Взаємодія людини і природи

ЛЕКЦІЯ 4. Взаємодія людини і природи на ранніх етапах

розВитку Людського суспільства

План:

1. Коеволюція людини і навколишнього природного середовища в ранньому і середньому палеоліті (до 35 тис. р. тому).
2. Коеволюція людини і навколишнього природного середовища в пізньому палеоліті (35 – 10 тис. р. до н.е.) та мезоліті (10 – 8 тис. р. до н.е.).
3. Вплив людини на природу в післяльодовиковий період (голоцен).
4. Передумови переходу до виробляючого господарства.
5. Центри походження культурних рослин.
6. Поява осередків землеробства.
7. Зародження і поширення скотарства.

 

1. Коеволюція людини  і навколишнього природного середовища 

    в ранньому і середньому палеоліті (до 35 тис. р. до н.е.)

   На ранніх етапах існування первісних людей у їх взаємовідносинах із середовищем проживання визначальну роль відігравав природний фактор. Від особливостей навколишнього природного середовища повністю залежали стан, безпека і життя первісних людей. Найдавніші люди становили один з біологічних компонентів природних екосистем. На думку російського етнолога Л.М. Гумільова, палеолітична людина перебувала у стані „гомеостазу” (рівноваги) з навколишнім „вміщуючим” ландшафтом, входячи до біогеоценозу в якості верхньої, завершальної ланки. 

Відповідно реакція первісних  людей була особливо велика на критичні фази в розвитку природи. Так, становлення палеоантропів відбувалось в умовах, коли почалось загальне похолодання клімату Європи 700 тис. р. тому. Воно супроводжувалось циклічною зміною льодовикових і міжльодовикових епох.

Протягом палеоліту панувало привласнювальне господарство, що відображало низький рівень розвитку продуктивних сил. Найдавнішим видом господарської діяльності первісних людей було збиральництво. Люди вели стадний, напівкочовий спосіб життя, харчувалися рослинами, плодами, корінням. Щоб прогодувати себе, людина-збиральник повинна була мати кормову територію площею понад 5 км², проходити за добу 25 – 30 км.

Фізичні можливості та примітивність  перших знарядь праці первісних  людей навряд чи могли забезпечити успішне полювання на великих тварин. Первісні люди були падальщиками, поїдаючи трупи тварин. Академік Б.Ф. Поршнєв [1974 р.] та його послідовник Б.А. Діденко [1999 р.] вважають, що людство не першому етапі еволюції пройшло стадію канібалізму. Після наступу материкового зледеніння у плейстоцені відбувалося вимирання багатьох видів тваринного світу, інші види мігрували на південь. Гомініди змушені були перейти від трупоїдства до канібалізму – полювання на подібних собі, оскільки полювати на людину легше, ніж на тварин, які відзначаються більшою фізичною силою, швидкістю та витривалістю.

В ході еволюції зростали розумові здібності  людини. Вдосконалювалась матеріальна культура – знаряддя праці та вогонь, що штучно добувався, розширили можливості використання ресурсів навколишнього природного середовища.

Оволодіння вогнем відбулося близько 60 тис. р. тому. Вогонь використовувався для приготування їжі, обігрівання житла, захисту від хижих тварин, виготовлення знарядь праці, полювання. Це дало панування людям над певною силою природи і остаточно виділило їх зі світу тварин. Тільки володіння вогнем дозволило людям заселити обширні території в помірному поясі і вижити в умовах суворого льодовикового періоду.  

Виготовлення кам’яних знарядь  праці вимагало великих затрат праці  та терпіння. Основні матеріали: камінь, кістка, дерево. Переважали вироби з каменю: ручні рубила, пізніше ножі, сокири, молотки, скребки.

Неандертальці добре пристосовувались до природних умов: використовували природні та будували примітивні житла, носили шкури тварин, виготовляли знаряддя праці з дерева, кістки, каменю, володіли вогнем. Міграції неандертальців на північ відбувались у міжльодовикові епохи, а на південь – в період наступу льодовика.

Неандертальці займалися збиральництвом та полюванням. Полювання зробило людей всеїдними. В полюванні простежувалась спеціалізація – під час розкопок на стоянках знайдені кістки певних видів тварин: мамонти або північні олені, або дикі слони, або бізони. Можливе пояснення цього – переважання одного виду тварин в тому чи іншому районі, або навички і наявні технічні засоби, які забезпечували полювання на певних видів тварин. „Виїдаючи” один харчовий пласт, переключалися на інший вид.

Неандерталець здійснював вплив на видовий склад та чисельність  тварин, не прагнув до великих перетворень природи, залишався „природною” частиною середовища – в матеріальному і духовному відношенні.

 

2. Коеволюція людини  і навколишнього природного середовища 

в пізньому палеоліті (35 – 10 тис. р. до н.е.) та мезоліті (10 – 8 тис. р. до н.е.)

З появою кроманьйонців (Homo sapiens) пов’язаний новий етап розвитку взаємовідносин людини і природи. 16 – 18 тис. р. до н.е. материкове зледеніння в Євразії досягло свого максимуму, товщина льоду досягала 3 км. Внаслідок похолодання клімату фітомаса у північні півкулі скоротилась і становила 1/3 від сучасної. Південна межа багаторічної мерзлоти досягала Біскайської затоки, Каспійського моря і Північного Китаю (тундростеп).

Однак люди вже не мігрували на південь, а продовжували жити в суворих природних умовах, оскільки менше залежали від природи. Основні види господарської діяльності людей пізнього палеоліту: збиральництво, полювання, рибальство. Кам’яні знаряддя праці насаджувались на дерев’яну основу. Люди навчилися будувати житла, плести кошики, шити одяг із шкур, вживали більш різноманітну їжу.

Кінець палеоліту та мезоліт відзначаються посиленням хижацького впливу людини на природу – винищування тварин у більшій кількості, ніж необхідно для особистих потреб. 10 тис. р. до н.е. зникають мамонти та інші великі травоїдні.

В післяльодовикову епоху  відбувається переміщення природних  зон на північ, поширюються лісові ландшафти, збільшується водність річок, водойм. При переході до полювання на лісових швидких тварин були винайдені лук і стріли, що значно збільшило ефективність полювання. Для рибальства почали використовувати гарпуни і сітки.

 

3. Вплив людини на  природу в післяльодовиковий  період (голоцен)

Післяльодовиковий період наступив близько 10 тис. р. до н.е. На початку неоліту (8 тис. р. до н.е.) майже весь суходіл Землі був заселений людиною. На цей період припадає перша глобальна екологічна криза, відзначена зникненням багатьох видів ссавців.

В Америці 8 – 3 тис. р. до н.е. зникають верблюди, коні, лінивці, мускусні бики, пекарі, винторогі антилопи, бізони (крім одного виду), мамонти. Причиною було винищування травоїдних, після чого зникають хижаки, не маючи кормової бази. Винищувалися найбільш доступні та цінні тварини на м’ясо, шерсть, шкіри. Також відвойовувалося людиною середовище життя тварин – випалювалися ліси, збільшувалися площі степів.

6 тис. р. до н.е., після  відступу льодовика, в голоцені  клімат був тепліший, ніж нині, особливо у високих широтах.  Це зумовлювало зміщення природних  зон на північ, зокрема лісів.  Випалювання лісу викликало більше промерзання ґрунту взимку, але й більш швидке відтавання влітку. Це призводило до утворення озер та боліт, які, в свою чергу, уповільнювали літнє відтавання ґрунту, що вело до наступу багаторічної мерзлоти.

Австралійські аборигени випалювали ліси з метою збільшення площі природних пасовищ для диких тварин, які були здобиччю на полюванні. Збільшення здобичі викликало зростання кількості населення. Пірогенні ландшафти призводили до опустелювання в умовах посушливого тропічного клімату. Це примушувало населення кочувати, переходячи на інші місця. Війни, голод та хвороби виступали чинниками, що регулювали кількість населення в умовах обмеженості продуктів харчування. Ізоляція до приходу європейців в умовах деградації навколишнього середовища (випалювання лісів, опустелювання, винищування тварин) призвела до застою в суспільному розвитку аборигенів Австралії.

В Середземномор’ї 6 – 16 тис. р. тому росли густі ліси. Їх випалювання призвело до поширення степової рослинності та, відповідно, збільшення кількості травоїдних тварин. Це викликало розвиток ерозії, карсту. Збільшення здобичі сприяло зростанню кількості населення і, відповідно, призводило до зменшення кількості тварин. 

В Африці на території сучасної пустелі Сахари та напівпустелі Калахарі були стоянки первісних людей. На місці сучасної пустелі були савани, плоскогір’я покриті середземноморськими лісами, витісненими льодовиком на південь. Площа озера Чад була у 8 разів більша, ніж тепер. Були поширені великі тварини. 6 тис. р. до н.е. починається опустелювання, викликане переміщенням вологих західних вітрів із Західної Африки на північ до Європи, що було пов’язано з потеплінням клімату і переміщенням поясів атмосферного тиску. Другий фактор опустелювання – антропогенний. Застосування вогню знищує ліси, це призводить до деградації грунтів, зниження рівня ґрунтових вод, руху пісків. В Сахарі на зміну лісу прийшла савана, а потім пустеля.  

При незмінному рівні розвитку продуктивних сил вичерпання природних ресурсів призводить до соціально-економічного регресу. Виходом із кризи може бути новий тип господарства, що базується на нових технологіях, нових можливостях використання природних ресурсів.

 

4. Передумови переходу  до виробляючого господарства

Привласнювальне господарство палеоліту, досягнувши досконалості, призвело до збіднення навколишнього середовища біологічними ресурсами. Для переходу до виробляючого господарства створилися такі передумови:

1) матеріальні: більш досконалі знаряддя праці; складне за функціями господарство, що досягло досконалості у полюванні, збиранні та ін.;

2) демографічні: зростання кількості населення, яке необхідно забезпечити продуктами харчування. Так, за оцінками деяких авторів (Б.Ц. Урланіс, В.В. Покшишевський, С.И. Брук та ін.), 15 тис. р. до н.е. на Землі проживало близько 3 млн. осіб, 7 тис. р. – 10 млн., 5 тис. р. – 20 млн., 2 тис. р. – 50 млн. осіб.

3) географічні та екологічні: - Вичерпання „дарових” біологічних ресурсів, менш сприятливе природне середовище для полювання та збирання. Полювання стає ненадійним, і в пошуках здобичі племена змушені кочувати.

- Наявність рослин і тварин, потенційно придатних для виробляючого  господарства;

4) духовні: знання, вірування, моральні норми. В племенах починає вироблятися екологічна етика: заборона знищення певних видів тварин і рослин.

Взаємодія економічних, соціальних, духовних та екологічних  факторів могла призвести до докорінного перелому в експлуатації природних ресурсів – переходу до виробляючого господарства. Цей перехід отримав назву неолітична революція.

Спроба залучити сучасні дикі племена  до землеробства у більшості випадків безуспішна. Причиною є достатні біологічні ресурси для збирання і полювання.

Неолітична революція дозволила  збільшити біологічні ресурси.

Перехід до землеробства і скотарства відбувався поступово – 3 – 4 тис. р. Причинами цього є: - тривалий процес виведення сортів культурних рослин та порід домашньої худоби. Деякі вчені взагалі ставлять під сумнів можливість виведення сортів культурних рослин від їх диких „родичів”, про що свідчать сучасні безуспішні досліди генетиків.

- Виробляюче господарство більш  затратне, ніж полювання та збирання, на які люди витрачали 3 –  5 год. на день. Разом з тим  продукти землеробства легше зберігати, ніж продукти полювання.

- На землеробство помітно впливали природні катаклізми (посухи, паводки) в умовах низької агротехніки.

Неолітична революція  не „відмінила” полювання і збирання, а доповнила їх. Існували народи, які за характером господарства перебували між збирачами-мисливцями і землеробами-скотарями. Це так звані збирачі урожаю. Вони будували господарство не на випадковому, а на планомірному збиранні одного чи декількох видів рослин (пізній палеоліт – ранній неоліт). Ці племена переходять від кочування до заготовляння продуктів харчування про запас, дбаючи про майбутнє. Вони психологічно ставляться до рослин, як землероби: дбають про урожай рослин, зберігають запаси зерна. Такими прикладами із сучасності є хлібне дерево для аборигенів Полінезії; дикий рис для індіанців сіу і алгонкінів (Північна Америка); зерна ямсу закопують аборигени Австралії при збиранні урожаю. Збирачі урожаю жнуть, не сіючи. Саме вони могли бути винахідниками землеробства.

5. Центри походження  культурних рослин

Російський генетик М.І. Вавилов виділив на Землі кілька центрів найбільш різноманітного набору сортів та різновидів культурних рослин. Ці центри різноманітності і є районами походження сортів даної культури. М.І. Вавилов виділив 7 центрів походження культурних рослин.

1. Середземноморський – 11 % видів культурних рослин світу: маслина, лавр, буряк, ріпа, петрушка, цибуля, часник, льон; багато кормових – конюшина, чечевиця.

2. Південно-Західноазіатський (Мала Азія, Кавказ, Середня Азія, Іран, Афганістан, Північно-Західна Індія) – 14 % видів культурних рослин: пшениця, жито, горох, капуста, морква, диня, гарбуз, гірчиця, виноград, плодові культури (яблуня, груша, вишня, черешня, абрикос, гранат, інжир, хурма, алича), каштан, грецький горіх, фісташка, мак, троянда.

3. Східноазіатський (Центральний і Східний Китай, Японія, о. Тайвань, Корея) – 20 % видів культурних рослин: соя, гаолян, просо, гречка, чай.

4. Південноазіатський (Індія, Індокитай, Південний Китай, острови Малайського архіпелагу) – 50 % видів культурних рослин: рис, цукрова тростина, апельсин, кокосова пальма, прянощі.