Стефан Душан

Помимо кодификации обычного права, "Законник" содержит ряд положений  византийского происхождения, представляя  собой попытку унификации законодательства для преодоления разрыва между  сербской (основанной на обычаях) и  византийской правовыми системами. Так, новый сборник законов содержал, например, такие восходящие к сербскому  обычному праву нормы, как сословный  суд присяжных или коллективная ответственность жупы или села. Одновременно с этим в кодексе была зафиксирована  необходимость письменного приговора суда, а сам судебный процесс был унифицирован - что, наряду с новой системой наказаний, являлось явным заимствованием из Византии.

Создание "Законника" являлось, впрочем, лишь частью более широкого процесса унификации законодательства. Новый кодекс вошёл составной  частью в созданный по приказу  Стефана Душана сборник законов, в который вошли также переведённые на сербский "Закон Юстиниана", и сокращённая версия Синтагмы Матфея Властаря.

 Отношения с  церковью

Важливою частиною політики Стефана  Душана стало його реформування сербської  православної церкви. На Соборі 1346, разом  з вінчанням Стефана на царювання, замість колишньої автокефальної  архієпископії в Сербії була заснована  патріархія; першим патріархом став Іоанникій II. Тривав переклад візантійського законодавства (в якому спочатку передбачалася  висока роль церкви), а також підтримка  влади значно зміцнили позиції новоствореної  патріархії.

Особливо варто виділити заступництво Душана монастирям Афона. У 1347-1348 роках імператор з родиною навіть провів кілька місяців на Святій горі , відвідуючи і обдаровуючи різні монастирі. При цьому різко зросла значення сербського монастиря Хіландар, а на ряд важливих посад в інших монастирях були призначені сербські ченці.

Щедро обдаровував Стефан церкви і  монастирі і в інших частинах своєї держави. У їх володінні  перебували значні землі, величезна  кількість сіл; самі монастирі користувалися  імунітетом. Помітним було і будівництво  нових церковних будівель: так, за прикладом своїх предків, ще будучи королем, Стефан віддав наказ про  початок будівництва своєї задужбіни, монастиря Святих Архангелів (поблизу Призрена). У 1347 році монастир було освячено; в ряді текстів вихваляються "Призренської церкви поли" .

Опіка православної церкви добре помітно  в юридичних актах Душана: так, крім пам'ятників чисто церковного законодавства, велика увага церкви приділяє і "Законник". Перші 38 його статей, власне, регулюють цю сферу. Найбільш важливими нормами при  цьому є: обов'язковість церковного шлюбу, заборона на перехід в католицтво (що було дуже актуально для складалася з безлічі частин імперії), регулювання відносин між господарем села і священиком, а також імунітет володінь церкви .

 Підсумки правління

Стефан Душан несподівано помер 20 грудня 1355, не проживши й п'ятдесяти років. Спочатку він був похований в своїй задужбіне, монастирі Святих Архангелів поблизу Призрена; в 1615 церква була зруйнована османами. В 1927 в ході археологічних розкопок на місці монастиря гробниця Стефана Душана була виявлена, а прах царя був перенесений в Церква Святого Марка в Белграді.

За роки правління Стефану Душаном  вдалося створити величезну державу. Після війни з Візантією і Угорщиною в нього увійшли Македонія, Епір, Фессалія, частина Фракії - тобто, крім земель населених слов'янами, також грецькі і албанські території. Разом з тим, цілий ряд областей, населених сербами (переважно на угорській і боснійської кордонах) залишився поза межами Душанова царства. При Душаном посилилося візантійський культурний вплив: при дворі був введений візантійський церемоніал, почали використовувати візантійські титули . Відсутність економічного і культурного єдності, що збереглася роль місцевої знаті в управлінні недавно завойованими територіями - все це створювало передумови для розвалу країни.

Сербське царство, створене зусиллями  Стефана Душана, ненабагато пережило свого засновника; вже в 1356 в країні розгорівся перший міжусобиця: зведений брат Душана, правитель Епіру Симеон Сініша, проголосив себе царем і спробував скинути нового імператора. Слідом за цим послідувало відпадання Албанії та Фессалії, практично незалежною стала Македонія (один з її правителів, Вукашин Мрнявчевіч, в 1365 прийняв титул короля). Навіть у власне сербських землях процес розпаду йшов з повною силою і влада зосереджувалася в руках місцевих вельмож: у районі Косова поля реальною владою володів князь Воїслав Войнович, у центральній Сербії - князь Лазар Хребеляновіч, в районі Ужице, Рудника і Подрінья - Нікола Алтомановіч; підняла голову і знати Зети - тут утвердилися троє братів Балшичей, з 1366 перестали підкорятися Стефану Урошу V навіть номінально. Таким чином, за відносно короткий термін на місці єдиної держави, що розпався, за висловом Іоанна Кантакузина, "на тисячу шматків" , з'явилося безліч великих і дрібних володінь.

Перетворення Сербії на недовгий термін у ключова держава Балкан , суперечлива постать засновника Сербського царства залишили слід в народній пам'яті. Стефан Душан неодноразово згадується в сербських героїчних піснях, в одній з них від його особи заявляється: