Просодична складова англомовного диалогичного дискурсу

Просодичні засоби — це характеристика голосу, темп, тембр, висота, гучність, наголошування, акцент мовлення. Значний комунікативний потенціал має голос як інструмент спілкування, джерело інформації, засіб впливу. Він наділений унікальними можливостями щодо передавання інформації, сигналів, не обмежених словесним змістом. Основними засобами передачі є тембр голосу (амплітудно-частотний склад голосу), мелодика мови (зміна висоти голосу в часі), енергетичні характеристики голосу (сила), темпоритмічні засоби мови.

При комунікативній взаємодії  багато залежить від інтонації та інтонаційної виразності, фразових і логічних наголосів. Інтонаційний спектр утворюють питальна, спонукальна, розповідна інтонація; інтонація запитання, відповіді, підтвердження, згоди, сумніву, заперечення, роздуму, беззастережної впевненості, інтимності, ласкавості, фамільярності, інтонація офіційності, оскарження, осуду, звинувачення тощо. Індивідуальними звичками людини, її характером, настроєм, темпераментом обумовлюється темп мовлення — швидкість вимови складів, слів, фраз. Позначається на ньому і мета, вікові та індивідуальні особливості співрозмовника. На смислову структуру мовлення впливають і наголоси — виділення складу в слові, слова силою голосу, підвищенням тону; логічні наголоси — виділення в мові (реченнях) слів, які несуть більше смислове навантаження (підкреслюють смисл того, про що йдеться), силою голосу, підвищенням тону. Правильне використання логічних наголосів робить мовлення зрозумілим, точним, надмірна кількість їх збіднює мовлення, спричинює перекручення думки.

Людський голос є  продуктом діяльності голосового апарату: голосових щілин (зв'язок), гортані, легень, порожнини рота (з усіма  її складниками). Він здатний відтворювати всі звуки: тонові (голосні) і шумові. До 60—90% правильних суджень про людину, її внутрішній стан ґрунтується на вмінні розшифровувати характеристики голосу і манери говорити. Залежно від звучання слово може сприйматись по-різному, виражати найрізноманітніші відтінки у ставленні, поведінці, оцінках, почуттях. Наприклад, сказавши “yes” можна виразити схвалення, задоволення, радість, роздратування, гнів, осуд тощо. Швидкість мовлення свідчить про темперамент учителя. Якщо у людини надто швидкий темп мовлення, це означає, що вона або імпульсивна, жвава, впевнена у собі, або несмілива, невпевнена. Спокійна й повільна мова є ознакою вдумливості, поміркованості. Якщо темп поступово уповільнюється, це сигналізує, що людина втомилася, замислилася, втратила впевненість. Для досягнення переконливості сказаного, ефективного впливу на інших доцільно сповільнити свою мову, яка, однак, має звучати в межах природного діапазону свого голосу, в іншому разі можливий ефект нещирості.

Обмежуючи предмет паралінгвістики явищами фонаційного характеру, Д. Крістел виділяє такі функції просодичних компонентів:

1. Вираження емоцій (емотивна функція);
2. Граматична функція - маркування граматичної структури висловлення;
3. Індикація соціального статусу мовця;
4. Індикація професійної приналежності мовця: більшість професій, де мова є невід'ємною частиною професійної діяльності, мають свій виразний "паралінгвістичний стиль" [25].

 

1.4. Співвідношення  між поняттями «просодія» та  «інтонація»

 

Незважаючи  на широке вживання в лінгвістиці термінів "просодія" та "інтонація", питання про співвідношення між ними залишається не до кінця

вирішеним. Література містить численні визначення, від класичних до сучасних, не дозволяючи, проте, виявити критерії їхнього чіткого розмежування, що дало б можливість однозначно трактувати досліджувані

фонетичні явища. На думку деяких лінгвістів, інтонація - це суперсегментне фонологічне явище, що   накладається на висловлення в цілому (будь то пропозиція або його частина).  Проте, вважається, що просодема є ширшою і   загальнішою, ніж інтонема [12]. А з цього випливає, що поняття «просодія» ширше   поняття «інтонація».

