Просодична складова англомовного диалогичного дискурсу

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

імені В. Н. КАРАЗІНА

 

 

Кафедра англійської  філології

Факультет іноземних  мов

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

ПРОСОДИЧНА  СКЛАДОВА

АНГЛОМОВНОГО  ДІАЛОГІЧНОГО ДИСКУРСУ

 

 

Виконавець: студентка III курсу

Салтикова Маргарита  Олександрівна

 

Науковий керівник:

 канд. філол. наук,

доц. Барташева Г.І.

 

 

 

 

 

 

Харків – 2012

ЗМІСТ

 

ВСТУП …………………………………………………………………………    3

РОЗДІЛ 1. НЕВЕРБАЛЬНІ КОМПОНЕНТИ КОМУНІКАЦІЇ                                 

                    ТА ЇХ РОЛЬ У ПРОЦЕСІ СПІЛКУВАННЯ ……………………    5                                          

             1.1. Особливості та класифікація невербальних засобів спілкування  5

              1.2. Паралінгвістичні засоби спілкування …………………………..    8

              1.3. Просодичні компоненти комунікації …………………………… 9

              1.4. Співвідношення між поняттями «просодія» та «інтонація» …   11

Висновки до розділу 1 ……………………………………………………… ..   14

РОЗДІЛ 2. Просодична складова в англомовному діалогічному дискурсі …15

                2.1. Просодичні засоби при вираженні  незадоволення та гніву …. 15

                2.2. Просодія офіційно-ділового діалогічного  мовлення …………17

        2.3. Просодія в ситуації звинувачення та осуду(категорія оцінки)  19

Висновки до розділу 2 …………………………………………………………  21

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ……………………………………………………… 23

СПИСОК ДЖЕРЕЛ БІБЛІОГРАФІЧНОГО МАТЕРІАЛУ …………………  25

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ …………………    28

 

 

 

ВСТУП

Спілкування є  складним, багатоплановим процесом, у якому, крім слів, для обміну інформацією використовуються різноманітні засоби — постава тіла, жести, міміка, інтонація, погляд. Впливають на нього просторове розміщення партнерів, навіть їхня манера одягатися тощо. Усі ці засоби передавання інформації належать до невербальної комунікації. Невербальна комунікація істотно впливає на взаємини, визначає емоційну атмосферу, самопочуття співрозмовників. За твердженнями психологів, 60—80% комунікації відбувається з використанням невербальних засобів, більше 90% інформації у перші секунди спілкування передається саме невербальними засобами.

Невербальне спілкування  розподіляється на 5 підсистем, до яких входить просодія. Поняття „просодія  ” у працях багатьох фонетистів має назву просодика, просодеміка, паралінгвистична або навколомовна система. Просодія є найвищим рівнем розвитку мови. Існує багато визначень просодії, дослідженням якої займалися такі відомі лінгвісти як Кантер Л.А,  Потапова Р.К, Антипова А.М, Жинкін Н.І, Светозорова Н.Д.

Актуальність даного дослідження зумовлена загальною спрямованістю сучасної фонології на вивчення просодії у рамках цілісного мовленнєвого твору. Незважаючи на значні досягнення в області вивчення просодії в лінгвістиці та невербальній семіотиці не втрачає значення питання про співвідношення просодії зі знаками вербального коду, а також про номінативні особливості відображення просодичних компонентів засобами мови.

Об’єктом дослідження є просодична складова сучасного англомовного діалогічного дискурсу.

Предметом дослідження є особливості просодичної складової, її функціонування в сукупності з вербальними та іншими невербальними (кінесичними та проксемічними) компонентами комунікації в англомовному діалогічному дискурсі; особливості відтворення просодичних компонентів мовними засобами в офіційно-діловому мовленні, а також для вираження незадоволення та гніву, звинувачення та осуду.

Метою даного дослідження є визначення ступеня участі та вираження просодичних засобів в англомовному діалогічному дискурсі, що реалізують найрізноманітніші функції в англомовній діалогічній єдності (у нашому випадку це вираження незадоволення та гніву, категорії оцінки). Ця мета досягається за допомогою вирішення наступних завдань:

1. визначити поняття та особливості невербальних компонентів комунікації;
2. визначити поняття просодії в системі невербальних засобів комунікації;
3. виявити основні номінативні одиниці, що відображають просодичний компонент у англійському діалогічному дискурсі.

Матеріал даного дослідження складають теоретичні підручники вітчизняних та зарубіжних авторів, автореферати дисертацій провідних кандидатів філологічних наук України, ілюстративні матеріали, відібрані з творів англійських і американських письменників кінця ХІХ – ХХ, початку ХХI століть.

Робота загальним  обсягом 28 сторінок складається з вступу, двох розділів з висновками, загальних висновків, списку використаної літератури та списку джерел ілюстративного матеріалу.

 

 

РОЗДІЛ 1.

НЕВЕРБАЛЬНІ КОМПОНЕНТИ КОМУНІКАЦІЇ

ТА  ЇХ РОЛЬ У ПРОЦЕСІ СПІЛКУВАННЯ

 

1.1. Особливості та класифікація невербальних засобів спілкування

Комунікація – особливий  тип людської діяльності, поряд з  діяльністю когнітивною (мисленнєвою), трудовою, ігровою та іншими її видами [8]. Найуніверсальнішим і найефективнішим засобом інформаційного зв’язку між людьми вважають словесне (вербальне) мовлення. Проте спілкування відбувається не завжди і не тільки за допомогою слів, поєднаних у висловлювання. Люди використовують для комунікативного зв’язку цілу низку невербальних засобів. Відомо, що слова займають лише 7 % у комунікативних актах, звуки та інтонація — 38 %, а істотна частина — 55 % — припадає на властивості комунікації, не пов’язані з мовою, словами та інтонацією. «Значення слів доповнюється різноманітними видозмінами звукової сторони, куди входить головним чином мелодика голосового тону (а крім неї ще темп мови, різні ступені сили звуку, різні відтінки в звуковідтворювальних роботах окремих органів, наприклад, млява або енергійна їх діяльність тощо), і, нарешті жестами.»(Є.Д. Поліванов).

Зв'язаність невербальних засобів спілкування з вербальними була відзначена давно й не раз зачіпалася лінгвістичною наукою. Невербальні компоненти є набагато більш ефективним засобом комунікації, адже саме вони розкривають дійсне значення і намір висловлювання, точніше передають емоції і почуття, краще виражають натяк. Невербальні повідомлення мають певні особливості. Як правило, вони:

— неструктуровані, їх неможливо розкласти на окремі складники; це вияв темпераменту людини, її емоційного стану, самооцінки, соціальних статусів, належності до певної групи, субкультури тощо;

— прив'язані  до умов спілкування; декодуються «тут і тепер» у межах конкретного  контексту й ситуації;

— неінтенціональні, спонтанні (інтенціональні, «відпрацьовані» лише у професійних акторів);

— більшою мірою вроджені, ніж набуті; як правило, засвоюються кожним носієм певної культури шляхом спостережень, копіювання невербальної поведінки інших людей;

—  утворюються під домінантним впливом правої півкулі головного мозку [3].

Невербальне спілкування включає в себе п'ять підсистем:

1. Просторова  підсистема (міжособистісний простір).

2. Погляд.

3. Оптико-кінесична  підсистема, що містить у собі:

- зовнішній  вигляд співрозмовника,

- міміка,

- пантоміміка  (пози і жести).

4. Паралінгвистична  або навколомовна підсистема, що включає:

- вокальні якості  голосу,

- його діапазон,

- тональність, 

- тембр. 

5. Екстралінгвістична  або позамовна підсистема, до  якої відносяться: 

- темп мови,

- паузи, 

- сміх і т.п. [2].

Вивченням невербальних засобів комунікації в даний час займається особлива лінгвістична дисципліна – паралінгвістика. Ученими розроблена класифікація невербальних засобів спілкування, до яких належать:

— кінесичні — це засоби руху, що виявляються в позі, жестах, міміці, ході, погляді;

— просодичні — це назви таких ритміко-інтонаційних сторін мови, як висота, тембр голосу, сила наголосу;

— екстралінгвістичні — це включення в мову пауз, а  також різного роду психофізіологічних проявів людини: плачу, сміху, подихів  тощо;

— тактильні  — це динамічні дотики у формі рукостискання, поплескування тощо.

