Кінбурнська битва в контексті початкового етапу російсько-турецької війни 1787 – 1791 років

Отже, перемога у Кінбурнській битві стала вирішальним  фактором впливу на  подальший розвиток подій у російсько-турецькій війні 1787 – 1791 років та заклала початок переможних боїв у дуже важливій для Росії війні. Це було обумовлено її важливим стратегічним положенням – вона могла стати для росіян базою для підготовки захоплення сусіднього турецького Очакова,  а також виконувала функцію захисту Херсону – головної бази російського флоту. Оволодіння Кінбурном запирало російський флот в Херсоні і відкривало шлях до відновлення турецького контролю над Кримом. Однак перемогу у битві здобуло російське командування.

ВИСНОВКИ

Вивчаючи хід  Кінбурнської битви в контексті  початкового етапу російсько-турецької війни 1787 – 1791 років я дійшов наступних висновків щодо особливостей та ходу Кінбурнської битви 1787 року.

По-перше, дослідження особливостей Кінбурнської битви, пов’язаної з ІІ російсько-турецькою війною були започатковані ще в середині ХІХ століття, коли розпочалося вивчення загальної історії Новоросійського краю. При цьому історія окремих битв російсько-турецьких війн ще залишається недостатньо дослідженою істориками. У контексті історіописання російсько-турецьких війн проблематика розвитку подій представлена досить широко, але слід відзначити той факт, що дослідження власне Кінбурнської битви в деяких моментах є фрагментарною.

По-друге, джерельна база досить розпорошена по різних архівосховищах та збірках опублікованих документів. Найбільш об'єктивну і повну інформацію дають збірники документів. У 1893 – 1895 роках були опубліковані папери Суворова, Потьомкіна і Румянцева 1787 – 1788 років, а також 3 томи архівних документів, що характеризують діяльність Потьомкіна в II російсько-турецькій війні. У 1949 – 1953 роках вийшов у світ збірник документів, що відноситься до О.В.Суворова. Винятково велике значення має епістолярна спадщина Суворова і Потьомкіна, опублікована порівняно недавно – в 1986 і 1997 роках. Багато відомостей можна почерпнути з щоденників і спогадів учасників і сучасників війни, наприклад, статс-секретаря Катерини II Храповицького [7], Л.М.Енгельгарта [9], Р.М.Цебрікова [8], французів Вольнея, графа де Дама [2], графа Сегюр, австрійського принца де Ліня.

По-третє, впродовж  ХVІІІ століття велася боротьба за панування в Північному Причорномор’ї і в прилеглих районах. Адже, Північне Причорномор’я було шляхом виходу до Чорного та Середземного морів.

По-четверте, у другій половині ХVІІІ століття Російська імперія виступала як впливова чорноморська держава Європи.

 По-п’яте, у вересні 1787 року турецьке командування  вирішило захопити  Кінбурнську фортецю, в якій для охорони знаходився корпус генерал-аншефа О.В. Суворова. Кінбурнська фортеця стала першим об'єктом нападу турецьких військ у війні. Це було обумовлено її важливим стратегічним положенням – вона могла стати для росіян базою для підготовки захоплення сусіднього турецького Очакова, а також виконувала функцію захисту Херсону – головної бази російського флоту. Оволодіння Кінбурном запирало російський флот в Херсоні і відкривало шлях до відновлення турецького контролю над Кримом. Однак перемогу у битві здобуло російське командування.

По-шосте, Кінбурнська операція російської армії мала важливе значення. Адже, вона поклала початок блискучих перемог ІІ російської-турецької війни 1787 – 1791 років. Знищенням у ряді боїв на Дніпровському лимані більшої частини турецької ескадри Ескі-Гассана і перемогою російської біля острова Фідонісі та на Чорному морі. Кінбурнська перемога справила велике враження. У Константинополі поширилося загальне збентеження, яке було тим сильніше, що турки очікували зовсім іншого від раптового відкриття військових дій при неготовності росіян. Перемога при Кінбурні стала першою великою перемогою російських військ у російсько-турецькій війні 1787 – 1791 років. За перемогу при Кінбурні Катерина II нагородила Суворова орденом Андрія Первозванного, а для тих, хто відзначився в битві була випущена спеціальна медаль.

Отже, перемога у Кінбурнській битві стала вирішальним фактором впливу на  подальший розвиток подій у російсько-турецькій війні 1787 – 1791 років  та заклала початок переможних боїв у війні.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Джерела:

1. Бумаги князя Г.А.Потемкина-Таврического, 1774 – 91// Сборник военно-исторических материалов. Вып. VI-VIII (Под ред. Дубровина Н.Ф.). – Санкт-Петербург, 1893 – 1895. – 431 с.
2. Дама де Роже. Записки // Старина и новизна. – 1914. – Кн.18. – 216 с.
3. Екатерина II и Г.А.Потемкин. Личная переписка (Подгот. Лопатин В.С.). – М., 1997. – 186 с.
4. Письма и бумаги Суворова, Потемкина, Румянцева. 1787 – 88 // Сборник военно-исторических материалов. Вып. IV (Под ред. Масловского Д.Ф.). – Санкт-Петербург, 1893. – 411 с.
5. Суворов А.В. Сборник документов. – Т.2. – М., 1949 – 53. – 659 с.
6. Суворов А.В. Письма (Подгот. Лопатин В.С.). – М., 1986. – 267 с.
7. Храповицкий. Дневник Храповицкого // Русский архив. – 1901. – № 5-7. – 194 с.
8. Цебриков Р.М. Вокруг Очакова // Русская старина. – 1895. – 212 с.
9. Энгельгарт Л.Н. Записки Энгельгарта. – М., 1860. – 251 с.

Література:

10. Бегунова А. Сабли остры, кони быстры. – М., 1992. – 256 с.
11. Богданович М.И. Походы Румянцева, Потемкина и Суворова в Турции. – Санкт-Петербург, 1852. – 325 с.
12. Брикнер А.Г. Потемкин. – Санкт-Петербург, 1891. – 276 с.
13. Горинов М.М., Ляшенко Л.М. Історія Росії, частина I. Від Київської Русі до імператорської Росії (IX – XVIII ст.). – М., 1994 р. – 491 с.
14. Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775 – 1800 гг. – М., 1959. – 280 с.
15. Елисеева Н.А. Екатерина II и Г.А.Потемкин в годы II русско-турецкой войны (1787-91) // Отечественная история. – 1997. – №4. – 264 с.
16. Заичкин И.А., Почкаев И.Н. Русская история: От Екатерины II до Александра II. – М., 1994. – 765 с.
17. Історія Росії початку XVIII – кінця ХІХ століття // Л.В. Милов, П.Н. Зирянов, О.Н.Боханов; відп. ред. О.Н. Сахаров. – М.:Видавництво АСТ, 1996. – 265 с.
18. Каменский А.Б. Под сению Екатерины. – Санкт-Петербург, 1992.
19. Лопатин В.С. Потемкин и Суворов. – М., 1992. – 448 с.
20. Лукирский А.Н. Сражение при Кинбурне 1 октября 1787 // Военно-исторический журнал «ВОИН» – 2003. – №12. – 105 с.
21. Михайлов О.Н. Суворов. – М., 1973. – 255 с.
22. Осипов К. А.В. Суворов. – М., 1954. – 311 с.
23. Петров А.Н. Вторая турецкая война в царствование Екатерины II. – Санкт-Петербург, 1880. – 298 с.
24. Петрушевский А.Ф. Генералиссимус Суворов. – Т.1. – Санкт-Петербург, 1884. – 478 с.
25. Платонов С.Ф. Лекції з російської історії. – Санкт-Петербург, 1997. – 360с.
26. Полевой Н.А. История князя Италийского, графа Суворова-Рымникского. – Санкт-Петербург, 1858. – 348 с.
27. Прочко И.С. История развития артиллерии. – Санкт-Петербург, 1994. – 496 с.
28. Ростунов И.И. Генералиссимус А.В.Суворов. – М., 1989. – 410 с.
29. Самойлов А.Н. Жизнь и деяния генерал-фельдмаршала князя Г.А.Потемкина-Таврического // Русский архив. – 1867. – 487 с.
30. Семевский М.И. Потемкин // Русская старина. – 1875. – Кн.13. – 231 с.
31. Шершов А.П. История военного кораблестроения. – Санкт-Петербург, 1994. – 360 с.