Фразеологический компонент во фразеологических единицах немецкого и украинского языков: сравнительный анализ и специфика перевода

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

 

 

 

ФІЗІОЛОГІЧНИЙ КОМПОНЕНТ У ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЯХ НІМЕЦЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ:ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ТА СПЕЦИФІКА ПЕРЕКЛАДУ

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

6.020303 – “Філологія”

 

 

Виконавець:

Студентка групи                                                         Яновська Ю.С.              

                                                                 

Керівник:

К.філол.н.,доц.      Подвойська О.В.

                                                           

 

 

 

 

 

Херсон – 2012 
ЗМІСТ

 

ВСТУП

 

Фразеологія у перекладознавстві  посідає одне з провідних місць. Фразеологія є одним з яскравих та дієвих засобів мови. Метафоричність, емоційність, експресивність – всі ці якості фразеологізмів надають мові образності та виразності. Фразеологія та перекладазнавство – молоді науки, які останнім часом почали привертати увагу багатьох дослідників,[7, с. 8]але також вони відображають не тільки світогляд народу, його ментальні особливості, а й також усю складність і багатогранність мови. На фразеологізми припадає особливе стилістичне навантаження у мовній тканині художнього твору. Вони є надзвичайно ваговим компонентом загального арсеналу мовних засобів зображення [7, с. 10].

Складність та вагомість  фразеологізмів є причинами інтенсивності  досліджень мовознавців у сфері  фразеології, таких як: Б. Ажнюк, С.Ахманова, Р. Будагов, О. Бабкін, І. Білодід, В. Виноградов, П. Горецький, В. Жуков, Р. Зорівчак, М. Копиленко, В. Кононенко, В. Лазаревич, В. Мокієнко, Г. Базарян, З. Попова, Л. Ройзензан, А. Райхштейн, Л. Скрипник, В. Телія, Г. Удовиченко, О. Чередниченко та багатьох інших.

Актуальність  дослідження полягає у необхідності поглиблювати розширювати знання в галузі дослідження фразеології та перекладу німецьких фразеологізмів українською мовою. Адже суперечливі питання перекладу фразеологізмів тільки за останнє десятиріччя набули певної теоретичної завершеності. А також мало уваги приділяється перекладу фразеологізмів, дослідженню їхнього фізіологічного компонента, порівнянню їх в межах двох мов.

Мета роботи –виявити спільні та відмінні фізіологічні еквіваленти   фразеологізмів української та німеуької мов, та встановити  їх специфіку перекладу.

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити наступний ряд завдань:

1. Надати характеристику типам фразеологізмів;
2. Класифікувати фразеологізми за фізіологічним компонентом;
3. Провести порівняльний аналіз фразеологізмів німецької та  української мови;
4. Розкрити способи перекладу фразеологізмів з однієї мови на іншу.

 

Об’єктом дослідження є німецькі та українські фразеологізми з фізіологічним компонентом.

Предметом даної роботи є виявлення специфіки перекладу фразеологізмів з найбільш поширним фізіологічним копмонентом: глова, шия, серце, ноги.

Для досягнення поставленої  мети в роботі було використано наступні методи:

1. Систематизації - для інвентаризації фразеологізмів з фізіологічним компонентом
2. Описовий – для надання точної характеристики фразеологізмам і повного опису фізіологічних компонентів
3. Зіставний – виявлення спільні та відмінні рис у лексико семантичному полі фразеологічних одиниць двох зіставних мов.

Матеріалом дослідження слугували фразеологізми вибрані зі словників та посібників.

Практичне значення полягає у тому, що отриманні результати даної роботи можна використати при написанні курсових, наукових робіт з лексикології та перекладознавства, а також використовувати при вивченні, дослідженні та перекладі фразеологізмів.

 

РОЗДІЛ 1

ХАРАКТЕРИСТИКА  ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ

 

 

Українські лінгвісти  дають таке визначення фразеологізмам: "Сталими називаються такі сполучення слів, які мають смислову єдність, не розкладаються на частини і вживаються в мові як цілісні одиниці" [4, с. 77].

Значення слів і фразеологічних одиниць визначається характером елементів, які входять в їх склад. Щодо компонентів  ФО, то лінгвісти дотримуються протилежних  поглядів. Одні розглядають їх як поза словесні утворення, що втратили своє лексичне значення, яке розчинилося в складі фразеологізму. Інші визнають словесну природу цих елементів. Більшість лінгвістів підтримують останню точку зору.

 

1. Загальна характеристика фразеологізмів

 

Термін «фразеологізм» походить від давньогрецьких слів «phrasis» - вислів та «logos» - слово. За визначенням «Сучасної термінологічної енциклопедії», фразеологізмами слід вважати «стійкі, зв’язані єдністю змісту, постійно відтворювані в мовленні словосполуки або висловлення, які ґрунтуються на стереотипах етносвідомості, є репрезентантами культури народу й характеризуються образністю й експресивністю» [15, c. 641].

Фразеологізм відзначається  рядом ознак, що дозволяє вважати  його самостійною одиницею мови, відмінною  від інших мовних одиниць – від слова, словосполучення чи речення, хоч у нього з останніми є багато спільного. Учені дають різні визначення фразеологізму. Так, С. І. Дорошенко фразеологізмами називає «…сполуки слів, що виступають з усталеним змістом» [1, с. 155]. В. П. Жуков же визнає фразеологізм як «…відтворюваний у мові зворот, що побудований за зразком сурядного чи підрядного словосполучення і який має цілісне значення і сполучається зі словом» [2, с. 5]. Таким чином, фразеологізмом (фразеологічною одиницею) є «усталений зворот, стійке поєднання слів, що виступає в мові як єдиний, неподільний і цілісний за значенням вислів» [9, с. 701].

Фразеологічний склад  мови вивчається спеціальним розділом мовознавства, який носить назву «фразеологія». Фразеологія вивчає семантичні, структурні, функціональні, комунікативні особливості фразеологічних одиниць, а також закономірності виникнення і творення фразеологізмів. Фразеологія виокремилась як лінгвістична дисципліна на початку ХХ ст. У книзі відомого швейцарського вченого Шарля Баллі «Французька стилістика» (1909) вперше представлено спробу обґрунтувати фразеологію як самостійну лінгвістичну дисципліну, здійснити класифікацію фразеологізмів і розробити методику ідентифікації фразеологізмів з їхніми аналогами – вільними синтаксичними словосполученнями. У вітчизняній мовознавчій науці фразеологічна проблематика почала розроблятися такими вченими, як О. Потебня, О. Шахматов, Л. Булаховський та інші [15, c. 643]. Багато питань в галузі фразеології залишаються дискусійними і сьогодні.

Фразеологізація – універсальне мовне явище, оскільки ФО властиві всім мовам. Та в кожній мові вона має  свої особливі форми виразу. ФО як мовні  утворення порівно з одиницями  нижчих рівнів (словом, морфемою, фонемою) мають складнішу лексико-граматичну й особливо смислову структуру, в утворенні якої важливу роль відіграють позамовні фактори. Фразеологічне багатство створюється протягом віків як наслідок діяльності колективного народного розуму [7, с. 12].

 

1.2. Класифікація фразеологізмів

 

 

Наукова систематизація різнорідного фразеологічного матеріалу – одне з актуальних завдань молодої лінгвістичної дисципліни. Науковці, спираючись на ті чи інші ознаки фразеологічних одиниць, дотримуючись певних принципів (семантичного, функціонального, граматичного, генетичного тощо), запропонували ряд класифікаційних схем, що використовуються у теоретичній і методичній літературі.

Семантична  класифікація. Загального визначення в науковій літературі набула семантична класифікація В.Виноградова, в основу якої покладено принцип нерозкладності семантики фразеологічних одиниць. Являючи собою єдине значеннєве ціле, фразеологічні одиниці не є однаковими з погляду з'єднаності компонентів і співвіднесеності семантики усього вислову з семантикою його окремих складників-компонентів. На цій підставі він виділяє три типи одиниць – фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення [20, с. 335]. Фразеологічні зрощення – семантично неподільні фразеологічні одиниці, у яких цілісне значення невмотивоване, тобто не випливає із значень їх компонентів.

Із словами однакового звучання, що виступають у вільному вжитку, компоненти фразеологічних зрощень перебувають  у зв'язках омонімічності.

За визначенням В. В. Виноградова, фразеологічні зрощення являють собою «своєрідні складні синтаксичні слова» [14, с.16]. Компоненти фразеологічних зрощень нагадують морфеми у словах. Як і слова з невивідною основою, вони позбавлені внутрішньої форми. Лише глибоке етимологічне дослідження може допомогти розкрити механізм становлення фразеологічних зрощень і з'ясувати, чому саме ці слова-компоненти спонукали появу цілісного значення.

