Міжфірмова науково-дослідна кооперація

     Міжфірмова  науково-дослідна кооперація

     Всю сукупність процесів і явищ, що відбуваються на підприємствах різних галузей  народного господарства, можна умовно поділити на групи : традиційні і інноваційні. Технічні новини і нововведення проявляються у формі нових продуктів (виробів), технологій їх виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування. енергії, конструкційних матеріалів).

     Організаційні нововведення охоплюють нові методи і форми організації усіх видів  діяльності підприємств та інших  ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки і виробництва, форми організації різних типів виробництва і колективної праці тощо);

     Розрізняють три логічні форми інноваційних процесів підприємства: прості внутрішні, прості міжорганізаційні та розширені міжорганізаційні.

     Простий внутрішній процес передбачає створення  та використання інновацій всередині  одного і того ж підприємства. Інновація  в цьому випадку не набуває  безпосередньо товарної форми. При  простому міжорганізаційному інноваційному процесі нововведення виступає як предмет купівлі-продажу. Тут відбувається розподіл функції виробництва та функції споживання нововведення.

     Розширений  міжорганізаційний інноваційний процес проявляється в порушенні монополії  першого винахідника нововведення та в утворенні нових його виробництв, що сприяє конкуренції та вдосконаленню якості винайденого товару, технології чи послуги.

     У кінці XX ст. в технічно розвинутих країнах  активно поширювалися різні форми  спільного проведення науково-дослідницьких  робіт, спрямованих переважно на забезпечення значних технологічних проривів. Рішення таких завдань вимагає складних програм НДДКР і великих фінансових, матеріально-технічних і людських ресурсів, чого не може забезпечити одна, навіть велика, фірма. Тому для реалізації таких завдань  почали використовувати іншу організаційну форму — програмно-цільову, або проектну.

     У наш час практично всі промислові компанії розвинених країн активізують  міжфірмові зв'язки.

       Виділяють такі основні форми  міжфірмового співробітництва, як:

• угоди про співпрацю в окремих видах наукової діяльності — «спільна науково-технічна і виробнича діяльність»;
• створення спільних підприємств (СП);
• угоди про поглинання новаторських малих підприємств (венчурних фірм) великими компаніями з метою одержання нових технологій. Це один із способів зміцнення власної інноваційної бази фірми; 
  угоди про розподіл між фірмами витрат на НДДКР. Ця форма розвивається у вигляді технічного співробітництва, обміну і передавання технологій, ноу-хау (непатентованих технологічних рішень), виробничого і технологічного досвіду, навчання технічного персоналу, установлення і налагодження устаткування та ін.;
• угоди про розподіл відповідальності між компаніями — за сновниками консорціуму;
• угоди про створення науково-технічних альянсів.

     Вирішення питань пов'язаних з великими технологічними проривами шляхом спільного проведення НДДКР досягається на основі програми цільового планування кооперації науково-технічної  діяльності інноваційних організацій  і залучених за контрактами промислових підприємств.

     В рамках проектного управління створюються  науково-технічні альянси:

• науково-дослідні;
• науково-виробничі

     Альянси є усередненою формою між неформальною кооперацією і повним злиттям.

     Іншими  напрямками міжфірмової кооперації є створення консорціумів, кейрецу та галузевих міжфірмових дослідницьких інститутів. В консорціумах організації з різними формами власності зберігають свою самостійність, але підпорядковуються спільнообраному керівному органу.

     Міжфірмова  співпраця також породила створення спільних підприємств.

     У рамках вище перелічених міжфірмових кооперацій забезпечуються такі взаємодії між фірмами:

• спільне проведення НДДКР;
• взаємний обмін науковими досягненнями;
• взаємний обмін виробничим досвідом;
• підготовка кваліфікованих кадрів.

     Основними мотивами кооперації є:

• швидкий розвиток технологій і скорочення життєвого циклу 
  товарів, технологічних процесів і відповідно скорочення часу на 
  проведення НДДКР;
• зростання вартості досліджень у високотехнолопчних галузях і відповідно розподіл витрат між фірмами на проведення спільних НДДКР;
• одержання доступу до науково-технічних досягнень партнерів по альянсу; 
  розподіл ризику невдач у разі спільного проведення НДДКР;
• підвищення ефективності та прибутковості.

  Крім того, така інтернаціоналізація НДДКР допомагає компаніям увесь час бути в курсі всього нового у сфері науки і за найкоротший період одержати необхідну інформацію та залучати до співробітництва необхідні фірми й відповідні кадри.

     Кооперування наближає фірми до споживачів, полегшує доступ до ринків, допомагає уважно відстежувати всі ринкові та технологічні тенденції, творчо реагувати на ті можливості й загрози, які ці тенденції несуть у собі, постійно генерувати нові ідеї і продукти, швидко й ефективно використовувати їх з урахуванням глобального масштабу.

     Інтернаціоналізація науки і розробок нових технологій оцінюється спеціалістами як позитивна  тенденція, оскільки виграють усі учасники, хоча і в різній мірі.

     Проте переваги, що їх здобувають корпорації, сприяють перетворенню цієї моделі колективної практики на найважливіший елемент загальної довгострокової стратегії великих підприємств.

     А тепер окремо опишемо можливі  форми науково-технічної кооперації фірм:

     1.Галузеві міжфірмові дослідницькі інститути. Декілька великих корпорацій однієї галузі, будучи зацікавленими у спільному проведенні певних етапів інноваційних процесів (насамперед НДДКР), організують на паях інститут, визначають довгострокову програму його досліджень, створюють орган управління. У такий спосіб, наприклад у США, було створено Дослідницький інститут електроенергетики, Дослідницький інститут сонячної енергетики та ін.

     Інститути організовують зацікавлені корпорації, причому багато з них через  недостатній власний науково-технічний  потенціал до цього ніколи не займалися  НДДКР. Особливістю інститутів було залучення на контрактній основі зовнішніх виконавців, у тому числі промислових фірм. Їх персонал зосереджує основні зусилля на управлінні діяльністю підрядників, організації конкурсів серед потенційних виконавців і на експертизі. Меншою мірою вони займаються здійсненням НДДКР власними силами. Іншими словами, інститути — це установи, які видають кошти під цільові проекти зовнішнім виконавцям. Завдяки цільовому характерові субсидування НДІ можуть охопити величезну кількість фахівців, що є недоступним окремій корпорації.   

     2.Науково-технічні альянси. Вони є організаційною формою процесу глобального інтернаціонального поширення нових технологій. Виникли за умов поширення міжфірмової кооперації у сфері НДДКР, націлених на розв'язання довгострокових інноваційно-комерційних завдань.

     Науково-технічний  альянс— стійке об'єднання декількох  фірм різних розмірів між собою і/або  з університетами, державними лабораторіями  на основі угоди про спільне фінансування НДДКР, розроблення або модернізацію продукції.

     Науково-технічні альянси поділяють на науково-дослідні (створені для реалізації певного  наукового проекту) і науково-виробничі (створені для розроблення і виробництва  нової продукції). Якщо у співпраці  беруть участь партнери з різних країн, то альянси стають міжнародними. Створюючи технологію поза жорсткими національними межами, альянси знижують вплив і кількість страхових факторів, ризиків, обмеженості ресурсів, надмірності державного регулювання.

     Розрізняють горизонтальні (фірми однієї галузі) і вертикальні (фірми різних галузей) науково-технічні альянси. Учасники альянсу вкладають свої кошти у вигляді інтелектуальних, матеріальних та інших ресурсів, а після досягнення результатів одержують за угодою свою частку інтелектуальної власності. У спектрі організаційних форм альянси є проміжною ланкою між неформальною кооперацією і повним злиттям. Управління альянсом здійснюється або одним з провідних членів, або спеціально призначеним координаційним комітетом.

     Один  із парадоксів формування альянсів полягає в розширенні співробітництва корпорацій за умов жорсткості конкуренції між собою.

     Найбільші альянси істотно впливають на технічний рівень галузі. Так, відомі корпорації ІВМ, Simens і Тоshiba створили альянс для розроблення суперчіпа  комп'ютерної пам'яті, вклавши у цей проект 1 млрд. дол.

