Козацько-селянські повстання кінця 16 ст.

д) підготували грунт для успішного розгортання Визвольної війни українського народу (середина XVII ст.) під проводом Б.Хмельницького .

Висновки

Відповідно до мети дослідження  та поставлених завдань можна  підсумувати, що :

Народні повстання кінця XVI ст. – 20-30 рр. XVII ст були породжені широкими соціально-економічними та політичними причинами. Серед них найголовніша – це посилення феодального, релігійного та національного гніту на українських землях після Люблінської унії, а такоє поява українського козацтва, як серйозної окремішньої політичної та військової сили.

Найбільшими народними повстання  кінця XVI ст., в ході яких визначну роль відігравало козацтво, можна вважати  повстання під проводом К.Косинського (1591-1593рр.), та народне повстання під  керівництвом С.Наливайка (1594-1596рр).

Головними рисами цих повстань була масовість – окрім козацтва в них приймали активну участь широкі верстви селян, міщан, в першу  чергу ремісників, а такоє намагання повсталих обмежити всевладдя Речі Посполитої і Україні, зберігти а то й розширити козацькі вольності і права, відновити позиції української православної церкви. Ці повстання закінчились поразкою, однак послугували базою для розгортання та посилення народних рухів в 20-30-х роках XVII ст., змусили піти Річ Посполиту на певні поступки – дещо послабити гніт в українських землях, легалізувати українську православну церкву.

Козацько-селянські повстання, що відбулися в 1591-1596 pp., завершили собою перше сторіччя існування Козаччини. Вони виявили:

• можливість успішних спільних дій козаків, селян, міщан і дрібної  шляхти, серед яких козацтво поступово  перетворювалося на провідну силу соціальної та національно-визвольної боротьби;

• зростання національної свідомості українського народу, загартування його волі, набуття досвіду боротьби;

• значну неорганізованість  і внутрішню роз'єднаність козацтва (ці чинники врешті-решт стали фатальними — саме вони зумовлювали поразку  повстанців). Після кожної перемоги шляхетських військ українські землі  потопали в крові. Краща зброя, вишколеність, дисципліна та організація польського війська взяли гору. Шляхта розбила  козацько-селянські загони, їхні рештки відступили на Запоріжжя.

Список використаних джерел та літератури

Джерела

1. Kronika Marcina Bielskiego. – T. II. – Kn. 4–5. – Sanok, 1856. – 894 s.
2. Prochaska A. Materialy archiwalne wyjęte glówne z Metryki Litewskiej od 1348 do 1607 roku. – Lwów,1890. – 240 s.
3. Stryjkowski M. Kronika Polska, Litewska, Zmudzka i wszystkiej Rusi.- Warszawa, 1846. – T.2. – 392 s.
4. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею. – Т.1. (1361-1598). – СПб., 1863. –316 с.
5. Антонович В.Б. Исследование о городах в юго-западной России по актам 1432 – 1798 гг. – К. : 1870 г. – 94 с. – Архив юго-западной России, ч. 5, т. 1, предисловие.
6. Архив юго-западной России. – К. : Временная комиссия для разбора древних актов при Киевском, Волынском и Подольском генерал-губернаторе., 1869 г., ч. 5, т. 1. Акты о городах 1432 – 1798 гг./под. ред. В. Б. Антоновича. -  646 с.

Монографії та періодичні видання

7. Podhorodecki L. Chanat Krymski i jego stosunki z Polska w XV-XVIII w.- Warszawa, 1987.- 214 s.
8. Rawita-Gawronski F. Kozaczuzna ukrainna w Rzeczypospolitej Polskej do końca XVIII w. Warszawa 1923
9. Антонович   В. Коротка історія козаччини, Київ, “Україна”, 1991 р.
10. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. — К.: Вища шк., 1994. — 539 с.
11. Грушевський М. Ілюстрована історія України. -  Київ - Відень: Друкарня J.N. Vernay, 1921. - 575 с.
12. Грушевський М. Історія України-Руси /М. Грушевський. – Т. 7. – Львів-Київ,1907 (перевид.: К., 1993). – 456 с.
13. Дашкевич Н.П. Заметки по истории Литовско-Русского государства. — М., 1885. — 632 с.
14. Дорошенко Д. Нарис історії У країни. T.ІІ. — Мюнхен, 1966. -229 с.
15. Єфименко А.Я. История украинского народа. — К., 1990. — 512 с.
16. Крикун Н.Г. Административно-территориальное устройство Правобережной Украины в 15 – 18 вв.: границы воеводств в свете источников/Н.Г. Крикун. – К. 1992 г. – 150 с.
17. Крип‘якевич, З.Стефанів, Б.Гнаткевич, О.Думін   Історія українського війська, Львів, “Світ”, 1992 р.
18. Кулиш П. История воссоединения Руси. Т. 1, М., 1874. – 344 с.
19. Леп’явко С.А. Козацькі війни кінця XVI ст. (1591-1596) К., 1996. – 231 с.
20. Наливайко Д. Козацька християнська республіка.— К., 1992.- 423 с.
21. Полонська-Василенко   Історія України, т. І, Київ, “Либідь”, 1992 р
22. Смолій В.А. Історія українського козацтва : Нариси у 2-х Т. Вид. «Києво-Могилянська Академія», 2006.-800с.
23. Смолій В.А., Степанков В.С. Українське національне відродження. Створення козацької держави. – К., 1997.
24. Щербак В.Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV — середина XVII ст. К — 2000.- 368 с.
25. Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст.- К., 1993.- С.269.