Фразеологічні єдності  – теж семантично неподільні фразеологічні  одиниці, але цілісне значення їх умотивоване значенням компонентів. Мотивованість фразеологічних єдностей опосердкована. Більшість із них є образними висловами, причому образний стрижень, на якому вони виникають, може відчуватися більш чи менш виразно [20, с. 339].

Фразеологічні сполучення – тип фраз, створюваних реалізацією  зв'язаних значень слів. Фразеологічні сполучення не є безумовними семантичними єдностями, оскільки характеризуються певною самостійністю складових частин. Одне слово у фразеологічному сполученні є стрижневим, воно фразеологічно зумовлене й не може бути замінене іншим, а ті слова, що його характеризують допускають взаємну заміну й підстановку.

Але окрім класифікації Виноградова, існує ще класифікація Ш. Баллі. Ш. Баллі виділяє дві основні групи фразеологізмів:

1) фразеологічні групи  або звичайні сполучення;

2) фразеологічні єдності [2, с. 15].

Фразеологічною групою Ш. Баллі називає таке словосполучення, елементи якого зберігають незалежність, але виявляють певну спорідненість.

Типологічна класифікація. Різновидом семантичної класифікації фразеологізмів постає семантична типологія фразеосполучень. Спробу такої систематизації сполучень слів зробили з позиції загальної фразеології М. Копиленко і З. Попова [11, с. 35].

За основу класифікації автори беруть ідіоматичність, додатково  враховуючи також стійкість фразеосполучень. Ідіоматичність вони розглядають як семантичне зрушення лексем у сполученнях, що можуть оцінюватися різним ступенем стійкості від найнижчого (нульового) до найвищого, що сприймається за одиницю. Під стійкістю вони розуміють передбаченість елементів.

Автори розрізняють п’ять різновидів семем, які можуть виражатися лексемами: дві денотативні (Д1, Д2) і три конотативні (К1, К2, К3).

Денотативна семема відображає екстралінгвістичні явища безпосередньо. Д1 реалізує своє значення без контексту  прямою відповідністю денотатові. Д2 позначає денотат за подібністю до іншого денотата.

Конотативна семема утворюється  лише у фразеосполученні, поза яким вона не може бути виявленою. Вона відображає денотат опосередковано, існуючи, як правило, поруч з денотативною семемою, що означає те саме явище. К1 мотивується і на відміну від Д2 може виражатися іншою лексемою. Так, типологія двокомплектних фразеосполучень містить 15 типів (без урахування порядку сполучення семем) цих сполучень – вони реально зустрічаються в сучасній російській мові. Двокомплексні фразеосполучення характеризуються різним ступенем стійкості та ідіоматичності.

Класифікація  на основі методу оточення. Класифікацію фразеологізмів на основі методу оточення розробив М. Тагієв. Її сутність полягає в тому, що основна увага приділяється не характеру внутрішньо фразеологічної структури, а особливостям структурних зв’язків з іншими одиницями в системі мови. Таким чином, активними постають три параметри:

1. Фразеологізми з  одномісним оточенням. Для структурного  зв’язку цих фразеологізмів з іншими одиницями потрібний лише один елемент.

2. Фразеологізми з  двомісним оточенням. Структурно  необхідними елементами таких  фразеологізмів є суб’єктивне  і залежне оточення.

3. Фразеологізми з  трьохмісним оточенням. Структурно  необхідними елементами цих фразеологізмів  є одне суб’єктивне і два  залежних оточення.

Фразеологізмів із чотиримісним оточенням, як зазначав М. Тагієв, немає [16, с. 201].

Класифікація  фразеологізмів, що ґрунтується на граматичних, семантичних та структурних ознаках фразеологізмів. Ця класифікація, що належить перу В. Архангельського, має два види фразеологізмів:

1. Фраземи (всі фразеологізми,  структура словосполучень).

2. Стійкі фрази (всі  фразеологізми, структура словосполучень) [1, с. 33].

Поділ фразеологізмів на два основних граматико-структурних  класи знайшов підтримку у  дослідниці української фразеології  Л. Скрипник.

1. Фразеологічні одиниці,  організовані за типом моделі  словосполучення (рідше – речення). Семантико-структурною особливістю є співвідносність із окремим словом і функціонування в ролі члена речення. Цей різновид фразеологічних одиниць має загальну назву – лексичні ідіоми.

2. Фразеологічні одиниці  – фрази, що мають організацію  простих або складних речень [17, с. 187].

У філологічній літературі існує ще чимало класифікацій фразеологізмів з вузьким спрямуванням. Вони висвітлюють  питання теорії фразеології лише частково. Тому обмежимося тільки переліком: