Взаємодія людини і природи

5. Абіссінський (Ефіопське нагір’я) – кавове дерево, особливі види пшениці і ячменю, сорго, один вид бананів, олійна рослина нута. 

6. Центральноамериканський (Мексиканське нагір’я) – бавовник, кукурудза, какао, помідори, стручковий перець, ряд гарбузових, квасоля.

7. Андійський (Південноамериканський) – картопля, маніок, арахіс, ананас, тютюн, кока, хінне дерево, каучукове дерево.

Переважна більшість культурних рослин пов’язані у своєму походженні з  одним або декількома з названих географічних центрів. Це переважно гірські території. Багатий набір культурних злаків в районі Гіндукуш – Західні Гімалаї (м’які пшениці, зернобобові), а також у верхів’ях Нілу (Ефіопське нагір’я), біля витоків Тигру та Євфрату. З цих районів культурні злаки поширилися в інші регіони.  

 

6. Поява осередків  землеробства

Перші осередки землеробства з’явилися  близько 10 – 8 тис. р. до н.е. у Південно-Східній Азії. Пізніше землеробство виникає в регіонах:

8 – 6 тис. р. до н.е. –  Передня Азія та Східне Середземномор’я (палично-мотичне).

7 – 6 тис. р. до н.е. –  Індокитай (тропічне гірсько-терасне).

6 – 5 тис. р. до н.е. –  Іран та Середня Азія (палично-мотичне).

5 – 4 тис. р. до н.е. –  долина Нілу (мотичне зрошуване).

5 – 3 тис. р. до н.е. –  Індія (в долині Інду) – мотичне зрошуване.

4 – 1 тис. р. до н.е. –  Індонезія (тропічне гірсько-терасне),

Китай (палично-мотичне),

Центральна Америка (підсічно-вогневе),

Перу (палично-мотичне землеробство).

За природними умовами це регіони  переважно з теплим вологим кліматом (крім долини Нілу та Інду, де посушливий клімат), в рельєфі поєднуються невисокі розчленовані гори з родючими долинами. Виникнувши спочатку в передгірних і низькогірних місцевостях, землеробство пізніше стало переміщуватися в річкові долини. Тут вперше з’являється зрошуване землеробство.

Наслідки переходу до землеробства суперечливі:

1. Землеробство призводить до  осілого способу життя (інша  версія – є наслідком осілого способу життя).

2. У землеробських племен більше  інфекційних хвороб і в той же час зростає кількість населення.

3. Землероби надають перевагу  більш урожайним, але менш поживним  рослинам, що погіршує дієту, викликаючи дефіцит білків, на відміну від полювання чи скотарства.

4. Для підтримання існування  нових різновидів рослин необхідне перетворення навколишнього середовища – формування штучних ландшафтів, які є нестійкими. Випалювання лісів у поєднанні з розпушуванням та подальшою експлуатацією грунту призводить до ерозії та деградації грунтів.

 

7. Зародження і поширення скотарства

З метою збереження тваринних ресурсів навколишнього середовища люди починають  застосовувати заходи: обмежують  полювання, не знищують молодих тварин. Це були перші кроки до одомашнення  диких тварин. Перша одомашнена тварина – собака (11 – 9 тис. р. до н.е.). Пізніше – вівці, кози, свині, велика рогата худоба (8 – 5 тис. р. до н.е.).

Скотарство зароджується в регіонах Західного Туркменістану – Тибету, де були поширені дикі копитні –  яки, вівці, кози; Алтаю і Казахстану – коні, верблюди. В подальшому скотарство поширюється на Кавказ, Гобі, Іран, Месопотамію, Сірію, Африку. Скотарі вживали в їжу молоко і м’ясо, для господарства – шерсть, шкіри.

Раціональне поєднання землеробства і скотарства формує продуктивне  сільське господарство, в якому поєднуються плуг і тяглова сила худоби. Наслідком такого господарювання було зростання кількості населення.

Землеробські племена запозичили скотарство у скотарських народів, однак Європа та Сх. Азія не сприйняли культури скотарів.

З розвитком сільського господарства одні племена все більше спеціалізувались на землеробстві, а інші – на скотарстві. Так виник перший суспільний поділ праці і відокремлення землеробства від скотарства. З ним був пов’язаний і географічний поділ праці, що нерідко призводило до суперництва скотарських і землеробських племен.

Висновки. Досягнення неолітичної революції поширювались від більш прогресивних племен на інші території. Більш розвинуті племена витісняють менш розвинуті, переносячи нові форми господарювання. Це або відкидає „відсталі” народи ще нижче в рівні розвитку, або вони переймають нововведення. З епохи неоліту починається прискорений розвиток племен в одних регіонах, уповільнений – в інших, регрес – в третіх.

Неолітична революція не зачепила Північну Америку та Австралію. В Північній Америці багатство мисливських ресурсів дозволило зберегти мисливський тип господарства значно довше, незважаючи на зникнення багатьох видів тварин. В Австралії дуже довга ізоляція „законсервувала” примітивну матеріальну культуру, яка збереглась до ХХ ст.

В цілому наслідки неолітичної революції  були незначні в межах жаркого  поясу, де велике багатство і різноманіття флори і фауни лісів та саван сприяло збереженню архаїчного типу збирачів і мисливців.

 

 

Контрольні  запитання:

1. Назвіть основні види господарської діяльності первісних людей.
2. Які були передумови переходу до виробляючого господарства?
3. Що собою являла „неолітична революція”? Які її наслідки?
4. Назвіть центри походження культурних рослин.
5. Назвіть головні райони первісного землеробства та скотарства.
6. З чим був пов’язаний перший суспільний та географічний поділ праці?

  

Література:

1. Баландин Р.К., Бондарев Л.Г. Природа и цивилизация. – М.: Мысль, 1988.
2. Геттнер А. Как культура распространялась по земному шару. – Л., 1925.
3. Голубчиков Ю.Н. География человека. – М., 2003.
4. Максаковский В.П. Историческая география мира. – М., 1997.