Антифашиський Рух опору в роки Великої Вітчизнної війни на території України

Автор: Пользователь скрыл имя, 15 Марта 2012 в 21:53, реферат

Описание работы

Антифашистское движение в годы Второй мировой войны

Содержание

Вступ
1. Історіографічний огляд та джерельна база дослідження
2. Радянська партизансько – підпільна боротьба на території України
2.1 Передумови винекнення партизанського і підпільного руху в Україні
2.2 Збройна боротьба партизанів і підпільників
2.3 Зміна тактики партизансько-підпільної боротьби і завершальний етап боротьби.
3. Антинімецька боротьба УПА на території України
3.1 Передумови зародження УПА
3.2 Боротьба УПА в умовах німецької окупації
4. Польський націоналістичний рух опору в Україні.
4.1 Створення та боротьба польських підпільних організацій
4.2 Співпраця польського та українського руху опору.
Висновки
Список використаних джерел

Работа содержит 1 файл

Антифашиський Рух опору в роки Великої Вітчизнної війни на території України.doc

— 409.50 Кб (Скачать)

З’являються праці, присвячені тематичній розробці проблеми, що можна вважати наступним етапом в дослідженні народної боротьби на території України. В ряді праць розглядаються окремі форми боротьби, виділяються постановкою питань, науковою аргументацією їх вирішення, новизною фактологічного матеріалу. Монографії Клокова В.Н., Коваля М.В., Кучера В. І., Зінченка Ю. І., Григоровича Д.Ф..

Колективна монографія «Народная война в тылу фашыстских оккупантов на Украине 1941–1944 г.» складається з двох частин: «Борьба в подполье» та «Партизанская борьба», матеріал викладений в проблемно – хронологічному плані. Ця праця дозволяє детально простежити всі напрями боротьби, їх місце у всенародній боротьбі в різних регіонах республіки, розкрити механізм керівництва. В другій книзі висвітлюється бойова і диверсійна діяльність партизанських загонів і з’єднань України, розкривається взаємозв’язок і взаємозалежність її форм і методів в різні періоди війни, бойова взаємодія партизан з частинами Червоної Армії, їх розвідувальна діяльність для радянських військ, життя і побут в партизанських загонах і з’єднаннях. Автори праці опираються на документальні джерела не лише радянські, але й зарубіжні.

В першій книзі висвітлюється створення і укріплення на Україні партійно – комсомольського підпілля, форми і методи ідейно-виховної, організаційної роботи підпільників серед населення, бойова діяльність підпільних диверсійних груп, їх допомога партизанам і частинам Червоної Армії. Велика увага приділена не збройним формам боротьби населення, частково зриву планів окупанта по використанню промислових, природніх і людських ресурсів республіки.

На реакції різних прошарків українського населення на німецьку окупацію зупиняються ряд англійських і американських дослідників. Зокрема, в книзі «Советские партизаны в Второй мировой войне» йдеться про те, що радянське населення в ході війни проявляло як лояльність так і не лояльність до режиму. Зокрема, серед молоді та частково серед міського населення, насамперед серед промислових робітників прорадянські настрої були сильніші, ніж серед старшого населення. В той час іноземні автори вважали, що селяни – колгоспники були особливим джерелом прихованого невдоволення, що й значна частина інтелігенції не була віддана радянській владі, оскільки особливо потерпіла під час сталінських репресій і її представники були готові підтриманим будь-який антисталінський рух.

Протягом першого-другого етапу стан історичної науки виключав об’єктивне і неупереджене вивчення проблеми партизансько-підпільної боротьби. Увага переважно зосереджувалась на постійному підкреслюванні керівної ролі компартії в організації останньої, міфологізації збройної боротьби у ворожому тилу, героїзації її учасників. У працях радянських істориків наполегливо проводилася думка про те, що партизанський, підпільний рух мав всенародний характер. Замовчувався той факт, що в західних регіонах республіки більшість населення підтримувало ОУН, УПА і сприймала радянських партизанів як зайд, котрі прийшли, щоб за наказом Москви знищити український визвольний рух. Не висвітлювалася така проблема, як стосунки партизанів, підпільників з ОУН, УПА, їх ставлення до населення західних областей України, котре нерідко розглядалося як вороже середовище відносно останніх.

