Інформаційна безпека в системах електронного урядування

Зміст

Вступ 3

1. Поняття  та зміст інформаційної безпеки  у системах електронного урядування 4

2. Об’єкти  та суб’єкти інформаційної безпеки 7

3. Загрози  інформаційній безпеці в межах  впровадження електронного уряду 9

4. Методи  забезпечення інформаційної безпеки 13

5. Державна  політика забезпечення інформаційної  безпеки в системах електронного  урядування 17

6. Система  безпеки інформації систем електронного  урядування в Україні 20

Висновки 23

Список використаних джерел 25

Вступ

 

Стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, локальних та глобальних комп’ютерних мереж спричинив  трансформацію державного управління, у напрямку його пристосування до вимог інформаційного суспільства та інформаційної ери. На основі інформаційних технологій прискорюється процес прийняття рішень та їх втілення, вивільняється частина робочого часу; з’являється механізм ефективного консультування громадськості щодо проведення державної політики, окреслюються нові канали надання громадянам інформації та послуг, цей процес виявляється у зміні підходів до механізмів управління, його переорієнтації та поступовій трансформації базових принципів з акцентом на забезпечення широкої участі громадян в обговоренні та прийнятті державних рішень.

Розбудова інформаційного суспільства  передбачає запровадження електронного врядування, як способу організації  виконавчої влади і місцевого  самоврядування, за допомогою систем локальних інформаційних мереж  та сегментів глобальної інформаційної  мережі, що забезпечує функціонування державних служб в режимі реального  часу та робить максимально простим  і доступним спілкування громадянина  з офіційними установами. При запровадженні  та функціонуванні електронного врядування постають питання забезпечення інформаційної  безпеки в процесі взаємодії  державно-управлінського апарату, бізнесових структур та громадян, що і зумовлює потребу в удосконаленні існуючих програм і завдань державної  інформаційної політики та інформаційної  безпеки,  які б  відповідали  національним інтересам правової, демократичної, суверенної і незалежної держави. Мета дослідження - аналіз стану та проблем забезпечення інформаційної безпеки функціонування системи електронного врядування, виокремлення основних пріоритетів державного управління інформаційною безпекою в системі електронного врядування. 

1. Поняття та зміст інформаційної безпеки у системах електронного урядування

 

Перш ніж розглядати питання  забезпечення інформаційної безпеки  системи електронного врядування слід визначити, що ж являє собою система  електронного врядування та які її складові.  Систему електронного врядування можна визначити як - сукупність державних інформаційних систем,  систем локальних інформаційних мереж та сегментів глобальної інформаційної мережі, інформаційно-технологічної інфраструктури взаємодії цих систем і мереж між собою та інфраструктури доступу до них населення, що забезпечує інформаційну відкритість, результативність, ефективність та оперативність діяльності органів державної влади для найповнішого задоволення потреб громадян і суспільства в цілому, задовольняє принципам електронної демократії [7, с.93]. Система електронного урядування виконує такі функції:

- політичну - як інструмент  державної політики відповідно  до встановлених принципів організації  та діяльності політичної системи; 

- соціальну, спрямовану  на регулювання і гуманізацію  суспільних відносин, пов’язаних  із здійсненням державного управління, стимулювання громадянської активності  у суспільстві; 

- організаційну, яка полягає у взаємозв’язку системи органів державної влади, визначенні взаємодії між ними відповідно до визначеної компетенції, між галузями влади;

- іміджеві (презентаційну), яка реалізується у тенденції  відмови від класичної бюрократії, створенні більш гнучких форм  взаємодії між державною і  суспільством, встановленні індикаторів  якості та ефективності діяльності;

- зв’язків з громадськістю,  пов’язана з аналітико-прогностичним  забезпеченням, реалізується у  можливості публічного політичного  дискурсу між громадянами і  державою з метою забезпечення  політичної підтримки рішень  уряду; 

- виховну, яка реалізується  у вихованні поваги до необхідності  додержання прав і свобод людини  і громадянина, суспільства в  цілому.

Удосконалення засобів обробки і передачі інформації створює умови для розвитку демократичного суспільства, участі громадян у прийнятті найважливіших рішень, подолання відчуженості тощо. Але інформаційні технології можуть бути використані для створення системи всеохоплюючого, тотального контролю над суспільством взагалі та кожним його членом зокрема - як зазначається у праці відомого футуролога Й.Масуди «Комп’ютопія»: «….існує серйозна небезпека того, що ми рухаємося у напрямі контрольованого суспільства». Це стає можливим за допомогою «електронного слідкування», «електронного контролю» за діями осіб, партій, рухів, колективів та ін. Отже, у процесі політичної комунікації, яка реалізується у системі електронного урядування, інформаційних відносин органів державного управління із суспільством, суттєво важливою постає проблема інформаційної безпеки - стану захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави, зведення до мінімуму неповноти, невчасності і недостовірності інформації, негативного інформаційного впливу, негативних наслідків функціонування інформаційних технологій [5, с.36].

Система електронного врядування і система інформаційної безпеки  є взаємопов'язаними елементами загальної системи державного управління. Зокрема, загальними для них є  групи інформаційно-технічних небезпек:

1. новий клас соціальних злочинів, що грунтуються на використанні сучасних інформаційних технологій (кібертероризм та кіберзлочинність);
2. електронний контроль за приватним життям громадян, за діяльністю політичних організацій, бізнесових структур та органів державної влади і місцевого самоврядування;
3. використання нових інформаційних технологій з політичною метою;
4. вплив інформаційної зброї на психіку та свідомість людей [5, с. 35].

Суть інформаційної безпеки  функціонування системи електронного врядування полягає у захисті  інформаційного простору від небажаного інформаційного впливу, захисті національних, державних та приватних інформаційних ресурсів, забезпеченні безпечного функціонування інформаційних та телекомунікаційних систем, а також у захисті інформації, що циркулює в них. Інформаційна безпека виступає як характеристика стабільного, стійкого стану системи електронного урядування, яка при впливі внутрішніх та зовнішніх загроз та небезпек зберігає суттєво важливі характеристики для власного існування.

Сутність і зміст інформаційної  безпеки проявляються по-особливому на кожному з рівнів державного управління, зокрема на:

• стратегічному — Кабінет Міністрів України;

• тактичному — центральні органи виконавчої влади;

• оперативному — місцеві  органи виконавчої влади, провідне місце  серед яких посідають місцеві державні адміністрації.

Таким чином можна говорити і про прояви інформаційної безпеки  у самому процесі її забезпечення, таким чином можна виділити наступні рівні:

• нормативно-правововий — закони, нормативно-правові акти тощо;

• адміністративний — дії загального характеру, які вживаються органами державного управління;

• процедурний — конкретні процедури забезпечення інформаційної безпеки;

• програмно-технічний — конкретні технічні заходи забезпечення інформаційної безпеки.

Базовою характеристикою  інформаційної безпеки слід вважати  імовірність появи загрози підвищеного  ризику реалізації загрози або небезпеки  для індивіда, суспільства та держави. Критерієм ефективності забезпечення інформаційної безпеки є високий рівень безпеки при мінімумі відповідних затрат.

2. Об’єкти та суб’єкти інформаційної безпеки

 

В умовах впровадження системи  електронного врядування забезпечення інформаційної безпеки спрямоване на два взаємопов'язані, але суттєво  самостійні об'єкти, які умовно можна визначити як “соціальний” і “ресурсний”. Соціальний об'єкт — людина, суспільство, держава — їхні політичні, культурні й моральні риси мають бути об'єктом захисту в сфері інформаційних відносин [3, с. 100]. Основними параметрами їхньої інформаційної безпеки, є, передусім:

- забезпечення свободи  слова та доступу громадян  до інформації — “комунікація  стає політичне значущою лише  в тому разі, якщо виражає ставлення  громадянина або групи до діяльності  держави, адміністративної влади”;

- збереження системи цінностей,  духовного та фізичного здоров'я  особи, суспільства;

- запобігання маніпулюванню  громадською думкою з боку  державної влади, фінансово-політичних  кіл.

