Характеристика Великобритании

За двадцятилітнє правління  консерваторів на чолі з Р. Солсбері були проведені реформи місцевого управління, надано право голосу жінкам, зменшився вплив земельної аристократії в графствах. Після нетривалого правління лібералів до влади знову прийшли консерватори. Уряд очолив Р. Солсбері. Головною постаттю в кабінеті міністрів став Дж. Чемберлен, який очолив міністерство колоній. Саме він керував активною колоніальною політикою Великобританії, був ініціатором англо-бурської війни (1899—1902). 

Чемберлен Джозеф (1836—1914) — англійський державний діяч, міністр колоній Великобританії у 1895—1903рр. Один із лідерів партії консерваторів, ідеолог англійського колоніалізму. 

У грудні 1905 р. влада перейшла до ліберального кабінету, в якому  провідну роль відігравали радикали — Д. Ллойд Джордж і У. Черчілль.  

Ллойд Джордж Девід (1863—1945) - англійський державний діяч, міністр торгівлі та фінансів, прем'єр-міністр Великобританії у 1916—1922 рр. Один із провідних лідерів Ліберальної партії. Боровся з соціалістичним і робітничим рухом, здійснював соціальні реформи.

Уряд лібералів перебував  при владі до 1916 р. і саме з ним пов'язане поняття «буржуазний реформізм». Ллойд Джордж вважав за необхідне вжити заходів для подолання відвертого жебрацтва робітників, які можуть потрапити під вплив соціалістів і марксистів [5]. Обійнявши посаду міністра фінансів, він у 1906—1911 рр. запропонував прийняти низку законів щодо умов праці й життя робітників. Уряд провів через парламент закон про трудові конфлікти, який забороняв підприємцям стягувати штрафи з тред-юніонів за збитки, заподіяні під час страйків, закони про безплатне початкове навчання, безплатне харчування в шкільних їдальнях для дітей з малозабезпечених сімей. Окремими законами обмежувалася праця у нічний час, а нічна праця жінок взагалі заборонялася. У 1906 р. був прийнятий закон про компенсацію у разі непрацездатності, який поширювався на всі категорії працюючих. У 1908 р. було встановлено 8-годинний робочий день (понадурочна робота оплачувалася додатково), а також закон про пенсійне забезпечення за віком для робітників, які досягли 70 років, компенсацію для безробітних у разі хвороби. Кошти для страхування надходили з державного бюджету, внесків підприємців і від самих робітників. Так були закладені основи широкого соціального законодавства [6].

Запропонований Ллойд  Джорджем бюджет на 1909 р. передбачав 1% видатків на соціальні потреби і збільшення асигнувань на військово-морські сили. Видатки передбачалося покрити за рахунок збільшення податків на багатих підприємців, землевласників, спадщину, податків на тютюн, спиртні напої й поштові марки. Не дивно, що цей бюджет, який, за словами його автора, повинен був почати перерозподіл власності на користь народу, назвали «червоним», а консервативна палата лордів відхилила його. Боротьба Ллойд Джорджа з палатою лордів завершилася прийняттям палатою общин білля (законопроекту), за яким функції верхньої палати значно обмежувалися — бюджетні питання вона не розглядала, а відхиляти законопроекти могли лише двічі. Прийнятий утретє палатою общин законопроект автоматично ставав законом.

3. Особливості місцевого самоврядування

У Великобританії історично  склалася кілька рівнів місцевих органів влади: від ради графства до рад парафій та сільських острівних рад. Протягом 30 останніх років в органах місцевого самоврядування відбувалися серйозні структурні зміни; деякі поради були скасовані, з'явилися нові. 

 За законом про місцеве самоврядування 1972 і 1985гг. Англія, Уельс, Шотландія і Північна Ірландія, а також британська столиця при деяких загальних рисах управляються по-різному [2]. 

 Так, Англія поділена на 39 графств і 36 міських округів. Графства в свою чергу діляться на округи (296). Округа в графствах складаються з більш ніж 10 тисяч сільських парафій. Уельс поділений на 8 графств, що складаються з 37 округів, низові територіальні одиниці називаються громадами. У Шотландії діє закон про місцеве управління 1972 р., згідно з яким створено 9 регіонів, 53 округи, 3 острівних території і 1343 громади. У Північній Ірландії існує 6 графств, розділених на 26 округу. 

 Всі адміністративні території управляються радами, які є юридичними особами. Парафії та громади без порад управляються зборами виборців. Поради графств, округів і міських округів обираються на 4 роки. 

 Главою виконавчої  влади є голова ради, який обирається радою з свого складу щорічно і керівний апаратом найманих службовців муніципалітету.  
До відання рад графств закони про місцеве самоврядування відносять: поліцію, пожежну охорону, землекористування, дороги, соціальні служби. До компетенції рад округів і міських округів входять: оподаткування, міське та сільське землекористування, заводи та установи і т.д. 

 Особливий статус має  столиця Сполученого Королівства  - Лондон. Разом з прилеглими передмістями  він утворює єдиний конгломерат,  іменований Великим Лондоном. В  даний час органами управління  Великим Лондоном є складається  з 25 депутатів Асамблея і Мер, обираються безпосередньо населенням столиці [3]. 

 Сполученому Королівству  належать також острівні та залежні території, які, однак, не розглядаються як його частини. 

 Острівні території  - це що належать Англії з феодальних часів острів Мен і острови протоки Ла-Манш. Вони є «коронними» володіннями і підкоряються суверенітету Сполученого Королівства. Острови мають власні органи управління, але з питань оборони, зовнішніх зносин та митної справи закони ухвалюєанглійський парламент. 

 Залежні території  - це колишні колонії Великобританії, зберегли державно-правовий зв'язок  з нею. У кожній колонії є  власний парламент, але він не вирішує питання безпеки. 

ІІІ. Актуальні  аспекти політичної географії 

Міжнародний статус країни з моменту  ухвалення у 1931 р. Вестмінстерського  статуту Велика Британія в особі  свого монарха стала вважатись  головою Британської Співдружності  Націй, нині - Співдружності (The Commonwealth), до складу якої входять 53 держави, які  отримали незалежність в результаті деколонізації, або мають традиційно тісні відносини з іншими країнами Співдружності. Під контролем Великої Британії продовжують залишатися 13 заморських територій.

Велика Британія – одна з країн-засновників  ООН та постійний член Ради Безпеки, з 1949 р. - член НАТО; з 1973 р. – член Європейського Союзу [4].

1. Соціально-економічні проблеми

В кінці 18 століття Великобританія була першою індустріальною державою світу. А у 19 столітті стала найбільшим виробником промислових товарів. Крім того, вона була головним тоговцем, перевізником, банкіром та інвестором сівітової економіки. Однак на початку 20 ст. промислова міць британської економіки базувалася на небагатьох галузях. Добування вугілля, заліза й виробицтво текстилю складали майже половину всіх доходів промисловості. Важливу роль відігравали кораблебудування, залізничне обладнання й інша важка техніка.

 Однак до кінця Першої  світової війни у 1918 Великобританія поступилася США у виробництві вугілля та металлу [2]. А Германія випередила Великобританію у виробництві хімічних товарів. З 1870 Вликобританія почала відставати в розробці нових галузей, таких, як виробництво автомобілів, електроприборів, штучних волокон, а також деяких видів станків й хімічних товарів. Після 1918 року британська текстильна промисловість відчула тиск з боку іноземних конкурентів, які захватили традиційні британські зовнішні ринки текстилю, а також вугілля, виробів з металу й техніки, що привело до скорочення експортних поставок. Падіння експорту було пом’якшене за рахунок прибутків від інвестицій за кордон й падіння цін на сировину. Однак регіони, в яких були сконцентровані основні галузі британської промисловості, особливо добування вугілля, пережили значний економічний занепад.

 Друга світова війна нанесла Британії величезні збитки. Після війни відродження економіки і в подальшому її ріст став можливий завдяки фінансвій допомозі США та Канади. Крім того, швидкий ріст світової торгівлі й виробництва сприяли розвитку нових галузей. До 1974, коли Британія приєдналася до Європейської економічної співдружності, випуск промислових товарів майже постійно збільшувався. Основні види економічної діяльності – добувавання вугілля, кораблебудування, залізнодорожний транспорт – скоротились. Розширення  виробництва  відбулось в хімічній промисловості, нафтохімії, виробництві електрообладанання та автомобілебудування [7]. 

 Після приходу до влади у 1979 консерваторів на чолі з Маргарет Тетчет грошова маса почала оцінюватись як найважливіший фактор, що впливає на економіку й ціни. З метою скорочення грошової маси й подолання інфляції, уряд зменшив вплив держави в економіку, були скорочені й витрати державного сектору. Водночас високі учетные ставки, привабили іноземний капітал й підвищили вартість фунта, сприяли збільшенню британського експорту. Ріст інфляції зменшився, у 1987–1988 відмічалось зростання економіки, однак тільки на південному-сході Британії. В кінці 1980 року знову почалася інфляція, яку вдалось стримати завдяки введенню жорстких економічних заходів, включаючи строгий валютний контроль й збільшення валютних ставок. 

 Великобританія - країна зі змішаною економікою. Більшість виробництв й послуг виконуються приватними підприємствами; сфера виробництва знаходиться в руках великих фірм. Вугільні, газові й електричні компанії, залізниці, цивільна авіація й частина компаній по забезпеченню автотранспортних послуг були націоналізовані в період з 1945 по 1951. У 1949 році була націоналізована також більша частина сталеварних заводів, але у 1953 консерватори провели денаціоналізацію цих підприємств; у 1967-му вони були знову націоналізовані. На протязі 70-х років, як консерватори, так і лейбористи, викупили фінансово занепалі компанії, серед них – кораблебудівні, авіаконструкторські, найбільший у Великобританії виробник автомобілів – «Бритиш Лейленд» – й декілька інженерних й станкобудівних підприємств. Лейбористський уряд (1974–1979) створив Британську національну нафтову корпорацію для підтримки в експлуатації нафтових ресурсів Північного моря, національне управління по підприємництву для фінансової підтримки приватних компаній; агенство з розвитку для Шотландії та Уельсу. У 1980 – ті роки консервативний уряд продав 19 найприбуткових дежавних комапній- серед них «Бритиш Ейруейз» (Британські авіалінії), «Бритиш гас» (Британський газ) й «Бритиш коммьюнітіс» (Британські телекоммунікації). Космічна, кораблебудівна, сталеварна галузі й водопостачання були також приватизовані, як і більшість компаній, що займалися енергетикою. Виключенням стала ядерна галузь, функціонування якої повністю залежить від державних субсидій.

За обсягом промислового виробництва Великобританія посідає 5-е місце у світі. 

 Головна роль в економіці  країни належить промисловості,  на долю якої припадає 55% валового  національного продукту і 90% вартості  експорту. Видобувна промисловість  представлена розробками родовищ  вугілля (4-е місце в світі), природного газу і нафти (в Північному морі). Розвинена чорна і кольорова металургія (сталь, чавун, прокат, мідь, цинк, алюміній, олово, свинець і інш.). 

Машинобудування випускає трактори (1-е місце в світі), літаки (3-е місце в світі), судна (3-е місце в світі), автомобілі й автобуси, залізничні вагони і локомотиви, різні типи двигунів, електротехнічні вироби, електроніку, обладнання для АЕС, промислове обладнання різного профілю, високоточні верстати, мотоцикли і велосипеди, побутову техніку, оптику, сучасні види зброї і багато іншого. 

Хімічна промисловість - продукти нафтопереробки,  масла для двигунів, синтетичні волокна і матеріали, пластмаси, гербіциди, барвники і лаки, всі види добрив, кислоти, ліки, парфумерію, побутову хімію й ін. 

 Текстильна промисловість випускає практично всі види тканин (3-е місце в світі). Розвинена легка і харчова промисловість. 

 Головна галузь сільського  господарства - тваринництво. Розводиться високопородна м’ясо-молочна велика рогата худоба, вівці, свині, домашні птахи. На полях вирощується пшениця, овес, ячмінь, картопля, овочі. Однак сільське господарство Великобританії не повністю вирішує проблему забезпечення країни продуктами харчування [4].

 Основними торговими партнерами  Великобританії є інші країни  Європейського Союзу, США, Швеція, Саудівська Аварія, Нігерія, Швейцарія,  і ПАР.

2. Етнодемографічні проблеми

Населення Великобританії складає 60,9 млн. осіб.

Етнічний склад населення. Найчисленніша група населення Великобританії — це англійці, вони населяють Англію, велику частину Уельсу і утворюють компактні поселення в деяких районах на півдні Шотландії. Англійська мова входить до північно-західної групи німецьких мов. Більшість шотландців і жителів Уельсу кельтського походження також говорять англійською мовою. З кельтських народів найбільш багаточисельний — шотландці. Шотландці населяють переважно північно-західні області острова Великобританія і прилеглі до їхнього узбережжя Шетландські, Орканейські і Гебрідські острови [5]. Один з північних діалектів англосакської мови став основою для створення національної шотландської мови. До цієї мови увійшло багато слів з галльської. Національна шотландська мова за лексикою і фонетикою значно відрізняється від літературної англійської. У горах північно-західної частини острова проживає своєрідна етнічна група, що зберігає самобутні традиції і культуру, — гели (хайлендери). Валлійці — населяють Уельс. Північна Ірландія: 500 тис. корінних жителів острова — ірландці — католики, 1 млн. англо-ірландці і шотландо-ірландці.

Статистичні дані.

 Структура віку: 0-14 років – 17,2 %, 15-64 роки – 67 %, 65 років і старше – 15,8 %