Антифашиський Рух опору в роки Великої Вітчизнної війни на території України

Автор: Пользователь скрыл имя, 15 Марта 2012 в 21:53, реферат

Описание работы

Антифашистское движение в годы Второй мировой войны

Содержание

Вступ
1. Історіографічний огляд та джерельна база дослідження
2. Радянська партизансько – підпільна боротьба на території України
2.1 Передумови винекнення партизанського і підпільного руху в Україні
2.2 Збройна боротьба партизанів і підпільників
2.3 Зміна тактики партизансько-підпільної боротьби і завершальний етап боротьби.
3. Антинімецька боротьба УПА на території України
3.1 Передумови зародження УПА
3.2 Боротьба УПА в умовах німецької окупації
4. Польський націоналістичний рух опору в Україні.
4.1 Створення та боротьба польських підпільних організацій
4.2 Співпраця польського та українського руху опору.
Висновки
Список використаних джерел

Работа содержит 1 файл

Антифашиський Рух опору в роки Великої Вітчизнної війни на території України.doc

— 409.50 Кб (Скачать)

Важливого значення надавалося добору і підготовці явочних квартир, зв'язкових через відсутність технічних засобів. Зокрема в Києві було підібрано 64 явочних квартир, у Харкові – 55, Сумській області – 100, Одеській – 104, Ворошиловградській – 120.

Ретельно підбирались зв'язківці, серед яких багато було молоді, дівчат, жінок. Серед них по Києву М.Я. Гурська, О.С. Козак, Н.Ф. Малиновська, М.С. Родіна. Дніпропетровській області – Н.О. Сарана, В.Я. Портенко, по Донбасу – П. І. Колодін, Сумській – П.Ю. Вікторов, по Полтавській – Л.О. Бугорська, Харківській – А.П. Коротун.

В Дрогобицькій, Львівській, Станіславській і Тернопільській областях створено Дистрикт Галичина. Організованим групам, які засилалися КПУ в ці області важче було туди пробитись, бо крім лінії фронту доводилось проходити кордони дистрикту.

Однак на початок війни не було створено єдиного керівного центру, що приводило до доблювання і прорахунків. У молодих керівників не було досвіду роботи. З швидким просуванням ворога партійні комітети створювались поспіхом, без підготовки і інструктурування. Все це було однією з причин помилок, провалів і загибелі багатьох підпільників. Протягом 1941 р. роботу в тилу змогли наладити лише 13 підпільних обкомів, 110 міськкомів і райкомів партії, 4 обкоми комсомолу.

Найбільш успішно діяли підпільні обкоми створені на базі партизанських загонів. Чернігівський підпільний обком партії, який діяв на базі партизанського загону очолюваного М.М. Попудренком налагодили зв'язки з підпільними організаціями на півночі області. Під їх керівництвом почали роботу Холменський, Іваницький, Грем’яницький, Носівський райкоми партії.

Полтавський підпільний обком під керівництвом С.Ф. Кондратенка, Г.Ф. Яценка дислокувалися в розташуванні партизанських загонів в Гадяцькому лісі. Під їх керівництвом розпочали роботу Гадяцький, Лохвицький, Лубенський, Сенчанський, Миргородський, Зінківський підпільні райкоми партії та 25 партійних осередків. З перших днів окупації Полтави створено підпільну комсомольську організацію Лялею Убийвовк. Писала листівки до народу закликаючи до боротьби з ворогом. В одній з них писала: «Народе мій! 28 квітня на вулицях Гребінки німецькі варвари давили наших військовополонених. Кров батьків і братів наших кличе до помсти. Кров за кров! Смерть за смерть!». Внизу підпис: «Нескорена Полтавчанка».

Підпільниця згуртувала біля себе 20 товаришів-комсомольців. Встановила зв’язок з партизанським загоном Жарова, який діяв у диканських лісах. Протягом шість місяців систематично приймали повідомлення по радіо з Москви, друкували листівки і розповсюджували серед населення.

Підпільники дізнавшись, що в сараї під колючим дротом утримуються військовополонені налагодили зв’язок з лікарем і домовились про проведення агітаційної роботи. Передавали листівки лікареві, який читав їх хворим. Визволили з полону 18 радянських військовополонених.

У травні 1942 р. радянські війська в районі Харкова почали наступ. Підпільники озброївшись хотіли завдати удару фашистам з тилу, але були схоплені. В листах до рідних Ляля з в’язниці писала, що життя куплене ціною підлості, гірше від смерті. 26 травня 1942 р. підпільники були розстріляні.

Під керівництвом Кіровоградського обкому партії на чолі з П.К. Василиною та М.М. Скирдою вели роботу Новопразька, Світлопільська, Знам’янська, Єлизаветградська підпільні партійні організації.

Розгорнув роботу Дніпропетровський підпільний обком партії на чолі з М. І. Сташиновим, Д.Г. Садовниченком, Харківський – І. І. Бакуліним. Сталінський – С.М. Щетиніним, Одеський – О.П. Петровським, С.С. Сухарєвим, Ворошиловградський – І. М. Яковенком, С.О. Стеценком, Сумський – О. І. Антоновим, Кам’янець-Подільський – І. К. Николюком. Не довго діяли Чернівецький, Станіславський, Ізмаїльський підпільні обкоми. Не змогли вийти в задані райони керівники Вінницького, Дрогобицького, Львівського, Ровенського, Тернопільського обкомів партії. Не закріпились в тилу ворога Запоріжський, Миколаївський, Волинський.

Під керівництвом партійних організацій розгорнула роботу сітка комсомольського підпілля. Розпочали роботу Харківський, Запоріжський, Київський, Сумський підпільні обкоми комсомолу. Київський міськком ЛКСМУ, Холминський райком ЛКСМУ, організував комсомольську організацію «Так починалось життя» під керівництвом М. Єременко.

Вироблено завдання:

* вести агітаційно-масову роботу серед населення, мобілізувати народ на боротьбу з ворогом;

* зривати заходи намічені німцями;

* допомагати партизанському загонові зброєю, продовольсьвом, надсилати поповнення.

Взяли на себе обслуговування партизанів – прали білизну, пекли хліб. Були пильними розвідниками для партизанських загонів. Підготували в партизани 400 чоловік. Налагодили друк листівок. За 5 місяців видрукували і поширили 16000 листівок і зведень Радянського Інформбюро. Розклеювали на стінах будинків, парканах, телефонних стовпах групами по 3–6 чоловік з балалайкою, гітарею, піснею.

2 березня 1942 р. почались арешти. Багато перевиховувались в лісі, однак були схоплені керівник Микола Яременко і активні члени О. Омельченко, Ф. Резиченко, Ф. Внукова. «Комсомольці не здаються. Помираємо за Батьківщину» – останні їх слова, написані на брудній тюремній стіні.

Важливе місце у діяльності підпілля займала масово-політична робота серед населення. Широко використовували пресу. На Україну перисилались газети «Правда», «Відомості», «Комсомольська правда», «Красная звезда», «Комуніст», «Советская Украина». Через кожних два дні тиражем 100 тис. примірників виходила газета «За Радянську Україну». Політорганами Південного фронту за період з 1 вересня до 5 грудня 1941 р. було розкидано над територією Південних областей України 20 млн. примірників листівок, 283 тис. газет, 8800 примірників газети «Правда». Однак багато література не доходило до місця призначення. Метою було налагодити видавництво в тилу ворога, що було важко в умовах конспірації, відсутності паперу, друкарських засобів, спеціалістів. У вересні 1941 р. вийшла в світ перша друкована листівка Чернігівського обкому партії. Видавали листівки Миргородський підпільний райком Полтавської області, Ямський – Сталінської області, Одеський приміський райком партії. Багато листівок писалось в ручну.

Листівки розповсюджувались на базарах, підприємствах, церквах, на дошках оголошеньпоряд з німецькими оголошеннями.

Сім разів на добу звучали радіопередачі центрального радіо. Вони включали інформацію Радінформбюро, інформацію ТАРС, матеріали про становище на фронтах і тилу, про героїв війни, розгортання партизансько-підпільної боротьби. Створено радіостанції імені Т.Г. Шевченка в Саратові та «Радянська Україна» в Москві.

В ідеологічній діяльності підпілля найпоширенішою формою була усна пропаганда і агітація, індивідуальні і групові бесіди, читка газет і листівок, організоване прослуховування радіопередач.

У селах проводились мітинги, збори, влаштовувались лекції і доповіді секретарів підпільних партійних комітетів, керівників партизанських формувань, агітаторів, концерти художньої самодіяльності, перегляд фільмів.

