Історія виникнення мінойської цивілізації її суспільно-політичний,економічний розвиток

 Загальною рисою, характерною  для мінойської релігії, було  поклоніння природі – священним  деревам, джерелам і кам'яним  стовпам.

На відміну від багатьох стародавніх мешканців Близького  Сходу, мінойці не споруджували своїм  богам величних храмів. Спільні культові дії здійснювалися ними на палацових  майданчиках, в печерних святилищах, в будинкових храмах, в капличках, побудованих над витоками струмків, але в першу чергу в святилищах на вершинах. Маленькі храми, побудовані на гірських вершинах, є характерною  межею хананейської релігії, їх можна  порівняти з «високими горбами», на які, у зв'язку з існуючою практикою  поклоніння на них, люто обрушуються  ізраїльські пророки.

Важливу роль в мінойській релігії відігравав бик. У грецьких міфах, пов'язаних з Крітом, події  часто розгортаються навколо  бика, як у випадкуз викрадання Зевсом Європи або в легенді про Мінотавра. Мінойські вівтарі і дахи святилищ нерідко мали рогоподібні виступи, які, можливо, походили від рогів  священного бика і звичайно називалися рогами присвячення. Навіть мінойські  стрибки через бика мали, крім атлетичної, ще й релігійну сторону.

3.2 Писемність  і мова

 Найбільш раннє критське  лист - піктограми, як правило, на  глиняних табличках, датуються  часом приблизно до 2000 до н.е.  Ці піктограми прийнято називати  крітським ієрогліфами. Мабуть, вони  в основному місцевого походження, хоча деякі символи аналогічні  єгипетським. Особливе і єдиний  у своєму роді піктографічне  лист, мабуть більш пізнього типу, ми знаходимо на т.зв. Фестський  диску, круглої глиняній табличці (діаметр 16 см), по обидва боки  якої за допомогою печаток  видавлені піктограми. Розшифровка  у майбутньому пов'язаного з  цими піктограмами лінійного  листа змушує сподіватися на  вирішення загадки диска. 

 На зміну ієрогліфам  прийшло лінійне письмо, розроблене  на їх основі, в Кноссі це  сталося бл. 1700 до н.е., в Фесті  дещо раніше. Це лист, який називають  лінійним листом А, все ще  зберігає сліди свого піктографічного  походження; воно зустрічається  на ряді глиняних табличок, що  відносяться до часу з 1750 по 1400 до н.е. 

 Близько 1450 до н.е.  в Кноссі поряд з лінійним  листом А стало вживатися і  лінійне письмо Б. Тексти, написані  лінійним листом Б, були виявлені  також в континентальній Греції, і це навело багатьох вчених  на думку, що цією писемності  відповідала якась форма грецької  мови.

Теми, яким присвячені мінойських тексти, написані як на глиняних табличках, так і на кам'яних культових об'єктах, - в основному господарство і релігія. Близько 20 культових об'єктів походять з різних місць, розкиданих по центральному та східному Криту. Більше 200 господарських  табличок, переважно розписки в отриманні  і опису, були знайдені в декількох  місцях в східній половині острова. Далеко перевершує всі інші колекція табличок з Агіа-Тріади - бл. 150 господарських  та адміністративних глиняних документів.

3.3Архітектура

Найбільш знакові зразки минойской архітектури ми знаходимо  серед залишків палацових міст, таких, як Кносс і Маллія на півночі, Фест і Агіа-тріада на півдні Кріту. Міським плануванням минойці, по суті, не займалися. Глава общини вибирав для свого палацу краще місце, а його родичі і свита відбудовували будинки навколо палацу. З цієї причини міста мали радіальне планування, з вулицями, що беруть початок від палацу в центрі і зв'язаними між собою більш менш концентричними провулками.

 Палацові міста, зазвичай, розташовувалися в глибині суші, а з портовими містами з'єднувалися  мощеними дорогами. Яскравим винятком  з цього правила є Маллія: прибережна  рівнина тут така вузька, що Маллія була також і портом.

 Найбільшими мінойськими  палацами є колосальні лабіринтоподібні системи приміщень; можливо, саме вони і послужили зразком для лабіринту Мінотавра. Такий «накопичувальний» принцип будівництва став характерним, певно, ще з пізнього неоліту, коли на Кріті появлялися перші села. Мінойськие будівлі мали декілька поверхів у висоту (такими вони і збереглися на Фері) та плоскі дахи. Палаци могли бути зведені з тесаного каменя, але нижні поверхи звичайних будинків, як правило, будували з необробленого каменю. Для верхніх поверхів використовувався цегла-сирець, іноді навіть при будівництві палацу. В деяких випадках, щоб забезпечити хоч би частковий захист від землетрусів, стіни палаців укріплювали дерев'яними зв'язками, що переплітаються.

 Серед мінойських палаців  найзнаменитіший – Кносський  (Палац Міноса). Початковий вигляд  палацу вгадується по тому  вигляду, який палац набув біля 1700 до н.е., коли його зруйнував  землетрус або ж цілий ряд  землетрусів, а потім він був  відновлений. Палац, зведений  навколо великого прямокутного  відкритого двору, був майже  квадратним в плані, кожна сторона  мала в довжину біля 150 м. Зали  і парадні покої мали в своєму  розпорядженні принаймні два  поверхи вище ніж двір. Красиві  і величні, утворені багатьма  маршами сходи, побудовані після першого руйнування палацу, вели від цих покоїв вниз у відкритий дворик, з боків якого були зведені два ряди досить коротких колон, що плавно звужувалися від широкої вершини до вузької основи. Світловий колодязь в цьому дворику є типово мінойським вирішенням проблеми освітлення великої кількості внутрішніх приміщень. Прокладена від палацу мощена дорога була, по віадуку з величезних кам'яних глиб, перекинута через глибокий яр і з'єднувалася з центральною дорогою, що перетинала острів, та вела з Кносса у Фест.

 У Тронному залі  височіє унікальний у своєму  роді трон з гіпсу, з боків  від якого – фрески, що зображають грифонів. Дерев'яний трон стояв колись і в Залі подвійних сокир, що знаходився в житловій частині палацу (названому так тому, що на каменях його світлового колодязя виявлена мітка каменяря – сокира з двома лезами). Фактично це був глибокий портик, що виходив фасадом на схід.

 Вузький прохід веде  з нього в невелику витончено  оброблену кімнату, звану Мегарон  цариці, з двома світловими колодязями  – із західного і східного  боку. Поряд з нею був невеликий басейн для обмивань, а по довгому коридору можна було потрапити в туалетну кімнату: сюди були підведені водопровід і каналізація.

 Землетруси, що зруйнували, Кносський палац, не заподіяли  значної шкоди палацу в Маллії, і тому його перебудова була  куди менш суттєвою. Фестський  палац, який був зведений в  період з 1900 по 1830 до н.е., був  такий пошкоджений землетрусами  біля 1700 р. до н.е., що до його відновлення навіть не приступали, він був просто покинутий, а неподалеку, в Агіа-тріаді, спорудили новий палац.

3.4 Мистецтво

 Мінойському мистецтво  - найбільш радісне і безхмарне  з усіх стародавніх мистецтв. На рельєфному зображенні вази  з Агіа-Тріади ми бачимо хід  землеробів на святі врожаю. Типово  мінойська деталь на цій вазі - зображення зваленого з ніг  хмелем гуляки, який уперся в  землю і спить. 

 Мінойська фрески незмінно  вражають свіжістю і природністю.  Юнаки та дівчата безтурботно  перестрибують через роги що  кидаються на них биків; скаче  по скелях критський козел;  дельфіни і летючі рибки ковзають  по хвилях.

 Важливою художньої  умовністю, введеної мінойцамі,  було зображення тварин, скачуть  галопом. Цей прийом, так успішно  дозволяє зобразити стрімкість  руху, поширився звідси в Єгипет, Персію, Сибір, Китай і Японію. Мінойци використовували також  статичні візерунки - зигзаги,  перехресну штрихування та інші  лінійні засоби, відомі за близькосхідної  розписного кераміці.

Яскраві, насичені кольори  використовувалися в Мінойському  мистецтві не тільки на фресках, але  і в архітектурі, і на кераміці, виготовляється на гончарному крузі. Те, що мінойци часто розфарбовували чоловіків в червоний колір, а  жінок - в жовтий, не було лише умовністю. Слідуючи широко розповсюдженій в давнину  звичаєм, мінойських чоловіки у церемоніальних цілях розфарбовували свої тіла червоним, а жінки підфарбовували жовтою фарбою. Саме такими зображені люди на саркофазі  з Агіа-Тріади, де вони несуть телят  та інші дари і грають на лірах з  нагоди похорону царевича.

Крім того, мінойци виробляли  надзвичайно різноманітні керамічні  вироби, друку, кам'яні судини, металеві знаряддя та ювелірні вироби, продовжуючи  таким чином тубільні ремісничі  традиції, які передували розквіту мінойської цивілізації.

Монументальна скульптура у  мінойському мистецтві відсутня, але широко представлені предмети дрібої пластики. Різьблення на камені вражає витонченістю виконання: на невеликих печатках викарбовані зображення Мінотавра, гімнастичні та музичні змагання, полювання, жіночі божества. Жінки займали важливе місце умінойському пантеоні, так само як і у громадському житті критян. Масові сцени умінойському фресковому живописі та виразні зображення у гліптиці демонструють їхній привілейований стан. Так, в одному із склепів Кноського палацу були знайдені двістатуетки так званої “Богині-змії” (1700–1450 рр. до н. е.) – оголеної до пояса жінки з двома зміями у руках, яка стоїть у надприродно напруженій позі . Відіграючи провідну роль у ритуальних сценах, жінки не поступалися чоловікам і в “іграх з биками”, що вимагало витривалості, вміння та хоробрості. Якщо чоловіки передували у військових та виробничих справах, у мореплавстві та торгівлі, то жінки відповідали за найважливішу, на думку критян, сферу життя – релігійну, де проходила межа між життям та смертю. Як вважав Б. Л. Богаєвський, у мінойській культурі за часів бронзи вперше в історії відмічалася відносна рівновага між соціальним статусом жiнок та чоловіків. Якщо у палеоліті головну роль відігравав чоловік, мисливець та захисник, то у неоліті жінка набула більшої ваги,хазяйнуючи в домі, на полі та в клуні. На мінойському Криті значення обох статей сталорівновеликим, але по закінченні бронзового віку, після занепаду мінойської культури і доьогодні, першість у соціумі перейшла до чоловіків .

Високого рівня досягло  на Криті гончарне мистецтво. Гончарі  виробляли предмети, різноманітні за формою та призначенням: чаши, вази, піфоси. Особливої виразності набули вази ХІХ–ХVІІ ст. до н. е., розписані у стилі “Камарес” – стилізованого рослинного орнаменту яскравих кольорів, що демонструє нерозривний зв’язок митців зі світом живої природи. “Вази стилю Камарес, – відмітив Ю. В. Андрєєв, – свідчать, що світ сприймався критськими художниками як безперервний обертальний рух, свого роду хороводний танок кольорових плям та ліній, що на ходу трансформуються в усипані квітамиквітами та листям пагони рослин, фігури тварин, птахів та риб і в окремих випадках навіть людей. Цей живописний динамізм залишався основним принципом, можна сказати, творчим кредо мінойського мистецтва також і в пізніший час, який вважався періодом розквіту цивілізації Криту (ХVІ–ХV ст. до н. е.), по-різному виявляючи себе у вазовому та настінному (фресковому) живописі, у сценах на печатках, у скульптурі з каменю, фаянсу, слонової кістки та золотих прикрасах”.Згодом стиль Камарес замінив так званий “морський” стиль – на вазах зображували істот – жителів моря. Орнамент світлим по темному поступився орнаменту темним по світлому, що надає можливості більш тонкого переходу кольору і який зберігався у Егейському басейні впродовж наступного тисячоліття. Але вихореподібний рух (так званий торзіон), характерний мінойському вазовопису стилю Камарес, був властивий іморському стилю. Морські мотиви мали місце і в малій скульптурі. Вони були настільки правдоподібними, що одного разу А. Еванс сприйняв керамічного краба за справжнього, тільки засушеного. Критський художник спостерігав життя природи і досяг такого її розуміння, рівного якому не існувало в давні часи: природа неначе ставала часткою культури. Властиве мінойському мистецтву сприйняття краси оточуючого світу пояснює властиву йому здатність відчувати і втілювати у своїх творах радість життя в усіх його

проявах. На Криті практично  не зустрічаються сцени праці землеробів чи ремісників, якими сповнене мистецтво Давнього Єгипту. На відміну від єгиптян, які відображали життя вельмож також у безперервних трудах, критяни вищого світу складають враженнясибаритів, які насолоджуються життям.

3.5 Побут

Судячи з образотворчого мистецтва самих мінойцев, вони були витонченими і життєрадісними людьми. Довге волосся носили і чоловіки, і жінки, але жінки оформляли  їх особливо різноманітно, укладаючи  локонами і завитками. Одяг чоловіків  складалася практично лише в широкому шкіряному поясі і шкіряному  ж гульфіке. Жінки носили довге  і строкаті спідниці з оборками, а також ліф, який залишав оголеними  руки і груди.

Міську общину становили  вищий клас (куди входили царське  сімейство, знати і жерці), середній клас і раби. Як можна припускати, за положенням в суспільстві жінки  були в усьому рівні чоловікам, вони брали участь у всіх видах діяльності, включаючи найбільш небезпечні види атлетичних занять. Хлібороби, що мешкали  в сільській місцевості, вирощували пшеницю і ячмінь, а також оливки, мигдаль і виноград. Крім того, вони виробляли вовни й льону для  виробництва тканин. У містах були витончені майстри, різьбярі з дорогоцінного  каміння і по слонової кістки, живописці, златокузнецы, виготовлювачі кам'яних ваз і кубків. Популярні були танці  і заняття атлетикою, наприклад  кулачним боєм. Головним видом спорту були стрибки через бика. Молодий  чоловік або жінка ставав перед  нападаючим биком і хапав його за роги, а коли бик змахував головою, стрибун робив сальто через роги, відштовхувався руками від бичачої  спини і приземлявся на ноги позаду бика.

Найбільш повну картину  життя мінойської Криту дали археологічні розкопки, проведені в Гурне, місті  в східній частині Криту. Тут  виявлено палац, площа для громадських  заходів, святилище, а також характерний  лабіринт будинків, зведених з бутового каменю і самана.

3.6 Занепад цивілізації

У якийсь момент після 1900 до н.е. з області Балкан або, мабуть, з віддаленіших регіонів на сході  до континентальної Греції вторглися  грецькомовні народи. Розповсюдившись  від Македонії до Пелопоннеса, вони заснували безліч міст, таких, як Пілос, Тірінф, Фіви і Мікени. Цих греків, яких Гомер називає ахейцами, прийнято тепер називати мікенцями.

 Войовничі мікенці  були спочатку порівняно мало  цивілізовані, але починаючи приблизно  з 1600 р. до н.е. вони вступили  в різноманітні зв'язки з мінойцями,  внаслідок чого їх культура  на континенті зазнала разючих  змін. Період з 1550 по 1050 р. до  н.е. на Кріті деякі учені  називають пізньомінойським. Близько  1400 р. до н.е. мікенці оволоділи  Кноссом, і починаючи з цього  моменту Кріт був батьківщиною  об'єднаної мінойсько-мікенської  культури. З цією датою і подальшими  двома або трьома століттями  у нас перш за все асоціюється  лінійне письмо Б: мікенські  греки пристосували крітську  писемність до власної мови.