Відновлюється і лаврське книго друкарство.

       Особливе  місце серед послухів займають послухи  церковників, паламарів і печерників. Це — постійно близьке перебування  біля святинь: у храмі, вівтарі або  коло мощів преподобних. Такий послух окрім відповідальності вимагає  неабиякої уважності, необхідної для  збереження певного налаштування думок  і почуттів, побожного ставлення  до святині.

       1988 рік став роком відродження  обителі. Цей період збігся  у часі з докорінними змінами  у суспільстві.

       Після сумнозвісного розколу в Українській  Православній Церкві, з 1992 р. на території  Лаври розташувались адміністративні  корпуси Київської Митрополії. Декілька корпусів займають Київська Духовна  Академія та Семінарія, котрі відновили  свою діяльність 1989 року.

       Відродження обителі сприятливо вплинуло на зовнішній  вигляд архітектурного комплексу Лаври  — відреставровані храми й  корпуси, упорядковані зелені насадження монастиря. Після майже шестидесяти  років руїни відновлено Свято-Успенський собор — перлину Лаври. Клопоти  по його відбудові взяла на себе міська влада. Українська Православна  Церква, яку очолює Митрополит Київський  і всієї України Володимир, теж  брала активну участь у відродженні  храму: допомагала матеріальними засобами, робочими руками, а головне —  освятила початок й завершення реставраційних робіт.

       Проте духовне відродження має на меті не стільки будівництво кам`яних церков і соборів, скільки створення  храмів душ людей, які приходять  до земних храмів у пошуках Бога, зцілення та спасіння.

       Тож у подарований нам, молитвами  печерських преподобних, святих новомучеників  і страстотерпців, час покаяння будемо з почуттям щирої подяки і страхом  Божим осмислювати те, що було і  те, що відбувається нині, будемо молитися і творити діла спасіння. Пильнуйте  і моліться, щоб не зазнати спокуси . знайте, близько перед дверима, — звертається до нас Господь  словами святого Євангелія —  Бо в котру годину не думаєте, прийде Син Людський. 

Висновок.

      "Сучасне  – завжди на дорозі з минулого  в майбутнє", – говорив один  із найвидатніших кінорежисерів  України і світу О. Довженко. І таки справді: зберегти в  сучасному надбання минулого, усі  витвори нашого історичного буття  і національного генія, аби  передати їх майбутнім поколінням, – висока і благородна місія  всіх, хто причетний до складових  проблем культурного будівництва.  Світовий досвід та практика  сьогодення свідчать, що занепад  культури, байдужість до духовного  розвитку нації, зневага до  культурної спадщини призводять  до непоправних утрат у всіх  сферах суспільного життя –  економічній, політичній, соціальній.  
 Особливо важливу роль у збереженні надбань минулого, в духовному розвитку нації, у розбудові її державності відіграю заповідники, пам’ятки садово- паркового мистецтва України. Вони є осередками активної науково-дослідницької і просвітницької діяльності виховують високі почуття патріотизму, відповідальності за долю країни. На просвітницько-науковому рівні мовою природи та пам’яток,  заповідники розповідають про історію минулого та сучасні досягнення. Завдяки діяльності працівників ніколи не переривається зв’язок між людиною і природою.

Список використаної літератури.

1.  http://ukrainaincognita.com/rozdily/pryroda/pamyatky-pryrody
2. http://www.menr.gov.ua
3. http://kplavra.kiev.ua/lavra/travel/usp4.htm
4. Білецький П.О. Українські парки/ П. О. Білецький.- К.: Мистецтво. – 1981. – 159с.
5. Садовенко Я. Л. Національні парки України/ Я. Л. Садовенко. – К.:  

          Т-во „Знання”, 2000.- 234 с.

6. Сади і парки в Україні/. – К: Будівельник, 2001.
7. Кочубинська Т.В. Пам'ятки історії та культури Києво-Печерської лаври/ Т.В. Кочубинська. - К.: Ранок, 2002.