Р.К. Потапова під  інтонацією   розуміє єдність  наступних компонентів: мелодики або  руху основного   тону; системи  наголосів; тимчасових характеристик мови (тривалості   сегментів, темпу); ритму; тембру; промовлюваної динаміки [8]. Кантер Л.А., у свою чергу, пропонує розуміти в   самому загальному виді мовну інтонацію як сукупність системно обумовлених   просодичних характеристик мови, до яких відносяться частота основного   тону, інтенсивність і тривалість, що в плані сприйняття відповідає   мелодійному, силовому (голосність) і темпоральному компонентам [19]. Це визначення дуже схоже з позицією А.М. Антипової, що   вважає, що «просодія - система фонетичних засобів (висотних, силових,   тимчасових), що реалізуються в мові на всіх рівнях мовних сегментів (склад,   слово, словосполучення, синтагма, фраза, понадфразова єдність, текст)» [20:19].

У теорії фонології, запропонованій Дж.Р. Фірсом [25: 183], поняття просодії має спеціальний статус, що ґрунтується на її протиставленні фонематичній одиниці; остання є сегментною одиницею, наприклад, приголосної або голосної, у той час як просодичні особливості поширюються на все висловлювання. При цьому під назвою "просодія" об'єднуються не тільки наголос і сполучення слів, що об'єднуються в ритмогрупи, а й вторинні артикуляційні особливості, наприклад, округлення губ або назалізація, коли вони використовуються для виявлення фонотактичних обмежень або характеристики граматичних структур. У свою чергу, прийнято вважати, що поняття "інтонація" охоплює комплекс таких елементів, як мелодика, ритм, інтенсивність, темп, тембр і логічний наголос, що на рівні речення слугує для вираження як різноманітних синтаксичних значень і категорій, так і експресивних та емоційних конотацій [26: 14-16]. Тобто, інтонація — це термін, що використовується в супрасегментній фонетиці для позначення дистинктивного вживання мелодичних моделей у мовленні. При цьому системи інтонації у трактуванні різних авторів мають незначні розходження в номенклатурі їхніх складових елементів.

Слід звернути увагу на те, що значна частина сучасних досліджень у галузі обробки мовлення впритул торкається питань вивчення функцій просодії та їхнього впливу на інформацію, що передається. При цьому поняття інтонаційної моделі вживається в контексті досліджень семантичної та прагматичної функцій просодії, зокрема, при розробці синтезаторів мовлення, внаслідок чого виникає необхідність оперувати такими поняттями, як природна або синтетична просодія, генерування просодії [29]. З іншого боку, на дослідження просодії спрямовані численні дослідження суто теоретичного плану. При цьому термін "просодія" найчастіше охоплює ряд таких аспектів мовного сигналу, як тимчасові характеристики, включаючи тривалість сегментів, ритм, паузацію й темп мовлення; інтенсивність; тембр; а також інтонацію, у тому числі фразовий наголос, актуальне членування й характеристики тонального діапазону мовця [29]. Таким чином, визначаючи інтонаційний аспект мовлення переважно як висотно-тональний контур звукового сигналу, терміни "просодія" та "інтонація" найчастіше використовуються як взаємозамінні, рівнозначні.

У той же час, на різних стадіях  фонетичних досліджень просодія й інтонація  знаходять більш однозначні трактування, що дозволяють чітко розмежовувати абстрактне фонологічне уявлення і конкретну фонетичну реалізацію, відповідно до сучасних фонологічних теорій [27; 30].

ВИСНОВКИ ДО І РОЗДІЛУ

 

Отже, невербальні  засоби – невід’ємна частина нашого життя та спілкування. Невербальна комунікація є культурно-історичним і психологічним феноменом внутрішньо особистісної природи, тісно пов'язаним з розвитком і становленням особистості, її психічним станом і властивостями. Вона слугує засобом об'єктивізації, одним із шляхів пізнання людини. Система невербальних засобів комунікації є найпростішою і найекономічнішою системою, що усуває зайві формальні засоби та дозволяє досягти однозначності комунікації за умов узагальненого та полісемантичного характеру власне мовних засобів.

     Невербальна комунікація містить у собі 5 підсистем, та підсистема, що розглядається в даній роботі, називається паралінгвістична або просодична, що містить у собі вокальні якості мови, інтонацію, тембр, темп голосу. Поняття просодія можна вважати схожим з інтонацією, на думку багатьох дослідників. В області лінгвістики існують розбіжності на тему того, яке поняття ширше. За допомогою інтонації можна визначити зміст мови й підтекст під час комунікації. Так, наприклад, підвищення гучності голосу звичайно свідчить про тривогу або роздратування; зниження гучності може бути ознакою невдоволення або розчарування. Підвищений тон звичайно зустрічається в контексті роздратування або тривоги; знижений тон може позначати різні види виділення (у тому числі, недовіра). У багатьох контекстах прискорений темп мовлення сигналізує про роздратування або тривогу, а вповільнений - про нерішучість.

Ще дві тисячі років тому Цицерон учив ораторів: “Усі рухи душі повинні супроводжуватися жестами, здатними пояснити справи душі і думки: жести кисті руки, пальців, усієї руки, простягнутої уперед, ноги, що вдаряє об землю, особливо міміка очей; жести подібні до мови тіла, яку розуміють навіть дикарі та варвари».         

РОЗДІЛ 2.

ПРОСОДИЧНА СКЛАДОВА

В АНГЛОМОВНОМУ ДІАЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ

 

2.1 Просодичні засоби при вираженні незадоволення та гніву

Як психологічний  феномен емоція знаходить своє відображення у категорії емотивності, яка з комунікативно-прагматичної точки зору реалізується у мовленнєвому акті. Деякі дослідники, наприклад Л.М. Єрмакова, вважають, що мовленнєвий акт (МА) незадоволення та гніву – один із видів МА негативної реакції [11: 63]. МА негативної реакції – реактивний акт, що виражає негативне ставлення мовця до дії або висловлювання співрозмовника, являє собою інформативне, оціночне або імперативне висловлювання із різноманітними емоційними відтінками й має певне втілення у мовленні [5: 63] Звідси випливає, що МА незадоволення/гніву – реактивний акт, що прямо чи опосередковано виражає емоційний стан мовця або ж негативне ставлення мовця до дії, висловлювання співрозмовника або щодо всієї ситуації в цілому, і являє собою насамперед емотивне висловлювання. Це висловлювання має план змісту – комунікативну інтенцію мовця (власне, вираження свого негативного ставлення, почуття), а також план вираження – різноманітні мовні та мовленнєві засоби передачі негативної ілокутивної цілі. У нашому випадку – це різноманітні маркери негативної емотивності: структурні, семантичні та граматичні.

Згідно з  класифікацією Дж. Серля [16], МА незадоволення та гніву відносять до групи експресивних МА. Основна ціль висловлювань цього типу – вираження емоційного стану мовця (у нашому випадку – негативного): ‘I didn’t like him, Mona’, she said darkly. ‘Really I didn’t. All that fat disgusted me. I hated him. How did he get like that? How dare he break into my house? I could call the police. If my father were to find out...’(Сross) [10: 183].

До просодичних (звукових) характеристик мовлення належать інтонація висловлювання, а також звукові модуляції  голосу:

інтонація висловлювання:

1. “And they can fill that hole, if only they know how, with the Lord Jesus. That's what we pray, that's what we always pray.” [...] “So what's your success rate?” said Leo, in a surprisingly sarcastic tone [...] (Hollinghurst) [12: 160].