Особливо поширеними в містах і промислових центрах був саботаж економічних дій німців. Кваліфіковані робочі, інженери, техніки, службовці тікали в села приховуючи свої спеціальності, працювали сторожами, двірниками. Під керівництвом підпільників виводилось з ладу заводське устаткування, телефонна сітка, зрив виконання виробничих завдань. Де було введено в дію деякі мілкі чи окремі цехи, шахти робочі систематично зривали роботу.

Внаслідок саботажу робітників і службовців німці не змогли налагодити роботу великих промислових підприємств у Горлівці, Сталіно, Макіївці, Харкові, Дніпропетровську, Запоріжжі, Кривому Розі. Під керівництвом підпільних організацій селяни зривали польові роботи, ремонти збиральних машин, поставки хліба та сільськогосподарських продуктів.

У вересні 1941 р. київські підпільники здійснили диверсії на станції Київ-Товарна, в цехах Київського паравозоремонтного заводу, залізничних майстернях, депо, водокачці, фабриках ім. О.М. Горького та ім. Рози Люксембург. Перешкоджали відбудові мостів через Дніпро, заводів «Більшовик», «Ленінська кузня». Восени 1941 р. диверсії на аеродромах Харкова і Чугуєва.

Підпільні організації перешкоджали вивозу населення на роботу до Німеччини, нападали на біржі праці, знищували документацію, виготовляля фальшиві документи звільнення з роботи за станом здоров’я.

Радянським партизанам значну допомогу надавали члени підпільних організацій в здійсненні диверсійних актів на комунікаціях, воєнних об’єктах, розгромі гарнізонів і поліцейських участків. Використовувалися в якості провідників при форсуванні водних перешкод під час рейдів, при здійсненні бойових дій в населених пунктах. Розвідники партизанських загонів широко використовували конспіративні та явочні квартири. Найважливіша допомога була в південних, мало лісових і степових районах України. Надавали інформацію не лише про місцезнаходження ворога, але і його дислокацію за межами контролюючих зон. На основі цих даних планувалась бойова і агітаційно-масова діяльність, зривались ідеологічні, політичні, економічні, воєнні заходи німців. Підпільники попереджали про каральні акції..

З метою покращення керівництва партизанським рухом за рішенням ГКО 30 травня 1942 р. при ставці Верховного Головнокомандувача був створений Центральний штаб партизанського руху на чолі з першим секретарем ЦК КП У Білорусії П.К. Пономаренком, при воєнних радах фронтів штаби партизанського руху.

При Воєнній Раді Південно-Західного напряму створено Український Штаб партизанського руху. Начальником штабу призначено Т.А. Строкача, членами штабу М.С. Співак, А.Н. Зленко.

В перші дні роботи виникло ряд проблем:

* не мав в розпорядженні радіостанцій, авіатранспорту, озброєння, боєприпасів, медикаментів інших матеріальних засобів;

* постійна зміна місцезнаходження.

Літом 1942 р. УШПД розробив план бойових дій партизанських формувань на Україні.

5 вересня 1942 р. видано указ наркома оборони СРСР І. В. Сталіна «Про завдання партизанського руху». В ньому містились конкретні установи і директиви ЦК партії з наступного розвитку всіх форм народної боротьби і посилення бойових дій партизан, особливо по укріпленню партизанських формувань, створення бойових резервів.

2 жовтня 1942 р. Політбюро ЦК ВКП розглянуло питання про розвиток партизанського руху на Україні, прийнято рішення про створення вузького не легального ЦК КП У з числа основного ЦК КП У і керівників великих партизанських формувань в складі 17 чоловік.

Державний комітет Оборони 11 жовтня 1942 р. прийняв спеціальну постанову про розвиток партизанського руху на Україні. Мова йшла про посилення руху в Правобережних областях, де проходили важливі залізнодорожні і шосейні магістралі.

Розроблено оперативний план на жовтень-листопад 1942 р. Передбачалось направити в німецький тил ряд нових оперативних груп і партизанських організаторів, перидослокацію загонів в інші регіони, провести рейди під проводом С.А. Ковпака, А.Н. Сабурова на Правобережжя.

