Контрольна робота з “Соціальне страхування”

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ

Інститут післядипломної освіти

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна  робота

з курсу “Соціальне страхування”

 

Варіант 12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала

студентка групи ЗФК 1-11

Криницька Наталія

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2013

 

ЗМІСТ

1. Вступ………………………………………………………………………….2
2. Система соціальних гарантій населення: соціальні нормативи                 та джерела фінансування соціальних гарантій…………………………….3
3. Загальна характеристика Фонду соціального страхування                тимчасової втрати працездатності………………………………………….8
4. Задача………………………………………………………………………..14
5. Висновки…………………………………………………………………….17
6. Література……………………………………………………………...……18

ВСТУП

Страхування є самостійною ланкою фінансової системи України. Воно виступає у двох відокремлених формах: у формі соціального страхування (державного й недержавного) та страхування, яке пов’язано з непередбачуваними надзвичайними подіями. Відповіднодо ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також за віком і в інших випадках, передбачених законодавством. Це правило гарантовано загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

 

СИСТЕМА СОЦІАЛЬНИХ ГАРАНТІЙ НАСЕЛЕННЯ: СОЦІАЛЬНІ НОРМАТИВИ ТА ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ГАРАНТІЙ

У ринковій соціально-орієнтованій моделі економіки зростає роль соціальної функції держави. Уряд і держава несуть відповідальність за надання громадянам соціального захисту і забезпечення рівного доступу до задоволення основних потреб. Рівень бідності може розглядатися як істотний показник діяльності політики соціального захисту.

Соціальне забезпечення є комбінацією програми пенсійних нагромаджень, програми страхування і програми перерозподілу національного доходу.

Соціальний  захист – це комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, що гарантує держава окремим шарам населення, а також при визначених економічних умовах усім членам суспільства (під час росту інфляції, спаду виробництва, економічної кризи, безробіття й іншого).

Форми і методи соціального захисту  населення повинні забезпечити  задоволення життєво необхідних потреб кожного громадянина на рівні  не нижче прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум – це вартісна оцінка мінімуму життєвих засобів, необхідних для підтримки життєдіяльності і поновлення робочої сили працівника. Прожитковий мінімум являє собою законодавчо визначений базовий державний соціальний стандарт, на основі якого встановлюються соціальні гарантії і стандарти в сферах доходів населення, житлово-комунального, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я, освіти і т.д.

Державні соціальні стандарти  і нормативи формуються, встановлюються і затверджуються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Особливістю соціального  захисту є адресна спрямованість, тобто соціальна допомога повинна надаватися тим громадянам, яким вона необхідна й у визначених обсягах.

Соціально-економічні гарантії – це метод забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм і нормативів.

Нормативи споживання – розміри споживання в натуральному вираженні продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання і деяких послуг за визначений проміжок часу (за день, місяць, рік).

Нормативи забезпечення – визначена кількість предметів довгострокового використання, що знаходиться в особистому споживанні населення, а також забезпечення визначеної території мережею установ освіти, охорони здоров’я, побутового, транспортного обслуговування і т.д..

Нормативи доходу – розмір особистого доходу громадян або родини, що гарантує їм задоволення потреб на рівні нормативів споживання і забезпечення.

Рис. 1. Класифікація соціальних нормативів

Нормативи раціонального споживання – соціально прийнятий рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, визначений за нормами соціальних або фізіологічних потреб.

Статистичні нормативи – нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення або окремих соціальних груп.

Державні  нормативи в сфері житлово-комунального господарства включають:

• граничну норму оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг у залежності від одержуваного доходу;
• показники якості надання комунальних послуг.

До  державних соціальних нормативів у  сфері обслуговування і зв’язку  відносяться:

• норми забезпечення транспортом загального користування;
• показники якості транспортного обслуговування;
• норми забезпеченості населення послугами зв’язку.

Державні  соціальні нормативи в сфері  охорони здоров’я включають:

• перелік і обсяг гарантованої медичної допомоги громадянам;
• показники якості надання медичної допомоги;
• нормативи пільгового забезпечення деяких категорій населення лікарськими засобами й іншими спеціальними засобами;
• нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних установах охорони здоров’я.

