Риторика

Риторика

Рито́рика — це наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Ця наука вивчає методику творення тексту, визначає його структуру, найпридатнішу для зрозумілого й аргументованого викладення думки.

Історія

Риторика є однією з  найдавніших наук, її виникнення припадає на античні часи. Вона була засобомзахисту і звинувачення на судовому процесі. Найвидатніші теоретики риторики були в Греції, апрактики — в Римі. Засвоєння риторики вважалося необхідною підготовкою в Стародавній Греціїта Римі. Громадяни Давньої Греції могли самі себе захищати в суді, а щоб захист вийшов вдалим, вони зверталися до фахівців, чиїм ремесломбуло складання промов. Ораторське мистецтво розвивалося й у Давньому Римі. Відомий давньогрецький оратор Арістотель розрізняв три способи переконання:

• логічний
• емоційний
• етичний.

Найвидатнішим римським оратором був Цицерон, він досягнув високої майстерності у складанні й виголошенні промов, став автором трактатів про ораторське мистецтво.

У середньовічній Європі риторика була перш за все мистецтвом християнської проповіді. Разом з діалектикою і граматикою риторика становилатривіум — базову частину навчального плану в середньовічній освіті. Її правила були пристосовані до середньовічних форм, таких, як проповіді і правові документи. На землях Київської Русі ораторське мистецтво розвивалося під візантійським впливом.

У києворуських пам'ятках деякі положення з риторики зустрічаються в Ізборниках Святослава 1073 і 1076. Видатними ораторами були Іларіон, Кирило Туровський (11—12 ст.). В 16—17 ст. ораторські мистецтва вивчали в братських школах і Києво-Могилянській колегії. Спочатку навчання відбувалося за латинськими підручниками періоду античності. Найдавнішим підручником, складеним українським автором, за яким читалася риторика в Києво-Могилянській колегії, був курс «Orator Mohileanus» («Оратор Могилянський») Йосифа Кононовича-Горбацького (1637), написаний латинською мовою за зразком праці Цицерона «Поділи ораторські».

В середині 17 ст. Йоаникій Галятовський уперше створив курс риторики українською мовою, орієнтований на укладання церковних проповідей — трактат «Наука, албо способь зложеня казаня»; він умістив його разом із зразками казань у своїй книзі «Ключь разумѣнія» (1659, 1665). Йоаникій Галятовський, Антоній Радивиловський та Лазар Баранович своєю проповідницькою практикою сприяли перетворенню української проповіді в літературний жанр. Наступне покоління українських проповідників — Стефан Яворський, Димитрій Туптало, Феофан Прокопович, Георгій Кониський — розвинули панегіричний жанр.

Риторика розробляла теорію мовного стилю. Авторам українських  риторик близькою була ідея, що прийшла з античності й дістала широкий розвиток у стінах Києво-Могилянської колегії, про три ораторські стилі («слоги») — високий, середній і низький, на які мовний матеріал членувався за ступенем образної ускладненості, а отже й естетичного сприйняття. Поступово правила та прийоми риторики були перенесені на інші прозові жанри, її основний розділ — учення про словесне вираження — увійшов складовою частиною до мовознавства й теорії літератури (стилістика). Інші розділи риторики з часом втратили практичне значення. На сучасному етапі розвитку риторики відбувається піднесення всіх її жанрів, створюється багато посібників ораторського мистецтва.

Сучасна риторика

На зламі XX сторіччя відродження риторичної думки позначилося заснуванням факультетів риторики у навчальних закладах, а також формуванням національних та міжнародних риторичних професійних організацій. Теоретики загалом погоджуються, що вивчення цієї науки відродилося значною мірою завдяки поновленому визнанню важливості мови й уміння переконувати в дедалі більш насиченому засобами масового зв'язку XX столітті. З початком панування реклами та мас-медіа, як-от фотографія, телеграфія, кіно, радіо й телебачення, зросла роль риторики в житті людей.

Викладання риторики в  Західній Європі і у США поновилося з кінця 50-х років XX сторіччя. А з появою таких шкіл, як група «µ» («Мю») у Бельгії та Франції, риторику взагалі почали вважати одним із найцікавіших, найактуальніших і найперспективніших напрямів функціонально-комунікативного підходу до вивчення мови.

До визначних теоретиків сучасної риторики належать Хаїм Перельман, Генрі Джонстоун, Кеннет Берк, Маршалл Маклуен та І. В. Річардс.

Риторика з напівсхоластичної науки про пишне мовлення (так її витлумачували в середньовіччі) стає наукою про ефективне спілкування у всіх можливих життєвих комунікаціях. Сприйняття риторики в такому ключі обумовлює потребу її вивчення на всіх рівнях здобуття освіти. Шведський професор Хосе Луїс Рамірес, вважає риторику основою не лише освіти, а й громадянського суспільства.

У сучасній філософії та лінгвофілософії з'явився напрям комунікативної філософії. Його ідея — так звана ідеальна комунікація, або трансцедентна прагматика і трансцедентна риторика. Представники цього напряму (Юрґен Габермас, Вітторіо Гесле та інші) стверджують, що гармонійне суспільство може існувати тільки тоді, коли воно послуговується ідеальною риторикою. Ідея риторики ефективного спілкування та трансцедентної прагматики полягає в тому, щоб якнайбільше членів суспільства були озброєні риторичними знаннями і, спілкуючись між собою, доводили це суспільство до гармонії. Тобто комунікація між різноманітними суспільними осередками, організаціями, установами має бути не конфронтативною, а толерантною та ефективною. Ідея толерантності спілкування ґрунтується на багатьох чинниках, найважливішим серед яких є засвоєння риторичних умінь і навичок.^[1].

Нині дуже мало уваги приділяється риториці. Це, можливо, одна з причин того, що в нашій країні немає  стійкої і виваженої політики демократії. Сучасна риторика — це теорія та майстерність ефективного (доцільного, впливового, гармонійного) мовлення. Предметом сучасної загальної риторики є загальні закономірності мовленнєвої поведінки, що діють у різних ситуаціях спілкування, сферах діяльності, та практичні можливості використання їх задля того, щоб створити ефективне висловлювання. Ефективність мовлення визначається втратами в процесі передавання ним від мовця до слухача інформації всіх трьох типів, притаманних мовленню: поняттєво-логічного, оцінного (+ або -) й емоційного. Доцільність мовлення — це його відповідність головній меті мовця, його мовленнєвому наміру. Впливовість мовлення — це його здатність розбудити розум і почуття, спонукати слухача спочатку прислухатися, прихильно та зацікавлено, а тоді прийняти те бачення навколишнього світу, яке йому запропонує мовець.

Значення риторики в житті людини

Уміння переконувати співрозмовника, уміння правильно й красиво говорити, привертати увагу й здобувати довіру слухачів потрібне нам в усіхсферах життя. Володіння мистецтвом слова — одна з умов для досягнення успіху в багатьох професіях. Уміння складати й виголошувати промовинеобхідне юристові (риторика й виникла як мистецтво складання судових промов). Політик, що говорить грамотно й переконливо, викликає повагу й довіру громадян, тоді як ті політичні діячі, які не надають ваги цьому вмінню, легко потрапляють у кумедні ситуації.

У навчальній діяльності студентів і школярів риторична майстерність незамінна, бо вона допомагає правильно написати й захистити реферат чинаукову роботу, цікаво побудувати усну відповідь на заняттях.

Ораторське мистецтво  використовується й у галузі реклами, адже її завданням є переконати можливих покупців вибрати саме цей товар чипослугу. Навіть повсякденне спілкування у колі друзів і родичів потребує певної майстерності, адже саме мова є основним засобом встановленняконтактів між людьми.

Призначення

Риторику можна визначити  і як науку, і як мистецтво. Головне її завдання — переконати слухачів у чомусь за допомогою слова, донести до них через промову певну думку, змусити перейнятися якимись почуттями. Мовою, що має переконувати, називав риторику давньоримський ораторЦицерон.

Отже, риторика — це наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Ця наука вивчає методику твореннятексту, визначає його структуру, найпридатнішу для зрозумілого й аргументованого викладення думки.

Риторика як мистецтво  передбачає вміння добре говорити, грамотно будувати висловлювання й уживати слова. Це зумовлює зв'язок риторики з такими розділами науки про мову, як стилістика, орфоепія, синтаксис та інші.

Окрім того, ораторське мистецтво — це й уміння говорити красиво, прикрашати свою мову. Цю особливість мистецтва слова відображає одна з його назв — «красномовство». Але навіть досконало володіючи мовою, оратор перш за все повинен мати що сказати, вміти добиратиінформацію. Недаремно риторика на ранніх етапах свого розвитку поєднувалася з філософією, тобто слово не відділялося від думки.

Види публічних виступів

• Академічне красномовство — це ораторські виступи науковців та викладачів, які доповідають про результати наукових досліджень, популяризують досягнення науки, проводять лекції з навчальною метою.
• Політичне красномовство — це виступи ораторів, що представляють певну політичну силу чи освітлюють суспільно-політичну ситуацію.
• До церковного красномовства традиційно зараховують риторичні твори, що використовуються в практиці різних християнських конфесій.
• Суспільно-побутове красномовство — це влучне висловлювання в гострій чи цікавій ситуації, а також урочисте слово з нагоди якоїсь важливоїподії.

Основні розділи класичної риторики

1. Інвенція (винахід, вигадка) — перший розділ риторики, на якому розробляється етап задуму, намірів, ідей, формулювань, майбутнього вступу.
2. Диспозиція (розташування, розміщення) — це другий розділ риторики, в якому формулюються основні поняття про предмет виступу і визначення правил оперування ними.
3. Елокуція (висловлююсь, викладаю) — третій розділ риторики, в якому розкриваються закони мовного вираження теми виступу.

• Елоквенція — підрозділ елокуції, який можна назвати серцевиною красномовства, тому що в ньому допускається використання різноманітних художніх засобів: епітетів, метафор, а також фразеологізмів і крилатих висловів.

4. Меморія (пам'ять, згадка) — наступний розділ риторики, призначення якого — допомогти оратору запам'ятати зміст промови так, щоб не розгубити не тільки фактичну інформацію, а й образність, цікаві подробиці.
5. Акція (дія) — призначення цього розділу полягає у тому, щоб підготувати оратора зовнішньо і внутрішньо.

Цікавинки

• Демосфен із самого дитинства був кволим і хворобливим. Одного разу він побачив виступ відомого оратора Калістрата і, захоплений силоюслова, присвятив увесь свій час вправам із красномовства, щоб з часом і самому стати оратором. Він улаштував собі в підземеллі кімнату для занять, де вчився акторської гри й зміцнював голос, а часто усамітнювався на два-три місяці, поголивши собі половину голови, щоб із соромунеможливо було вийти надвір, навіть якщо дуже захочеться. Неясну, шепеляву вимову він виправив, вкладаючи до рота камінці й читаючи напам'ять уривки з поезій, а голос укріплював бігом, розмовою на крутосхилах і тим, що, не переводячи дихання, промовляв декілька віршівабо довгі фрази.