       Альянси з'являються і на теренах  СНД. Так, у Росії компанії Hewlett-Packard, Oracle, LVS I Cognitive Tehnologies оголосили про  початок реалізації спільного  проекту «Електронний архів»  зі створення систем управління електронними документами. Фірма Cognitive Tehnologies постачає системи розпізнавання текстів (одні з кращих у Росії), розроблені за участю фахівців Інституту російської мови; фірма Огасlе — технології управління базами даних; фірма Hewlett-Packard — повний набір устаткування для створення і підтримки електронного архіву; фірма ЬУ8 виступає як збирач, налагоджувальник, творець кінцевої системи, що йде безпосередньо клієнтові.

     Інтернаціоналізація інноваційних проектів — позитивна  тенденція, оскільки в результаті виграють усі: з'являються нові можливості для інновацій, швидко поширюються передові технології, раціональніше розміщуються ресурси, створюється сприятливий інвестиційний клімат. 

     3.Консорціуми. Консорціуми, як і альянси, є тимчасовими формами добровільного об'єднання організацій для вирішення конкретного завдання, реалізації програми чи великого проекту. До нього можуть належати підприємства й організації різних форм власності, профілю і розміру; учасниками консорціуму можуть бути не лише фірми, а й цілі держави.

     Консорціум  — тимчасове об'єднання промислового і банківського капіталу для здійснення спільного великого господарського проекту, учасники якого зберігають свою повну господарську самостійність  і підпорядковуються спільно  обраному виконавчому органу в тій частині діяльності, що стосується цілей консорціуму. Це добровільне об'єднання фірм для вирішення конкретної інноваційної проблеми, здійснення проекту, програми, які обіцяють революційні зміни в техніці і технології виробництва.

     У рамках консорціуму є можливим:

• проведення науково-технічних досліджень, які складно здійснювати самостійно через значні витрати і ризик;
• розподіл витрат на виконання НДДКР між фірмами-учасниками;
• об'єднання фірмами-учасниками дефіцитних матеріальних і людських ресурсів для виконання НДДКР;
• повний доступ до результатів дослідження і право на їх ви користання у виробництві.

     Так, французький і англійський філіали фірми «Тошиба», що випускають мікрохвильові печі, об'єднались в консорціум з французькою фірмою «Thonison Electromanager». Разом ці фірми побудували завод для виробництва мікрохвильових печей нових моделей. До них приєдналась німецька фірма «AEG Hausgerate». Частки капіталовкладень усіх членів консорціуму рівні, кожна з них становить 3,74 млн ф. ст. Керує консорціумом генеральний менеджер з участю трьох представників кожної з компаній

     Дослідницькі  консорціуми, наприклад у Калузі радіоелектроніки, функціонують у формах координаційного центру та міжфірмового науково-дослідницького Центру. Обидва типи консорціумів можуть працювати на постійній і тимчасовій основі. У координаційному центрі створюється секретаріат, який координує виконання спільних НДДКР компаніями, університетами й урядовими лабораторіями. Секретаріат вишукує і розподіляє кошти для виконання НДР у лабораторіях учасників консорціуму (в окремих випадках залучаються й інші організації), координує і контролює виконання цих робіт відповідно до плану. Секретаріат не має власної науково-дослідної бази. НДДКР виконують на основі контракту між виконавцями і секретаріатом.

     Консорціуми, створені за типом міжфірмового науково-дослідницького центру, мають власну науково-дослідну базу. У центрах працюють постійні співробітники або вчені, що відряджаються  учасниками консорціуму.

     Дослідні  консорціуми створюються в галузі радіоелектроніки, комп'ютерної технології з метою одержання нового знання або створення технологій, що мають значні перспективи використання і потребують виконання великих обсягів додаткових досліджень. Прикладом консорціуму може бути Центр дослідження у галузі інтегральних схем при Стенфордському університеті. Він фінансується корпораціями «Дженерал електрик», «ІБМ», «АТТ», «Хьюлетт Паккард», «Моторола», Міністерством оборони США.

     Консорціумом  керує рада директорів, яка вибирається  на рік з представників компаній-засновниць (за регламентом, що забезпечує постійну участь у раді представникам великих компаній-засновниць), затверджує річний бюджет, розробляє тематику досліджень і формує довгострокові плани.