До  державних соціальних нормативів у  сфері освіти належать:

• перелік і обсяг послуг, що надаються державними і комунальними установами дошкільної, середньої, професійно-технічної і вищої освіти;
• нормативи граничної наповнюваності класів, груп;
• нормативи співвідношення учнів, студентів і педагогічних працівників;
• нормативи матеріального забезпечення навчальних закладів і т.д.

Обсяг і рівень забезпеченості соціально-економічними гарантіями є  міркою цивілізованості країни,

Основні напрямки здійснення соціальних гарантій:

1. Держава зобов’язана гарантувати кожному зайнятому в процесі виробництва:
• нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати і її індексацію;
• помірні податки;
• невтручання в підприємницьку діяльність.
2. Держава повинна гарантувати задоволення пріоритетних потреб громадян і суспільства, які воно не може цілком довірити кожному громадянинові самостійно:
• одержання загальної освіти;
• виховання дітей і підлітків;
• підготовка кадрів;
• організація охорони здоров’я і розвитку фізичної культури і т.д.
3. Держава повинна сприяти підвищенню доходів окремих шарів населення, що не можуть забезпечити життєвий рівень для себе і своєї родини на рівні мінімальних соціальних стандартів незалежно від їхньої участі в процесі виробництва в таких формах:
• пенсія;
• різні види допомоги;
• стипендії;
• грошові виплати і їхня індексація;
• пільги по оподатковуванню.
4. Держава законодавчо гарантує задоволення пріоритетних потреб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах у формі безкоштовних послуг.

Органи місцевого самоврядування при розробці і реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні  гарантії за рахунок місцевих бюджетів.

Розробка і виконання  Державного і місцевого бюджетів здійснюється на основі пріоритетності фінансування соціальних гарантій і соціальної сфери.

Державна цільова  підтримка місцевого самоврядування здійснюється з метою вирівнювання можливостей окремих територіальних громад щодо забезпечення надання соціальних гарантій на законодавчо визначеному рівні.

Загальна сума благ і  послуг, що споживає населення за відповідний  період, складає фонд споживання.

Необґрунтоване збільшення коштів, що направляються на соціальний захист населення, у загальному обсязі фонду споживання вимагає додаткового вилучення коштів з фонду оплати праці, що в остаточному підсумку лише розширює масштаби перерозподілу, зменшує стимулюючу роль заробітної плати і не збільшує обсяг сукупного споживання.

Джерела фінансування соціальних гарантій:

1. Державний бюджет.
2. Кошти місцевих бюджетів.
3. Страхові фонди:
• фонд соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності;
• фонд загального обов’язкового державного страхування на випадок безробіття;
• фонд страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;
• фонд медичного страхування (за рахунок страхових внесків підприємств і громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків і інших джерел, не заборонених законодавством України);
• державні і недержавні Пенсійні фонди.

Механізм реалізації соціальних гарантій:

1. Визначення розмірів мінімальних соціальних гарантій:
• мінімальної заробітної плати;
• пенсій за віком;
• стипендій і т.п.
2. Здійснення превентивних соціальних заходів у зв’язку з ціновою лібералізацією:
• адресного вибіркового надання соціальної допомоги;
• здійснення компенсаційних виплат незахищеним шарам населення.
3. Захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд:
• середньодушового сукупного доходу, що надає право на допомогу;
• цільової грошової допомоги відповідно до зміни індексу споживчих цін.

Головною  метою соціальної політики в Україні на сучасному етапі є призупинення спаду життєвого рівня населення і зменшення тягаря кризи для найменш захищених шарів населення.

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФОНДУ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ З ТИМЧАСОВОЇ ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

 

Фонд  соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд) створений відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" і є правонаступником Фонду соціального страхування України.

Фонд є юридичною  особою, має печатку із зображенням  Державного Герба України та своїм  найменуванням, а також символіку, що затверджена правлінням Фонду.

У своїй діяльності Фонд керується Конституцією України, Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законом  України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування  у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням", Кодексом законів про працю України, іншими законодавчими та нормативно-правовими актами, а також Статутом Фонду.

Фонд є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, провадить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням", та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Фонд є некомерційною самоврядною організацією і належить до цільових позабюджетних страхових фондів. Держава є гарантом надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам Фонду, стабільної діяльності Фонду.

Кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню та використовуються тільки за цільовим призначенням. У разі їх невикористання в поточному році вони переходять на наступний фінансовий рік.

За загальнообов'язковим  державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою  працездатності та витратами, зумовленими  похованням, Фондом надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг: