Автор: Пользователь скрыл имя, 31 Марта 2013 в 16:41, курсовая работа
Адекватність та ефективність моделі фінансового менеджменту на підприємстві потребам ринкового середовища передбачає органічну інтеграцію до структури такої моделі функціонально-організаційного блоку, на який буде покладено завдання управління сукупністю ризиків, що виникають у процесі здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності суб'єктом господарювання, при цьому управління такими ризиками спрямоване, перш за вcе, на забезпечення стабільності фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, а також підтримання
Вступ
Умови виникнення ризиків у фінансово-господарській діяльності суб’єктів господарювання.
Види ризиків та їхня характеристика.
Моделювання управління ризиками підприємства.
Характеристика основних факторів, що визначають параметри моделі управління ризиками.
Основні кількісні показники, що використовуються в моделі управління ризиками.
Нейтралізація фінансових ризиків у підприємницькій діяльності суб’єктів господарювання.
Поняття нейтралізації та толерантності ризику.
Стратегія уникнення ризику.
Страхування як форма нейтралізації фінансових ризиків.
Диверсифікація як засіб зменшення величини фінансового ризику
Стратегія хеджування ризиків.
Висновки
Список використаної літератури
· виплата дивідендів за корпоративними правами;
· інші цілі, визначені статутними документами та нормативно-правовими актами.
Аналогічно за функціонально-організаційним навантаженням до резервного капіталу суб’єкт господарювання може створювати резервні фонди спеціального призначення у грошовій та матеріальній формі. Підприємство може створювати, зокрема, такі спеціалізовані резервні фонди:
· резервний фонд за гарантійними зобов’язаннями;
· резервний фонд виплат персоналу;
· резервний фонд додаткового пенсійного забезпечення;
· резервний фонд на здійснення реструктуризації;
· резервний фонд за обтяжливими та значними контрактами;
· інші фонди.
На відміну від самострахування
· страхування кредитів (товарних, експортних);
· страхування інноваційних ризиків;
· страхування депозитних ризиків;
· страхування відповідальності;
· страхування на випадок
недосягнення планового рівня рентабельності
та ін.
Застосування в управлінні
ризиками принципів нейтралізації
через їх страхування з метою
обґрунтування емісійної
· випуск та розміщення корпоративних облігацій у формі забезпечених облігацій, виплата основної суми боргу та процентних платежів, за якими забезпечена застава у формі виокремленої, чітко визначеної частини активів такого емітента облігацій або самого емітента як цілісного майнового комплексу;
· випуск та розміщення корпоративних облігацій у формі гарантованих облігацій, виплата основної суми боргу та процентних платежів за такими облігаціями забезпечена солідарною відповідальністю емітента та його гаранта (гарантів), у тому числі страхової компанії.
Отже, підприємство досягає диверсифікації ризику оголошення дефолту, що позитивно сприймається на ринку капіталу ін., відповідно, мінімізує граничну вартість капіталу.
4.4. Диверсифікація як засіб зменшення величини фінансового ризику
Особливим напрямом управління фінансовими ризиками (у частині їх нейтралізації), прийнятих суб’єктом господарювання на утримання, є диверсифікація ризиків – фінансово-математична модель оптимізації прийняття управлінських фінансових рішень з метою зменшення сукупного фінансового ризику за рахунок його усереднення між складовими, що характеризуються різним рівнем специфічного ризику. Загалом під диверсифікацією необхідно розуміти специфічну фінансово-математичну технологію обґрунтування управлінських фінансових рішень щодо розподілу сукупного ризику суб’єкта господарювання шляхом розширення сукупності носіїв такого ризику.
Нейтралізація фінансових ризиків на основі диверсифікації тісно пов’язана із портфельним аналізом, при цьому вона може використовуватися як для диверсифікації фінансових ризиків, що пов’язані з конкретними активами (наприклад, джерела позикового фінансування). Отже, можна говорити про такі форми диверсифікації:
· диверсифікація активів;
· диверсифікація джерел капіталу;
· диверсифікація продукції;
· диверсифікація боргових зобов’язань;
· диверсифікація фінансових вкладень та ін.