Ресурсний об'єкт пов'язаний, передусім, із запобіганням проявам кіберзлочинності, спрямований на збереження інформаційних ресурсів та захищеність інформаційно-технологічної інфраструктури, і характеризується такими основними параметрами:

- захищеність інформаційних  мереж, систем управління транспортом,  енергетичної та банківської  сфер, державного управління, військових  формувань та ін.;

- комп'ютерна злочинність  (комп'ютерні "віруси", атаки "хакерів", спотворення, блокування, порушення  цілісності, нав'язування фальшивої  інформації); радіоелектронне "придушення" ліній зв'язку, систем управління; фізичне руйнування інформаційної  інфраструктури, в тому числі  в результаті дій природних  факторів;

- захист великих масивів  конфіденційної інформації про  особу, що накопичуються у державних  та недержавних структурах;

- діяльність іноземних  розвідок;

- високий рівень залежності  комп'ютерних мереж від іноземних  виробників програмного забезпечення;

- відплив за кордон  спеціалістів у галузі інформаційних  технологій;

- масові порушення прав  на інтелектуальну власність.

До суб’єктів інформаційної безпеки можна віднести  державу, що здійснює свої функції через відповідні органи державної влади шляхом створення системи забезпечення інформаційної безпеки; та громадян, суспільні або інші організації і об’єднання, що володіють повноваженнями із забезпечення інформаційної безпеки відповідно до законодавства. Основні цілі забезпечення інформаційної безпеки визначаються пріоритетами національної безпеки, що відповідають інтересам суспільного розвитку. Такими цілями є:

- забезпечення інформаційного  суверенітету України в умовах  глобалізації інформаційних відносин  і прагнення інших країн до  інформаційного домінування;

- формування інформаційного  середовища, орієнтованого на духовний  та інтелектуальний розвиток  особи і суспільства в цілому;

- підтримка необхідної  достатності інформаційних ресурсів  України, які забезпечують розвиток  особи та стійке функціонування  суспільства і держави;

- забезпечення захисту  інформації фізичних, юридичних  осіб та держави від зовнішніх  і внутрішніх інформаційних загроз, у тому числі боротьба з  комп'ютерними злочинами;

- забезпечення законності  і реалізація прав суб'єктів  інформаційних відносин у галузі  створення і використання національних  інформаційних ресурсів, інформаційних  технологій та інформаційно-технологічної  інфраструктури.

3. Загрози інформаційній  безпеці в межах впровадження  електронного уряду

 

Інформаційна безпека - це, перш за все, відсутність інформаційних загроз або стан захищеності і сталості систем електронного урядування  відносно можливих інформаційних впливів.

Загрозами інформаційній  безпеці є:

• викрадення інформації, відомостей, які становлять таємницю, що охороняється законом;
• знищення інформації, програмних засобів, які забезпечують опрацювання даних або функціонування технічних засобів і систем;
• неправомірне «перехоплення» інформації;
• модифікація інформації, програмних засобів;
• неправомірне використання інформації, програмних засобів;
• порушення функціонування або виведення з ладу комп’ютерів і мереж;
• приховування (неповідомлення) інформації, яка торкається інтересів людини, громадянина, суспільства;
• збирання, накопичення і використання даних про особу та інші дії, які порушують основні права людини і громадянина.

Доступність і концентрація інформації обумовлюють можливість її використання з метою дестабілізації суспільства. У соціальному плані інформаційна безпека передбачає боротьбу з інформаційним «забрудненням» середовища, використанням інформації з протиправною або аморальною метою. Процеси інформування класифікуються за такими ознаками:

- «правдиве» інформування;

- дезінформування;

- параінформування.

Правдиве інформування має місце у випадку, коли структура і зміст повідомлення відповідає тій реальності, про яку йдеться.