     Під  час невербального спілкування  комуніканти отримують інформацію:

1) про особистість  комуніканта:

— темперамент;

— емоційний стан у даній  ситуації;

— його «Я» (образ і самооцінку);

— особистісні  якості;

— комунікативну  компетенцію (як він починає комунікацію, підтримує її, виходить з неї тощо);

— соціальний статус;

— належність до певної групи або субкультури;

2) про стосунки  комунікантів:

— соціальну  й емоційну близькість чи віддаленість;

—характер стосунків (домінування — залежність, прихильність — неприхильність тощо);

— динаміку стосунків (бажання підтримувати спілкування, перервати його, «з'ясувати стосунки» тощо);

3) про ставлення  учасників комунікації до самої  ситуації, що дає змогу їм регулювати процес інтеракції:

— комфортність;

— спокій;

— інтерес до спілкування чи бажання завершити  його (нервування, нетерпіння) тощо [14].

 

1.2. Паралінгвістичні засоби спілкування

 

Паралінгвістичні  засоби спілкування виникають на різних етапах спілкування, доповнюючи вербальне повідомлення, заміщуючи пропущений вербальний компонент чи комбінуючись із вербальними засобами, часто забезпечуючи повноту розуміння повідомлення. Існують ситуації, в яких мовець надає перевагу саме невербальним компонентам, бо вони є більш компактним, зручним чи єдино можливим засобом передачі інформації.

Розрізняють паралінгвістичні явища, існування яких неможливе  без мови (голосність, ритм, швидкість  мовлення), паралінгвістичні елементи, які хоча і можуть бути відірвані  від висловлення, але поза ним не мають значення. Наприклад, кивок головою. І, нарешті, паралінгвістичні елементи, які можуть існувати незалежно від мови, зберігаючи своє значення (плач, посмішка) [13:75].

Мовець надає  перевагу саме паралінгвістичним компонентам у таких ситуаціях:

   1) для  вираження міжособових відносин (симпатії/антипатії, душевного тепла/холодності, зверхності);

   2) для вираження  емоцій (страху, стурбованості, радості,  здивування);

   3) коли канал вербального  зв’язку зайнятий чи не може  бути використаний (наприклад, під час полювання, під час вистави);

   4) коли невербальна  комунікація є складовою частиною  звичайного ритуалу в суспільних  ситуаціях (привітання, прощання  і т.ін.);

   5) для регулювання  акту комунікації;

   6) для самопредставлення  (таким чином мовець може надати інформацію про себе слухачам);

   7) для доповнення, уточнення, ретельної розробки  вербального повідомлення [15:21].

      Невербальні засоби етнічно, культурно та соціально оброблені, типізовані, але, підтримуючи точку зору Т.М. Ніколаєвої та Б.А. Успенського, ми вважаємо, що сукупність паралінгвістичних засобів не є мовою (крім випадків спеціальних мов жестів). Мова утворює систему в тому розумінні, що кожен її значущий елемент можна пояснити за допомогою інших. Це неможливо зробити з невербальними компонентами. Паралінгвістичні явища є системними тільки по відношенню до мови, яку вони супроводжують. Тобто, мовне повідомлення, яке супроводжується немовним, може бути протиставлене даному мовному повідомленню, взятому окремо [13:71].

До паралінгвістичних  засобів слід відносити лише ті функціонально  виправдані фізичні стани мовця, які необхідні для заповнення прогалин у вербальній комунікації. В цьому розумінні галузь паралінгвістики  – це не та сфера, що доповнює функцію  висловлення, не та сфера, в якій відбувається розпізнавання висловлення в зв’язку з фізичними даними мовця. Паралінгвістика не є “залишком”, що віднімається від мовної системи, а функціональним компонентом мовної системи [10:19].

 

1.3.  Просодичні компоненти комунікації

До просодичних компонентів  комунікації відносяться ритміко-інтонаційні  засоби фонації, що характеризують мову і створюють сукупність звукових явищ, що не входять в систему  власне диференціальних фонологічних протиставлень: різні інтонаційні  модуляції голосу, додаткові призвуки, забарвлення голосу, і т.п.