Після здобуття Україною незалежності в серпневі дні 1991 року питання партизанської, підпільної боротьби 1941–1944 років не знайшли на жаль належної зацікавленості у науковців. Ми маємо лише окремі дослідження. Зокрема, праця Чайковськиого А.С. Невідома війна: партизанський рух на Україні 1941–1944 рр., присвячена Рухові Опору на окупованій фашистами території України в роки Великої Вітчизняної війни. Побудована на документальних матеріалах та архівних джерелах, висвітлює широкий аспект проблеми «малої війни», роль і місце партизанського руху в розгромі загарбників, подається оцінка антифашиської боротьби ОУН, УПА.

Клоков В.Н. в праці «О стратегии и тактике советских партизан в борьбе против фашистских оккупантов на Украине », розглядає військові аспекти радянського партизанського руху на території України

У стислій формі окремі питання руху опору відбито в працях, матеріалах наукових конференцій, проведених Інститутом історії України НАНУ.

Вийшло науково – довідкове видання «Українська партизанка 1941–1945 рр. Партизанські формування та органи керівництва ними», підготовлене архівістами ЦДАГОУ.

У книзі Безсмертя. Книга пам’яті України 1941–1945 рр. / Гол. Ред. Герасимов І. О., простежено кількісний і національний склад партизан, значення, яке йому надавалося в оперативних і стратегічних планах радянського командування, співвідношення стихійних і організованих форм партизанської боротьби, однак мало уваги приділяється питанню бойової діяльності ОУН, УПА.

Розділ Рух опору в окупованій Україні міститься в Політичній історії ХХ століття. Україна в Другій світовій війні 1939–1945 рр. т. 4, автор Кучер В. І..

У брошурі Коваля М.В. «Україна у Другій світовій і Великій Вітчизняній війні », автор вказує на гіпертрофований характер висвітлення розвитку партизанського руху радянськими істориками. Торкається концепції боротьби, яку проводила упродовж 1941–1945 рр. ОУН, УПА.

Незважаючи на те, що присвячених історії українського національно-визвольного руху публікацій є чимало, досліджень, присвячених антинациській боротьбі, майже не має. Фактологічний матеріал з даної тематики розкиданий по різних джерелах та публікаціях і, щоб відтворити весь процес антинациської боротьби, треба зібрати досить розрізнену інформацію.

Загалом історіографію з даної проблеми умовно можна поділити на три групи. До першої відносимо історико-мемуарні дослідження учасників національно-визвольних змагань. Серед них можна виділити праці Мірчука П., Лебедя М., спогади Борця «Чумака» Ю., Бульби – Боровця Т. та «Історія Українського війська». Певні відомості можна почерпнути з академічних багатотомних видань «Літопис УПА», «Енциклопедія українознавства». Однак ця література має тенденційний характер в залежності від того, до якого крила ОУН належав автор публікації.

Другу групу становлять праці, які побачили світ за часів УРСР та незалежної України і мають яскраво виражену ідеологічну спрямованість проти ОУН та УПА і показують учасників українського національного підпілля як німецьких союзників та ворогів українського народу, праці є заполітизовані, малообєктивні. Подібні думки представлені в академічному багатотомному виданні «Історія УРСР», працях Дмитрука К.Е., Поліщука В.В., Даниленка С.Т., Масловського В., Замлинського В., Войцеховського А.А., Ткачука А.В., Давиденка В.А. ….

Третю групу становлять дослідження, які написані в часи незалежної України. Притаманною їх ознакою є гостро полемічний, інколи безкомпромісний характер у питаннях, що стосуються висвітлення місця та ролі національного руху ОУН, УПА. Такий стан речей є своєрідною реакцією на табу накладене свого часу на розробку цієї проблеми, відверту її фальсифікацію у радянських дослідженнях. Про різні її школи і напрями дає уявлення бібліографічний показник праць, що з’явився в період 1945–1998 рр. На його сторінках анонсовано декілька сотень праць, що побачили світ, як за радянських часів, так і в період здобуття Україною незалежності.

В 1992–1993 роках у Львові була надрукована праця Косика В. «Україна і Німеччина у Другій світовій війні», майже всі аспекти цієї праці для читача були не відомі, або давали незвичну інтерпретацію подій. Праця написана на основі архівних матеріалів європейських держав, зокрема Німеччини, документах окупаційного режиму на Україні.

За 1997–2000 роки Косик В. видав у Львові чотиритомний збірник німецьких архівних матеріалів під назвою «Україна в другій світовій війні у документах». Кожний документ чотиритомника друкувався двічі: у вигляді ксерокопії з архівної справи і в українському перекладі.

Серед робіт, які об’єктивно і виважено підходять до вивчення діяльності ОУН і УПА варто назвати роботи Киричука Ю. та Кентія А.В.. Їх праці відзначаються багатим фактичним матеріалом, широкою архівною базою.

Участі ОУН, УПА у боротьбі проти німецької окупації на території України присвячені роботи Лапайдуха Р., Патриляка І., Лукінюка М., Нікольського В.. Наскрізна ідея, яка об’єднує ці праці, полягає в тому, що ОУН, УПА виступали рушіями національно-визвольної боротьби за відновлення незалежної держави, а тому вони заслуговують бути визнаними воюючою стороною у Другій світовій війні.

З 12 вересня 1997 року в Україні працює спеціальна урядова комісія з вивчення діяльності ОУН, УПА. У 2000 році була видана попередня історична довідка щодо проблеми ОУН, УПА підготовлена керівником робочої групи в межах діяльності Урядової комісії професором Кульчицьким С.В. У 2005 році вийшло дві книги «Організація Українських націоналістів і Українська Повстанська Армія. Історичні нариси», «Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія. Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА» У 2006 році опубліковано фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. Впродовж 7 років робоча група випустила 28 книг загальним обсягом 5819 с..

Питання антифашиської боротьби польського підпілля та співробітництва з українським підпіллям на території України у сучасній українській історіографії розкрито недостатньо. Всю літературу з даної проблематики умовно можна розділити на дві групи. До першої ми відносимо літературу, яка вийшла у радянські часи, однак ця проблема мало досліджувалась. Питання співробітництва українського та польського підпілля розкрите в основному в спогадах колишніх командирів радянських партизанських загонів, зокрема, С.А. Ковпака, П.П. Вершигори. До другої групи зараховуємо публікації, які побачили світ у часи незалежної України. Зокрема, праця А. Русначенка «Народ збурений», де подається порівняння діяльності українського, білоруського, литовського, латвійського та естонського рухів опору в часи Другої світової війни. Заслуговує на увагу праця В. Сергійчика «Радянські партизани проти ОУН-УПА», в якій наведено архівні документи, що розкривають політику радянського військового керівництва по відношенню до українського та польського національного підпілля. Вивченню спірних українсько-польських питань присвячені публікації матеріалів наукових конференцій під загальною назвою «Україна-Польща: важкі питання». Важливими є регіональні дослідження, зокрема праці О. Гайдая, Б. Хаварівського, В. Ханаса «Хто пожав бурю», «Предтеча», в яких висвітлюється діяльність польського підпілля на Тернопіллі. Багато аспектів діяльності українського та польського антинациського підпілля висвітлено у праці львівського дослідника Юрія Киричука «Нариси з історії українського національно-визвольного руху 40–50 років ХХ століття». Слід відзначити, що більшість літератури з даної проблематики присвячено фактам українсько-польського протистояння в час Другої світової війни.

Отже, як ми бачимо проблемі антинациського Руху Опору присвячено багато праць, але більшість з них стосуються боротьби радянських партизан і підпільників, а з боротьби ОУН, УПА, польського підпілля й досі не має цілісних праць.

Джерельну базу дослідження складають збірники документів і матеріалів:

Советская Украина в годы Великой Отечественной войны 1941–1944 гг. Документы и материалы в 3 х томах

Українське державотворення. Акт 30 червня 1941 року: збірник документів і матеріалів / під заг. ред. Шашкевича Я. і Кука В.

Сергійчик В. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали.

ОУН в світлі Постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929–1955 рр..

Україна в Другій світовій війні: збірник німецьких архівних матеріалів в 3 х томах.

Цілком таємно… Секретні документи Рейху про діяльність ОУН 1941–1944 роках.

Джерельна база відповідає поставленій меті і завданням окреслених автором.


 

2. Радянська підпільно-партизанська боротьба на території України


 

2.1 Передумови виникнення партизанського і підпільного руху в Україні


 

Передумови для виникненн партизансько-підпільного руху на Україні формувались у міжвоєнний період.

Це питання розробляли радянські воєнні теоретики М.В. Фрунзе, М.М. Тухачевський та інші. Зокрема, проблемі «малої війни» чимало уваги приділив тогочасний нарком військових і морських справ М.В. Фрунзе у праці «Єдина воєнна доктрина і Червона армія». Він зазначав, що важливим засобом боротьби з технічно більш сильними арміями противника є партизанська війна на території можливих театрів воєнних дій. Використовуючи її методи, можна створити для армії ворога такі умови за яких він, попри свої технічні переваги, може зазнати суттєвих військових втрат. Наголошував, що обов'язковою умовою успішного розвитку партизанської війни має бути завчасне вироблення планів, підготовка військово-політичних кадрів, створення спеціальних засобів, розробка методів і форм боротьби, що забезпечать успіх.

Один з відомих радянських фахівців партизанської справи І. Г. Старінов у своїх спогадах та спеціальних працях у 20 ті роки писав про практичне втілення теоретичних розробок щодо підготовки партизансько-підпільної війни Радянського Союзу на випадок нападу. У Києві, Харкові, Куп'янку були створені спеціальні центри з підготовки фахівців для діяльності в ворожому тилу, зокрема: мінерів-підривників, радистів, парашутистів, розвідників, водіїв. Налагоджено випуск мінно-підривних засобів, спеціального спорядження, яке мало б застосовуватись у ході розгортання бойових диверсійних дій на військових об'єктах, промислових підприємствах, населених пунктах проти живої сили ворога. З підготовлених кадрів формувалися спеціальні частини і підрозділи, які на випадок війни мали бути переправлені в ворожий тил.

З метою опанування практичними навичками партизанських дій проводились спеціальні навчання, на яких відпрацьовувались тактичні прийоми з застосуванням різноманітних засобів боротьби. Старінов І. Г. писав, що на початку 30 х років усе було зроблено для того, щоб у разі ворожої агресії здійснити велику операцію з допомогою партизанських сил і авіації в результаті якої були б паралізовані всі комунікації західних областей Білорусії, України, Бессарабії, зайнятих противником, а його війська на фронті залишились би без поповнення і пального.

Однак наприкінці 30 х років вся підготовча робота з розгортання партизансько-підпільної боротьби на випадок війни була призупинена, партизанські формування, склади з зброєю, боєприпасами, спорядженням, підривними засобами ліквідовано. Сфабриковано справу на заступника наркома оборони СРСР М.М. Тухачевського, «викрито змову» проти Сталіна та його найближчого оточення, які намагалися ліквідувати політичну систему, створену «вождем народів».

Информация о работе Антифашиський Рух опору в роки Великої Вітчизнної війни на території України