Осінню 1942 р. на Україну направлено дві оперативні групи на чолі з Я. І Мельником в Сумську область, С.Ф. Маликовим в Житомирську. Для зв’язку з Чернігівським партизанським загоном до кінця жовтня 1942 р. десантована спеціальна група з представників УШПД, ЦК ВЛСМ, ЦКЛКСМУС.

Важливу роль в координації дій партизанських загонів і з’єднань відігравали також штаби областей створені в тилу ворога. Перший був організований осінню 1941 р. на Чернігівщині на чолі з А.Ф. Федоровим. На початку грудня 1942 р. два штаби в Київській і Житомирській областях на чолі з командирами з’єднань С.А. Ковпаком та А.Н. Сабуровим. В січні 1943 р. сформований штаб по Сумській області. В різний час його очолювали Я. І. Мельник, П.Ф. Куманек. Їх завдання було:

* виявлення скритих резервів і створення на їх базі загонів і диверсійних груп;

* поставка партизанськими загонами і групами завдань і організація їх взаємодії;

* підтримка зв’язку з всіма партизанськими загонами області;

* організація розвідки і передача одержаної інформації УШПР.

Весною 1943 р. створюються штаби партизанського руху по Вінницькій, Волинській, Кам’янець-Подільський, Рівенській областях. Начальником штабу в Чернігівській області став Н.Н. Попудренко.

Літом 1942 р. в загони були організовані спеціальні розвідгрупи. В центральному і республіканських штабах партизанської боротьби створювались розвідвідділи. Згідно з постановою ГКО 30 травня 1942 р. в їх функції входило:

* вивчати і висвітлювати політичне, економічне становище в тилу ворога;

* організовувати розвідку і одержання розвідданих: розташування, рух, склад військ і штабів, місцезнаходження аеродромів, складів, хімічних баз, техніки.

Отже, з створенням центральних органів керівництва партизанським рухом було переможено ряд недоліків його організації, характерних для початкового етапу, досягнута необхідна координація дій партизанських формувань різних типів, вирішено організаційні і технічні проблеми, забезпечена більш тісна і оперативна взаємодія з армійським керівництвом, досягнута необхідна територіальна крнцентрація партизанських сил.


 

2.3 Зміна тактики партизанської боротьби і завершальний етап боротьби


 

Восени 1942 року радянські партизани переходять до тактики рейдів. Ідея виникла в ході наради, яка відбувалася з 31 серпня по 2 вересня в Кремлі Центральним комітетом ВКП з представниками підпільних партійних органів, командирами і комісарами великих партизанських формувань України, Білорусії. Для участі в рейді було виділено 5 загонів з з’єднання С.А. Ковпака чисельністю 1075 чол., 7 загонів і 2 спеціальні групи артилеристів і автоматчиків з з’єднання А.Н. Сабурова в кількості 1617 чол..

Про завдання дій загонів повідомляється в Наказі Центрального Штабу партизанського руху про вихід в новий район дислокації об’єднаних партизанських загонів під командуванням С.А. Ковпака від 15 вересня 1942 р. Наказі Центрального Штабу партизанського руху про вихід в новий район дислокації об’єднаних партизанських загонів під командуванням А.Н. Сабурова від 15 вересня 1942 р..

26 жовтня 1942 р. з’єднання С.А. Ковпака і А.Н. Сабурова вийшли з Брянського партизанського краю і двома паралельними маршрутами вирушили на захід. 7 листопада обидва з’єднання майже одночасно підійшли до лівого берега Дніпра, переправились на правий, вибили німців з м. Лоєв. 29 листопада з’єднання А.Н. Сабурова вийшло в район Олександрівки і Ремези Поліської області БССР, з’єднання А.С. Ковпака досягло Буйковичів. В ході розгромлені німецькі гарнізони в селах Хойники, Волока, Юревичі. 22 листопада прибуло в село Корми, в ніч на 26 листопада розгромило загін суперника в місті Мальчиці Поліської області. За 14 днів обидва з’єднання пройшли більше 300 км., пересіклизалізнодорожні магістралі Гомель-Бахмач, Гомель-Чернігів, форсували Дніпро. До кінця листопада 1942 р. з’єднання виконали поставлені завдання, вийшовши в суміжні райони Житомирської і Поліської області. За цей час було форсовано вісім залізнодорожніх ліній і десятки річок.

Информация о работе Антифашиський Рух опору в роки Великої Вітчизнної війни на території України