активи, а також  витрати живої праці. Але дві  останні групи ресурсів у процесі  одного операційного циклу споживаються лише частково, у той час як оборотні активи — цілком. Це і визначає вибір періоду повного обороту оборотних активів як вимірник тривалості одного операційного циклу підприємства.

     З урахуванням послідовності здійснення операційної діяльності, її циклічності, особливостей нормування доходів і витрат, а також інших факторів, процес формування різних видів операційного прибутку може бути представлений у наступному вигляді (рис. 3.2). З наведеної схеми видно, що в процесі здійснення операційної діяльності формуються три види операційного прибутку.

     Механізм  керування операційним прибутком  будується з урахуванням тісного  взаємозв'язку цього показника з  показниками обсягу реалізації продукції, доходів і витрат підприємства. Система  цього взаємозв'язку, що одержала назву "взаємозв'язок витрат, обсягу реалізації і прибутку" [Соst-Vо1umе-Рrofit Rе1аtiоns, СVР], дозволяє виділити роль окремих факторів у формуванні операційного прибутку і забезпечити ефективне керування цим процесом на підприємстві. 

 

Рисунок 3.2 – Схема формування різних видів операційного прибутку підприємства. 

     У системі господарської діяльності підприємства, що забезпечує формування його прибутку, визначене місце займає інвестиційна діяльність, що характеризує процес обґрунтування і реалізації найбільш ефективних форм вкладень капіталу, спрямованих на розширення економічного потенціалу підприємства. Економічний розвиток підприємства, що обумовлює ріст суми прибутку, його інвестиційна активність є взаємообумовленими процесами. Тому відповідна частина прибутку повинна спрямовуватися на забезпечення інвестиційної діяльності.

     Основу  інвестиційної діяльності підприємства становить реальне інвестування. Саме цей напрямок інвестиційної  діяльності дозволяє підприємству розвиватися  найбільш високими темпами, освоювати нові види продукції і підвищувати її якість, успішно проникати на нові товарні і регіональні ринки. На більшості підприємств реальне інвестування є в сучасних умовах єдиним напрямком інвестиційної діяльності. Вибір конкретних форм реального інвестування підприємства визначається завданнями галузевої, товарної і регіональної диверсифікованості його діяльності, можливостями впровадження нових ресурсів і трудозберігаючих технологій, а також потенціалом формування інвестиційних ресурсів.

     Усі форми запланованих реальних інвестицій підприємства розглядаються як сукупність його реальних інвестиційних проектів. Підготовка таких проектів до реалізації вимагає попереднього обґрунтування доцільності їхнього здійснення й ефективності, що досягається.

     Для таких форм реального інвестування, як відновлення окремих видів  устаткування, придбання окремих  видів нематеріальних активів, збільшення матеріальних оборотних активів, що, як правило, не вимагають високих  інвестиційних витрат, обґрунтування  інвестиційних проектів носить форму внутрішнього службового документа (доповідної записки, замовлення і т.п.), у якому викладаються мотивація, об'єктна спрямованість і обсяг інвестування, а також очікувана його ефективність. Для великих реальних інвестиційних проектів обґрунтування доцільності їхньої реалізації пов'язане з розробкою бізнес-планів.

     Фінансові інвестиції, як правило, забезпечують нижчий рівень прибутку, ніж функціонуючі операційні активи підприємства. Вони формують додатковий його приплив у  періоди, коли тимчасово вільний капітал не може бути ефективно використаний для розширення операційної діяльності. Тому фінансові інвестиції розглядаються як активна форма ефективного використання тимчасово вільного капіталу або як інструмент реалізації стратегічних цілей, пов'язаних з диверсифікованістю операційної діяльності підприємства.

      Вкладення капіталу в дохідні види грошових інструментів спрямоване насамперед на ефективне використання тимчасово  вільних грошових активів підприємства. Основним видом грошових інструментів інвестування є депозитний внесок у комерційних банках. Як правило, ця форма використовується для короткострокового інвестування капіталу і її головною метою є генерування інвестиційного прибутку.