2. “Hello, Sally!” said Nick. […] “Have you had fun?” It seemed to come as an unexpected and even slightly offensive question, and she twitched her hair back several times as she confronted it. Then she said severely, “I suppose we have. Yes. Yes, we have!”(Hollinghurst) [12: 328].

3. “The problem is,” the kid had replied, “he's a brown face.” The father, furious and agitated ever since, thought he should start being more authoritative.

“We're going!” he said now, in what he considered to be almost his “sharpest” voice (Kureishi ) [13: 131].

4. “[...] I don't mind going in the taxi if you think it would be better. Shall we just let Lindy and Siouxsie go in the trap?” I said sulkily (Сross) [7: 6–7].
5. “What was it?” I said sharply. Whatever my personal feelings towards Sheba, - I was obliged to address the boy’s incivility. It would have been a dereliction of duty to do otherwise (Сross) [7: 52].

 

o модуляції голосу:

1. “She showed them in the Falklands, didn't she?” “You mean she's a hideous old battleaxe,” muttered Catherine (Hollinghurst ) [12: 318 – 319].

2. “Are these boys giving you trouble, Mrs. Hart?” I asked. “I’m afraid so. Miss Covett,” she said. There was a quaver in her voice (Heller )[11: 52].

3. [...] Dad joined in. “Auntie Audrey looks like a kettle.” -“Oh, for heaven's sake, Colin,” Mum snapped, which struck me as odd as she doesn't usually snap at Dad (Fielding ) [8: 38].

4. “Leave my father alone,” she muttered in a babble. Her words were quiet and sounded sticky (Сross) [7: 148].

5. “Only this is a private garden.” “Oh, yes - we're keyholders,” the phrase subsuming Leo, who made a little grunt, not of lust this time but of indignant confirmation (Hollinghurst )[12: 41].

 

Невербальні засоби інколи можуть комплексно відображати  емоційний

стан персонажа, що якраз ілюструє нам нижченаведений приклад, у якому

просодичні засоби вдало поєднано із наступною групою – кінесичними:

 

- «As Tam talked, the rattling pace of her sentences and the rigid set of her shoulders betrayed her fury. The fat old wife smoothed at her grey hair, then tried to iron wrinkles from her brow. She sniffed and then leant backwards slightly, reacting, I realized later, to the inferno blast of whisky on our breath.» (Сross )

[7: 130].

 

2.2 Просодія офіційно-ділового діалогічного мовлення

Соціолінгвістична спрямованість сучасної лінгвістичної  парадигми сприяє тому, що просодичне оформлення мовлення в сфері офіційно-ділового спілкування стало об’єктом численних наукових досліджень.

Офіційно-ділове мовлення характеризується одноманітністю його просодичної організації, оскільки в ньому сконцентровані типові інтонаційні моделі. Це пояснюється відомим фактом, згідно з яким, чим простішою і одноманітнішою є інтонаційна організація тексту, тим простішою є формула його інтонаційної моделі [6: 5].

 

– ëWell,Þ 'patients 'break ˙out in a 'cold ™sweat,| they 'say they have 'shivers down their ™spine,| they be'gin to ˙breathe ™quickly Þ and the 'heartbeat in°creases.|| (найтиповіша інтонаційна модель)

 

Особливої уваги заслуговує просодичне оформлення ключових слів, які є найбільш емоційно й комунікативно навантаженими словами в реченні та вирізняються інтонаційно-смисловою активністю в якості актуалізаторів текстового змісту [4: 6]. Вони оформлюються за допомогою логічного наголосу , сповільненя темпу та підвищення гучності.

 

– Is there anything you’re parֽ ticularly æpleased with?||; 'Can I °say something™here?||; >Well,| it’s°difficult to be pre™cise,| ˉ but we 'should be 'ready Þ by the °thirtieth.||