У сучасній практиці корпоративних фінансів використовуються два основні критерії диверсифікації – фінансово-математична форма узгодження рівня фінансового ризику суб’єкта господарювання та абсолютної величини цільового показника. У випадку використання в процесі диверсифікації фінансових ризиків прибутковості (рентабельності) як цільового показника можна обґрунтувати такі критерії (обмеження оптимізації):
· по-перше, максимізація рентабельності (цільового показника диверсифікації) за фіксованого максимального рівня фінансового ризику:
де: ƒ(R) – функція цільового показника;
σ – усереднене значення фінансового ризику, отримане в результаті диверсифікації;
σt — максимальний рівень фінансового ризику, рівень якого прийнятний для суб’єкта господарювання в даних конкретних умовах;
· по-друге, мінімізація рівня фінансового ризику та фіксованого мінімального рівня рентабельності (цільового показника) –
де: ƒ(R) – функція цільового показника;
σ – усереднене значення фінансового ризику, отримане в результаті диверсифікації;
Rt – мінімально прийнятний рівень рентабельності (цільового показника), що прийнятний для суб’єкта господарювання в даних конкретних умовах.
4.5. Стратегія хеджування ризиків
Одним із напрямів нейтралізації
фінансових ризиків є активна
стратегія нейтралізації із використанням
похідних цінних паперів або введенням певних застережних
умов до господарських договорів, що забезпечують
прив’язку зміни результуючого показника
до певного індикатора – хеджування ризиків.
У сучасній практиці корпоративних фінансів похідні фінансові інструменти використовуються для страхування ризиків,
що пов’язані із потенційною зміною цін
на певні активи, зокрема зміною валютних
курсів, вартості сировини та матеріалів.
Механізм хеджування фінансових ризиків зміни цін на базові активи полягає в обґрунтуванні управлінських фінансових рішень щодо стратегії здійснення зустрічних торговельних операцій з купівлі-продажу базових активів на основі сукупності похідних фінансових інструментів. До таких інструментів відносять:
· форвардні контракти;
· ф’ючерсні контракти;
· опціони;
· своп-контракти;
· варранти та ін..
Аналізуючи особливості
формування стратегій хеджування фінансових
ризиків на основі зазначених вище
похідних цінних паперів, необхідно
наголосити на наявності функціонально-
· по-перше, ідентифікація носія фінансового ризику – базового активу, щодо якого існує достатньо високий рівень імовірності зміни масштабу цін, що, відповідно, формує загрозу негативного впливу на фінансово-господарську діяльність суб’єкта господарювання і, відповідно, вимагає її нейтралізації (хеджування);
· по-друге, обґрунтування типу інструменту хеджування ідентифікованого фінансового ризику та однозначне визначення ринкової позиції стосовно такого інструменту;
· по-третє, оцінка адекватності
абсолютної величини хеджу та її достатності
для попередження (або покриття)
потенційних збитків
Невідповідність особливостей використання похідного фінансового інструменту визначеним критеріям дає змогу ідентифікувати його як спекулятивний.
Варіантом хеджування ризиків при обґрунтуванні емісійної стратегії суб’єкта господарювання на ринку корпоративних облігацій може вважатися введення застережень щодо визначення відносної величини регулярного купону, що виплачується підприємством власнику такої облігації. Отже, підприємство може випустити та розмістити такі види корпоративних облігацій:
· корпоративні облігації із фіксованим купоном. Дана форма фіксації величини купона за облігаціями дає змогу уникнути різкого зростання вартості залучення капіталу на ринку, однак підприємство повністю несе ризики, пов’язані з різким падінням процентної ставки, і, відповідно, необхідністю ”переплачувати”;
· корпоративні облігації із плаваючим купоном. За такого варіанта фіксації величини купона за корпоративними облігаціями (прив’язка до фінансового індикатора) підприємство має можливість у певний спосіб перерозподілити ризики із власником такої облігації шляхом періодичного перегляду величини регулярного купонного платежу;
· корпоративні облігації із плаваючим купоном, із установленим максимумом величини купона дають змогу суб’єкту господарювання суттєво зменшити (залежно від величини встановленого максимуму) втрати, пов’язані із ризиком зростання вартості обслуговування залученого капіталу;
· корпоративні облігації із плаваючим купоном, із установленим мінімумом величини купона. Дана форма фіксації величини купонного платежу емітента використовується з метою підвищення інвестиційної привабливості облігацій, оскільки гарантує певний мінімальний рівень доходу власників таких облігацій;
· корпоративні облігації із плаваючи купоном, із установленим коридором зміни (мінімумом та максимумом) величини купона.
Використання різних методів визначення величини купона дає змогу підприємству (як емітенту, так і інвестору) управляти ризиком зміни процентних ставок на ринку капіталу, оскільки плаваючий купон прив’язується до певного індикатора (на західних ринках капіталу найчастіше використовується ставка LIBOR).
ВИСНОВОК
В господарській та фінансово-економічній
діяльності суб’єкта під ризиком розуміють
“усвідомлену можливість небезпеки виникнення непередбачених
втрат очікуваного прибутку, майна, грошей
у зв’язку з випадковими змінами умов
економічної діяльності, несприятливими
обставинами. Вимірюють частотою, ймовірністю
виникнення того чи іншого рівня втрат.”
Для ефективного управління
фінансовими ризиками необхідно чітко
визначити джерела їх утворення та розробити
дієві заходи для запобігання негативним
наслідкам та зниження несприятливого
впливу фінансових ризиків.
Основними причинами виникнення ризику
є:
- відсутність послідовного довгострокового
планування, що гальмує виробничо-господарські
процеси підприємств;
- неритмічність і недостатність фінансування
державних підприємств та відсутність
і важко доступність фінансових ресурсів
для приватних організацій, що не дає змоги
виконувати заплановані обсяги робіт
щодо виробничо-господарської діяльності
та розвитку;
- неліквідність запасів і готової продукції,
що зменшує обсяг його обігових коштів;
- відсутність кваліфікованого персоналу
середнього рівня управління.
- високий рівень корупції;
- бюрократичність в управлінні;
- значний рівень дебіторської і кредиторської
заборгованості між підприємствами;
- негативні наслідки світової фінансово-економічної
кризи для економіки країни;
- висока інфляція;
- низький рівень інноваційної активності
підприємств, тощо.
Шляхи покращення управління ризиком
неплатоспроможності підприємства є в
провадженні наступних заходів:
- аналіз грошових активів підприємства
в попередньому періоді. Основною метою
цього аналізу є оцінка суми й рівня середнього
залишку грошових активів з позицій забезпечення
платоспроможності підприємства, а також
визначення ефективності їхнього використання;
- вибір ефективних форм регулювання середнього
залишку грошових активів;
- максімізація чистого грошового потоку;
- забезпечення рентабельного використання
тимчасово вільного залишку грошових
активів;
- побудова ефективних систем контролю
за грошовими активами підприємства;
- формування процедури інкасації поточної
дебіторської заборгованості;
- забезпечення використання на підприємстві
сучасних форм рефінансування поточної
дебіторської заборгованості;
- побудова ефективних систем контролю
за рухом і своєчасною інкасацією поточної
дебіторської заборгованості.
Виходячи з вище сказаного можна стверджувати, що
ефективне забезпечення моделі управління фінансовими ризиками передбачає, зокрема, вирішення таких проблемних питань:
· аналіз умов виникнення і формування комерційних ризиків та
визначення факторів, що зумовлюють їх абсолютну величину;
· класифікація комерційних ризиків та їх взаємозв’язок із
фінансово – господарською діяльністю суб’єкта господарювання;
· формулювання критеріїв
прийняття управлінських
· формування концепції управління ризиками суб’єкту
господарювання, що відповідає потребам його фінансово – господарської діяльності.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ДІТЕРАТУРИ: